пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 12.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

УРОК No 5

АЛЕКСАНДР ЕФИМОВИЧ ПИВЕНЬ
(1872-1962)

А.Е.Пивень, популярный казачий поэт и фольклорист, родился 3 июня 1872 года в семье псаломщика станицы Павловской Ейского отдела Кубанской области. Любовь к чтению, переросшую в страсть к сочинительству, привила мальчику рано умершая мать. Злая сатира на докучавшего злыми шутками старшекурсника стала поэтическим дебютом воспитанника Екатеринодарского духовного училища. Печатным же органом послужила классная доска.

Первым ценителем и покровителем творчества начинающего сатирика и юмориста стал учитель русского языка и литературы Василий Андреевич Щербина, брат знаменитого кубанского историка. Он познакомил подростка с основными првилами стихосложения.В Кубанском областном правлении, где А.Пивень проходил писарем обязательную войсковую службу, его добрым наставником стал кубанский журналист и педагог В.В.Скидан. Он познакомил талантливого самоучку со знаменитым этнографом М.А.Дикаревым. Тот приохотил его к собиранию казацкого фольклора. После смерти учителя, которого Александр Ефимович назовет впоследствии лучшим из людей, он твердо встанет на самостоятельную творческую стезю.

С 1904 по 1919 год в Петербурге, Моске, Харькове вышли выдержавшие множество повторных переизданий сборники с веселыми, афористичными названиями: «Дванадцять кіп брехні, та мішок правди», «Чорноморські витрибеньки», «Весела нісенітниця, або козацьке «Не любо — не слухай», «Весела козацька старовина» и другие , числом более тридцати. Они сделали имя А.Е.Пивня популярным по всей Кубани. В редкой казачьей хате не имелось хотя бы одной из его книжечек: щедрой россыпи «веселих побрехеньок», «жартів», «сміхів», забавных сказок, песен, припевок и присказок.

Весной 1920 г. писатель, оставшийся верным традициям кубанского казачества и народной черноморской культуры, был вынужден покинуть родину. Жил сначала в Сербии, а потом в Германии. Печатался на страницах эмигрантских журналов: «Кубанское казачество», «Вольное казачество», «Казачьи Думы».

Скончался и похоронен на юге Германии, в городе Дармштадте 5 апреля 1862 г. На скромном могильном обелиске высечены слова: «Олександр Півень.Поет. Кубанський Кобзар».

Прочитай литературно обработанную писателем народную біль. Обрати внимание на диалог между купцом и Омелько. В его основе лежит комизм ситуаций, которые возникают впоследствии разных причин, но также и от незнания действующими лицами язык собеседника.

Ответь на поставленные вопросы.



ХИТРА РОЗМОВА

Жив собі колись у нашій станиці один козак, звали його Омелько Зубань. Невеличкого він був росту, трошки горбатий, дуже головатий, на одне око сліпий, на одну ногу кривий, та ще до того і волосся на голові було руде-руде, аж червоне, наче вогнем горіло, а морда уся була ластовинням обсипана.

Незавидний був чоловічок оцей Омелько своєю природою, так зате наділив його Бог великим розумом та хитрою розмовою, і кожний у станиці боявся зачіпати його, бо трудно було упісля одчепиться — одбриє лучче всякої бритви! Не даром і прізвисько йому попалось — Зубань: зубатіше за його на словах та на речах не було нікого у станиці.

Одного разу їхав Омелько Зубань возом із степу додому, а дорога була вузенька та ще й з обох боків мерзла рілля. Коли це дорогою наганяє його якийсь проїжджий купець та й кричить:

— Эй, ты, хахол! Свертай с дороги!

А Омелько каже:

— Та це віз, а не дороги.

— Я говорю тебе: свертай!

— А як не знаєш, так спитай!

Ї дуть далі дорогою; купцеві на ріллю звертать не хочеться, а Омелькові й подавно. Проїхали балочку, піднялись на кряж, коли тут зараз панський хутір, увесь у садку, водяний млин і став, а далі уже видно було й станицю. От проїжджий і питає:

— Эй, слухай! Это село или деревня?

