пошук:  

>> Білецький Володимир Стефанович: Ми йдемо! Нариси з iсторiї Донецького обласного Товариства української мови iм. Т.Г.Шевченка - першої масової нацiонально-демократичної громадської органiзацiї Донеччини / 06.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

5. БУРЕМНИЙ 1991-й

Вочевидь, саме 1991-й був апогеєм “оксамитової“ нацiонально-демократичної революцiї в Українi 1989-92 рокiв. Дiйсно, подiї, що вiдбулися цього року, були неординарними, доленосними для сьогоднiшньої України-Руси? спроба антиконституцiй-ного лiворадикального перевороту в СРСР - так званий ГКЧП(Государственный Комитет по Чрезвычайному Положению); прийняття Верховною Радою України Акту про державну незалежнiсть України; вибори Президента України i Всеукраїнський референдум з питання незалежностi України. На всi цi подiї надзвичайної ваги Донецьке Товариство української мови реагувало адекватно, ведучи масову просвiтницьку та культурологiчну роботу. 1991-й характерний посиленням контактiв Схiд-Захiд‚ i це вiдобразилося в творчих поїздках ряду колективiв Галичини на Донбас. Цього року продовжувалося всенародне Свято Козацької Слави з нагоди 500-рiччя Запорiзької Сiчi, відбувся фестиваль “Червона рута-91”. Товариство української мови Донеччини приймало активну участь у цих подіях.



Співаючий Донбас‚ співаюча Україна

Нацiонально-демократичний рух у країнах Балтiї - Литвi, Латвiї та Естонiї - в 1988-91 рр. називали iнколи спiваючою революцiєю”, бо сотнi тисяч людей, якi протестували проти радянського режиму виходили на майдани i... спiвали. Своїх народних, патрiотичних пiсень, нацiональнi маршi, гiмни.

Щось подiбне, але трохи в iншiй формi було і в Українi. Спiваючий Захiд приїздив до Сходу, а спiваючий Схiд їздив на гостину до Заходу. В 1991 роцi на Донбасi побувал цiла художнi колективи з Галичини, якi приймало, влаштовувало, якими опiкувалося ДонТУМ. Це - група “Вертеп” Тернопiльського комбайнового заводу, артисти Львiвської обласної фiлармонiї, ансамбль “Ватра” тернопiльського НВО “Ватра”.

А 13 вересня 1991 р. Донецька обласна фiлармонiя в найбiльшому концертному залi Донеччини “Юнiсть” влаштувала 1-й тур фестивалю “Червона рута-91”, де були представленi й колективи, виконавцi вiд ДТУМ або за сприяння ДТУМ(координувала цю роботу вiд Товариства В.Тиха).

У червнi донецькі шевченківці були запрошенi на фестиваль козацьких пiсень в Запорiжжi, а в серпнi там же велика делегацiя ДонТУМ була свiдком i учасником грандiозного дiйства - фiналу фестивалю “Червона рута-91”.

Отож, не тiльки Прибалтика спiвала в переддень великих змiн - Україна, ця “спiваюча республiка” не вiдставала. Якщо замислитися, фiлософськи пiдiйти до цього феномену “спiвочостi“, то побачимо всезагальне, всенародне духовне пiднесення. Душа народу вiдчувала: ось-ось грядуть великi, доленоснi змiни. Вiдчувала це i... спiвала.



Рейд “Козацькими шляхами”

Мета рейду була проста i достойна: ознайомити широкi маси донеччан з iсторiєю козацтва в Українi, пробудити дух козацького братерства, самопожертви в iм’я народного блага, дух патрiотизму й звитяги, запалити в серцях наших сучасникiв, особливо молодi, святий вогонь пам’ятi про вiдважних оборонцiв i будiвничих нашої держави - України. ДТУМ намагалося охопити якщо не всi, то максимум мiсць, куточкiв, поселень причетних до iсторiї Українського козацтва в нашому краї. Органiзацiйно організували похiд в два етапи - регiональний та республiканський.

