Вiртуальна Русь: Бібліотека

Наші друзі:

Наші партнери:

Вiртуальна Русь >> Бібліотека >> Поезія >> Роман Бабовал/Видані книжки українською мовою

Роман Бабовал
Пам'ять фраґментарна
1994

* * *

ЗМІСТ

ФРАҐМЕНТ ПЕРШИЙ

* * *

колись твоє ім'я було вода колись

мене вогнем ти називала (в пізнім сіні

того поліття що лише вночі потріскує)

коли навшпиньки ти до мене підійшла

коли я доторкнувся твоїх перс тугих

(у сіні тім яким запахли в нас тіла)

усе що нам було приречене до ранку

пожежа вигризла а повінь затопила

* * *

зухвале невтолиме — за тобою

за мною — зрадницькі стежки що зникли

всі запитання на хрестах розп'яті

в руці останній перелітний птах зів'яв

чи нам ще вірити у світ такий

де спомин нестійкий коротить пам'ять ?

* * *

ілюзія кохання що було

не бувши що просила ти води

якої я не дав ілюзія усіх

що не вмирають бо не знають як

й того який чекав когось і не

впізнав себе як мимо переходив

* * *

в кишені брязкотить

зужите з зайвиною

усім по клаптику

до крихти я тебе роздав

за що ж ми купимо тепер

квиток ? : той — що до ранку

* * *

минув той час як півень тричі вже запіяв

хто з вас був на вечері де з вином мішалась кров ?

в липкій пітьмі десь безпорадно свічка плаче

всі друзі повтікали й недруги за ними

ми ніби виглядаємо себе в комусь що був

чи довго ще нам тут чекати до розп'яття ?

* * *

всі ніби наші дотики наївні

всі ніби наші порухи без смислу

за обіцянками — омана тіла

після кохання — маківка згоріла

за нами споминів не вистачає

щоб виправдати зовсім трухлу пам'ять

* * *

хтось розказував казки

хтось по озеру ходив

хтось кумири плюндрував

хтось розмножував хліби

хтось позвати — не позвав

хто ж його за це продав ?

* * *

останні вогники погасли в лісі

заграли з нами в піжмурки глухі стежки

свою тінь загубивши серед літа

навпомацки себе шукаю там де був

як лиш торкаюся жінок вабливих

в долоні попеліють пальці — мов чужі

* * *

так порожньо у пам'яті

з прошитої душі —

вода мутна і сірка

на оці слід сльози — більмо

ніхто руки не подає :

хто нас завів в те коло сліпоти ?

* * *

на перехресті марно простягнув

останній палець з голої долоні

на перехресті споминів забув

себе й по пам'яті когось шукаю

на перехресті не продав душі —

кому ж вона була тоді потрібна ?

* * *

зрадливі звуки всі й зрадливі кольори

ніхто вже нині їх не пам'ятає

листок порожній : значить — непотрібний

й все що записане було — забуте

я заливаю витріщене око

сліпця що на світанок жде смолою

* * *

нас блудних світлий янгол в рай зганяє

навпомацки я згадую тебе і нас

під час потопу соломинка — зайва

на вістрі самоти — допита в'янеш

хтось нас безпам'ятних в плече штовхає

а місця в цім раю для нас давно нема

* * *

тут на зорі від сонця тратиться наш зір

тут брата продаєш за зернятко вівса

тут над душею меч на волокні звисає

нікому вже не пригодиться моя пам'ять

тут нині забирає вбогий бог те що

колись мені позичив мимоволі (сп'яна ?)

* * *

в прискоренні — джмелі роки плянети

життя з'ясоване в падінні мертвих зір

ще не зустрівшись вже прощаємось

мигцем : дзеркал для всіх не вистачає

зібгався час у щупле зерно проса :

чи нагодує всіх нас — ненаситних ?

* * *

у гості вбогі ми всіх запросили

сусідів ворогів і друзів

столи широкі застелили

є мед для всіх ікра вино і сіль

а хліба дрібочки не знайдеш :

ніхто не чув що не росла пшениця ?

* * *

вогонь допив останню краплю маку

розгризене за ним те поле де стою

я — непотрібний страхопуд якому ворон

очей не виклював із рукава — солом'яна

долоня й пташеня безкриле в ній : невже ми

заложники вогню що мимоволі нас забув ?

* * *

віддавна келихи — порожні

заснули гості під столами

(а може просто повмирали ?)

