Ескізно про синергетичний самоменеджмент у шкільному просторі.

Чим люди освіченіші, тим вони вільніші.

Вольтер.

Є корисним вже зі школи розібратись з основами синергетики, аби надбання цієї науки залучити до активу особистісного самоменеджменту. Для автора понад усе наповнити спілкування практичними підходами до роботи з базовою сутністю питання. Просто глибоко розібратись з азами синергетики і якомога краще викласти зміст читачеві вважаю недостатнім. Хоча інколи кажуть: ,,Хто вважає за потрібне, візьме все, що йому необхідно''. Взяти, може, й не штука, а от чи вдасться втримати у руках ,,новий штурвал'' без загально-спеціальної підготовки - це ще питання. Декому вдасться втримати, але не більшості. Недарма футболісти працюють на тренуваннях не тільки з м'ячем, вони ще багато бігають, стрибають та розв'язують розумові (тактичні) завдання, що звуться ,,стандартними ситуаціями'', хоча їхня діяльність виключно творча.

Звернемо увагу на останнє, на творчість: ніщо більш синергетичне, ніж творчість.

Саме творчий характер гри футболістів так приваблює людей і забезпечує гравцям помітну життєву винагороду. Що вже говорити про рівень останнього у сфері ментально-матеріальної діяльності, плодами котрої можна користуватись десятиліттями, як не сторіччями! Для розуміння сутності синергетичних параметрів важливо відповісти на питання, що супроводжують тему творчої діяльності:

- Чому така цінна та престижна діяльність як творча не стає звичною практикою для

більшості? Чому більшість навіть не мріє про творче відношення до власного життя?

- Давайте напружимось і перш, ніж відповісти ,,коротко і ясно'', уважно вдивимось як зовні

проявляється наша внутрішня сутність, здатна на конкретні творчі прояви.

Ми побачимо, що творча людина успішно вирішує проблеми чи виклики життя, або реалізує задумані інноваційні проекти. Діє вона майже завжди нестандартно. Запам'ятаємо останнє. Далі за цим успіхом відразу стає зримою атмосфера радості, піднесення, оптимізму та відчуття переповненості додатковою активною енергією. Поруч завжди є люди, котрі вбачають себе не готовими діяти так, але які радо підтримують творчу людину. Остання стає ще більш активною і цю активність розповсюджує вже не тільки на власні творчі проекти, а й починає ділитись своїм досвідом чи ,,секретами'', а далі - внутрішніми механізмами зародження такої нестандартності. Тільки останнє, попри всю свою оригінальність та зовнішню успішність, не може бути універсальним для всієї життєвої палітри. Завжди є інші люди, котрі досягають того ж, діючи інакше. Більшість людей не може не бачити всього цього на відміну від тих творчих особистостей, про які написано вище. Останні іноді починають вбачати своїм сенсом життя зробити власні надбання доступними кожному, стають фанатами своєї справи і починають ображатись на суспільство, яке не поспішає їх наслідувати. Деякі з них започатковують власні інституції, проводять тренінги, аби навчити інших бути такими ж творчими і почасти не втримуються від боротьби з тими, котрі діють у їхній ніші інакше. Знову ж, більшість людей не може не бачити цієї боротьби конкурентів. Іншими словами - більшість опиняється під пресингом ПРОТИРІЧ і замість радості від дотику до самої серцевини життєдайності, починає відмежовуватись від справжнього життя. Звісно, що нам необхідно допустити певну суму помилок чи, простіше - нанести шкоди самому собі, аби таки підвести себе до фінальної життєвої межі, але ж ... ми поки що беремось за прямо протилежне.

Тому давайте наблизимось до відповіді на попередні питання з розумінням того, що творча діяльність є механізмом успішного ,,приборкання'' протиріч нестабільних точок, за якими стає можливим синергетичний стрибок до нової якості чи нового стану справ. При чому дамо не так звану ,,правильну'' відповідь взагалі, а відповідь, що слугувала б контексту нашої турботи - успішному формуванню індивідуально-колективної здатності до продуктивно-творчої організації своєї діяльності.