На Донеччинi ДонТУМ та Рух запланували 4-ри регiональнi походи? “Захiд”- на Селидове, “Пiвнiч”- по маршруту “Донецьк-Констянтинiвка-Дружкiвка-Слов’янськ-Слов’яногiрськ-Перелесне”, “Пiвдень”- на Марiуполь i “Схiд”- по маршруту “Донецьк-Макiївка-Харцизьк-Шахтарськ-Торез-Снiжнянськ-Донецьк”.I майже все вдалося! А як - то цiла iсторiя. Бо в умовах адмiнiстративного тиску, регiональних особливостей, та ще й досить сильного обкому КПУ, всiх служб ( включаючи і КДБ) вiльно “гуляти” з нацiональними синьо-жовтими прапорами по Донбасу-91(до ГКЧП) - це була справа не з легких. Сьогоднi можна привiдкрити “завiсу” над “технологiєю” органiзацiї масової акцiї “Козацькими шляхами”, яку ДТУМ i Рух разом з Кальмiуською паланкою застосували в регiональних рейдах-походах по Донеччинi. Власне все було просто. По-перше, ДТУМ заручилося ( i в цьому допомiг народний депутат Микола Поровський) листом Ради Мiнiстрiв України про сприяння походу скрiзь в Українi ( ? 28-1131/ 9 вiд 14.05.91р. за пiдписом Заступника Голови Ради Мiнiстрiв УРСР С. Комiсаренка). Зрозумiло, що мiсцева влада повинна була “робити пiд козирьок”. По-друге, сама пiдготовка до походу велася дуже тихо‚ i , як правило, транспорт замовлявся не вiд ДТУМ, Руху, козацьких громад, а вiд “нейтральних” органiзацiй - пiдприємств‚ iнститутiв тощо. Про те, що буде не “похiд вихiдного дня” з традицiйним застiллям на природi, водiй замовленого автобусу дiзнавався пiсля виїзду на маршрут. Треба вiддати належне водiям донецьких АТП - всi вони (тi, що обслуговували нашi рейди) дуже тепло сприймали такi “несподiванки”, допомагали встановлювати на автобусi синьо-жовтi прапори, враз переходили на українську - одним словом, вливалися в нашу дружну рейдiвську сiм’ю.

Саме влітку під час походів по Донеччині наш край відвідали керівники Товариства української мови Чікаго - проф? Віра Боднарук та Богдан Боднарук? Правління ДТУМ відтоді постійно підтримує добрі контакти й розвиває співпрацю двох Товариств Т?Шевченка? які утворили своєрідний міст Донецьк-Чікаго?

Тепер трохи про самi походи. Кожен з них був по-своєму складним. Перший - на Селидове почався? по сутi? у Макiївцi, де арендували автобус i де осередок ТУМ при клубi iм. Лесi Українки (вiн же ансамбль пiснi “Червона калина”) взяв на себе майже всi клопоти по “пiсенному” забезпеченню походу. Газети, лiтературу готував незамiнний, дуже сумлінний i точний у цих питаннях Геннадiй Бутко. Керiвник походу - В.Бiлецький. Таким чином, виїхавши з Макiївки ми без перешкод “прорвалися” аж до поста ДАI бiля Селiдового. Власне, це були першi випадки появи на дорогах автобусiв уквiтчаних‚ “нацiоналiстичними”, з точки зору комунiстичної адмiнистрацiї, прапорами. Тому стан розгубленостi мiлiцiї перед людьми, якi абсолютно вiльно i смiливо себе поводять‚ немовби то “власть уже сменилась”, зрозумiлий. Зупинивши рейдівський автобус ТУМ, мiлiцiя просто не знала, що робити далi. Розрядила ситуацiю телефонна розмова В.Бiлецького з адмiнiстрацiєю Селидового з того ж поста ДАI. Пiд напором аргументів Товарисва, “бетонної“ впевненостi що робиться законна справа, “освячена” Кабмiном України мер Селидового “здався”, i рейдівці в’їхали в оточеннi мiлiцiї в центр мiста‚ де швидко i активно зорганiзували “спiвоче поле”, буквально струснули мiсто вiд сну. Сотнi газет, книг дуже швидко розiйшлися по руках. До пам’ятникiв козакам лягли квiти шани. I тут мер оговтався (можливо? встиг проконсультуватися вище) - акцiя в Селидовому на жаль‚ не дiстала свого продовження, як було заплановано, на шахтi в м.Українську, де стоїть пам’ятник Богдану Хмельницькому. Пiсля концерту-мiтингу в м.Селидове автобус? взяли в мiцнi міліцейські “шори”? i спровадили на донецьку трасу. Але й то була перемога (залишалося пiвтора мiсяці до ГКЧП).

Другий рейд за напрямком “Пiвнiч” відбувся в переддень 16 липня - роковин прийнят-тя Декларацiї про державний суверенiтет України. У Костянтинівцi i Дружківцi учасники рейду разом з мiсцевим осередком ТУМ провели мiтинги та урочистi ходи мiстом. Над Сiверським Дінцем у Слов’яногiрську влаштували табiр. I тут виникла iдея: поставити 16 липня український нацiональний прапор на Слов’яногірських горах. Але де саме? Як технiчно це здiйснити? Проблему взявся вирiшити М.Тищенко. I скоро на свiчцi-шпицi, майже на вершинi однiєї з Слов’яногiрських гiр замайорiв український нацiональний двоколор.