нікому з нас тут пригадати чим

були залиті вщерть тоді чарки :

вином цикутою чи кров'ю ?

* * *

в руці — забитий ржавий цвях

у спразі — згусла крапля крови

у рані — сіль і ніж затуплений

в зіниці — голка світла що було

у пам'яті — за плямою діра

в душі — крихка пір'їнка янгола

* * *

вогонь — позаду й спереду

що свідків не лишає

в стеблинці серед пізніх жнив

ми нишком причаїлися :

невже для нас ця схованка

в той час така безпечна ?

* * *

тут вже віддавна праве око лопнуло

у лівім — розріз : світло дьогтем капає

хтось каже — світлотінь, хтось — темрява липка

брат брата зраджує за відблиск полум'я

на ярмарку — сліпець прирослий до ціпка

за крихту райдуги ввесь зір свій продає

* * *

когось тривожить самота птахів

що запізнилися на вирій ?

чи хтось запам'ятав твоє ім'я

як ще був час ? про нас — переказ ?

та наш єдиний вихід — дзеркало в якім

ми не одважуємося топитись

ФРАҐМЕНТ ДРУГИЙ

* * *

пригнався лицар на гнідому жеребцеві

(до вас незручно пані добиватися)

дракона зарубавши стоголового

негідникам все золото своє віддав

продав останнє око й душу запасну

усім хто не просив а в замку вас забув

поцілувати зачаровану в уста — й

ви не воскресли хоч так вірили в казки

* * *

своїми персами пишаєтеся пані

своїх коханців маните до самознищення

з них кожен надпиває з вас щораз ковток

хто пристрасно хто крадькома хто сп'яна

на плесі пам'яті — рубець : ви всіх забули

й мене що місця не знайшов собі між ними

* * *

співає неприборкний безіменний птах

а нам — лише мовчати й приглядатися

до хитрощів зневолених дерев

що мертвих що живих беруть за руку

і кожного ведуть до справжніх коренів

своїх — під древню землю що забута

* * *

сідає літо на плече

з бджолою поруч — сиплються

з руки пшениця і пилок

все кажуть передбачене

все чітко улаштоване :

чи будуть завтра хліб і мед ?

* * *

за деревом — не дерево а ліс старезний

листочок по листочку — зовсім в'яла осінь

зриваючи мости затер за нами дощ

усі загублені сліди й не сонце а

у хмарі щілина якою вилетів

у кращий вимір птах всіма забутий

* * *

аварія кохання : змішані строкато

тьма пристрасть і брехня (хто — жертва на ножі ?)

всесилля дрейфування — всеприсутнє зайве

ніхто нікому не звіряється мовляв

за ніч всі центри самоти змістилися

в аварії тіл що себе не дошукали

* * *

оливку пильно обложивши

цикада виїдає тишу

мовчать пророки розчаровані

хтось крикнув — відгомін застряг

чому доказувати давню казку ? —

коли німих не слухають глухі

* * *

нагі ми лежимо в траві — страшна

поразка тіл як полоню тебе

скубе гнідий кінь осінь мов листок

берези наче колос що в політті

не встиг згоріти ми шукаємо

тоді в траві себе (про себе — спомин ?)

* * *

чи варто нині це пригадувати вам ?

чи варто цим із вами ще ділитися ?

ви плоть свою з моєю не мішали ?

я не торкався вас ? ви не здригалися ?

чи варто тупцювати нам по пам'яті ? —

як вже мене забули як вже вас нема

* * *

ми обіцянками ми зрадою

торгуємося одне одного

п'ємо бездумні до безкрів'я

в обряді дотиків що ранять

палахкотять тіла і вранці

щоразу на долоні стигма — глибша

* * *

гасають босі по лісах

дерева ? мавки оп'янілі ?

нагі коханки ? чи чаклунки

що гасять жартома кульбаби ?

у павутині — моя пам'ять :

чи існувала ти колись ?

* * *

хтось перейшов і затаїв

куди ця стежка нас веде

хтось все мені подарував

і в третій день назад забрав

хтось твою цноту видряпав

як задрімала ти на мить

* * *

знов нині — небувале торжество

дзвін не вщухає з медом ллються вина

ми виглядаєм сина блудного

як вчора й позавчора а удосвіта

відходять гості і замовчують

що в нас на оці ширшає більмо

* * *

ти не лякайся моїх хтивих пальців

що твою плоть тоді рвуть на шматки

ні слів що всяку вірогідність втратили

ані того що вранці знов тебе забуде :

мої коханки (кажуть) не вмирають

бо завжди молоді бо вічно безіменні

* * *

коли пітьма : хто знає з ким кохається ?

