"Усмішка ця моя — звичайний міст закинений між двома снами"

"у міст моїх великі очі наче у драконів"

"згоряють острови"

"між двома кольорами моря — спочиваєш"

"пошліте голубів по запах літа"

"на морі : кораблі казкові мов широкі рани"

"для тебе"

"у моря — гадки розтяглі мов зелені гади"

"межи двома міражами для нас готує море"

"в жоржинах"

"щодень / за поколіннями дерев … "

"дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба"

"під в'ялим листям родяться надії міста і щоразу довші"

З останнього інвентаря

*     *     *

Усмішка ця моя — звичайний міст закинений між двома снами

Під шкірою мигтять краплина неба і жнива дощів

На дні моїх очей вигадує новіші дрейфи море

Моя душа — звичайний мертвий час що між двома потопами

*     *     *

у міст моїх великі очі наче у драконів

твої шляхи ведуть

під землю вогняну —

а жоден не виводить

дерева проросли крізь небо й винесли сірчаний спомин

тихіше від античних каменів

вмирають розчаровані птахи

зненацька виросли посеред неба випуклі

(грибами) хмари

і ти лягаєш на папір

із кожним запахом свого розпеченого тіла

*     *     *

згоряють острови

і море родить попелясте птаство

тяжіють овочі десь сонце достигає неохайно

пожежа котиться крізь жмути водоростей

(в твоїх очах згоряють острови)

дерева засинають непомітно і

неначе трохи боязливо

десь серед неба вибухають жовті квіти

(в твоїх очах вмер віщий птах)

*     *     *

між двома кольорами моря — спочиваєш

і зберігаєш зграї теплих бджіл

під шкірою

вночі

вихоплюються вірні янголи з долонь

десь небо непомітно тане пахнуть десь

твої уста мов неочікуваний дощ

і мліє сад

серед

комах що пильно розгризають спеку

між двома кольорами моря — спочиваєш

*     *     *

пошліте голубів по запах літа

побачите :

вони не вернуться і дні проходитимуть

солом'яніші

і заніміє море — відгомін продавши за десяток

перлових скойок

зів'януть по криницях місяці пласкі і з-поза часу принесуть

комахи

зерна опію

пошліте голубів по запах літа

*     *     *

на морі                 : кораблі казкові мов широкі рани

під морем             : з водоростей спомини течій сплітає тиша

над морем            : тануть меви й перехрещуються долі

за морем               : острови бредуть найстарші в передсмертному зусиллі

без моря                : гинуть табуни осліплих коней

*     *     *

         для тебе

Із сну в сон пропливають чародійні ріки

Злетів крізь краску обрію птах зліплений

з червоної землі В твоїх очах

згоріли форми мрій і літо тріскає Ростуть десь по ляґунах

з корала зуби мертвим велетням

І потопають феєричні каравели

         для тебе

*     *     *

у моря — гадки розтяглі мов зелені гади

і безліч язиків що назрівають серед сну

у моря — ім'я що пахне спілими лісами

куди ховаються сполохані припливами джмелі

у моря — сумління звите з теплих водоростей,

з вулканів вивержена лють і пам'ять піскова

*     *     *

межи двома міражами для нас готує море

страшні кошмари з піни і майстерні згуби

межи двома вулканами у густині землі настроюється відгомін

і душі крушаться немов застигла лява

межи двома шаліннями зненацька визріває твоя шкіра

і ти вмираєш таємничо мов отруйне зілля

*     *     *

в жоржинах

животіють янголи що ломлять літо без зусилля

                                    восени

проснулася із шепоту лісів ріка що подорожніх потруїла

в калюжі неба вітряки надвоє ділять табуни вітрів

земля вигадує нові жнива, години — нову подорож

і на своїй корі рахує дерево нові останні зморшки

                                    восени

в жоржинах

родяться птахи що граються в зів'яле листя

*     *     *

щодень

за поколіннями дерев вмирають покоління комашні

і граються в грозливі гураґани незаможні діти

тканини неба в'януть щораз поважніше, десь вода

переливається з очей птахів що повернулися із вирію

у пам'ять моря

і засідає за пустелями на нас конечна повінь сарани

щодень

*     *     *

дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба

із тінню мертвих лицарів пускаються млини в двобій

в калюжі топляться морські імперії, поля всі попеліють між

двома пожежами роси а місто — мов пристрелений вночі

і раннім ранком невпізнанний птах

у павутинні вітру твоє тіло — дощова нова погроза

*     *     *

під в'ялим листям родяться надії міста і щоразу довші

шляхи крізь час

дерева перемінюються серед тьми в нічні потвори

і чародійні янголи спускаються крізь душу ранених птахів

спричинюючи землетруси

тоді десь сивина торкнеться голубів

як тільки зійдуть

нові дощі мов свіжі водорості

і ми замкнемося в нестиглому горісі щоб ніколи вже

не знати смерти

З ОСТАННЬОГО ІНВЕНТАРЯ

забуті книги мудреців забуте божевілля магів

забуті відстані між пустирями і сумління найсивіших рік забуте

забуті спопелілі острови немов у мозку моря спогади аварій

забуті цілі неугавних подорожей і забута смерть цикади мовчазної

одні лиш не забуті в овочах : коловороти зерен мов танки насичених комах

© Copyright by Roman Babowal (2000)
© Всі права застережені Романом Бабовалом (2000)