* * * * *
 

Олександр Ірванець

 

Диптих буденний

І

Де б ти хто б ти коли б ти яким би ти досі не був
Возлюби розлюби а затим возлюби його заново
Цей народ що оплакав не раз і Джен Ейр і рабиню Ізауру
А про Мотрю і про Катерину нараз прочитав і забув

Що кумирів нових не надбав а старих розгубив
Що втомився від рішень і їхньої колегіальності
Навіть гідність свою розбудив возлюбив розлюбив
Запевняючи брата і свата і ката у власній лояльності

Цей народ що з дев’ятого поверху ліфтом з’їзджа на город
Що вистоює черги на митниці альбо на мітинги
Що крім грошей не хоче ніяких уже нагород
І слухняно таврує чуже і виконує все що намітили

Не запитуй: навіщо? для чого? куди? і чому?
Все одно не збагнеш ти хоч скільки в пророки не пнися
Тож зіжмакай гординю свою і всміхнися народу цьому
Чи самому собі чи й нікому та все ж усміхнися

Усміхнися і йди
             і усмішку з губи не згуби
Хай ніхто не збагне: ти сякаєшся в небо чи каєшся?
Возлюби розлюби возлюби розлюби возлюби
Бо від нього
             нічого подібного
                          не дочекаєшся

ІІ

Дев'ятиповерхова панельна будівля
Де на кухні плита у вітальні диван
Де знаходять притулок і навіть ночівлю
І Ван-Гог і Ван-Бастен і навіть «В-ван!»

Дев'ятиповерхова панельна споруда
Що антенами з неба дозвілля скубе
І який доморощений Данте Неруда
Зронить слово скупе
                                оспіває тебе?

Дев'ятиповерхова панельна вітчизно!
В паралельному світлі рідких ліхтарів
Я дитина твоя і сльоза непречиста
І любов'ю і люттю вже перехворів

Я вертаю до тебе вздовж тебе в осінній золі
Водостоку труба щось клекоче лепече і хлебче
І стоїш ти під небом на сірій землі
І над нами є Хтось
                та від цього не легше...

1989-1990
 

Колізей

І стислося серце.
І вперше здригнулась рука.
І він замість вбити
                всього лиш смертельно поранив.
«Добий, щоб не мучився, — брат-гладіатор порадив. —
Добий, щоб не мучивсь. Така його доля гірка.»

Добий, щоб не мучивсь. Себе у собі поріши.
Заріж ту струну, якої мовчати не змусиш.
І вогник любові на самому денці душі
Добий, щоб не мучивсь,
                добий, щоб не мучивсь.

А потім на вищий іще піднімися щабель.
Знайди в собі мужність
Згасити в собі свою мужність.
Самого себе
        в добиванні самого себе
Добий, щоб не мучивсь,
                добий, щоб не мучивсь.

1984
 

Лоліта

А в слово «тіло» влито слово «літо».
Це світле тіло — ледь нестиглий плід.
Все солодко у дні неповноліття,
А після Спаса — кожному до ніг.

Бери за так, коли не за спасибі.
А горлом запитання, наче спазм:
Якщо нікого не спасе Спаситель,
Кого спасе цей яблуневий Спас?..

1985
 

Роберт Фолкон Скотт

Кохана!
        Ім’я твоє диркотливе
                вирипує сніг під ногами.
Його деренчливе вітрило намету
                тріпоче в ургу ураганну.
З розпоротої на прапори,
        порепаної Європи
                я мріяв давно утекти до
Тебе,
        незаймана, біла, цнотлива моя Антарктидо!
Марилось неоднораз,
        як я на грудях у тебе
Губами
        Південного полюса
                пипочку пряну спиваю,
А птиця Пингвин
        у блакитному небі
Божественну пісню співає!..
Та з двох лиш один випадає
        щасливий білет лотерейний.
Чи ж заволодію я тим, що мені —
        і мені лиш! —
                по праву належить?
Я знаю: до тебе мені навперейми
Бреде
        той заброда-норвежець.
Я вже навіть передчуваю: спинюсь на бігу.
Всередині щось увірветься,
Коли розрізню попереду,
                в снігу
Розхрестаний прапор норвежця...
Схилюся, на палицю
        лижну зіпершись. —
Це літній січневий вітрисько хитає мене:
Не перший, а другий, не перший, а другий,
                        не перший!..
Не перший, а другий, не перший — а це головне!
Вершина вже взята!
Твоя наречена — вагітна!
На другому місяці ходить,
        кохана, жадана, єдина,
        зваблива, зрадлива, негідна!..
А ми зі сватами
        назад повертаєм голоблі
І плентаємо крижаними світами,
                холодні, голодні.
Прощай,
        недосяжне, святе, сокровенне...
Крізь одяг промерзлий, промоклий
Вганяємо голки у вени —
        нехай порятує нас морфій!..
...Отут упаду, задубію,
        але не програю двобою.
Той, перший — минущий.
        Він піде.
А я залишуся
        з тобою,
Моя Антарктидо.

