пошук:  

>> Білецький Володимир Стефанович: Ми йдемо! Нариси з iсторiї Донецького обласного Товариства української мови iм. Т.Г.Шевченка - першої масової нацiонально-демократичної громадської органiзацiї Донеччини / 05.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

4. 1990 -- РIК РОБОТИ, БОРОТЬБИ I ПЕРЕМОГ

Дев’яностий позначився зростанням соцiальної напруги i вiдвертого протистояння регiонiв московському центру, а широких мас - компартiйному керiвництву. Це був рiк початку вiдомих масових шахтарських страйкiв, мiтингiв, рiк подальшого розвалу КПРС, рiк подальшого зростання i змiцнiння позицiй нацiонально-демократичних сил в Українi, зокрема Товариства української мови i Руху. Якщо компартiя на Донбасi в 1989 р. налiчувала близько 400 000 членiв, то до середини 1990 р. ця цифра вже скоротилася до 300 000 членiв. II з’їзд шахтарiв СРСР(22-26 жовтня 1990р.) констатував полiтичний провал iдеологiї КПРС, провал економiчних реформ М.Горбачова i утворив незалежну профспiлку гiрникiв, яку вiтали представники профспiлок Великобританiї, Iталiї, США, а один з керiвникiв Союзу шахтарiв Америки Дж. Вонович обiцяв новим профспiлкам в СРСР фiнансову допомогу.

До лiта-осенi 1990 р. преса Донбасу була майже повнiстю пiд контролем КПУ(радше - КПРС). Але бiльш-менш демократичнi вибори до Рад рiзних рiвнiв дали великий позитивний внесок у процес подальшої демократизацiї суспiльства - в Ради Донбасу прийшло чимало людей з прогресивними поглядами, утворили там свої фракцiї, почали активно впливати на радянську пресу. В Донецькiй мiськрадi пiсля виборiв-90 навiть виникла нетривка бiльшiсть прогресистiв. У керiвництвi самої компартiї, включаючи середнi ланки, все частiше лунали заклики про активне залучення капiталiв компартiї до бiзнесової дiяльностi. Партiйна i комсомольська елiта частково почала перетворюватися в елiту приватних власникiв, якi зосереджували в своїх руках значнi матерiально-технiчнi ресурси.

Поляризацiя полiтичних сил посилювалася. Головне її джерело - невдоволення як нацiонально-демократичних, так i робiтничих рухiв, усiх громадян iснуючим станом речей i вiдсутнiстю надiй на радикальнi змiни на краще в близькому майбутньому.

Ось в таких умовах i при таких тенденцiях розпочався 1990 рiк.



Під знаком виборів

1989 рiк закiнчувався, а 1990-й починався в очiкуваннi перших в iсторiї СРСР порiвняно демократичних ( ситуацiя давала надiї на те сподiватися) виборiв до Рад рiзних рiвнiв, що були призначенi на 4 березня. Звичайно, КПУ гальмувала‚ як могла‚ процес демокра-тизацiї‚ i тому Народний Рух - на той час найпотужнiша загальноукраїнська нацiонально-демократична громадсько-полiтична органiзацiя - не був... зареєстрований. Залишилося одне - всiх кандидатiв вiд ДТУМ/Руху висувати через Товариство Української мови. Це i було зроблено на Конференцiї обласної органiзацiї ТУМ i конференцiях мiських об’єд-нань скрiзь по областi. В Донецьку велику роботу по систематизацiї висувань, розподiлу i узгодженню кандидатiв по округах провiв тодi Микола Тищенко. Загалом же по областi всiма конференцiями ДТУМ було висунуто бiля 150 кандидатiв у депутати, в тому числi й у Верховну Раду (В. Бiлецький та I. Шутов). Зрозумiло, що без коштiв, матерiально-технiчного, пресового та iншого забезпечення (треба сказати, що i досвiду теж бракувало) перемогти було вкрай важко. Але “вибити” зi списка кандидатiв 1-го секретаря Ленiнського району в Донецьку А.Н.Риженкова, а також ректора Республiканського iнституту пiдвищення квалiфiкацiї А.С.Нікуліну i вийти у фiнал‚ набрати 23% голосiв(“Вечерний Донецк”‚ ? 66/5039 від 21.04.90.) - то теж була своєрiдна перемога. Це зробив В. Бiлецький з командою Донецького ТУМ. На жаль, це був максимальний результат ДТУМ по виборах до Верховної Ради України. Цей “рекорд” в 23% пiсля 1990 р. нiхто не “побив” з правих i правоцентристiв на Донбасi. Достойно представляли нацiо-нально-демократичний блок I. Пасько та I. Шутов, ряд кандидатiв в депутати обласної та мiсцевих рад. Аналiз всiєї виборчої компанiї показав, що з 7-8 кандидатiв вiд ДТУМ проходив один. Це було не краще i не гiрше вiд iнших органiзацiй.