Справа в тім, що доки ми навчаємось під керівництвом того чи іншого ведучого ми тільки готуємо себе до власної творчості і, перебуваючи у тісному контакті з ведучим, не можемо піти далі цієї підготовки. Різні ведучі створюють різні передумови до повноти та якості цієї підготовки. Недарма кажуть, що у хорошого вчителя учні стають ще кращими, ніж він сам. Якщо не завантажити довгострокову пам'ять базисними знаннями, не створити поле дії для інтелектуального інструментарію та соціальної мотивації все це ЗАСТОСОВУВАТИ , то тренінги чи семінари, уроки чи конкурси , насичені штучними творчими ,,актами'', якщо і принесуть певні дивіденди, то хіба що тим, хто їх проводив, але не їхнім підопічним.

Якщо ми не попрацювали серйозно як з науковим базисом, що становить зміст нашої

професійної діяльності, так і над розвитком своєї внутрішньої людяності, а будемо

сподіватися стати творчими за рахунок гри у творчість, то нам для цього необхідна

,,машина часу'', аби повернутись у дитинство.

Часто людина не вбачає у собі здатності діяти творчо. Немов і знає багато, і уміє успішно виконати поставлене іншим завдання, що не виходить за межі звичного алгоритму, а от відшукати стежину до чіткого здобутку у незвичних умовах чи то не вміє, чи то не наважується. Вже не кажучи про свою активну позицію щодо творення зовсім нової реалії. Чому це так?

- Є доцільнішим замість переліку відповідей на оце ,,чому'' щоразу давати нашу практичну

,,відповідь'', котра дозволить непомітно перейти до стану, за якого такі питання і не виникатимуть, а діяти творчо стане звичним, як дихати.

Отже, ми не ухиляємося від ситуації нестійкої рівноваги, а вибираємо свій спосіб дій. Хоча не проти передоручити іншим розв'язати протиріччя, що нас торкнулися. Чому передоручити іншим?

- А, тому, що не має у нас творчих задатків! - прошепочемо собі під ніс.

Але важче обґрунтувати такий підхід, якщо мова лише про уявне формулювання варіантів своїх дій. Ось оце останнє слово (ДІЯТИ) і візьмемо за базис нашої відповіді на пакет питань, задекларованих вище у фарватері нашої мети.

Ми можемо проявити свою творчість лише через дії.

Тому-то так звані тренінги та інтерактивні методи і претендують на статус панацеї щодо формування творчої особистості. Їхня істинна слабкість стає зримою тільки тоді, коли ми здатні розрізнити, чи має їхня зовнішня ДІЙОВИТІСТЬ резонансну відповідь у внутрішньому ,,я'' людини, з боку її внутрішнього вибору. Отже, кожен з нас має змогу діяти, в тому числі і уявно. Останнє є важливим у сенсі: ,,Перш, ніж зробити, добре подумай!'' чи ,, Спочатку сім разів відміряй перед тим, як відрізати''. Часто наша перевага ще у тому, що нам не треба нічого відрізати, і маємо змогу на папері ескізно відобразити свої дії наперед і зі сторони все не тільки оцінити, а й обговорити з колегами.

Головне, що саме через ДІЇ ми отримуємо змогу доторкнутись до власної НЕСТАНДАРТНОСТІ, бо попередня формальна наукова підготовка дає нам для цього широкий вибір. Звичайно, якщо ми дійсно вчились, а не ,,відбували номер'' і формальні оцінки у заліковій книжці, як фальшиві гроші у гаманцю.

Розглянемо дві ,,стандартні ситуації'' з нашого навколишнього швидкоплинного життя

і спробуємо зробити правильні розрахунки. Всю мінімально необхідну базу для розрахунків

наведемо до постановки завдання.

