пошук:  

>> Білецький Володимир Стефанович: Ми йдемо! Нариси з iсторiї Донецького обласного Товариства української мови iм. Т.Г.Шевченка - першої масової нацiонально-демократичної громадської органiзацiї Донеччини / 03.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

2.БОРОТЬБА ЗА ТОВАРИСТВО УКРАIНСЬКОI МОВИ

Програвши перший “раунд” -- Донецький обком КПУ зразу ж пiшов у наступ. Аналiзуючи його наступнi дiї‚ неважко бачити, що було прийнято два рiшення. По-перше‚ створити своє слухняне, альтернативне ДТУМу - Товариство рiдної мови, яке б дiяло виключно на iнтернацiональнiй (в розумiннi компартiї) основi. По-друге, “закрити” новостворене Товариство української мови шляхом тиску на органiзаторiв ДТУМ, їх “обробки”, замовчування самого факту створення ДТУМу в пресi, “табу” на будь-яку iнформацiю на радiо, телебаченнi, в газетах з боку членiв ДТУМу i т.п. I “машина” злагоджено “запрацювала”. До вчителiв в регiонах довели, що працiвники ДIВВ В.Олiфiренко та Ф.Олехнович виявилися... буржуазними нацiоналiстами. З рядом членiв оргкомiтету ДТУМу мiсцевi партфункцiонери провели “дружнi розмови”. Жодна з газет, не кажучи вже про радiо i телебачення‚ не повiдомила про створення ДТУМу, хоча до того про Установчi збори було широко оголошено в пресi.

Далi - бiльше. На перших же зборах новообраного оргкомiтету 21.01.89. Анатолiй Загнiтко попросив вiдставки з посади голови оргкомiтету. Було це так(витяг з протоколу розширеного засiдання оргкомiтету ДТУМ вiд 21.01.89). А.Загнiтко виклав свою точку зору, яка полягала в тому, що так як на Установчих зборах ДТУМ 14.01.89. не були представленi офiцiйно обранi делегати вiд осередкiв, клубiв i т.д. з мiст i сiл Донеччини, були допущенi певнi порушення у веденнi зборiв(не були обранi загальним голосуванням лiчильники, а пiдрахунок голосiв здiйснювався з президiї), то збори слiд вважати за статусом зборами первинної органiзацiї унiверситету, а не обласними. Члени оргкомiтету не погодилися з таким тлумаченням Установчих зборiв ДТУМ вiд 14.01.89., зазначивши, що, по-перше, збори проводилися як обласнi, i на них за попереднiм повiдомленням в пресi приїхали люди з усiєї областi, а по-друге, в залi були представники первинних органiзацiй i асоцiйованi члени зi Слов’янська, Краматорська, Макiївки, Дружкiвки, Ясинуватої та iн. населених пунктiв. З цього важливого питання провели голосування. “За” обласний статус Установчих зборiв ДТУМ вiд 14.01.89. голосувало 7 членiв оргкомiтету. “За” статус унiверситетських - 1(А.Загнiтко). Пiсля цього А.Загнiтко попросив зняти з нього обов’язки голови оргкомiтету. На його замiну 21.01.89. було обрано єдиного в складi цього комiтету “негуманiтарiя”- кандидата технiчних наук Володимира Бiлецького, з яким невдовзi спробував “попрацювати” парторг ДПI в присутностi адмiнiстрацiї(завiдувача кафедри проф. А.Єлiшевича). Витримати тиск В.Бiлецькому вдалося, як, до речi, i бiльшостi членiв комiтету. Але вже в сiчнi працiвники ДДУ повiдомили про заборону мiсцевої адмiнiстрацiї щодо подальших зборiв оргкомiтету ДТУМ в стiнах унiверситету. Навiть приватнi зустрiчi пiд час обiду(їх практикували в центрi Донецька В.Бiлецький та I.Шутов) супроводжувалися дивними цiкавими молодиками, що iнодi клацали фотокамерами. Вперше їх фахово “вирахував” Iлля Шутов - колишнiй прикордонник. Одночасно в Київ “вiд iменi трудящих” Донбасу органiзовувалися “телеграми протесту” проти “неправильної лiнiї письменникiв”, якi опiкувалися створенням Товариства на республiканському рiвнi(у Києвi з 17 грудня 1988 р. йшла активна робота по скликанню Установчої конференцiї всеукраїнського Товариства, яку провадив оргкомiтет, очолюваний Дмитром Павличком).