Треба зауважити, що участь у виборах розглядалась шевченківцями як можливiсть не тiльки полiтичної, але й активної агiтацiйно-просвiтницької дiяльностi. I тут ДонТУМ‚ без сумнiву‚ виграло! Тiльки за один день кандидат у депутати в середньому зустрiчався з двома колективами робiтникiв, селян, службовцiв. Якщо врахувати, що пересiчно такi щоденнi зустрiчi охоплювали не менше 50 чоловiк, а кожен кандидат активно працював у передвиборчий перiод 25-30 днiв, то маємо 1250-1500 “живих зустрiчей” у колективах. Додамо сюди ще ряд таких зустрiчей з 10-15 тис? виборців на частих тодi мiтингах. Таким чином, нашi 150 кандидатiв у депутати пiд час передвиборчої кампанiї зустрiлися з 1,1-1,7 млн. виборцiв. Тому передвиборча кампанiя була пiком активностi органiзацiї.



У живому ланцюжку єднання

Це було грандiозно! Це приголомшувало! Це лякало одних i надихало iнших! Це було Свято? якого ще не бувало в Українi! Це було 22 сiчня 1990 року - День Соборностi України!

Зізнаймося, що багато хто з нас i уявлення не мав до “оксамитової“ української нацiонально-демократичної революцiї 1989-1991 рокiв про це свято. А понад 70 рокiв тому на руїнах Росiйської та Австро-Угорської iмперiй виникли незалежнi українськi держави - Українська Народна Республiка (УНР) та Захiдноукраїнська Народна Республiка (ЗУНР). 22 сiчня 1919року вони об’єдналися в одну самостiйну державу - Українську Народну Республiку. Того дня в Києвi на велелюдному Софiйському майданi пiд святковий перегук київських дзвонiв було урочисто проголошено Акт Соборностi України - возз’єднання українських земель в однiй незалежнiй державi. Це була одностайна нацiональна воля Надднiпрянщини i Слобожанщини, Галичини i Полiсся. Тепер, на хвилi нового народного рушення‚ в переддень свята 21 сiчня 1990 року‚ за iнiцiативою Руху вiдбувалися непересiчнi святковi акцiї - “живий ланцюг” Львiв - Київ та мiтинги-молебнi в Києвi на Софiйському майданi i у Львовi бiля пам’ятника I.Франковi. Акцiя за рiзними оцiнками зiбрала бiля 1 млн. людей.

Донецька делегацiя Руху-ТУМу була на цьому святi, стояла? взявшись за руки? в живому ланцюгу єднання, була учасником подiй на Софiйському майданi. Очолював донецьку делегацiю М.Тищенко, член Правлiння ДТУМ. Ось що згадує про тi днi учасник подiй, член ДТУМ Вiктор Шевченко(Донецьк):”До Донецького Товариства української мови iм. Т.Г.Шевченка я прийшов в кiнцi 1989 р. А вже в сiчнi 1990 р. ми, група “тумiвцiв” та “рухiвцiв”, виїхали до Києва приєднатися до живого ланцюга, мільйонів людей, що зв’язали Львiв та Київ. Саме того дня на Софiївському майданi, в кiлькадесятитисячному натовпi я зрозумiв: українську iдею є кому захищати - нас багато, ми одностайнi i рiшучi. Остаточний злам у душi припав на серпень 1990 р.- святкування 500-рiччя Українського Козацтва. 16 липня Верховною Радою була прийнята Декларацiя про Незалежнiсть, а в серпнi бiльш нiж пiв-мiльйона людей присягають Українi на козацьких могилах. На моїх очах творилася iсторiя‚ i воля України була питанням близького часу. Небагато днiв у життi так вразили мене як цi.“