Отже, ситуація перша. Якщо нам доводиться спостерігати коливання тягарця на пружині чи кульки, підвішеної на нерозтяжній нитці і виникають деякі конкретні питання щодо показників руху, то для розрахунків досить використати наступне.

Відхилення тіла від положення рівноваги визначається виразом x = x _max sint . У ньому x - координата тіла в момент часу t. Під координатою розуміють відстань від вибраної ,,нульової'' позиції.

x _max - це максимальне відхилення від положення стійкої рівноваги. Т - це період коливань, тобто час, що припадає на одне повне коливання. Він, приміром, для коливань кульки на нитці визначається виразом: Т =2 і зовсім не залежить від значення маси кульки та амплітуди її коливань. Якщо ще додати деякі значення функції синуса (sin 0 = 0 та sin 30⁰ = 1/2) та пам'ятати, що 360⁰ = 2 у радіанному вимірі, то цього досить, щоб успішно вирішити наступне завдання.

Завдання1. Металева кулька коливається з амплітудою в 1 см на нитці довжиною 1м.

Визначити час, за який вона пройде шлях в 1см, якщо почне рух із положення

рівноваги. Також визначити час, що їй необхідно: а) для першої половини цього

шляху, б) для його другої половини.

Спочатку зроблю паузу, щоб читачі мали достатньо часу на отримання правильних відповідей. Потім

спробую побудувати уявний місток між цим завданням та нашою здатністю до мислення нелінійними категоріями, показавши варіант успішного вирішення проблеми. А перед цим кожен читач вже під час ознайомлення зі вступом до задачі має змогу поспостерігати за собою, на скільки він внутрішньо адаптивний до сприйняття нелінійних проявів життя. Так, він може внутрішньо бути не згодним з тим, що час одного повного коливання кульки (період) не залежить від величини початкового її відхилення від положення рівноваги, адже що більший шлях треба подолати, то більше часу на те необхідно. Це часто буває у звичному нам житті, бо, навіть, якщо тіла і не рухаються рівномірно, то все рівно зазвичай їхня швидкість змінюється під дією постійної за величиною силою. А у нашому випадку це не так - тут сила, що забезпечує коливальний рух весь час змінюється. Що більше відхилення, то більша сила, а отже і на рух потрібна менша порція часу. Хтось може внутрішньо заперечити: ,,Але ж я цього не знаю, бо вчив ,,вашу'' фізику давно. І взагалі до чого тут фізика, коли я ... менеджер, маркетолог, вчитель історії і т.п.'' Справа в тім, що знати вищевказане (Що більше відхилення, то більша сила, а отже і на рух потрібна менша порція часу) зовсім і не вимагається - досить зосередженої уваги до турбот, що доля посилає, досить набути звички, робити змістовні паузи, аби просто вдивитись у предмет турбот під кутом зору актуальної задачі (виробничої, навчальної, сімейної чи особистої).

Поглянемо під схожим кутом зору на інше місце у вступі до задачі. Декому перехід від градусного вимірювання кутів до радіанного може видатись ще більш дискомфортним. У зв'язку з тим, що підступна наукоподібність дійсно має місце у сучасному інформаційному полі, нам може так само видатись і з цими ,,радіанами''. Але це не так, навпаки, методи радіанного вимірювання застосовується усім світом на БАЗОВОМУ рівні справжніх наукових розробок, що працюють повсюдно. Тому, зустрівши дискомфорт від цих ,,радіанів'', треба було ще, якщо не в школі, то в університеті, зробити невеликі зусилля, щоб цілеспрямовано розібратись у сутності поняття. Стимулом могла бути думка, спрямована на себе ,,коханого'': ,,Якщо це широко практикують, то є сенс з цим розібратись, якщо мільйони з цим на ,,ти'', то чим я гірший (гірша)?'' До того ж, це легко зробити, бо нам легко уявити промінь світла у будь-якій площині з розумінням, що поки він нерухомий, то кута відхилення не існує зовсім, він дорівнює нулю. Та тільки промінь почне відхилятись, як стане зростати кут відхилення. В момент такого спостереження є доречним не втрачати з поля уваги поведінку кінчика променя. Він у ході відхилення починає формувати коло чи певну його частину. Такий прояв дії поля уваги є аналогом фону нашої загальної культури, що доповнює основну професійну підготовку. Тому, поєднавши величину кута відхилення променя з величиною дуги кола, що одночасно формується його кінчиком ми легко доповнюємо скарбничку своєї загальнокультурної підготовки розумінням сутності кута в ОДИН РАДІАН.