1989
 

Пісня австралійського аборигена

Сонце зійшло над країною Новий Південний Уельс,
Виразкою мандариновою вирячилося з небес.
Кругом цегляна пустеля. Вітер з присмаком сажі.
Як звалася ця країна раніше — хто мені скаже?
Як звалася ця країна мовою мого народу,
Якої не чув ніколи, якої не знаю зроду?..
Оці річки пересохлі, які називаються кріки,
На картах пунктиром позначені, морзянки нашого крику,
Крику, застряглого в горлі, завислого на багнеті,
Крику, який бумерангом вертається з порожнечі
Й, кинутий в порожнечу, зі свистом зникає знову...
Скажіть мені слово, чуєте, я хочу почути Слово!..
Без нього я знову загину, без нього вкотре помру,
Без нього я знаю єдине, одним-одне «кенгуру»,
Що значить — «не розумію» — так мій здивований предок
Чужинницьку веремію означив наївно і твердо.
Але його не зрозуміли і для знущання неначе
Назвали так ту тварину, ту, яка звалась інакше.
Вона пустелями скаче, сахаючись ваших міст,
Знаком питальним загнутий її мускулястий хвіст,
Її відстрілюють фермери — таку придумали гру.
Дивлюсь я — і так тепер мені
                кенгуру, кенгуру, кенгуру...
Нехай усе постріляють, витопчуть, знищать, спалять.
Вимерлим сумчатим вовком виє в мені моя пам’ять,
Моя генетична пам’ять — як хочеш трощи і стирай її,
А сонце над головою, і тінь має форму Австралії.
Маленька моя вітчизна, вона довіку зі мною.
І навіть якщо я впаду, вона тільки збільшиться втроє...

1985
 

Тінь великого класика

Вул. Уїльяма-Шекспіра
Напис на табличці

На вулицю Уїльяма Шекспіра
Я дівчину недавно проводжав.
Був дощ — не дощ,
                а просто мжичка сіра
І вулиця Уїльяма Шекспіра,
Яка існує в будь-якій з держав.
Я дівчину «під локоток» держав,
І ми ішли з кінотеатру «Космос»,
Який римується з диктатором Сомосою,
Якого нахиляли з Нікараґуа...
Я захопився.
                Але ніч така була!..
І був індійський фільм — «Любов і помста» —
Сам по собі прекрасний привід для знайомства.
Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,
По вулиці Уїльяма Шекспіра...
Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
Захоплено щось теревенив я,
Всміхалася супутниця моя, —
Її душа так пристрасно кипіла,
Бо не могла забути — й не забула
Сліпучу посмішку Ріші Капура.
(А всі наші вірші, товариші, —
Ніщо супроти посмішки Ріші...)
...Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра.
По вулиці Уїльяма Шекспіра...
Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
На вулиці нікого не було.
Точніше,
       не було нікого видно.
Ви скажете, що — ніч, і це не дивно,
А я скажу: отож-бо і воно...
Я відчував чийсь гострий-гострий погляд.
А власник погляду десь мусив бути поряд.
І погляд цей... супутниці моїй...
Впивався... в спинку...
Ні, не нижче – в спинку...
Мені ж вертатись на автобусну зупинку...

1986
 

Осінній лист,
або про те, що буде

О. Д.

Добрий вечір!..
Холодна осінь...
Літній сад — осінні алеї.
Аполлонові на волосся
Опустилась долоня клена.
За вікном — Північна Європа.
(Донерветер...)
Чорний дощ наші душі кропить —
Добрий вечір.
Осипається наш некрополь —
Добрий вечір...

Добра осінь,
Холодний вечір.
Що ж ми винесем?
Що ж ми візьмем з собою до втечі?
Добрий вересень...
Вийду в сад,
          підставлю погони.
Листя з клена впаде на плечі.
Не біда, що погода — погана.
Добрий — вечір...

1981
 

З циклу «Midlife Crisis»

це бурячанка — не буряки
це вже хорал а не джаз
чуєте шурхіт тихий такий —
це осипається час

листям з дерев
тиньком зі стін
шерстю зі псів і котів
ось і здійснив ти все що хотів
тільки — не так як хотів

ніби ж і сам не зовсім мудак
й друзі — не мудаки
все що збулось — збулося не так
з точністю до навпаки

вранці завжди нагадають жінки
що їм вночі нашептав
рух твій гінкий
хліб твій гіркий
кінь твій копита стоптав

всоте узяти в долі аванс
втисячне втратити шанс

наче в клепсидрі у кожному з нас
пере
сипається
час

Жовтень, 1999
 

Eine kleine Nachtmusik

Від Дону до Сяну
Лежиш, осіянна.
Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Баранович.
Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
І я тобі, ненько, кажу по-синівськи «Добраніч...»
Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш,
Давай спом’янемо усіх,
Що не сплять ції ночі, з причини, або без причини:
Твої космонавти
На станції «Тризуб» так само летять по орбіті;
Твої костоправи
Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті;
Твої педерасти
Так само приймають (або не приймають) закони,
Або закидають за комин, або закладають за комір;
Твої мільйонери
Так само рахують так само набуті мільйони;
Твої офіцери
Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони;
Твої Роксоляни
Попід «Брістолями»
Йдуть заміж по п’ять разів за ніч.
Гірка і пречиста, свята й ненависна,
Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч...
Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята.
Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з евфратом.
На водах морів твоїх сплять кораблі:
криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки
катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери, тримарани, байдарки,
каное, галери, моторки, ґалеони, яхти, барки, баржі, рудовози, танкери,
міноносці, кліпери, —
а окремо від них — каравели й ґондоли.
Сплять люди в будинках, і навіть поети —
оті джони донни твої, дон жуани, гандони, —
Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах —
В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових.
Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш,
Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш.
Тож добраніч, вітчизно, добраніч...
Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних
До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних.
І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера,
І вже засинаєм, і вже не встигаєм
востаннє тобі побажати добра...
Ніч.

1992
 

Український паліндром

І що Сало? Ласощі...
 

***

Тексти публікуються за виданнями:

  • Олександр Ірванець «Тінь великого класика та інші вірші» — Київ: «Молодь», 1991;
  • Олександр Ірванець «Вірші останнього десятиліття. 1991 — 2000.» — Львів: «Кальварія», 2001.

       

  •  

    Навіґація по серверу:   «думай!» · «слова» · «нотатник» · бібліотека vesna.org.ua   Rambler's Top100