Що Донецьке обласне Товариство української мови винесло з 21-22 сiчня 1990 року? Впевненiсть у своїх силах, високу нацiональну свiдомiсть, згуртованiсть, громадську активнiсть i зорганiзованiсть. А також вiдчуття єдностi великого українського народу “вiд Сяну до Дону”. Такого масштабу свята бувають рiдко, навiть в “iсторичних народiв”. I тим бiльша їх значимiсть..



День Литви

27 березня Секретаріат Руху прийняв рішення провести в останній день березня мітинги солідарності з народом Литви‚ яка 11 березня проголосила незалежність. Правління ДТУМ прийняло рішення підтримати цю акцію Руху. Але мітинг у Донецьку(як і скрізь по Україні) очікувався несанкціонований. Тому співголова ДТУМ В.Тиха зателефонувала прокурору м.Донецька і попередила‚ що в разі силових дій з боку влади до мітингуючих Товариство докладе всіх зусиль‚ щоб не залишити це безкарним. Прокурор запевнив‚ що силові методи не застосовуватимуться.

31 березня‚ сірого і напрочуд холодного ранку‚ на центральному майдані Донецька (майдан Леніна) зібралося понад 100 чол. - активістів ДТУМ та Руху. Майоріли українські національні прапори‚ прапор Литви‚ гасла:“За нашу і вашу свободу”‚“Волю Литві“‚“Ми з тобою‚ волелюбна Литво!”. Міліція витіснила цю групу з майдану і тоді під оперативним керівництвом І.Шутова‚ М.Тищенка та за участю депутата районної Ради В.Оліфіренка мітингуючі здійснили хід містом до пам’ятника Т.Шевченку‚ де і відбувся мітинг. Звучали заклики наслідувати приклад Литви. Учасниця мітингу солідарності В.Тиха пригадує:“Мені запам’яталося натхненне обличчя литовки під своїм національним прапором. З великою силою правди звучали її слова про необхідність єдності дій демократичних сил‚ як умови їх перемоги. Литва‚ вустами цієї тендітної жінки дякувала нам‚ донеччанам? за підтримку”. Виступаючі на мітингу солідарності були оточені тісним потрійним кільцем громадської охорони‚ яку на місці зорганізували В.Ребрик‚ В.Мазанов та В.Сардак. Але влада продовжувала спроби припинити акцію. Витісняючи мітингуючих і від пам’ятника Т.Шевченку міліція затримала декілька чоловік‚ зокрема‚ О.Степчака. Тоді учасники мітингу здійснили ще один хід містом - до центрального майдану.

Загалом‚ після провалу спроб перешкодити проведенню мітингів на підтримку Литви в Україні прес-центр ЦК КПУ намагався “відпрацювати назад”‚ заявивши‚ що позицію ЦК КПУ та Ради Міністрів “не слід спрощено оцінювати як заборону”(проведенню мітингів). Відчувалося значне послаблення позиції компартії‚ яке певною мірою спричинили вибори до Рад 1990 р.



Подія номер 1

Переглядаючи календар ДТУМ за 1990 р. ( див. додаток) важко видiлити щось незначне, на чому можна зупинитися лише побiжно. Що не подiя - то яскрава, жива, пульсуюча позитивною енергiєю й зарядженiстю на майбутнє. I все ж спробуємо їх “рейтингувати”.

Першою за значенням подiєю, очевидно, треба поставити завершення у 1990 роцi нашої майже дворiчної епопеї з першою україномовною школою в Донецьку. Iдея була проста? зробити прецедент, показати на практицi, що можна йти не за концепцiєю “окремi українськi класи в росiйськомовних школах”, яка мала ряд суттєвих недолiкiв, а за концепцiєю “ повноцiнна українська школа”. Думалося, що наша перша українська школа в Донецьку буде експериментальною, її успiх сприятиме вiдкриттю подiбних шкiл в iнших мiстах i в iнших районах мiста Донецька. Чому так “обережно” ставилося питання (чому не зразу- “дайош 50-60% українських шкiл - за кількістю українцiв”?). ДонТУМ виходило з реалiй Донбасу - i кадрiв обмаль, i адмiнiстрацiя (навiть освiтянська) не дуже вiрила, що на українську школу в умовах майже повної русифікації залишився “попит”. Отже, необхiдним був той практичний приклад, який i є “критерiєм iстини”.