— Які деревья? Тут у пана усякого дерева багато: єсть дубки, ясенки, яблуні й вишеньки, а верби та тополі стільки, що й за день не пощитаєш!

— Я не об этом спрашиваю! А чья это гребля?

— Чий став, того й гребля!

— А чья мельница?

— Хто засипав, того й мелеться.

— А глубоко в ставу вода?

— До самісінького дна.

— И человек может утонуть?

— Хоч і купця, так грецці візьмуть!

Проїхали іще трохи мовчки; от купець знову питає Омелька:

— Село это или станица?

— Насіяли всього: ячмінь єсть і пшениця.

— Ты мне скажи: кто тут над вами старший или кто у вас пан?

— Хто надів добрий жупан, то той і пан.

— Слушай мужичок!

— А може й козачок!

— Ты не глухой?

— Глухий не глухий, а зроду такий!

— А ты меня слышишь?

— Та трохи недобачаю! А чого вам треба?

— Да мне нужно знать, кто тут у вас самый главный, кто старше всех?

— Старше всіх? Е, так вам треба проїхать аж на той край станиці; там живе баба Перепиличка, не мала і не величка: старіше тієї баби в станиці не найдете; там така стара, така стара, що так од вітру і падає!

— Я не о том спрашиваю. Ты мне скажи, кто у вас в станице выше всех?

— Вище за всіх? Так би ви й зразу питали! Вище всіх у нас у станиці Куковелова жінка. Пистина! Там така здорова, чортяча баба, що як увійде у церкву, так на цілісіньку голову вище усіх людей.

— Ах, да на кой чорт твои бабы! Ты мне скажи, кого вы больше всех боитесь?

— Не розберу, чого вам треба! Ви коли хочете питать, так питайте, а лаяться нічого! Кого боїмося? Щоб же і раньше так спитать! Ми боїмось у станиці найбільше попових собак та обчественного бугая; у нас бугай здоровий-прездоровий, рудий та страшний; а як іде із череди та зареве, так і старе, і мале ховається від нього.

— Ах ты, бестолковый! Ну, скажи, кто тут вами управляет, кто вашу станицу держит?

— Хто ж там її держить! Вона сама держиться? Двір за двір зачепивсь, город до города пригородивсь, та так усі укупі й держаться!

— Да что ты глухой или дурак? Много тут вас живет таких дураков?

— Буряків? Та буряків торік у мене чимало уродило; жінка велику діжку для себе наскребла, а що осталось, на базарі продав.

— Прочь с дороги! А то как встану, так в рожу тебя заеду!

— Зайдіть, зайдіть, милости прошу! У мене саме жінка снідать наварила, то й вас нагодуєм.

Тут купець уже добре розібрав, що Омелько з нього тільки глузує, а звертать з дороги і не думає, та звернув сам у ріллю, випередив його, і подався у станицю.

Отакий-то був Омелько Зубань! Як візьме було кого на зуби, так тільки держись!



Объяснения:

рудий — рыжий;
ластовиння — веснушки;
розмова — речь;
зачипати — трогать;
рілля — пашня;
коли це — когда это;
наганяє — догоняет;
спитай — спроси;
звертать — сворачивать;
хутір — хутор;
став — пруд;
до самісінького — до самого;
трохи — немного;
треба — надо;
на цілісіньку голову — на целую голову;
питати — спрашивать;
лаятись — ругаться;
ховатись — прятаться;
усі в купі — все вместе;
торік — в прошлом году;
снідати — завтракать;
глузувати — издеваться;
візьме на зуби — высмеет.



? ? ?

1.О чем этот рассказ? Кто его действующие лица?

2.Дай характеристику купцу и Омелько.