А на 16 липня 1991 року весь багатокiлометровий табiр (тут завше в цей час багато відпочиваючих з усього шахтарського краю) вздовж Сiверського Дiнця, - всi намети якимось чарiвним i несподiваним чином розквiтли небесно-золотим цвiтом. Маленькi прапорцi, стрiчечки, прапори... А лiві говорить - символiку не сприймає Донбас. Люди не сприймають ( i нiколи не сприймуть! ) погане життя, вiдсутнiсть перспектив. Не в символiцi справа. Вона врештi-решт не самоцiль, а засiб, духовна основа побудови кращого життя - для всiх i для кожного. Так що ми були свiдками того, що iсторична пам’ять в народi живе, нацiя попри всi духовнi i справжнi Чорнобилi самоусвiдомлює себе, живе i дiє. Головне - необхiднi умови цього прояву загальнонацiонального єднання .

Пiсля “кола” по селах Слов’янщини ( у кожному залишали багато лiтератури, газет, мали короткi розмови з селянами) шевченківці дiсталися Прелесного, де є хороший музей пiд вiдкритим небом, створений великим ентузiастом - народознавцем В.I. Шевченком. Вiдвiдали музей, у мiсцевий школi на урочистому засiданнi ТУМ вручили першi посвiдчення та бiблiотечки літератури молодим членам Товариства - школярам.

А восени 1991 року за iнiцiативою члена правлiння Донецького мiського ТУМ МиколиРучки, вчителя з лiцею при ДонДУ,- було повторено рейд “Пiвнiч”, тепер вже для учнiв лiцею.

Третiй рейд -“Схiд”- був теж вельми цiкавий. Уже в Макiївцi рейдівців зустрiчав великий гурт людей - головним чином з місцевих осередкiв ТУМ при клубi iм. Лесi Українки i “Барвiнок” Павла Пшеничного. Тут же в центрi Макiївки влаштували урочистий хiд. У Харцизьку, Шахтарську, Торезi - мiтинги, якi перемежовувалися номерами художньої самодiяльностi. А от у Снiжному чудовий мiсцевий пiсенний жiночий колектив супроводив рейд до Савур-Могили. Зрозумiло‚ у всiх мiстах осередки i об’єднання ТУМ i Руху проводили зустрiчi з людьми. А потiм пiд Савур-Могилою‚ в старому козацькому урочищi‚ рейдівці готували кулiш, дивилися на зорi, спiвали старих козацьких пiсень, згадували призабутi сторiнки iсторiї, мрiяли про майбутнє України-Руси ... Таке не забувається.

Що ж до четвертого походу в Марiуполь, тобто в древню козацьку Домаху, то вiн не вдався. Треба сказати, що в цьому десь винне i саме Правління ДТУМ, бо пiсля успiшних трьох рейдiв “розслабилося” i ... замовило автобус на 3-4 серпня не через якесь N-не пiдприємство, а прямо для ДТУМ. Вiдверто написали мету - козацький рейд. АТП - ?11-421 прийняло заявку, ми її оплатили, але автобус не прийшов. Чому? З екологiчних причин‚ - так пояснив директор В.Капустiн. Виявляється, в нiч з п’ятницi на суботу 3 серпня ( о, яка оперативнiсть!) Марiуполь “закрили” для автобусного транспорту. Потiм, правда, вiдкрили, але рейд було зiрвано. Товариство Марiуполя саме провело Свято Козацької Слави в Марiуполi. Ось так iнколи вiдчувся “характер” i “норов” Системи. Але i вона була “бита” не раз. Висловлюючись спортивними термiнами , рахунок “Система - ДТУМ”в матчi “Козацькими шляхами - 91” став пiсля регiональних походiв по Донеччинi 3?1 на нашу користь. А пiсля рейду на Чортомлицьку Сiч i взагалi став 4?1. Правда десь за 20-30 км. вiд Сiчi днiпропетровська мiлiцiя , створивши “ящурний кордон”, не пускала рейд без певної “обробки” керiвництва. У керiвника походу В.Бiлецького взяли всi данi? де працює, де живе, де прописаний, чи сiмейний i т.д. i т.п. Ох‚ вже ця мiлiцiя... Власне? й не мiлiцiя - Система. Залякує, тисне при будь-якiй нагодi. Але шевченківці до того були вже звиклi. На те й Товариство.

Свято Козацької Слави-91 на Сiчi вiдбулося 8-11 серпня i було менш масштабне‚ нiж у 1990 роцi. На узбережжi Олексіївської затоки зiбралося “всього” декiлька десяткiв тисяч чоловiк. Вiдбулася панахида на могилi Кошового отамана Iвана Сiрка, ввечерi - козацькi забави. А 9 серпня учасники свята всi ... збирали городину . Так‚ так - попри всi недоброзичливi закиди про “спiваючi рейди”, ми допомагали мiсцевим колгоспам збирати врожай. I непогано працювали. Як мовиться, “з вогником”. Далi - Рада українських козацьких товариств, освячення мiсця iсторичного козацького заповiдника, мiтинг, концерт-єднiсть на спiвочому полi, запалення Великої ватри, потiшнi вогнi, салют, спiви, танцi. Ось яка була програма святкування 500 - рiччя українського козацтва в рiк 1991-й. Щасливий той, хто там був, ковтнув свободи , вiтру вiльного козацького, склав присягу на древнiй шаблi-домасi на священнiй землi лицарства козацького.