1 вересня 1990 року в урочистiй обстановцi за участю багаточисленних гостей з Києва i iнших мiст(зокрема‚ І.Драча‚ Д.Павличка) першу українську школу в Донецьку було освячено й вiдкрито. А як Товариство до того йшло i прийшло, що врештi показала практика роботи школи, як розвивався надалi за участю ДонТУМ процес повернення шкiл Донеччини в лоно рiдної української мови - розповiдь про це далi в окремому роздiлi. Бо то - надзвичайно важлива проблема нашого сьогодення, пов’язана з формуванням нової генерацiї українцiв.



На підтримку шахтарів

Хто не пам’ятає шахтарських мiтингiв протесту 1990-го? які потрясли країну! Тисячi людей на майданах бiля обкому, райкомiв, міськомiв КПУ в Донецьку, Макiївцi, Горлiвцi, iнших шахтарських мiстах. Безперервний, часом багатодобовий мiтинг. Все, що наболiло? вийшло, вихлюпнулося на поверхню...

ДТУМ не тiльки не був осторонь цих подiй. Шевченківці були у самому вирi - серед шахтарiв. Це за їх iнiцiативою i за їх участю (включаючи шахтарськi осередки ТУМ) над головами страйкуючих замайорiли, розквiтли синьо-жовтнi нацiональнi українськi стяги. Це тодi з шахтарських трибун голосно i впевнено зазвучало українське слово. Це тодi луснула казочка про “сплошь русскоязычный регион” - українська сприймалася як своя, рiдна.

Але була i значнiша допомога - сприяння зв’язку страйкуючих шахтарських колективiв із сiльськогосподарськими регіонами України, зокрема, захiдними, зв’язку шахтарiв з українською дiаспорою. Остання ж як свою сприйняла бiду (вибух) на ш.Пiвденно-донбаська i допомогла матерiально. Треба наголосити, що в цiй дiяльностi активно став виявляти себе молодий тодi ще Рух.

Зрозумiло, що ДТУМ, як культурологiчне товариство виконувало в першу чергу свою пряму роботу - несло Слово, пресу, книги в шахтарськi колективи. I то не була “вулиця з одностороннiм рухом” - шахтарськi страйкоми, зокрема донецький, активно пiдтримували ДТУМ, скажiмо, в питаннi вiдкриття української школи.

На жаль робiтничий i нацiонально-демократичний рух не злилися в одне цiле. Може‚ тому налякана партноменклатура все ж залишилася при владi? Може‚ в цьому причина наших негараздiв сьгоднi?



“Українська вітальня”

Ця iдея з’явилася, напевно, вiд браку живої української пiснi, слова, дiйства на сценах Донеччини. Генератор iдеї i її головний втiлювач - Валентина Тиха - запропонувала перiодичнi творчо-пiсеннi вечори, якi i нарекли “Українська вiтальня”. Було проведено, починаючи з весни 1990 року‚ декiлька таких вечорiв‚ i перший - квiтневий - в Донецькому будинку працiвникiв культури. Спiвала заслужена артистка України Алiна Коробко, виступав артист фiлармонiї Валентин Синельников, iншi професiонали сцени.

...Одного разу завiтав до “Української вiтальнi“ Товариства i новий секретар Донецького обкому КПУ Петро Симоненко(той самий, що згодом очолив нову компартiю України) . Був привiтний, хвалив цю нову iнiцiативу - аж до того, що радив на цьому й обмежити дiяльнiсть Товариства. Пiдказував не лiзти в полiтику...

А донеччанам - постiйним гостям “Української вiтальнi“ так вона сподобалася, що розпочалося створення власного аматорського хору(вiн потiм запрацював при СШ ? 65).