Його мають за такого відхилення радіуса, тобто променя, коли довжина

зробленої ним дуги дорівнює довжині самого радіуса (променя).

Досить впустити в себе такий культурний вибір людства, що відноситься до БАЗОВОГО, як відпадає потреба насильно змушувати себе завчити незрозумілі речі, поступово прийде легке сприйняття, що кут у 2(6,28) радіан відображає коло, бо його довжина завжди складає 6,28 його радіусів. А потім така різнопланова БАЗИСНА математична культура забезпечує нам, замість лінійного примітиву, розвинуту культуру суспільних відносин, близьку до природної реальної повноти внутрішнього світу тієї ЛЮДИНИ, що пишеться з великої літери.

Повертаємось до задачі. На перше запитання правильна відповідь складає 0,5 секунди. Маючи вираз для періоду коливань, ми легко його вирахуємо підставивши довжину - 1м та універсальне значення фізичної сталої g = 10 м /с.

Т =2=2с. Ця нова величина (інформація) є реальним розширенням наших можливостей.

Завдяки їй та прагматичній аналітичності робимо наступний крок. Оскільки період коливань - це час одного повного коливання, то протягом цього часу кулька, стартуючи з нижнього положення

(рівноваги), відхиляється в бік на максимальну відстань (амплітуду рівну 1 см), потім тим же шляхом повертаючись назад, в силу інертності проскакує початкове положення рівноваги і відхиляється у протилежний бік на таку ж відстань (1 см), щоб знову спрямуватись до положення рівноваги. У всьому цьому важко не побачити, що протягом періоду коливань попри постійні зміни швидкості, прискорення та координати чітко вирізняються чотири однакових порції часу і за кожною стоїть відхилення на один сантиметр. Тому час, необхідний на подолання 1 см, складає одну четверту частину періоду - t₁ = 0,5с.

Якщо нам не вдалося цього побачити, то буде дуже доречним потренувати свою

здатність вдивлятись у сутність процесів, знаходити інтерес у пошуках скритих

за оболонкою видимих реалій життя. Інакше кажучи, треба постійно тренуватися

відповідати самому собі на питання типу: ,,Що ще за цим стоїть?'' ,

,, А що це нам дає ?'' і т.п.

Щодо другого питання, то важливо не звабитись негайно відповісти, що буде половина від 0,5 секунди. Дійсно, пройдена половина шляху (половина амплітуди), але рухалась кулька при цьому нерівномірно. Здатність бачити останнє є дієвим ресурсом до вірного вибору своєї розумової діяльності у контексті конкретного завдання. Маючи здатність керувати своєю увагою дуже складно не побачити, що відхилення кульки від центрального положення відбувається з поступовою втратою швидкості, аж до повної її зупинки у положенні максимального відхилення. Тому ніякими пропорційно-лінійними розрахунками правильної відповіді не отримати. Треба застосувати відповідне рівняння синусоїдальної залежності між координатою (відхиленням) та часом руху:

x = x _max sint. У нашому випадку: x =? x _max, бо йшла мова про половину попереднього шляху. Тому матимемо: ? x _max = x _max sint₂. Звідси 0,5 = sint₂, бо x _{max ,} що у лівій та правій частинах рівняння можна скоротити. Далі ще легше: значення синуса рівне 0,5 має місце, якщо кут (аргумент синуса) складає 30⁰ , або у радіанному вимірі р/6. Отже будемо мати: t₂ = р/6 і після простих алгебраїчних дій остаточно виходить, що t₂ = Т/12 = 0,17 с.