У кiнцi ж свята вирушили на Хортицю в Запорiжжi, на фестиваль “Червона Рута - 91”, який вiдбувався на переповненому вщент стадiонi. Сьогоднi цей фестиваль має вже мiжнародну славу. Але починається вона ще в 1989-у, 1991-у.

Насамкiнець треба сказати, що всi цi рейди-91, походи, поїздки, робилися у вихiднi i вiдпустки. Спонсорами виступали “новi українцi“ з Донеччини, а також Донецьке вiддiлення Українського Фонду Культури (голова- В.Пугло). Несподiвано iнтерес до наших походiв виявила Донецька обласна станцiя юних туристiв та обласне управлiння народної освiти. Вони вважали за доцiльне використати досвiд походiв козацькими шляхами по рiдному краю - Донеччнинi. Методист станцiї юних туристiв Тамара Ускалова з допомозi членiв ДонТУМ П.Лаврiва та В.Бiлецького розпочала роботу над посiбником для молодi “Козацькими шляхами Донеччини”.

А до “чрезвычайки” в СРСР залишалося трохи бiльше тижня...



Обережно: ГКЧП !

Кожен з Товариства прореагуав на заколот в Москві по-своєму. Хтось вийшов на майдан i став у пiкет, хтось написав сам листiвку, хтось надiслав телеграму протесту. Але багато хто нiяк себе не виявив - це теж треба визнати. Люди, якi чудово пам’ятали сталiнськi репресiї, голодомори‚ просто... злякалися. I не треба їх у тому звинувачувати. Бо як говорить мудре прислiв’я‚ не боїться тiльки дурень, а розумний страх переборює. Перебороли страх i стали в пiкет проти ГКЧП в Донецьку шевченкiвцi М. Тищенко, М. Захаров, В. Мазанов, I. Шутов, iншi. На другий день путчу в Донецьку на квартирi у I. Шутова було зiбрано у повному складi надзвичайнi збори Правлiння ДТУМ. Прийнято звернення i iнструкцiї первинним осередкам ТУМ. Все це було негайно вiддруковано, розмножено на ксероксi i негайно надiслано в осередки.

20 серпня члени Правлiння ДТУМ i ДКО Руху В. Бiлецький, М. Тищенко, I. Шутов, В. Тиха взяли участь у зборах керiвникiв i активiстiв громадських та громадсько-полiтичних органiзацiй, якi виступили проти ГКЧП. Збори вiдбулися в примiщеннi Донецької мiської ради. Крiм керiвництва ДТУМ та Руху на зборах були присутнi депутати мiськради, представники “Меморiалу”, союзу демократичних сил “Єднання”, єврейського товариства “Тхiя”, нiмецького “Вiдродження”, Донецького товариства iнвалiдiв та Партiї демократичного вiдродження України. Розглянули питання полiтичної ситуації в країнi, областi i мiстi, тактики дiй демократiв. Вирiшили пiдтримати звернення депутатiв мiськради Донецька (треба вiддати належне її антипутчистськiй позицiї) до Президiї ВР України i мешканцiв Донецька, направити телеграму Л.Кравчуку про пiдтримку конституцiйних органiв влади.

Подiї ж розвивалися дуже швидко‚ i вже на третiй день для всiх стала ясною неодмiнна поразка путчистiв...

Країна зiтхнула з полегшенням, а iсторiя отримала дивовижне прискорення, що й змiнило карту континенту.



Акт незалежності України підтримуємо!

24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила Україну незалежною державою. Крiм того, 26 серпня Президiя Верховної Ради прийняла рiшення про тимчасове ( до розслiдування участi КПУ у заколотi) припинення дiяльностi компартiї України. Як потiм було встановлено i документально пiдтверджено? така участь була безпосередньою. Тому заборона дiяльностi КПУ залишилася чинною. В країнi, таким чином, створилася якiсно нова ситуацiя‚ в якiй Товариство теж повинно було дiяти по-новому? бiльш вiдкрито i результативно, у тiснiй спiвпрацi з новою владою - владою, яка задекларувала незалеж-нiсть України. Зрозумiло, що у владних органах залишалася велика частина “вчорашнiх”, але всi вони(хоча б зовнi, на людях) висловлювали готовнiсть до змiн - i себе, i держави.