на кожнім персті в нас отруйний перстень

язик зміїний — по тілах між персами

за словом — дотик пристрасть — за обманою

від вечора до ранку шлях непевний бо крутий

коли пітьма : чи відає кого хто зраджує ?

* * *

та хата до якої мене маниш —

без вікон без дверей без каганців : наге

по закутках шукаю твоє тіло

в пітьмі — рука : хапаюся — моя

в селі всі кажуть : хата побудована

на древнім цвинтарі одурених комах

* * *

в годиннику все розігралось між стрілками :

мала прошила руку що тебе торкнулася

велика встрягла в око що тебе не бачить

в годиннику багато місця не лишилося —

хіба для тих які кохаються до зморення

і на зорі прощаються не знищивши себе

* * *

хто в змозі нині ще вас пані покохати ? —

як в дзеркалі навпомацки шукають вас

як всі птахи в саду принишкли бо гроза

хто в силі нині ще вас пані врятувати ? —

як раптом всі дзеркала одцурались вас

як вже зима як вже ніхто не пам'ятає нас

* * *

твоє ім'я я закопав в чорнозем

а ти моє в криницю кинула

в рослиннім вимірі ми заблудили

дерева нас шукали — не знайшли

про нас тоді хтось вигадав переказ

щоб не пропало все що вже забуте

* * *

кого ж ви пані нині розглядаєте так пильно ? —

як вже віддавна вас ніхто не пізнає

на ржавім вістрі пристрасти — протряхла цнота

яка не придалась нікому догола

ви роздягаєтесь безтямна перед мною —

тим дзеркалом що всіх забуло (й вас також)

* * *

де ми ? — одна лише комаха пам'ятає

довжезний шлях що від травинки до мохів

у вимірі казок бракує неодмінне

хто ми ? — яких не вигнав янгол ще з раю

мої міста з роси споруджені — тривкі

моя імперія — безмежна : кінчик голки

ФРАҐМЕНТ ТРЕТІЙ

* * *

ніщо нікому зранку не сказавши

синів своїх дружину зарубав

свічада незрадливі розтрощив

вогонь підклав до спілої пшениці

останній спомин в пам'яті розп'яв

одрізав пальці очі цвяхом виколов

й так пізно вирушив себе шукати

в країну де віддавна всі його забули

* * *

ковзький — між нами шлях :

все що було приречене колись

все що не збулося як слід

ми залишаємо — закон підступний —

нащадкам усиновленим

що сумніву іще не знають

* * *

без птаха небо — замілке

без моря острів — сирота

без сонця соняшник — омана

без спеки спрага — вигадка жорстока

без дерева — чи ще потрібен вітер ?

без самоти — як виправдаємо себе ?

* * *

все — недочуте бо

ніхто не доказав

все — недозріле бо

посіять нікому було

все — недокохане :

чи хтось торкав когось ?

* * *

в кожнім дзеркалі я причаївся

для жінок з шовковими устами

для жінок із стиглими грудьми

для жінок що пахнуть кров'ю та водою

для жінок неторканих жінок закоханих

в кожнім дзеркалі я припиняю час

* * *

на чолі — терниста авреоля

на ретині — яструб обезкрилений

рана що не гоїться що глибшає

з оцтом піт замішаний в устах

кров що не плямить душі наївного

ми вітаєм вірогідного месію

* * *

в жінок яких приваблюю —

зіниці божевільних коней

жінки яких зненацька полоню

себе удосвіта не пізнають

жінки яких я нишком зраджую

домішують цикуту до вина

* * *

обіцяне сьогодні

ми завтра забуваємо

хто пам'ятає те

що вчора хтось сказав ?

не вірить ще ніхто що ми

вже на обіцяній землі

* * *

турбується в політті птах останній

що призабув куди летіти

а нам куди ? — не пам'ятаємо

хоч час найвищий вирушати

тьма — спереду : всі каганці

хтось погасив у лісовій хатинці

* * *

клітини механічно множаться

в шаленім брязкоті секунд

за предками женуть нащадки

себе догнати не встигаємо

що мало бути — вже за нами

в годиннику вигострюю стрілки

* * *

безбарвне — небо : дощ змив літо

кров потекла — прозора пляма

птах випив голубінь твоїх очей

межа між тьмою й світлом щезла

ніхто не сміє продавати кольори —

в цім місті князем обрано сліпця

* * *

запеклих ворогів своїх згубив

відрікся найвірніших друзів

відклав на завтра невідкладне

забув де записав своє ім'я

й дивуюся що переслідують

мене предмети непотрібні

* * *

гуляє бур'яном по пам'яті

дурман вина за нами затирає

найкращі призвістки що нас єднали

тече крізь пальці не пісок — забуте

хто ти — яку я забуваю як

лише торкаюсь уст твоїх устами ?