17-19 сiчня з рiзних районiв Донеччини прихильники ДТУМ повiдомили про широку кампанiю по пiдготовцi Установчих зборiв Донецького Товариства рiдної мови(ДТРМ), яка велася з притаманним обкомовi розмахом, забезпеченням матерiально-технiчними засобами тощо. У щоденнику Г.Гордасевич зберiгся текст телефонограми Донецького обкому КПУ та його сателiтних органiзацiй, яку нам з районiв теж телефоном передали симпатики ДТУМ -- “В Донецке состоялось сборище националистов. Создана антисоветская организация “Товариство української мови”. Срочно создайте местные ячейки общества родного языка и сформируйте делегацию на областную конференцию”.

20 сiчня десь о 23 годинi В.Тиха повiдомила В.Бiлецького про щойно прийняте “нагорi“ рiшення запросити на установчi збори ДТРМ керiвникiв оргкомiтету ДТУМ. Виявляється, Донецький мiськом КПУ зайняв бiльш лiберальну позицiю до Товариства української мови -- нiж обком, що уможливило i пришвидчило “легалiзацiю” останнього. 21 сiчня на 10 год. “iкарусами” пiдвезли з районів “делегатiв” ДТРМ, якi проходили до залу засiдання через густе “сито” спортивних хлопцiв у цивiльному. Представники ДТУМ В.Бiлецький та В.Тиха пройшли через те “сито” в супроводi секретаря по iдеологiї Донецького мiському КПУ Ж.Пашнової та iнструктора мiському КПУ В.Тукова. Як потiм повiдомлялося в найбiльш масовiй газетi Донбасу “Комсомолец Донбасса” (разовий наклад 300 тис. прим.) вiд 1.02.89 р. ( номер 22-12098) в конференцiї ДТРМ взяли участь 173 делегати вiд 150 клубiв, гурткiв, факультетiв, секцiй любителiв рiдної мови. Вони звернулися до Фонду культури з проханням стати засновником Товариства i його координатором. З доповiддю виступив начальник обласного управлiння освiти О.Гладчук. Виступали дiячi культури (член спiлки письмен-никiв СРСР Л.Кирьяков з Марiуполя), науковцi (д.ф.н. з ДонДУ проф. М.Гiршман), представники промислових пiдприємств - заст. головн. енергетика ДМЗ М. Мгеладзе, машинiст пiдйому красноармiйської шахти iм. Димитрова А.Тищенко, iнженер iнституту “Гiпровуглемаш” А.Чiлiнгарян, iншi. Лунали рiзнi слова, рiзнi iдеї - вiд 100% iнтернацiоналiзму i клятв у вiрностi марксизму-ленiнiзму до зваженого аналiзу негараздiв на нивi нацiональних культур. Виступили й В.Тиха та В.Бiлецький. Останнiй привiтав зал вiд iменi ДТУМ i побажав успiху у справi вiдродження нацiональної культури. Головою ДТРМ було обрано ректора ДонДУ Володимира Шевченка, який, до речi, не був присутнiй, але “дав згоду” на це обрання. Конференцiя закiнчилася швидко, без дебатiв‚ майже з одностайним голосуванням. “Режисура” обкому чiтко проглядалася але... попри загальну заорганiзованiсть‚ вiдчувалося, що В.Бiлецький та В.Тиха з оргкомiтету ДТУМ на якомусь “особливому становищі“. Частина учасникiв зiбрання вiдчувала в них вiдвертих опонентiв, частина побоювалася навiть спiлкуватися(а що як за це i їх звинуватять у буржуазному нацiоналiзмi), але багато хто з учителiв української мови з районiв, робiтникiв, журналiстiв пiдходили, вiтали, пiдтримували. Загалом в результатi тiєї конференцiї обкомiвське дитя ДТРМ так i не народилося, а Донецьке ТУМ завоювало нових друзiв i прихильникiв, поповнилося новими членами. Хоча тодi це не виглядало так однозначно - тiльки практична дiя, результат мiг показати‚ чия лiнiя переможе: ДТУМ на справжнє українське нацiональне вiдродження, чи Донецького обкому КПУ - на чергову бутафорiю вiдродження i “торжество ленинской национальной политики”, яке насправдi виливалося в закриття нацiональних шкiл, недопущення мови у вузи, гонiння на нацiонально свiдому iнтелiгенцiю.