Першим помiтним виявом пiдтримки Акту незалежностi України стали Форуми iнтелiгенцiї, якi вiдбулися невдовзi. Товариство, найактивнiшим чином взяло в тому участь. Бiльше того, - було спiворганiзатором регiонального Форуму представникiв iнтелiгенцiї Донеччини. А на участь в республiканському форумi Товариством були заявленi вiдомi представники iнтелiгенцiї Донбасу? М.Чумаченко - директор Iнституту економiки промисловостi АН України, академiк; Б.Лiвшиць - науковець-економiст, професор; I. Пасько - науковець-фiлософ, професор та iн. Крiм того, учасниками форуму стали голова ДТУМ науковець В.Бiлецький, члени Правлiння ДТУМ мистецтвознавець В.Тиха, науковець М.Тищенко, юрист I.Шутов, iнженер В.Ребрик.

В органiзацiї форуму на Донеччинi, який вiдбувся 27 жовтня 1991 р. у сесiйному залi Донецької облради, взяла участь i обласна адмiнiстрацiя, депутати рiзних рiвнiв. Зокрема, заступник голови облради В.I.Петренко, депутат облради професор Микола Олiйник, народнi депутати України I.Заєць, П.Кислий. Були й гостi з-за кордону - українцi дiаспори. Найпомiтнiший з них - Юрiй Iхтiаров, родом з Донецька, шахтарського походження, який займав пост Мiнiстра Уряду УНР в екзилi(вигнаннi)в США. Ось як згадує пан Юрiй цей форум?“Тодi в Українi вiдбувалися настiльки значнi подiї, що ми, - старшi борцi за незалежнiсть нашої держави, - просто не могли сидiти склавши руки. I я поїхав на рiдний Донбас, де народився, закiнчив школу i звiдки мене юнаком вивезли як “остарбайтера” до Нiмеччини. Приїхав додому в Донецьк i занурився у вир подiй, зокрема, побував на форумi iнтелiгенцiї. Тут, вже в залi засiдань‚ познайомився з головою Товариства української мови Донеччини п. Володимиром Бiлецьким, давав iнтерв’ю телебаченню, бачив багато достойних людей готових будувати нову Україну. Але бачив i тих, хто вичiкує, тримає “нiс по вiтру”. Взагалi було радiсно, переповнювала гордiсть за мiй народ, що прокидався, пiднiмав голову. Разом з тим було розумiння того, що вiдродження культури, мови, економiчнi реформи, якi неодмiнно грядуть, будуть нелегкими. Дуже вже багато було розруйновано й занехаяно в самому ставленнi до працi, власностi, законностi, культури за роки радянської влади...“

Ось яке звернення прийняв донецький форум 27.10.91 р.?

“Представники iнтелiгенцiї Донеччини, зiбравшись на свiй Форум, заявляють про пiдтримку Акту незалежностi України, проголошеного Верховною Радою 24 серпня 1991 року, який вiдповiдає вiковiчному прагненню народу України до волi. Також пiдтримуємо полiтику Верховної Ради, спрямовану на економiчне й культурне спiвробiтництво України з суверенними державами колишнього Союзу та iншими країнами свiту.

Ми вважаємо, що тiльки в єдинiй, сувереннiй i демократичнiй Українi найбiльш ефективно можуть бути вирiшенi духовнi, нацiональнi, соцiально-економiчнi, екологiчнi та iншi пекучi проблеми нашого суспiльства.

Закликаємо трудящих Донеччини в день Всеукраїнського референдуму 1 грудня цього року пiдтвердити Акт Верховної Ради України про незалежнiсть i самовiдданою працею кожного громадянина закласти мiцнi пiдвалини демократичної Української держави.“



Референдум -- час істини

Уперше за останнi три з половиною столiття Україна одержала реальний шанс мирним шляхом реалiзувати iдею вiдновлення незалежної держави. I зробити це, зокрема, шляхом референдуму, тому що саме воля народу є найвищою. Власне останнє i обумовило надзвичайну важливiсть всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Пiсля буквально вражаючих результатiв? бiля 92% “За” пiдтримку Акту незалежностi України на Донеччинi, зразу ж якось забулося, що були (i є) сили, якi , м’яко кажучи, “проти”. Призабулося, як розвивалася тодi ситуацiя, хто i по яку сторону “барикад” стояв. Згадаймо ж той час.

Осiнь 1991-го. В Марiуполi - спроба створення “Движения в защиту русскоязычного населения Донбасса”, в Єнакiєвому проросiйськи орiєнтований депутат СРСР Гончаров з групи “Союз” створив “Комитет защиты Гончарова”. Грубо i навiть брутально щодо святих патрiотичних почуттiв українцiв висловлювалися члени цiєї групи. I також готувалися дiяти. Ось фраза з виступу напередоднi ГКЧП iншого вiдомого депутата СРСР вiд Донеччини на нарадi вузького кола партiйцiв - керiвникiв Київського райкому м. Донецька (аудіозапис було зроблено симпатиком ТУМ - Руху, патрiотом України, який був на цiй нарадi) ? “... Если это случится (мається на увазi незалежнiсть України - прим. ред.)‚ у нас уже соответствующие организации есть и мы будем вести вопрос к тому, чтобы Левобережная Украина ? Донбасс, Харьков, Крым, Запорожье, Днепропетровск отделились в республику. Или им ( тобто Центральнiй i Захiднiй Українi - прим. ред.) я бы предложил дать автономию - если их это так интересует, пусть в этой автономии они стоят хоть на ушах..“ Як бачите, слова не добиралися, методи теж , але є чiтка i ясна позицiя на розчленування України. Нiяк не можна забувати , що цi сили були, вони жорстко протистояли нацiонально-демократичним силам. Боротьба, власне, продовжується i зараз, тiльки iншими методами...