* * *

ми згадуєм себе забутих

тебе — у гості не запрошену

мене — якого не пустили в дім

мов у країні що границь не знає

ми прокидаємось щоранку в за-

широкій самоті осліплих коней

* * *

за дзеркалом — в'юнкий шлях що веде

тебе й мене ніби до нас без нас

обманені дівчата в дзеркалі

собі не вірять бо не пізнають

в аварії уражених клітин

за дзеркалом що тріснуте щезаєм

* * *

на лезі ночі продаєш себе

між непотрібним і зужитим

неторкану купці обходять

обмацують хто ж викупить тебе

заложницю своєї цноти

що вже віддавна відшуміла ?

* * *

тому що світ цей — твій

не може бути кращого

дозволь у ньому причаїтися

тому що птах цей — твій

по волі став неперелітним

дозволь мені злетіти в вирій

* * *

як згадуємо спомини

вчорашні пам'ять — порожня

як топимося в шумі очерету

прохожі бритву подають

як шлях веде за тьмяне дзеркало

ми забуваємо себе і всіх

* * *

мов на тонкій прозорій нитці

над нами сонце — погляд осени

я ніби вітер ніби в вітрі

хто тут роздмухує мої кульбаби ?

хто гнізда тут звиває для моїх

птахів які нічого не просили ?

* * *

ніхто не сумнівається що ми були

що ми пройшли з погаслими свічками

ніхто не запримітив нас — прозорих

крізь світло в тьму сліпих паломників

в годині підсумків й інвентарів

хто ще відважиться про нас згадати ?

* * *

щоранку просимо лиш те що не існує

долоню простягаємо — діру бездонну

зерном пшениці всіх наситиш і нікого

у царстві голоду скасовано закони

хто на кого полює — знає кожен з нас

бо жебраки нової ери — ми (чи — з вами ?)

ФРАҐМЕНТ ЧЕТВЕРТИЙ

* * *

з вершин гори зійшов пророк — цілком постарілий

(чи це не той який нас викупив з безпам'яття ?)

пустеля що за нами — пляма серед споминів

(не він за нас продав своє останнє око ?)

хто нас сюди завів ? звідкіль ? — ніхто не знає

таблиці крем'яні на золоті кумири ми

перетопили — переконані віддавна що

вигнання можна виправдати й без мойсея

* * *

все що було тоді записане про тебе

(чи хтось колись читав ?) — забута нині зайвина

ми витрусили пил і необхідне з пам'яті —

в душі мов глибше стало (хтось згадає завтра нас ?)

прошептане в часі кохання й недоказане

ми недослухали (хтось дійсно говорив тоді ?)

* * *

крутий — шлях що веде тебе й мене до нас

тут мандри — небезпечні янгол що без крил

шмат раю продає за підсумок життя

на перехресті де себе ми загубили

наївні ще шукаємо те чим — у цім

колись привітнім світі — ти і я були

* * *

я кожного забув — від тебе до

останнього нащадка що мав бути

своїх сумнівних предків одцурався

на схрещенні історії з леґендою

запам'ятає завтра хтось мене

вписати в книгу зайвих незабутніх ?

* * *

грімка ріка текла і раптом витекла

у метушні годинник загубив стрілки

густий ліс заховався за хирлявий дуб

шукав тебе скрізь — й навіть в казці не знайшов

щасливець що тебе торкнувся вмер на місці

вчорашнє ледь пройшло й вже в пам'яті — діра

* * *

старі дерева — справжні власники лісів

не жолудь викрав хтось а око осени

й осліп те що ми звали пам'яттю зникає

вік доживаєм мов чужинці (бо — безкорі ?)

у вирій побрели ще зранку всі дерева

а ми вагаємось : зарано ще ? запізно ?

* * *

давно вже вина випиті (в саду ще яблуня

не спить) прибули жебраки — а відійшли князі

сторожий пес (що на порозі) вмер немов заснув

ви пані млієте в липкім похміллі пристрастей

останній гість якого пізно ви прогнали — я

(чи вчора хтось на вашій яблуні повісився ?)

