Павло Дзіковський

Трохи про московську брехню

Автор цих нотаток нещодавно повернувся з Москви, де прожив немало - 11 років. Московське життя не те, щоб не склалось.... але для душевного комфорту на тамтешніх просторах краще почувати себе великоросом, а з цим у автора кепсько.

Отже - Україна. Київ. Львів. І почуття, загалом, приємного здивування. Але ж добре живемо! Гарно і небідно - принаймні, в порівнянні з росіянами. В це тяжко повірити, дивлячись на себе через віконце російського телебачення, але це так.

Мізерні зарплати, безробіття? Безумовно. А чи в Росії краще? Ой-ой-ой, як добре живе російська глибинка і як вона любить вгодованих москвичів. Рік тому гостював у друга в Воронежі. Фраза, кинута ним приятелю: "Этот парень из Москвы. Но ты не думай, он не москвич, тоже приезжий". І пояснення для мене: "У нас тут особое отношение к москвичам". А то б йому не бути "особым", дивлячись з усіх тих обшарпаних провінцій на столичний лоск. Липецьк. Псков. Бідність і розруха нічим не кращі, ніж у Львові початку 90-х. Але Львів зараз - це вже зовсім інший погляд на себе і на світ навколо, це нормальні доходи у тих, хто хоче і може працювати, це блиск сучасних вітрин у центрі, це добротні муровані хати в "індивідуальному секторі"... Власне, під Львовом будинки завжди виглядали не зле, не те, що в Росії. Навіть в селах і містечках найближчого Підмосков"я будівля-розвалюха досі є звичайним елементом пейзажу. Я не про котеджі "нових" - їх куди більше під Москвою, та й хто б з цим сперечався. Але саме у нас, в Україні, прийнято, як на загал, жити сито і заможно. Така собі національна традиція.

Ну, не мають звички російські мас-медіа акцентуватись на власних проблемах. Коли в 96-му році Єльцин почав передвиборчий марафон по погашенню заборгованостей по заробітній платі і реґіон за реґіоном взялись рапортувати про досягнення у цьому, то перша реакція автора, московського жителя, була здивованою - а хіба комусь в Росії невчасно платять зарплату? Чого б це? Так добре живемо... Виявилось - не платять і не плятять дуже ґрунтовно - тільки столичні медії про це не трублять. А куди більше співчувають бідам "братньої" України. Вони навіть готові нам допомогти - приєднати до великої і багатої Росії.

Певне, знаєте про українські борги? А то! Як не знати - аж $10 млрд. Але, ймовірно, Ви менше знаєте про борги російські. Не багато, не мало - офіційно визнано понад $148 млрд. станом на початок 2001 року. З яких $103 млрд. відійшли Росії від Радянського Союзу, а ще $45 млрд. були нажиті власноручно. В перерахунку на душу населення тільки за останнє десятиріччя повна природними ресурсами Росія заборгувала в півтора рази більше, ніж бідна Україна - і радянський борг їй також ніхто не відмінив. Хіба сама вона трохи дефолтнула нових кредиторів у 98-му. На цьому тлі роздута історія про один-два газових мільярди виглядає сміхотворно. Віддамо - і ні до чого тут істерика. Наша країна, до речі, по світовій класифікації відноситься до тих, в кого невисокий рівень зовнішньої заборгованості по відношенню до ВНП. А Росія?

А Росія раз за разом вражає світ. Розстріл парламенту, Чечня, дефолт, знову Чечня, колективна аґонія навколо затонулої субмарини, націоналізація ЗМІ... Країна мрій! Тим часом "национальная гордость великороссов" і нелюбов до інородців (до братів-українців, зокрема) стрімко росте - вже ж повірте безпосередньому спостерігачу.

Словом, як на мене, не все так зле в нашому королівстві. Маємо проблеми - вирішимо їх. І хоч тягне, тягне нас до Московщини, але, як співав Михаил Анчаров (чи не найперший з повоєнних російських бардів): "...Возрастное - это пройдет. Как проходят в степи отары."

І ще хто кому заздритиме!