Дiяв тодi на Донеччинi, дуже малочисельний, але агресивний “Донецкий Интерфронт”. Згодом було зареєстроване “Интернациональное движение Донбасса”(Заблоцький В.П.‚Корнілов Д.В.‚ довідник “Донецкая область? политические партии‚ движения‚ общественные организации”‚Донецк‚1994). Ось декiлька витягiв з його “Манiфесту”? “... у народа (этноса), как целого, нет и не может быть никаких прав и интересов... говорить можно лишь о национальных правах конкретной личности...“‚ “...никакая группа лиц, сколь велика она ни была ... не имеет права выступать от имени всего народа, выражать и защищать интересы всей нации”‚ “... говорить о каких-либо “коренных” нациях бессмысленно и оскорбительно для других народов, живущих на этой территории.“ I т.д. в тому ж “дусi iнтернацiоналiзму”, який майже не залишає жодних можливостей на нацiонально-культурне, економiчне i полiтичне вiдродження України як незалежної держави українського народу.

Але сам народ вже був “заряджений” на змiни, хоча ще зважував, “примiряв” сiм разiв, щоб один раз “вiдрiзати”. Донецьке Товариство своєю просвiтницькою дiяльнистю допомагало зробити свiй вибiр кожному громадянину - на користь незалежної Української Держави. Було проведено ряд просвітницьких та агітаційних “рейдів на колесах”‚ зокрема один з них під керівництвом Володимира Клименка - по віддаленіших селах Донеччини на російському прикордонні. Треба зауважити, що ДТУМ у 1989-91рр. весь час нарощувало свiй вплив на громадську думку широких верств населення. Головним iнструментом цього впливу, зрозуміло, було обрано засоби масової iнформацiї - телебачення, радiо, преса. За вересень-жовтень-листопад 1991 року ( час пiдготовки до референдуму) ДТУМ настiльки активiзувало роботу через ЗМI, що сумарно (виступ всiх активiстiв) охопило бiля 60 млн. чоловiк. Тобто, шевченківці звернулися до кожного жителя Донеччини бiльше 10 разiв. І це було далеко не єдиним виявом громадської активностi - на той час потужно дiяв Рух, ряд новостворених нацiонально-демократичних i демократичних партiй. Голос ТУМ Донеччини влився у потужний хор “За нашу i вашу свободу”, “За демократiю, добробут i незалежнiсть”. Причому остання сприймалася не як самоцiль, а частiше як запорука, гарант, як засiб виходу з економiчної кризи, як головна умова досягнення високого рiвня життя громадян України, нацiонально-культурного вiдродження українського народу й iнших етносiв нашої землi. Без сумнiву, дуже високi результати референдуму 1 грудня за незалежнiсть України пояснюються поєднанням i взаємодоповненням нацiонального й соцiального факторiв. Полiтикам i громадським дiячам цього нiколи не можна забувати, бо той чи iнший ухил нiколи не принесе тривкого й стабiльного успiху. В площинi органiчного поєднання “нацiональне - соцiальне”, “iнтереси iндивiда - iнтереси держави” i треба шукати українську нацiональну iдею, яка без сумнiву, спрацює. Час iстини - референдум 1 грудня 1991 року є беззастережним тому пiдтвердженням.



Товариство будується й перебудовується

1991-й рiк для Донецького Товариства української мови позначився активним будiвництвом органiзацiї. 13 березня було здiйснено ще одну спробу реорганiзації найбiльшого серед мiських - Донецького Товариства. На загальноміській конференцiї ТУМ було обрано нове керiвництво - голова Правлiння Олександр Рожко, члени Правлiння - В.Рижкова, М.Ручка, М.Любенко, Л.Пилипенко. На жаль, як потiм виявилося, i це не змiнило радикально ситуацiї - обласне Правлiння “працювало за двох” - за себе i за мiське донецьке. Тобто створити мiцного самостiйного керiвництва Донецького мiського об’єднання ТУМ не вдавалося.

