пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 10.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

УРОК No 3

ЯКОВ ГЕРАСИМОВИЧ КУХАРЕНКО
1862)

Считается, что Я.Г.Кухаренко — украинский писатель, историк и этнограф — родился на Кубани на безымянном родовом хуторе в октябре 1799 года. Известно, что его дед и отец были казаками Кущевского куреня Запорожского казачьего войска. В семье царил дух запорожской старины, бережно сохранялись казацкие обычаи. Отец писателя, как и другие представители казацкой старшины, вскоре после переселения Черноморского войска на Кубань был удостоен дворянского титула.

Яков Герасимович окончил Екатеринодарское уездное училище и, вероятно, гимназические классы при нем. Блестящая военная карьера увенчалась чином генерал-майора и должностями начальника штаба и исполняющего обязанности наказного атамана Черноморского казачьего войска (1852-1856).

В 1836 г. по поручению войска Я.Г.Кухаренко написал его первую летопись, получившую название «Исторические записки о войске Черноморском». Работа над нею вдохновила писателя на создание оперетты «Чорноморський побут на Кубани між 1794 і 1796 роками», высоко оцененной его другом Тарасом Григорьевичем Шевченко. Кубанский казак и Кобзарь познакомились в январе 1841 г. в Петербурге. Их дружба выдержала многие превратности судьбы, а переписка продолжалась почти два десятилетия, даже тогда, когда великий украинский поэт отбывал свою десятилетнюю ссылку. Т.Г.Шевченко посвятил своему кубанскому другу поэму «Москалева криниця».

Я.Г.Кухаренко является автором интересных этнографических очерков из жизни черноморских казаков: «Козак Мамай», «Вороний кінь», «Пластуни», «Вівці і чабани в Чорноморії», а также вдохновенного размышления о красоте и несчастливой судьбе украинского языка. Созданы они под влиянием харьковского кружка романтиков во главе с историками И.Срезневским и М.Костомаровым, с которыми кубанского литератора связывало деятельное сотрудничество.

Умер Я.Г.Кухаренко 26 сентября 1862 г. в плену у горцев близ Майкопа. Лишь за год до смерти он увидел опубликованными свои основные художественные произведения на страницах первого в России украинского журнала «Основа».

В историческом центре Краснодара сохраняется дом, в котором жил и работал первый кубанский классик. Ныне здесь размещается Литературный музей кубани. В его экспозиции есть подлинные экспонаты, все издания писателя и другие материалы, рассказывающие о творческом пути Я.Г.Кухаренко.



ВОРОНИЙ КІНЬ

Був у нас на Чорноморії козак старий, на прізвище Кульбашний; зжив він свій вік сиротою, сидів зимівником на річці Сосиці Єйської паланки, мав дуже багато худоби всякої і був грошовитий дуже. Він, умираючи, всі гроші одказав на Божі церкви.

Раз у Ростовському ярмарку, де чорноморці становляться особне табором, він продавав лошаків, неуків, а мошенники (які ярмарки без них не бувають) давно вештаються між возами та й підгляділи, що старий Кульбашний, продавши своїх лошаків, бідкається, де б йому купити на старість їзджалого, смирного коня під верх. Один чумак, почувши сеє та й каже:

— Я тобі, батьку, найшов би коня доброго, так далеко треба йти.

— А де? — спитав старий Кульбашний. А чи там, де колеса продають?

— Та такий , — каже, — кінь, що й мала дитина поїде. Як би я, — каже, — не чумакував, то був би сучий син, коли б не купив для себе! Там скотина — на диво вдалася!

— А який на масть? — перебиває його Кульбашний.

— Вороний, батьку, там , що за кінь! Сказано: запорозький.

— А, запорозький! — Каже Кульбашний. — Ходімо зараз.

Пішли.

— Там жив, неподалеку Савур-Могили, в байраці, запорожець, — розказує йдучи чумак, — та недавно вмер. Чумаки, на той час трапилось, поховали старого козарлюгу, а коня взяли, щоб продати та віддать гроші на церкви, за душу покійного.

— Е! Се благе діло; і мені вже час умирати, — Кульбашний каже.

Та ,знай, дорогою обидва йдучи, теревені правлять. А того старий Кульбашний і не візьме собі в товк, що це він з мошенником зчепився. Вік привик берегтися москалів ( та, правда, хто їх і не бережеться), а щоб з чумаків та були мошенники, Кульбашному і не снилось. Уже оці наші ходоки давно вийшли з Чорноморського табору, перейшли Бахмутський поштовий шлях, перейшли вози з колесами, аж ось недалеко й Темерник. Тут на балці стоять особне вози чумацькі з запряженими волами. Чумаки мотляються між возами, і як уздріли свого товариша, що йде з Кульбашним, зараз виступили назустріч.

— А що, Трохиме! Чи розплатився? — спитав один чумака, який прийшов з Кульбашним .

— Ні, — каже, — нема коло воза...пішов до крамарів...Що це ви задумали переїздить, чи що? Ось старий батько коня купує..