3.Кто из героев рассказа выглядит смешным и почему? На чьей стороне находится рассказчик7



ДРІБ'ЯЗОК

— Тпру, воли! Давай, жінко, гроші щитать! Кажи зараз ти, куди гроші потратила?
— Та куди ж, хіба ти не знаєш? Копу на сіль, копу за сіль, та за копу солі купила, от і гроші усі! А ти ж старий, на що потратив?
— Та я ж так: сюди-туди — руб, сяк-так — два, за копу — теля, та копу з сватом пропили!

— Чи ти уже снідав?
— Ні ще не снідав.
— Чому?
— Та ходив додому, а снідать було нічого, так я з'їв окраєць хліба, та дві паляниці, то от й усе! Так і ходжу і досі не снідавши.

Зайшли в одного чоловіка під Великдень воли; шукав він їх на Великдень увесь день, знайшов аж увечорі, жене додому та й каже:
— Соб, сірі, бодай ви видохли! Через вас, чортів, я ще й досі паски не їв.

Так нас не пускали — до хати... так приймали, так приймали — усе з стола... так ми посідали на покуті — знадвору, та й додому пішли.

Казав циган, лежачи під шатром у літню спеку:
— Добре тому косареві, гарне його діло! Сам косе і вітер коло себе ганяє — йому й не жарко!

— Де живеш, куличе?
— В болоті!
— Там же погано!
— Я привик, так гарно!

— Скільки нажали кіп?
— Півтора-тора, стільки, як і вчора. Як діждем літа, та нажнем жита, поставим у копи, та вдарим у гопи.

— Будь здоровенька, кума!
— На базарі була.
— З празником поздоровляю!
— Головку купила.
— Чи ти, кума, глуха?
— Та були й вуха, та різник одрізав.

— Це твоя кобила?
— Моя.
— Що, продаєш?
— Продаю. Тут яка кобила добра! День біжить, три дні лежить, річку перескочить, хвоста не замочить! Ось загляньте в вічі, або в зуби подивіться, так і там побачите, що добряча кобила!

— Чи ти знайшла, бабо, гроші?
— Знайшла.
— Коли ж ти знайшла?
— Як заміж ішла... в Страшну п'ятницю, як і тепер знаю... на дворі хвижа та хурія, а я сиділа на кроваті, а капуста у печі: то-ро-ро, то-ро-ро... тоді я й гроші знайшла.

Як був собі Сава, та не їв сала, та все паляниці: не любив дівок замишлівок, та все молодиці.

Були в кума на хрестини, та не прислали й дитини, а ми, жінко, не пани, ходім до кума й сами. П'ють у кума мед — вино, а ми знадвору стоїмо: як прийшли не звані, так і пішли не частовані.

Дивись на траву у день, як обсохне роса, а на дівку гляди у будень, як не вбрана та боса.

Мачушине слівце, що зимне сонце: воно хоч і світить, та не гріє і буйним вітром од нього віє; а рідної матері слівце, що літнєє сонце: хоч і як хмарненько, а все-таки од нього тепленько.

Поки багат, то для всіх і сват і брат, а як уже нічого не стало, так мов усіх лизнем злизало!

Трусіться, рубці, дивіться, молодиці: як робимо, так і ходимо, як дбаємо, так і маємо!

Ей, миряни, люди добрі! Шевці, кравці, ковалі, чорнотропи, козаки-добродії! Сходьтесь до купи, сядемо на колоді, поговоримо на пригоді, табаки нюхаємо, люльок покуримо та ради послухаємо!

Объяснения:

гроші — деньги;
копа — мера денег;
снідати — завтракать;
окраєць — горбушка, краюха;
Великдень — Пасха;
на покуті — в красном углу;
спека — жара;
у гопи — танцевать;
частовані — угощенные;
лизнем злизало — пропали;
робити — работать;
швець — сапожник;
коваль — кузнец;
добродій — господин;
колода — бревно;
говорити — говорить;
люлька — трубка;
рада — совет;
слухати — слушать.



? ? ?

1.Что в поведении людей высмеивается в прочитанных тобой «дріб'язках»?