Зате вдалося інше - суттєво змiцнити i органiзацiйно упорядкувати структуру обласної органiзацiї. На 3-й Конференцiї ДТУМ 28 квiтня 1991 р. головою було переобрано Володимира Бiлецького, заступниками голови обранi Вадим Олiфiренко, Федiр Олехнович, вчитель з Горлiвки Юрiй Мельник. Крiм них у Правлiння увiйшли? вже згадувані вище В. Ребрик, В. Тиха, М. Тищенко, а також iнженери Вiталiй Журавель, Владислав Пржегорлiнський та шахтар Микола Жовнiренко. Ревiзiйну комiсiю склали шахтарi Микола Яковенко, Павло Пшеничний та викладач математики ДДУ Микола Мельниченко. На жаль, доцент Вiра Познанська 18.03.91р. попрохала вивести її зi складу Правлiння у зв’язку з “переобтяженiстю на освiтнянськiй нивi“, а також вибула Галина Гордасевич - поїхала до Львова жити i працювати.

В Раду ДТУМ крiм членiв Правлiння увiйшли? I. Шутов, О. Рожко, В. Рижкова, А. Загнiтко, А. Чiлiнгарян, кандидат технiчних наук Володимир Грушко(всі - Донецьк), М. Яковенко, кандидат технiчних наук Василь Гребенюк (Макiївка), Сергiй Черевко (Горлiвка), Любомир Гудз, Анатолiй Мороз (Марiуполь), Лiлiя Баєва та Людмила Сапунова (Докучаївськ), iнженерВ?Новоринський (Краматорськ), бiблiотекар Валентина Петришина (Димитрово), журналiст Ольга Бурда (Авдiївка), В. Зуй (Костянтинiвка), Валерiй Главинчук (Вугледар), Володимир Пiвень (Дружкiвка), Вiктор Грiнцев (Снiжнянськ), Лiдiя Ковтуненко (Харцизськ), Євген Сховпень (Єнакiєве), Ярослав Гомза (Очеретине), шахтар Анатолiй Бондаренко (с. Костянтинiвка), вчитель Генадiй Авiлов (Дзержинськ), Юрiй Крамар (Красногорiвка), шахтар, депутат Донецької облради Антон Талимончук (Антон Феодосiйович був обраний заочно i не змiг взяти участь в подальшiй роботi ТУМ у зв’язку iз завантаженiстю), вчитель, депутат Донецької мiськради Iван Декань (Донецьк) та керiвник Донецького вiддiлення Фонду культури Вiктор Пугло. Ось така була обрана Рада ДТУМ.

Зрозумiло, на той час Донецьке обласне Товариство української мови мало розгалужену структуру первинних осередкiв i мiських об’єднань. Тiльки в Донецьку було 25 первинних органiзацiй, в Марiуполi - 4 осередки (керiвництво? Мороз А.М., Гудз Л.С., Дяченко В.Й.), Макiївцi - 5 (керiвники Гребенюк В.В., Пшеничний П.П., Яковенко М.Х., Демкiв Я.С.), Горлiвцi - 11( Мельник Ю.I., Ряско Л.Б.,Сенчило В.О., Прищепа А.В.), Краматорську - 2 осередки(голова об’єднання - Новоринський В.М.), а також осередки в смт. Очеретине, с.Костянтинiвка, м.Димитровi, м.Докучаївську, м.Авдiївцi, м.Костянти-нiвка, м.Вугледар, м.Дружкiвка, м.Снiжному, м.Жданiвка, м.Харцизську, смт.Красного-рiвка, м.Єнакiєве, м.Дзержинську, м.Слов’янську, с.Прелесне i т.д.

Власне, можна говорити про створення на Донеччинi мiцної нацiонально-демократичної органiзацiї культурологiчного спрямування, спроможної вирiшувати ряд завдань регiонального характеру. Iнтелектуальний потенцiал ДонТУМ став досить значним( бiля 30 кандидатiв та докторiв наук, творча й освiтянська iнтелiгенцiя, iнженери, лiкарi i т.д.). По сутi? це був пiк в розбудовi ДонТУМ, яке тодi нараховувало бiля 1 500 членiв.

Подальший рiст, розвиток ДТУМ був пов’язаний з необхiднiстю його часткової професiоналiзацiї, офiсом, технiчним обладнанням. Цi питання Правлiнню ДТУМ ефективно не вдавалося розв’язати. Напівпідвальне примiщення на Театральнiй 9 у Донецьку, яке вдалося знайти, було мало придатне. Стоси листiв щодо виділення повноцiнного офiсу так i “потонули” десь в кабiнетах обладмiнiстрацiї. Партiї технiки, що як допомога української дiаспори з Канади надiйшли з-за кордону? так i не потрапили в органiзацiю, “розчинившись” дивним чином по дорозi (див. додаток). Центральне Правлiння ТУМ в Києвi необхiдної допомоги ДТУМ(по суті - базовій організації Товариства на Донбасі) попри ряд звертань так i не надало. Все це сильно гальмувало подальший розвиток органiзацiї. Бiльше того, наступнi подiї в республiканському Товариствi української мови “Просвiта” iм.Т.Шевченка сильно зашкодили ряду обласних об’єднань, особливо на Сходi i Пiвднi України.