— Не купить, — сказало разом чоловік з п'ять. — Ці чорноморці народ скупий з-біса; та й їздять усе на злих конях.

Оця остання мова і не сподобалася Кульбашному, що сказали

н е к у п и т ь, спротивилась йому: мов би в нього чорт-ма грошей.

— Чи не куплю? — каже Кульбашний. — Я й вози ваші з волами можу купити.

— Ких — ких — ких! — засміялись чумаки. Кульбашного взяла злість: що не ймуть йому віри.

— Де той кінь? — питає.

— Ось де! — обізвався якийсь чумак за возами, одв'язуючи того коня од полудрабка.

Зглянувсь на нього Кульбашний, і жижки в старого затрусились. Обійшов його.

— Кінь в літах, — каже Кульбашний. «Та й я немолодий», — подумав про себе. — А що за нього?

— Дві сотні з половиною.

— «Дорого», — подумав старий, та й каже:

— Щоб не клопотатись — півтори сотні.

— Та відступайте, браття! — промовив прихожий чумак.

— Хіба для тебе! Дві сотні та й годі, — відповів один старий чумак.

— Давай, батьку, гроші, — каже прихожий зведенник : упустимо цього коня, другого не знайдеш такого, бо вже кращого не буде.

Підступивсь старий, озираючи коня. Взяв за повід коло морди і погладив по голові, повів руку по шиї, поляпав долонею по спині, одступивсь, зайшов ззаду, глянув вздовж спини.

— Хороша скотина...Нехай же я, — каже Кульбашний, — на старість поїзджу таким конем, як змолоду в мене був: беріть гроші.

Підійшов до того, що торгувався, зняв шапку, перехрестився, вдарили по руках. Вийняв Кульбашний з кишені хустину, знайшов гроші, одлічив дві сотні й оддав продавцеві, взявши коня за повід полою.

— Тобі батьку, судивсь цей кінь, поживай на здоров'я, — віддаючи коня продавець сказав.

Закинув Кульбашний поводи коневі на шию, взявся за гриву, посмакувавшись, підскочив — уже й на коні. Проїхавсь геть від возів шлаптю, скрутнув поводами коня, кінь як у казані, окрутнувся назад. Попустив повода — вороний риссю, — добіг до возів, спинив коня, схопився з нього — не надякується продавцеві за доброго коня. Подовбався ще раз у кишені — тягне карбованця:

— От вам, панове чумацтво, на могорич.

— Спасибі ! Не будеш , батьку, лаяти за цього коня і згадуватимеш поки жив на світі....А подайте ,хлопці, боклаг, — загули чумаки. — Поки батькова буде, то ми своєю почастуємо.

Достали боклаг, знайшли рогову чарку — пішло частування! — Тут, звичайно, було пито й балакано, а більше — про запорожця, що викохав такого коня, і дещо інше...

Почувши старий Кульбашний, що вже закружила чумацька горілка в його лобі ,сказав:

— Не хочу, сідати на коня охляп, бо то козакові сором без сідла їхати по ярмарку, мов на краденому.

— Е!е! — загули козаки. — Правда!

— Ходімо, — каже прихожий зведенник, — разом, батьку, бо мені по шляху треба зайти за своїм ділом.

Пішли, понесли гилі, дорогою йдучи. Старий Кульбашний і не бачить, що ззаду робиться!.. Ось і шлях Бахмутський, уже й вийшли на нього, зведенник як забідкається:

— Що це я, дурний, наробив? Мені треба б швидче людям гроші нести, щоб не назвали мошенником...а я з вами, батьку, заговорився та й байдуже! Побіжу лиш швиденько попереду.

Та й потюпав поперед нього. Необачний Кульбашний ще в слід йому гукав разів скілько:

— Заходь же, справившись, до наших возів на могорич! — поки його зовсім не видно стало.

Объяснения:

прізвище — фамилия;
сидів зимівником — жил в зимовнике;
паланка — административная единица в Запорожской Сечи;
грошовитий — имел много денег;
особне — здесь: отдельно;
неук — необученная лошадь;
вештаються — бродят;
підгляділи — подсмотрели;
бідкається — бедствует, горюет;
зараз — сейчас;
Савур-Могила — имеется ввиду легендарная могила на чумацком шляху возле города Снежное (восток Украины);
не візьме собі в товк — здесь: не поймет;
уздріли — здесь:увидели;
крамар — торговец;
не сподобалася — не понравилась;
гроші — деньги;
полудрабок — часть телеги;
жижки ...затрусились — поджилки затряслись;
в літах — в возрасте;
щоб не клопотатись — чтобы не беспокоиться;
зведенник — сводник;
озираючи — осматривая;
вздовж — вдоль;
кишеня — карман;
хустина — платочек;
одлічів — отсчитал;
посмакувавшись — здесь: полюбовавшись;
геть — прочь;
шлаптю — особым лошадинным бегом;
спинив — остановил;
не надякується — не наблагодарится;
Подовбався — здесь: пошарил;
панове чумацтво — вежливое обращение к чумакам;
лаяти — ругать;
боклаг — посуда для напитков;
почастуємо — угостим;
звичайно — конечно;
викохав — вырастил;
понесли гилі — здесь: начали болтать;
швидче — быстрее;
байдуже — безразлично;
потюпав — пошлепал;
поперед нього — впереди него;



Прервем чтение рассказа для ответов на вопросы:

???