Звісно, що у третьому питанні щодо проміжку часу, необхідного на другу половину шляху, то він буде ще більший, ніж на попередній половині, бо рух кульки стає ще повільнішим. Причому, щоб його вирахувати, можна скористатися наявністю двох попередніх операцій. На повне відхилення витрачається ? Т, що становить0,5 с, а на його першу половину ми вже підрахували: 0,17 с.

Тому t₃ = 0,5 с - 0,17 с = 0,33 с.

Тепер ситуація друга. Іноді нам доводиться спостерігати зміну стану оточуючих нас тіл. Наприклад, є велосипедист, котрий збирається з'їхати з гірки висотою H, що плавно переходить у ,,мертву петлю'', радіусом 8 м. Для велосипедиста вкрай важливо правильно розрахувати мінімальну висоту гірки, щоб не звалитись вниз, коли він буде у верхній точці ,,петлі''.

Давайте підстрахуємо його своїми розрахунками. Це зовсім не складно, якщо взяти до уваги, що будь- яке рухоме тіло завжди має запас кінетичної енергії (Е _к = mv ² / 2), а те тіло, що у полі тяжіння Землі підняте на рівень висотою h, отримує запас потенціальної енергії (Е _п = mgh). Єдине, що до цього ще необхідно додати, так це конкретні знання про поведінку тіл при русі по криволінійній траєкторії. За останнього, такий рух - це завжди прискорений рух, бо швидкість тіла весь час змінює напрям свого вектора. Азбукою життя є також розуміння, що швидкість просто так не змінюється - треба мати на те причину, або кажуть: ,,Треба, щоб подіяла якась сила''. У нашому випадку щодо розрахунків гарантованої для успіху мінімальної висоти треба, аби велосипедист усвідомлено віддався на дію виключно сили тяжіння (F = mg) у момент, коли він досягне верхньої точки і буде вниз головою. Якщо колеса, навіть не будуть тиснути на поверхню ,,петлі'', то інерційні прояви попереднього стану руху миттєво змістять велосипедиста на ділянки успішного спуску. Залишається врахувати, що будь-яка сила має не тільки власне ,,обличчя'', тобто ,,персональну'' формулу. Сила будь-якої природи виражається загальним законом: F = mа, де m - маса тіла, на яке діє сила;

а - прискорення тіла, під дією цієї сили.

У нашому випадку руху тіла по колу прискорення визначають за виразом а_ц = v ² / R, де R - радіус кола.

Залишається також зробити ескізний малюнок, що відповідав би нашому випадку, уважно оцінити параметри, що впливають на характер руху і застосувати усім відомий закон збереження енергії.

Знову зробимо паузу, аби мати достатньо часу для необхідних розрахунків зі сподіваннями на успішну аналітико-прикладну роботу. Її сенс для нас у відновленні природних задатків до спостереження за змінними процесами і бачення невидимих пружин цих змін. Нам досить усвідомлювати все, що відбувається перед нами всього лише за рахунок уважного погляду, тобто просто правдиво знати, що саме відбувається, а на всі інші потреби завжди знайдуться необхідні для їх задоволення ресурси.