“Чорний день” відміняється

ДТУМ нiколи не зациклювалося “само на себе”, мало i має добрi, дiловi, навiть товариськi стосунки з рядом нацiональних Товариств Донеччини - грецькими (їх декiлька), зокрема з чiльними дiячами грецької дiаспори професором Iваном Ялi, Миколою Колле; нiмецьким Товариством “Вiдродження” (Г.Мартенс та iншi), єврейським культурно-просвiтницьким товариством “Алеф” та “Тхiя” (М.Будiловська, Б.Лiвшиць), вiрменсь-ким (А.Чiлiнгарян, В.Гусак) та росiйським iм. О. Пушкiна.

I ось навеснi 1990 року з подачi горезвiсного общества “Память”, що активно дiяло в Росiї i займало яскраво антисемiтськi позицiї , Україною покотилася чутка про “чорний день” для євреїв, який готують “патрiоти” на початку травня 1990 року. Зрозумiло, швидкі на руку дiячi КПУ почали спихати те на “українських буржуазних нацiоналiстiв”, щоб у черговий раз посiяти в Українi ворожнечу. Деякi державнi i громадськi дiячi ставилися до цього iндиферентно, деякi - просто несерйозно. А єврейська громада була досить таки стурбована - ряд єврейських сiмей тероризувалися телефонними дзвiнками з погрозами. Пiшли чутки, немовби то i пiдтвердженi, про факти вандилiзму на єврейському цвинтарi у Днiпропетровську. Одним словом‚ треба було щось робити серйозне. I тодi “Алеф” зiбрав загальнi збори своєї громади за участю громадськостi Донецька, пред-ставникiв правоохоронних органiв. Було це в третiй декадi квiтня 1990 року.

Вiд ДТУМ i Донецької крайової організації Руху виступив В.Бiлецький. Крiм загального засудження антисемiтських дiй “патрiотiв” з “Памяти” (компетентнi органи СРСР, до речi, тодi так i не довели до широкої громадськостi? хто конкретно за тим стояв), спiвголова ДТУМ запропонував допомогу у виглядi спiльних українсько-єврейських дружин. На день же “Ч” (обiцяли погром єврейських квартир) ряд українських сiмей готовi були взяти загрожених до себе (той же В.Бiлецький запросив проф.А.Єлiшевича).

Виступали представники Донецької мiськради, мiлiцiї, iншi. Всi цi дiї зупинили “чорний день”в Донецьку. Вiн не вiдбувся. I слава Богу.



На Січ !

Далеко не кожний народ може похвалитися 1000-рiчними, 500-рiчними i т.п. “солiдними” датами з нагоди тих чи iнших вiкопомних подiй. А ми можемо! Ще й як! 1000 - лiття хрещення України-Руси. 500 - рiччя з дня виходу в свiт першої друкованої книги вченого-українця (Юрiя Дрогобича-Котермака). 500 - лiття Укранського козацтва. Ще б знати‚ скiльки рокiв Києву - нашiй прадавнiй столицi. 1500 рокiв, як дозволила вважати пануюча верхiвка СРСР? Чи 3000 - 4000 рокiв, як про те говорять деякi iсторичнi данi? А може з часiв Стану Рами(що за Ю.Канигiним знаходився побiля сучасного Майдану Незалежностi) в 5508 рiк до Рiздва Христового, як це доводить вiдомий дослiдник - професор Юрiй Канигiн? Так що древнiми ювiлеями древнiй наш народ не обдiлений. Нашому поколiнню випало святкувати деякi з них, зокрема - 500-лiття Українського козацтва.