А сталося ось що. 12 жовтня 1991 року вiдбулася III-я позачергова Конференцiя ТУМ “Просвiта”iм.Т.Шевченка в Києвi, яка реорганiзувала Товариство української мови у Всеукраїнське Товариство “Просвiта”iм.Т.Шевченка. Вiд ДТУМ на цiй конференцiї було тiльки двоє членiв Правлiння - Ф.Олехнович та I.Шутов. В юридичному планi вони не мали мандата делегатiв, бо донецьку обласну конференцiю ДТУМ iз-за термiновостi київської конференцiї скликати було неможливо. Подiбна ситуацiя мала місце, напевно, i в iнших областях, що вже саме по собi ставить пiд сумнiв питання легiтимностi київських зборiв ТУМ 12.10.91. як конференцiї. Скажiмо, Харкiвське обласне ТУМ квалiфiкувало тодi цi збори як “розширену нараду Головної Ради, яку пiзнiше стали потрактовувати як лiквiдацiйну конференцiю ТУМу, створення нового Товариства “Просвiта”.

Як би там не було, але група керiвникiв Центрального Правлiння ТУМ на чолi з Головою п. П.Мовчаном, п.I.Ющуком та iн. наполягала на тому, що III Конференцiя ТУМ вiдбулася i Статут нового Товариства “Просвiта” прийнято, ТУМ реорганiзовано в “Просвiту”. Iнша частина керiвництва ТУМ на чолi з заступником Голови п.В.Куєвдою, п.В.Радчуком та iн. вважала недопустимим лiквiдацiю ТУМ шляхом створення на базi його структур нового Товариства “Просвiта”. Власне, на республiканському рiвнi виникла жорстка органiзацiйна криза Товариства, яка розколола його на “ТУМiвцiв” та “просвiтян” i яка, часом, переходила в особисте протистояння керiвникiв. Щоб зрозумiти? що все ж сталося, треба проаналiзувати глибинну суть подiй. Найбiльш логiчною є така версiя. Пiсля невдалого путчу(ГКЧП) склалася ситуацiя, яка дозволяла “одержавити” та “професiоналiзувати” ТУМ, скориставшись, чи то залишками радянського товариства “Знання”(його офiсами, обладнанням тощо), чи то державними субсидiями. Для цього, iмовiрно, треба було створити бiльш помiрковану(хоча б декларативно)? нiж ТУМ? органiзацiю. I це робиться. Проаналiзуймо два Статути? ТУМ i “Просвiти”. Якщо в першому однозначно вказано(п.2.1), що “Дiяльнiсть Товариства спрямована на утвердження української мови у всiх дiлянках державного й суспiльного життя України, всебiчний її розвиток, охорону чистоти i самобутностi...“, то в другому читаємо(п.1.2.)?“Дiяльнiсть Товариства спрямована на ? а). поширення знань серед населення; б). формування нацiональної свiдомостi громадян України...“ i далi ще 5 пунктiв, де є, зокрема i “утвердження української мови як державної в усiх дiлянках суспiльного життя”. Отже, спектр дiяльностi Товариства “Просвiта”у порiвняннi з ТУМ було розширено. Все немов би то правильно... - i розширення дiяльностi Товариства(до цього йшли), i його професiоналiзацiя. Залишається одне “але”? зроблено то було ШТУЧНО. Ситуацiя в суспiльствi НЕ ВИЗРIЛА до реорганiзацiї ТУМ в “Просвiту”. Питання МОВИ залишалося(i сьогоднi залишається ! - про це говорять хоча б колiзiї в Парламентi навколо тези про державну мову в Конституцiї України) ЦЕНТРАЛЬНИМ. Розпилення ж дiяльностi Товариства, його швидка переорiєнтацiя, врештi - зменшення акцентацiї дiяльностi на МОВI - не тiльки могло породити конфлiкт серед провiдникiв, але й ослабити низовi органiзацiї(люди вiдiйшли б вiд скандальної i кон’юктурної органiзацiї). Так могло i не статися, якби питання перебудови в Товариствi вирiшувалося м’яко, поступово й толерантно, з урахуванням РЕАЛЬНОI МОВНОI СИТУАЦII в країнi. На жаль все робилося не так... Протистояння загострилося увечерi 31 сiчня (як повiдомляла з Києва ст. референт Товариства п.Марiя Погребняк), коли заст. голови Товариства В.Куєвду було увiльнено з роботи. Зрозумiло, що цi “революцiйнi“ дiї тягли за собою поглиблення кризи в Товариствi. На цiй негативнiй нотi й закiнчився 1991-й рiк. Виборовши Незалежнiсть, отримавши ряд перемог, досягши безсумнiвного успiху, прогресу ми, на жаль, не уникли i “хвороб росту”.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...