* * *

ніхто не пам'ятає нині мого прізвища

(я ж спорудив всі ці міста й тривкі до них мости)

ніхто тебе заблукану вже не пригадує

(ти ж всі стежки безпечні по лісах накреслила)

хто ми і звідкіля ? — ніхто тим не цікавиться

(бо скромно між предметами зужитими живем ?)

* * *

чи час забути вас ? і прадідів країни

що будучи моєю лиш позичена земля ?

забути друзів що цикутою гостили

і ворогів яких заложницею ви були ?

комаха дозгризає пам'ять : хто ще завтра

згадає що були дерева тут й між ними — ми ?

* * *

в годиннику нема вже місця для нікого

на ржавім вістрі недомовленого слова — ти

останній мій притулок — звабна обіцянка

на лезі пристрасти — безкровне тіло і душа

сліпі — шукаємо себе в порожній казці

забуто нас на кінчику якоїсь пам'яті

* * *

після похмілля ми відгадуєм себе

після пожежі відмальовуємо ліс

після поразки мертвих підраховуєм

після потопу переказуємо дощ

після обмани розпинаємо месію

після кохання ми цураємось себе

* * *

хто нишком виссав залишкове світло з ока ?

хто випив не вино а нашу кров до дна ?

хто мов кульбаби пізні спомини роздмухав ?

хто викрав час що так жорстоко нам бракує ?

хто нас продав й нікому не сказав за що ?

хто відповість доречно поки ми ще тут ?

* * *

спросоння пані я торкнувся ваших перс

шукаючи себе й в шаленому вогні

тіла палають за законами пожежі

не два — а лиш одне : між смертю й недожитим

ми головешками до ранку догоряєм

скажіть ! : хто в цім коханні врятував кого ?

* * *

на кожного з нас завтра жде розп'яття

вагання — зайві : лиш туди цей шлях веде

штовхають вгору і вперед нащадки

хто засудив ? — питання неістотне

в долоні — ржавий цвях тупий спис — під ребром

чи з оцтом до хреста колись приступиш ?

* * *

нас вчора хтось оповістив що ми умерли

і ми повірили : нехай земля бере своє —

належне із загарбаним (хто пам'ятає як

за нами тінь немов позичена кульгала ?)

були ми безкорінні : нині — безіменні

забудьте нас ! : і ширше стане в пам'яті для всіх

* * *

півень тричі вже запіяв ?

(хтось одрікся мов забув)

на трепеті — зрадник ? свідок ?

(хтось за шаг себе продав)

чи вода обмила руки ?

(хтось за це когось розп'яв)

* * *

а завтра заборонять нам той перехід

що з казки в казку сконфіскують всі свічада

в яких від себе рятували ми себе

забудуть нас і бог і всі його предтечі

тоді — нехай нас згадують лише ті мертві

що місця не знайшли ні в пеклі ні в раю

* * *

жорстокий — вимір цей в якім нам виживати

ілюзія що ніби ми існуєм — спереду

позаду — найцінніші спомини зникають

опудало уклало перемир'я з вороном :

тобі — увесь покіс мені — забуте зерно

чи завтра буде на столі наш хліб насущний ?

* * *

в саду розмножились берези нерухомі

безрукі — сполонили вітер і птахів що в нім

вкрай розмотали стежку що вела тебе до нас

(чи відшукаємо себе між ними ?) не журись !

хай кожна з них царює у своїм застої :

ми виживем — в єдинім дереві що ходить

* * *

щоночі дотиками ми себе

шукали й не знайшли там де були

найвищий час нам розпрощатися

щоб не забули нас (ні ми — себе) :

наліво ти — мов знов до себе

направо я — де вже мене нема

* * *

де та позичена комусь душа

що кажуть не горить ніколи ?

де — незрадливе дзеркало якому ми

звірялися тоді ? (де ти) (де я) (хто ми) ?

чи скаже хтось чому в нас раптом з пам'яті

лишилися крихкі фраґменти що в тісних

(дужках) ?

ДЖЕРЕЛО

Збірка "Пам'ять фраґментарна" — передрук (стор. 53-151) із книжки "Пам'ять фраґментарна", Сам-видав, Шарлеруа, Бельгія, 1994, 159 стор.

Copyleft, "Громадська дія", 2005

Лого:
Олександр Деревицький (http://dere.com.ua/files)
Ігор Бабик (http://www.vidrodzhenia.org.ua)