Наступний “тур” боротьби за ДТУМ, як це не парадоксально, застав донецьких шевченківців у Києвi, куди вони як на свято приїхали взяти участь в Установчiй республiканськiй конференцiї Товариства української мови. Правда до того якось не дуже й смiливо, але пробували “зупинити” деяких членiв оргкомiтету ДТУМ в Донецьку. Так, “попередили” I.Шутова, надiслали у вiдрядження В.Олiфiренка та Ф.Олехновича. Це змусило навчену ранiше Г.Гордасевич (наша землячка-поетеса скуштувала свого часу сталiнських таборiв) повiдомити I.Драча та Д.Павличка в Києвi -- “ Ми виїзджаємо. якщо не доїдемо - знайдiть нас. Повiдомте громадськостi...“ Та дорогою все обiйшлося загалом добре, а несподiванка чекала вже в столицi - там вже сидiла делегацiя вiд обкомiвського ДТРМ на чолi з В.Шевченком i С.Жуковським та пiд “дружньою опiкою” iнструктора обкому КПУ В.Ликова. Ясна справа - з усiма паперами, печатками Фонду культури. Делегацiя ДТУМу видавалася за самозванну. Що робити? Питання швидко i якось зовнi легко погодили I.Шутов та Г.Гордасевич з представниками Центру Ю.Огульчанським(вiн став згодом Вiдповiдальним секретарем республiканського ТУМ) та І?Гейченком, роз’яснивши хто є хто. Пiсля цього запрошення для Донеччини вручили делегацiї ДонТУМ‚ i тепер вже делегацiя ДТРМ залишалася нi з чим. Але ж попри всi “пiдставки” Донецького обкому КПУ там теж лишалися люди, якi по-своєму довгi роки працювали на нивi української культури, науки. Не можна було їх вiдкидати, залишати “за бортом”. Що ж робити? На “летючiй” нарадi делегатiв вiд ДТУМ вирiшили, що буде розумним попри певний колаборацiонiзм не вiдштовхувати всiх людей з обкомiвського Товариства, дати їм шанс змiнити орiєнтацiю(заради об’єктивностi треба зауважити, що багато хто грав свою роль членiв “Общества родного языка” без всякого ентузiазму). Тому вирiшили видати деяким представникам ДТРМ мандати республiканської конференцiї. Зокрема‚ їх одержали вiд ДТУМ ректор ДонДУ В.Шевченко i письменник С?Жуковський. Дуже мудре то було рiшення - воно показало творчу, об’єднуючу нацiленiсть провiдникiв Донецького Товариства української мови, неприйнятнiсть ними зашореного максималiзму , комплексiв помсти, сектантства.

I-у конференцiю ТУМ вiдкрив видатний український письменник Олесь Гончар. Вiн, зокрема, сказав?“... Для оздоровлення i нормалiзацiї мовної ситуацiї в Українi потрiбнi динамiчнi заходи, потрiбна терпляча, довготривала, але неодмiнно результативна робота. Державнiсть української мови нинi має набути законодавчої, конституцiйної сили. Не для протиставлення української мови якiйсь iншiй. До мови росiйської, мови кожного народу у нас ще з часiв Шевченкових i Франкових живе традицiйно глибока пошана. Державнiсть українськiй мовi потрiбна, щоб повнiстю забезпечити їй право на життя у всiх сферах, на всiх рiвнях”. Потiм прозвучала доповiдь академiка В.Русанiвського “Екологiя мови i культури - реставрацiя совiстi“, доповiдь Ю.Огульчанського про Статут Товариства, повiдомлення професора А.Бурячка “Український правопис” та канд. фiз.-мат. наук Л.Iваненка “Українська мова у комп’ютеризацiї“. Далi в обговореннi виступило цiлий ряд вiдомих дiячiв українського нацiонально-демократичного руху, а також член Полiтбюро ЦК КПУ Ю.Єльченко й заступник Голови Ради Мiнiстрiв України М.Орлик.