I випав цей ювiлейний рiк ( буває ж так вдало!) саме на час пробудження нацiї - 1990-й. Чим була Запорiзька Сiч для України-Руси, для народу? Про цей феномен найбiльшого у свiтi вiйськового козацького ордену писано-переписано. Тому не будемо на цьому зупинятися, а тiльки констатуємо такi неординарнi речi‚ як успiшне протистояння Запорiзької Сiчi двом могутнiм iмперiям - Оттоманськiй Портi i Жечi Посполитiй, перемога у Нацiонально-визвольній вiйні 1648-1656 р.р.‚ захист протягом 3-х столiть православного свiту. При всьому цьому акцентуємо увагу на республiканських засадах побудови цiєї “держави в державi“ - Запорозької Сiчi, землi якої простягалися за Унiверсалом Гетьмана Б. Хмельницького вiд Молдавiї до Дону i вiд Криму до Чигиринщини. I це при поспiль монархiчнiй Європi! Можна ще багато говорити про Сiч - i про освiту, i про вишкiл молодi, i про дух лицарства, вiдданостi Батькiвщинi, православнiй християнськiй вiрi. Все це пiдкреслює, iлюструє вартiснiсть Свята Козацької Слави - 500-рiччя Українського Козацтва.

У 1990-у інiцiатором свята i його чи не головним органiзатором у межах України було Товариство української мови. На Донеччинi не було сили‚ крiм Товариства, яка б хотiла i могла тодi взяти на себе тягар органiзацiйних клопотiв. А в ДонТУМ за це вiдповiдав i особисто координував дiї голова Товариства Володимир Бiлецький, до речi, сам нащадок давнього козацького роду iз Запорiжжя. Дякуючи широкій організаційній діяльності‚ зокрема інформації через телебачення‚ радіо‚ пресу ДТУМ вдалося залучити широку громадськість. Знайшлися спонсори(Асоціація “Деловое сотрудничество”- А.Дермайнер й Фонд культури - В.Пугло). Вирішили й транспортні проблеми(тут допомогав М.Кошель та А.Любченко). Товариству вдалося з артистів-професіоналів та аматорів сформувати окрему групу(30 чол.)‚ яку очолила В.Тиха(на той час заст. директора обласної філармонії). На неї покладалася особлива роль представити Донеччину на святі піснею‚ словом‚ танцем. Основна ж група - біля 200 чол. на шести “ікарусах” вирушила з Донецька 2 серпня. Крім того‚ на своїх автобусах виїхали на свято представники профспілкових та молодіжних організацій міст Жданівка та Дзержинськ. Було задіяно й багато приватного транспорту.

Щоб мати уявлення про саме свято? наведемо його програму з посиланнями на кількість учасників. 1 серпня - вшанування пам’яті дослідника Січі академіка Дмитра Івановича Яворницького в Дніпропетровську(Січеславі). 2 серпня - розташування делегацій всіх областей України і Кубанського козацтва на Олексіївській затоці Дніпра в наметовому таборі. 3 серпня - наукова конференція з історії Запорозької Січі в Нікополі.Походи‚ концерти‚ урочисті мітинги на майданах та стадіонах. 4 серпня - вшанування пам’яті уславленого Кошового Запорожської Січі Івана Сірка. Відкриття пам’ятного хреста на Могилі Пам’яті. 5 серпня - свято на острові Хортиця - колисці запорозького козацтва‚ де мав залоги ще князь Дмитро Вишневецький(Байда). Хід по Запоріжжю та Велика ватра на березі Дніпра.

Загальна кількість учасників свят на Олексіївській затоці Дніпра(неподалік колиш-ньої Чортомлицької Січі) сягнула 300 тис. чол. Надзвичайною подією стало насипання Могили Пам’яті‚ яке велося за старим козацьким звичаєм всіма учасниками зібрання. Всі делегації привезли на славне Запорожжя землі зі своїх країв і заклали її в єдину Могилу Пам’яті. Шевченківці з Донбасу теж привезли своєї‚ щедрої на вугілля землі та долучили її до галичанської‚ кримської‚ поліської‚ покутської‚ подніпровської‚ закарпатської - на спомин нащадкам і во славу Українського козацтва.

У Запоріжжі‚ на Хортиці свято сягло свого піку. Хід по Запоріжжю зібрав біля 500 тис. чол. Народ був єдиний у своєму прагненні відродити свої культурні традиції‚ згадати й вшанувати славних предків-козаків‚ військову славу України‚ єдиний у своєму прагненні будувати нову Україну.