1.Перескажи этот отрывок своими словами.

2.Какие черты характера Кульбашного проявились в рассказе?

3.Что ты узнал нового из кубанского быта прошлого столетия?



Домашнее задание

Прочитай окончание рассказа и ответь на поставленные вопросы.



ВОРОНИЙ КІНЬ

(Закінчення))

Пройшовши ще трохи, задумав Кульбашний на коня подивитися. Гульк назад: свят єси, Господи!.. замість коня чернець загнузданий стояв у підряснику, обшарпаний, труситься, мов несамовитий.

— Дух свят з вами! — проговорив Кульбашний, перехрестившись. Поглянув кругом — нікого не видно: сам з ченцем серед поля, коня немає, мов і не було.

— Ей, батьку, як маю тебе звати? — заговорив чернець. — Спасибі тобі на сім світі, а на тім світі царство!

Та бац Кульбашному в ноги: реве, лежачи, мов зарізаний, а від плачу слова не промовить. Кульбашний, схопивши з ченця узду, кинув додолу, зняв шапку, та взявши ченця під руки, піднімає, плаче й просить:

— Устань, чоловіче добрий, устань, паноче, будь ласкав та розкажи мені, що ти є такеє.

— Я був ченцем год двадцять, і зробився грішником великим — зазнався з клятими жидами і за те мене проклято на сім год і зроблено конем, щоб спокутував свої гріхи. Я й чув усе: як ти балакав з чумаками, — та не міг нічого сказати, бо був конем. У цю саме пору кінець клятьби прийшов, і я знов став чоловіком, — проговорив чернець та знов Кульбашному в ноги. — Тепер тобі дістався, поможи мені, батьку, грішми: я й за себе і за тебе Бога благатиму!

— Ну вже коли тебе прощено, то годі плакати — вставай, паноче! От тобі на обіхідку.

Давши йому карбованців з пару, взяв в руки узду й пішов до свого воза, в чорноморський табір.

А що? Не обробили Кульбашного гаспидські мошенники? Чи не було догадатися, що то був не чернець, а клятий мошенник?

Прийшов Кульбашний в чорноморський табір, сів на вії свого воза, зійшлось до того товариство і диво розказує їм Кульбашний! Всі об поли вдарили руками, дивуються, аж не тямляться од Кульбашної притчи. Пішли других розповіді, яке велике діло клятьба. Той каже, що як прокляли Мазепу, і як його застигла та клятьба в Бендерах, то він і луснув. Другий каже: було колись, як прокляла сина мати, то він од неї так і побіг вовкулакою. Пішли всякі теревені. Повалило козацтво з усього табору розпитувать про диво несказанне.

Пройшло днів зо два; уже із ярмарку пора рушать. Пішов Кульбашний на розторжа купити дігтю на дорогу. Справившись як слід, іде старий з мазницею назад: гульк — продається той самий кінь, що в нього він ченцем зробився. Що ж ви думаєте, панове? Адже ж того продавця з конем за штим, та й до обакти? Так ні ж бо! Не так Кульбашний вірив, щоб усумнитися! Поставивши мазницю на землю, підійшов до коня, нахилився йому до вуха та й каже нишком:

— А що, паноче! Чи вп'ять согрішив? Кайся, небоже!

Да вхопивши мазницю в руки, миттю в табір і, запрігши волики у віз, — та гей швидше додому.

Объяснения:

необачний — неосторожный;
гукати — звать;
гульк назад — посмотрел назад;
чернець — монах;
несамовитий — бесноватый;
спокутувати — искупить;
клятьба — проклятие;
благатиму — буду просить;
паноче — вежливое обращение;
на обіхідку — на первый случай;
карбованець — рубль;
табір — лагерь;
об поли вдарили — удивились;
луснув — лопнул;
вовкулака — оборотень;
мазниця — ведро для дегтя;
за штим, та й до обакти — здесь:за
ушко, да на солнышко;
нишком — тайком;
небіж — племянник.



? ? ?

1.Что же помешало Кульбашному вовремя «раскусить» мошенников?

2.С каким чувством представляет читателям своего героя Кульбашного писатель?

3.Может ли этот рассказ быть полезен современному читателю и чем именно?

4.Знаешь ли ты, кто из современных кубанских авторов писал о Я.Г.Кухаренко? Какие это произведения?

5.Если ты живешь в Краснодаре или вближайшее время планируешь побывать в краевом центре, посети Литературный музей Кубани и ознакомься с материалами о жизненном и творческом пути писателя-земляка Я.Г.Кухаренко. Поделись об увиденном с одноклассниками.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...