Взагалi виникненню Товариства української мови iм. Т.Шевченка‚ - цьому явищу, яке народив сам український народ, його свiдома iнтелiгенцiя‚ - парткомелiта з усiєї сили намагалася надати вигляду подiї, яка не тiльки йде в руслi полiтики комунiстичної партiї, але й очолюється нею. Правда‚ дуже вже бiлими нитками були шитi тi потуги... В залi засiдань парткерiвники та урядовцi явно почували себе “не в своїй тарiлцi“, бо були пiд перехресною критикою майже всiх виступаючих. Взагалi, мало сказати, що Установчi збори ТУМ в Києвi були неординарними. Тут панувала особлива святкова атмосфера, зал був надчутливий i реагував не тiльки на виступ у цiлому, або якiсь головнi думки(як прийнято), але й на iнтонацiю промовця, “прочитував” те, що було “мiж рядками”. Згадується, що В.Русанiвський сказав щось про не дуже прогресивний уряд, у залi зааплодували, тодi вiн вiд себе додав?“Я мав на увазi царський уряд”, - пiсля чого в залi засмiялися i ще дужче зааплодували. Веселе пожвавлення викликав Ласло Балла‚ сказавши?“Не забуваймо, що ми не лише радянськi люди, а й європейцi“. А I.Дзюбi влаштували п’ятихвилинну овацiю стоячи (зрозумiло, за його позицiю, викладену в знанiй роботi “Iнтернацiоналiзм чи русифiкацiя?”). Всiх вразила своїм виступом кореянка Свiтлана Лi?“Я не хочу бути тiєю нацiональною меншiстю, через яку українська мова не може стати державною”. Пам’ятається ряд блискучих виступiв - Христини Фрiленд з Гарвардського унiверситету, вчительки Токмань з Бердянська, а також глибокi, виваженi(хоча й iнодi‚ можливо‚ занадто емоцiйнi) виступи лiдерiв нацiонально-демократичного руху. Натомiсть виступи високих парткерiвникiв та урядовцiв вiдзначалися бляклiстю, трафаретнiстю, шаблоннiстю i явно не викликали пiдтримки в залi.

Вiд ДТУМ на Установчiй конференцiї виступив В.Бiлецький. Цей виступ, де вiдверто говорилося про негаразди у вирiшеннi нацiонально-культурного питання на Донеччинi, вiдверто називалися джерела цього - обкомiвська “ликовщина”(iнструктор Донецького обкому КПУ В.Ликов у цей час сидiв‚ так i не допущений у зал засiдань в холi Будинку кiно, де проходила конференцiя)? потiм звучав ще десь з тиждень-два по радiо “Свобода”, “Голос Америки”, але, на жаль, в нашому архiвi не зберiгся. Розумiючи, що виступаючий з таким правдивим словом на той час ризикував своєю науковою кар’єрою (особливо на Донбасi, виходячи з реального спiввiдношення сил у цьому регiонi)‚ вiдомий український поет i лiдер нацiонально-демократичного руху в Українi I. Драч написав на запрошеннi В.Бiлецького? “Володимиру Бiлецькому - спасибi за мужнiсть. Iван Драч. 11.02.89.“

Головою Товариства практично одностайно було обрано Лауреата Державної премiї УРСР iм. Т.Г.Шевченка поета Дмитра Павличка. Фундаторами ТУМу стали Спiлка письменникiв України, Український фонд культури, Iнститут мовознавства i Iнститут лiтератури АН України. В першому пунктi роздiлу “Мета i форми дiяльностi Товариства”, значилося? “Дiяльнiсть Товариства спрямована на утвердження української мови в усiх ланках суспiльного життя УРСР, всебiчний її розвиток, охорону чистоти i самобутностi, на збереження i розвиток нацiональної культури й традицiй українського народу, формування нацiональної свiдомостi та iсторичної пам’ятi громадян, подолання нацiонального нiгiлiзму , на гармонiйний розвиток нацiональних вiдносин”. Було прийняте “Звернення до всiх громадян УРСР, до всiх українцiв в Українi i не в Українi сущих”.

Хiд Установчої конференцiї ТУМ висвiтлювався в засобах масової iнформацiї, її результати були вiдображенi в спецiальному повiдомленнi РАТАУ.