ДТУМ засновує фірму “Відродження”

Мале пiдприємство “Вiдродження”(Голова - I.Шутов) створено за рiшенням Правлiння ДТУМ вiд 27.08.90. Iнiцiатива ж належала Iллi Шутову. В Статутi записано?“ ... фiрма може здiйснювати будь-якi види господарської дiяльностi, якщо вони не суперечать законовi, в тому числi i юридичнi послуги, видавничу та посередницьку дiяльнiсть.“

Чим була викликана необхiднiсть заснування фiрми? Мабуть‚ це запитання значною мiрою зайве. Бо цiлком очевидно, що тiльки з солiдною фiнансовою пiдтримкою Товариство, та й будь-яка iнша громадська органiзацiя може працювати результативно. Бiльше того, треба визнати, що надмiрне ейфористичне захоплення в першi роки “оксамитової революцiї“ саме шоу-заходами при одночасному нехтуваннi копiткою, важкою, але дуже необхiдною економiчною, господарчою дiяльнiстю суттєво знизило можливостi нацiонально-демократичних сил. Треба було(i це зрозумiло не тiльки зараз - це було очевидно для багатьох i тодi, в 1989, 1990...) засновувати все нові малi пiдприємства, брати пiд контроль середнi i великi, просувати компетентних фахiвцiв з державним мисленням на вiдповiдальнi посади i т.д. Всьому цьому національно-демократичні сили(на вiдмiну, до речi, вiд значно агресивнiших лiвих) не надавали(та й зараз не завжди надаємо) достатнього значення. I це великий негативний момент усього нацiонально-демократичного руху. Без стабiльного i достатнього фiнансування будь-якi, навіть щонайкращi? плани залишаться на паперi, мрiї - мрiями, а органiзацiя приречена, в кращому разi на животiння, i, звичайно, не спроможна відігравати помiтну роль у громадському життi, суттєво впливати на загал. Провiдники ДТУМ цi iстини зрозумiли на самому початку (хоча теж не змогли зорганiзувати, забезпечити стабiльної i достатньої фiнансової пiдтримки органiзацiї) - звiдси i ухвала Правлiння ДТУМ про заснування фiрми “Вiдродження”. Що їй вдалося зробити?

Розповiдає Голова “Вiдродження” I.Шутов? “ Фiрма проiснувала з 1990 по 1993р. Займалися самою рiзноманiтною дiяльнiстю, яку дозволяв передбачливо гнучкий Статут? вiд культурологiчних справ до зварювальних, будiвельних робіт. З найбiльш помiтних справ для Товариства української мови вдалося? - перевезти на Донеччину i розповсюдити бiльше 10 000 книг українською мовою, зокрема, Бiблiї для дiтей; - частина виручених коштiв була використана на випуск друком перших номерiв обласної газети “Схiдний часопис”, яка була фактично заснована нашим Товариством; - створити i виготовити масовим накладом до ювiлейних днiв Т.Шевченка пам’ятний значок; -органiзацiйно забезпечити разом з ДТУМ мiтинги, конференцiї, iншi заходи; - зорганiзувати пересувну бiблiотечку з українських книг, виданих українською дiаспорою”.



Ростимо ж ми - гей !

За калейдоскопом подiй, заходiв, заяв та звернень, творчої роботи Правлiння ДТУМ не забувало про розбудову органiзацiї, оптимiзацiю її структури. На II-й конференцiї ДТУМ 9 вересня 1990 р. було вдосконалено структуру керiвництва Товариством. Головою Товариства обрано Володимира Бiлецького, вiдповiдальним секретарем Валентину Тиху, координатором лекцiйно-дискусiйного клубу - iнженера Вiталiя Журавля, скарбничими - iнженерiв Марiю Лаврiву та Володимира Ребрика, головою комiтету по освiтi - Федора Олехновича, координаторами пресслужби професiйних журналiстiв Свiтлану Єременко та Тетяну Петренко, координатором контактної групи “ДТУМ-Ради” науковця Миколу Тищенка , головою комiтету по виконанню “Закону про мови...“ мовознавця, доцента Вiру Познанську.

Водночас Правлiння ДТУМ 27.08.90. вказало Марiї Олiйник на необхiднiсть суворо дотримуватися статутних положень Товариства(в протоколі відзначено невиконання доручень‚ дії‚ що підривають авторитет ТУМу‚ створення нездорової атмосфери в Товаристві тощо).