Цікаво, що ми неодноразово звертали увагу на те, які ми всі різні щодо швидкості дій, у тому

числі і у ментальному плані. Існують гіпотези, що фізичний плин часу не завжди співпадає з плином біологічного часу. Кажуть, що для більшості людей одна секунда з нашого фізичного, матеріального світового стандарту співпадає з однією секундою їхніх внутрішніх біологічних змін. Але не для всіх. Є такі, у котрих уповільнений темп біологічних процесів, і вони за ,,свої 0,5 секунди внутрішнього біологічного часу'' встигають побачити все те, на що для більшості необхідна ціла секунда. За

таких умов вони отримують змогу діяти у зовнішньому світі значно швидше, ніж інші, та ще й

переробляти більші обсяги інформації.

Є чималий сенс бути уважними до середовища колег, аби виділити таких представників, і у випадках складних життєвих (читай нестандартних) ситуацій звернутись по допомогу, в першу чергу саме до них. Для цього є корисним поцікавитись, між іншим, як хто реагує на стандартну дозу новокаїну чи інших подібних препаратів під час візитів до стоматологів. У тих, котрі мають уповільнений темп біологічного часу, зазвичай дія препарату наступає виразно пізніше, ніж за прийнятими стандартами. Зрозуміло, що ми звикли до авторитету досвідчених колег, але й серед молоді можуть бути ,,цікаві екземпляри''. Саме життя підтверджує, що дійсно рядом з нами часто бувають, на наш погляд, дивно ,,реактивні'' люди, що встигають так багато охопити. Саме останнє, повнота інформації, і є основою успішної продуктивної діяльності у швидкоплинному світі суспільної взаємодії. Краще, щоб ця взаємодія не виконувалась навмання.

А тепер знову повертаємось до нашої ситуації з велосипедистом.

Нескладно застосувати закон збереження енергії для двох послідовних позицій велосипедиста. Перша, на вершині спуску, характеризується запасом виключно потенціальної енергії, бо він на старті нерухомий. А от у другій, на вершині ,,мертвої петлі'', він підіймається на рівень рівний 2R = 16 м та ще й рухається у цей час за інерцією, ледь торкаючись колесами полотна ,,петлі''. Останнє означає, що у нього є ще й кінетична енергія: Е _к = mv ² / 2. Отже, за законом збереження енергії, Е ₁ = Е ₂ ,

де Е ₁ - повний запас енергії на початку спуску, а Е ₂ - повний запас енергії у верхній точці ,,петлі''. А конкретно будемо мати: mgH = mg 2R + mv ² / 2. Залишається визначитись з величиною швидкості у верхній точці ,,петлі''. Треба, щоб вона не була і замала, бо велосипедист тоді впаде, і не завелика, бо тоді він буде міцно втискуватись у траєкторію ,,мертвої петлі'', що здається добре, але ми не справимось з поставленим завданням щодо розрахунку мінімально необхідної висоти.

Перекладаючи на мову змісту творих, проектних програм - не вкладемося у бюджет

проекту. З попереднього важливо зрозуміти, що велосипедист повинен проскочити верхню

точку, залишаючись під впливом виключно тільки сили тяжіння.

Вона буде спрямована вертикально вниз - і вона, і тільки вона, стане причиною отого прискорення, що спрямоване також вертикально вниз і характеризує рух тіла по колу, про що ми занотовували попереду. Тобто мовою елементарної математики маємо: F _тяж. = mа чи інакше mg = mv ² / R, звідки, скорочуючи масу, отримуємо, що v ² = gR. Залишається отримане вписати в основне рівняння:

mgH = mg 2R + mv ² / 2,

скоротивши масу. Тобто gH = 2gR + gR / 2. І остаточно буде: H = 5 / 2 R = 20 м.

Автор не здивується, якщо серед нас будуть такі, котрі отримають відповідь: 16м. Ми звикли поспішати і жити фрагментарним сприйняттям навколишнього світу, замість інтегрованого бачення. Останнє йде від минулого поставторитарного соціального досвіду, коли за інтегроване бачення відповідало начальство. А так, як над кожним начальником є свій начальник, то рівень інтегральної культури праці персоналу на місцях залишається плачевним. Відповідь у 16м означає, що ми побачили у верхній точці траєкторії руху тіла, його кінетичну енергію, але немов би не бачимо, що тіло перебуває на висоті у два радіуси, тобто повинен звідкись взятись ще й певний запас потенціальної енергії.