Тут би можна було й поставити крапку в роздiлi “Боротьба за ТУМ”, бо Товариство виникло i було визнане як загальноукраїнське. Але ця боротьба на Донеччинi ще тривала певний час, хоча й у дещо iнших формах. Та й що було робити тiй же донецькiй партно-менклатурi, коли її керiвництво в Києвi визнало ТУМ. Якось зберiгши обличчя мiсцевi парткерiвники могли тiльки намагатися звести ДТУМ i своє ДТРМ до одного знаменника, а далi тримати цей процес пiд контролем. ДТУМ же цього партконтролю не бажало, що i викликало роздратування в коридорах влади.

Отже, шевченківці їхали додому‚ на Донеччину‚ i окриленi(Товариство української мови є !)‚ i заклопотанi ситуацiєю на Донбасi навколо ТУМ. А ситуацiя вдома, як виявилося дуже скоро, практично не змiнилася. По сутi Донецьким обкомом КПУ далi “дотискалося” Товариство української мови i всiляко пiдтримувалося нежиттєдiяльне, паперове, але слухняне Общество родного языка. I це попри те, що ЦК КПУ офiцiйно пiдтримав створення республiканського ТУМ! Але було й вимушене “потеплiння”, зумовлене активною дiяльнiстю ДонТУМ. Якщо в першiй декадi лютого 1989 р.(до київської конференцiї ТУМ) на пропозицiю В.Тихої та В.Бiлецького зустрiтися з членами оргкомiтету ДТУМ iнструктор обкому В.Ликов вiдповiв вiдмовою, то 20 лютого вiдбулася вже цiла нарада активу ДТУМ-ДТРМ за участю того ж В.Ликова, яка потiм широко висвiтлювалася в донецькiй пресi(“Комсомолец Донбасса”вiд 4.03.89; “Радянська Донеччина”‚ 3.03.89.). Якщо в кiнцi лютого (перед першим етапом установчих зборiв ДТРМ) партапаратом КПУ була проведена активна й широка кампанiя‚ направлена на дискредитацiю ДТУМ, зокрема, на зборах освiтян мiст Макiївки, Волновахи, Марiуполя, Горлiвки та iн. члени оргкомiтету ДТУМ В.Тиха, В.Олiфiренко,Ф.Олехнович,I.Шутов та iн. названi нацiоналiстами, а сама органiзацiя “кублом нацiоналiстiв”, то участь цих же членiв оргкомiтету 26.04.89. в другому етапi Установчої конференцiї ДТРМ(вона пройшла тихо, без помпи) “обiйшлася” для них тiльки адмiнiстративним стягненням(попри наявнiсть офiцiйних мандатiв). До речi, 26.04.89. було прийнято Статут ДТРМ, суттєво вiдмiнний вiд Статуту республiканського Товариства. Тут зазначалося(п.2.1.)? “Основна мета Товариства - сприяння вивченню, розвитку й використанню рiдних мов усiх нацiональностей, якi живуть у Донецькiй областi...“(нагадаємо, що їх бiля 190), а також(п.2.2.)?“Товариство виступає за ... розвиток українсько-росiйського i росiйсько-українського двомовства...“(орфографію збережено). Головою цього прообкомiвського Товариства було залишено ранiше обраного ректора ДонДУ В.Шевченка(нинi голова Донецького товариства “Просвiта”). По великому рахунку i у порiвняннi з iснуючим станом(нищiвної руйнацiї української культури на Донбасi - колишнiх землях Запорiзької Сiчi) створення ДТРМ теж був крок уперед, якби не знати, що за цим усім стоїть могильник будь-яких свiдомих проявiв нацiонального духу - компартiйний апарат. Зрозумiло, що прогресивнi статтi Статуту ДТРМ були не бiльше як декларацiї. Це i пiдтвердили наступнi подiї...

А зараз, в тих умовах‚ що склалися‚ з iнiцiативи В.Бiлецького було вирiшено використати незгоди, різні позицiї Донецького обкому та мiському компартiї, максимально “спрацювавши” на лiбералiзмi мiському. Звичайно, придбавши таких “опiкунiв”‚ ми не мали жодних iлюзiй. Не мав їх, напевно, i мiськком, який волiв “осiдлати” мiсцеве Товариство української мови (цей вислiв одного з секретарiв мiському передали нам симпатики ДТУМ, якi працювали i у мiськомi КПУ). Отже, сторони знали? на що йшли, знали‚ хто є хто, але... спiвпрацювали, так би мовити, бо вимушенi були то робити за велiнням часу i обставин, маючи на метi, як бачимо, кожен своє. Що ж отримали сторони? Певну свободу в дiях для себе одержало ДТУМ. А саме - примiщення i дозвiл проводити щотижневi(потiм це стало традицiйно у четвер) збори. Певний захист вiд парткомiтетiв на мiсцях роботи членiв ДТУМ(багато з них на той час, зокрема половина оргкомiтетiвцiв, були членами КПУ). А що отримав Донецький мiськом КПУ? Думаємо, небагато - надiї(як згодом виявилося - iлюзорнi) “осiдлати”, контролювати ДТУМ, донецьких активiстiв українського нацiонально-демократичного руху.