Восени 1990 р. ДТУМ через асоцiацiю “Дiлове спiвробiтництво” виготовило 3 000 посвiдчень членiв Донецького Товариства української мови i почало їх централiзовано видавати в первиннi осередки i об’єднання.

Тодi ж, восени, запрацював ксерокс Товариства, що полегшило роботу, збiльшило можливостi, пiдвищило оперативнiсть дiй Правлiння. Зокрема, наприкiнцi 1990 р. на ксероксi було виготовлено декiлька сотень листiв-посвiдчень ДТУМ по перевiрцi виконання “Закону про мови..“. З цими посвiдченнями уповноваженi ДТУМ працювали по всiй областi в 1990-91 рр. Згадують працівники ДонДУ? “Викладачі кафедр української мови? літератури ДонДУ? кращі студенти - активісти ДТУМ виступали перед учнями? студентами? вчителями міста і області? робітниками? шахтарями? колгоспниками з доповідями в яких роз’яснювся статус української мови як державної? її основних функцій; говорили про наслідки десятирічних деформацій у мовній політиці за радянського часу? про національне поневолення і гоніння? яких зазнала українська мова упродовж декількох століть? Важко навіть назвати більш-менш точну кількість таких доповідей? виступів? Їх десятки? сотні тисячі? І ця робота триває”?

28 вересня 1990 р. відбулася II Конференцiя республiканського ТУМ iм. Т.Шевченка, де була представницька делегацiя від Донецького ТУМ. Дм.Павличко запропонував розпочати форум вставанням i хвилиною мовчання на вшанування пам’ятi жертв Бабиного Яру. Пiсля промови голови ТУМ Дм. Павличка та спiвдоповiдачiв з привiтаннями до Конференцiї звернулися представники шахтарiв Червонограду, української дiаспори з Австралiї, Нiмеччини, Америки, Польщi. Багато гострих запитань було на адресу Мiнiстра культури УРСР. Загострена увага на кричущих негараздах на нивi розвитку української культури, освiти. Оприлюднена iнформацiя про спроби плюндрування пам’ятникiв дiячам української культури(зокрема, така ганебна акцiя була проведена невiдомими в жовтнi 1990 р. в Донецьку - вже пiсля республiканської конференцiї Товариства‚ i ДТУМ вжило заходiв по недопущенню подiбного у майбутньому). Констатовано недостатнi зрушення у виконаннi “Закону про мови...” в рядi регiонiв, зокрема на Донеччинi. На Конференцiї пiдвищена увага була придiлена фiрмам i малим пiдприємствам, що утворюються з iнiцiативи Товариства. Крiм того, на II-й Конференцiї ТУМ була прийнята нова назва “Товариство української мови iм.Т.Шевченка “Просвiта”, що не тiльки вiдобразило майбутнiй ключовий напрямок дiяльностi Товариства, але й iсторично показувало неперервнiсть дiяльностi вiдомих українських “Просвiт” XIX i початку XX столiтть. Почесним Президентом Товариства української мови обрано Дм.Павличка. Новим головою Товариства - вiдомого поета Павла Мовчана. Заступниками Голови - Р.Iваничука, В.Куєвду, А.Мокренка, А.Носенка, В.Ющука - людей рiзного фаху i рiзного стилю роботи.

23 грудня 1990 року в Днiпропетровську вiдбулася ще одна помiтна подiя - республiканська науково-практична конференцiя схiдних областей “Закон про мови i наш край”, зорганiзована Центральним Правлiнням ТУМ. Була там i делегацiя ДонТУМ. Доповiдь вiд Донеччини зробив голова ДонТУМ В.Бiлецький. В ухвалi конференцiї, зокрема, вiдзначено катастрофiчний стан з українськими школами, газетами, книгодрукарством в Схiднiй та Пiвденнiй Українi i висловлена впевненiсть, що ситуацiю можна докорiнно виправити тiльки в незалежнiй Українськiй державi.

Ось такий напружений i цiкавий, багатий на подiї, весь у робочій напрузі, боротьбi i важких, але таких необхiдних перемогах видався 1990-й.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...