Для формування навиків успішного самоменеджменту нам потрібно, окрім повноти

бачення, ще й вміння не поспішати вийти із стану занурення у цю повноту.

Знову ж доцільно висвітлити дещо напрацьоване історією суспільних відносин, що перейшло у наші внутрішні звички. Донедавна та й зараз великий вплив на стиль трудового життя завдають численні структури чиновників. Від них проникає у суспільство не тільки звичка до тяганини. В чиновнику постійно живе окрім страху ,,як би чого поганого не вийшло'' ще й відчуття, що ту чи іншу розумну тезу необхідно втілити у життя негайно. Саме звідси йде горезвісне ,,одобрямс'' та сприйняття бажаного за дійсне. Із середовища чиновників йде потужний імпульс до всієї системи за сценарієм: ,,Вмри, а відрапортуй, що все зроблено''. Саме тому, що стиль праці чиновників пронизав все наше суспільство, ми не маємо достатньої культури спільних ,,мозкових'' атак, спільного обговорення, глибокої та масштабної експертизи аналітичних висновків тієї чи іншої команди спеціалістів. Без усього цього самодостатність у трудовій діяльності багатьом буде видаватись сухою теорією, відірваною від практики життя. Більше того, ми постійно будемо зустрічати снобізм у відношеннях між практиками та теоретиками.

Замість того, щоб у випадках, коли чиясь голова нездатна у загальних формулюваннях

віднайти їхній конкретний життєвий еквівалент побачити певну патологію її інтелекту,

ми можемо потішатись відчуттями, подібними до випадку шукшинського селянина, котрий

,,зрізав'' професора.

Іншою небезпекою для становлення по-справжньому самодостатньої організації праці у неврівноважених системах (навчання дітей) є наші новітні сподівання на силу демократії, що й зрозуміло за її відсутності на наших слов'янських землях протягом століть. В чому така небезпека?

- У тому, що формалізований вибір більшості - це ще далеко не гарантія зближення з істиною.

Знову є сенс з уважною пильністю віднестись до можливостей навчитися жити у неврівноважених

системах з використанням гнучкості РОЗУМУ на базі своїх професійних надбань. На прикладі останньої задачі ми отримали можливість перевірити це на собі. Якщо ми зовсім не отримали ніякої відповіді, бо мовляв: ,,Я не знаю'', то це сигнал іншого ґатунку. Треба чесно собі зізнатись: ,,Не можу я змусити себе зайнятись незвичним''. На якомусь етапі це зовсім несоромно. Особливо за умов функціональної системи організації діяльності. Поступово, в умовах творчих викликів життя нам буде легко у таких ситуаціях: взаємна підтримка з боку колег стане не просто жестом їх доброї волі, а звичним ,,службовим обов'язком''.

Давайте звернемось по допомогу розібратись із розв'язанням

цих двох завдань (до колег, книжок, Інтернету і т.п.).

Керівникам, відповідальним за формування колективу, важливо вміти вирізняти наступні дві характеристики ефективного співробітника.

Перша - це бути здатним застосувати свій інтелект для пошуку конкретної відповіді. Нестрашно, якщо людина не зможе віднайти правильного рішення відразу. Головне, аби вона була здатна шукати відповідь, мала певну гнучкість інтелекту для роздумів чи інші прояви конструктивізму.

Друга - це вміти допомогти в роботі іншому, щедро дарувати себе для загальної продуктивної цілі.

Вчителям, щоб спати спокійно перед лицем своєї долі треба навчити всьому цьому майже кожного свого учня. Нехай у різному вимірі здатності, але ж хоча б у якомусь конкретному, максимально можливому для певної дитини.

Влад Другов.