Виважена, гнучка i далекоглядна позицiя керiвництва ДТУМ дуже швидко дала свої позитивнi результати - в обласнiй бiблiотецi‚ в самому центрi Донецька‚ запрацював щотижневий “ Лекцiйно-дискусiйний клуб” Товариства, що дуже скоро став справжньою Меккою для всiх спраглих свiжого духу свободи слова. Та про це - окрема мова. Крiм того, вже навеснi 1989 р. нам вдалося провести цiлий каскад вагомих заходiв - 5 березня благодiйний творчий вечiр поета Бориса Олiйника в палацi “Юрiсть”, який зiбрав понад 1000 чоловiк, 9-11 березня - ряд заходiв по шевченкiвським дням(разом з облфiлармонiєю та ДIВВ).10 квiтня на спецiальних зборах утворили Донецьке мiське ТУМ.

Але головне - 2-й етап Установчих зборiв ДТУМ, який вiдбувся 22 квiтня 1989 р. в Донецькiй обласнiй фiлармонiї. З огляду на можливiсть зриву недоброзичливцями вельми важливого юридичного акту прийняття Статуту ДТУМ(без чого юридично ДТУМ i не заiснувало б) довелося пiти на деякi хитрощi. 20-21 квiтня 1989 р. голова оргкомiтету ДТУМ В.Бiлецький особисто попередив віддаленi осередки про “нараду ДТУМ”‚ на яку треба було надiслати повноважних представникiв з правом вирiшального голосу. Зранку 22 квiтня до цього пiдключилися В.Тиха та I.Шутов. Зiбравши в кiнцi дня збори i перевiривши кворум‚ В.Бiлецький запропонував провести не нараду, а 2-й етап Установчих зборiв ДТУМ. Що i сталося. Прийняли без змiн Статут республiканського ТУМ як Статут ДТУМ. Обрали трьох спiвголiв ДТУМ - В.Бiлецького, В.Тиху та I. Шутова. Це‚ з одного боку, ускладнювало тиск на лiдерiв Товариства, пiдвищувало його життєдiяльнiсть, а з iншого - розвантажувало спiвголiв, сприяло демократичним методам керiвництва органiзацiєю, яка активно формувалася. Як показала практика‚ це рiшення було правильним i “спрацювало” як належить. Було також обране Правлiння ДТУМ в складi? В.Бiлецького, В.Тихої,I.Шутова, А.Чiлiнгаряна, Ф.Олехновича, В.Олiфiренка, А.Загнiтка, головного енергетика Донецькметалургбуду”В.Ребрика, В.Познанської та вчителя В.Сардака, а також Раду ДТУМ‚ в яку? крiм Правлiння‚ входили всi голови первинних осередкiв. Отже, була створена розгалужена і в той же час проста структура керiвництва органiзацiєю, яка виявила себе ефективною на протягом наступних рокiв. З огляду знову ж таки на зовнiшнi обставини i щоб пiдкреслити свiй органiзацiйний зв’язок з республiканським ТУМ‚ була прийнята така назва органiзацiї? “Донецька обласна фiлiя Товариства української мови iм. Тараса Шевченка”.

Швидко - за два тижнi - органiзацiя була зареєстрована як мiсцеве об’єднання Головною Радою республiканського Товариства. Сталося це 10.05.89 р. , реєстрацiйний ? Ф-05-0086Д. Пiсля реєстрацiї Постановою Ради Мiнiстрiв України ? 146 вiд 20.05.89 р. Статуту республiканського ТУМ(а, отже, i нашого Статуту) ДТУМ стало в юридичному розумiннi повноправною громадською органiзацiєю. “Бiй” за створення Донецького обласного Товариства української мови було виграно.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...