2.Чему учат єти краткие истории?

3.Какие народные праздники называются в этих историях? Что ты знаешь о них?



Домашнее задание

Предлагаю тебе прочитать еще несколько историй, подмеченных писателем-земляком А.Е.Пивнем в жизни народа. Перескажи их в классе,если можешь — на украинском языке.



Брехенька.

Писано-переписано, усе до діла списано! Козацьке письмо до козака Кулика, Нетягайлівської станиці, од рідного сина до батька Герасима всенижайше до сирої землі поштєніє! Скільки думаю, скільки й пишу, багацько плавень та ще й комишу й усе состоїть благополушно. Стоїмо ми на гряниці — в трьох верстах од станиці, баби з варениками надоїли, а сухарів не стає. Я сам жив і здоров, тільки кінь здох та штанів немає, того й вам бажаю. Подайте мені материнське благословення з того поросяти, що торік зарізали; бо як і вам звісно, пішов я з дому холостим, а тепер оженився, так наче я на світ народився. Молода хоч і нічого, та чорти-батька-зна кому досталась! Одно око виїв шпак, а з другого нема й так; одно ухо болить, а з другого гній валить; ну та усе нічого, а тільки через те трошки погано, що однієї ноги нема — одначе й те дарма!

Як солдат за обідом командував

Розказують люди, що колись давно, як була війна з турком, розтавляють було солдатів по квартирах. Як велике село, або станиця, то на одного солдата призначають було по дві або й по три хати; у одній він квартирує, а іще з двох йому баби обід та вечерю носять. Поприносять оце баби солдатові страву, та й ждуть, поки він наїсться, щоб посуд забрать; одна баба наваре та принесе борщу, друга — вареників, а третя принесе варену або печену курку.

Сидить солдат за столом, як пан який, розкошує; а як який, так ще зачне жартувати, та зодиться коло страви командувать:

— Вареники-пироги зліва, справа заходи! Ти, куриця, подайсь вперед, а ти борщ, назад осади!

Циган та циганча

Прийшов циган до чоловіка, три дні нічого в роті не було, сім'я сидить голодна, а там жінка хліб з печі виймає, борщ на причіпку булькотить... Циган і каже:

— Кипи, кипи, борщику, будем тебе їсти!

— Будем їсти, та не всі, — одказує хазяїн.

А циган:

— А хіба ти не хочеш?

Коли циганча прибігає, бачить, на лаві хліб парує... а попросить сором.

— Іди, — каже, — тату, обідати!

— Обідайте собі самі, а я з добрими людьми побалакаю.

Циганча не йде, кличе вдруге, втретє... Як ухопить циган хліб, як шпурне ним у циганча...

— Нічим мені тебе, сяка-така дитино!..

А циганча за хліб та додому!

Пан та поштар

Один раз їхав якийсь пан трійкою, а їхати було дуже далеко, так що й ніч у дорозі захватила. Обридло панові у дорозі мовчки їхати, от він і розбалакався з поштарем. Став розпитувати його, які на небі зірки. Той показує батогом у небо та й каже:

— Оце, пане, зветься по-нашому віз, а оце дівка з коромислом по воду йде; осьде хрест, а ото геть, аж понад землею сходить квочка з курчатами.

Розказує отак поштар та усе батогом у небо тиче, а за коні забув; вони пішли та й пішли геть з дороги, та якраз і попали у якусь яму; підскочив тарантас, перекинувсь набік і пан з поштарем на землю попадали.

Піднявся пан з землі, узяв батіг у руки та як учистить ним поштаря разів з три по спині та й давай його лаять:

— Ах ти дурень-дурень, та ще й великий! Ти б же розказував, й про коней не забував. А то бач, по небесному добре тямкуєш, а по земному — ні!



Объяснения:

порося — поросенок;
око — глаз;
шпак — скворец;
гній — гнойник;
погано — плохо;
сором — стыд, стыдно;
вечеря — ужин;
страва — кушанье;
розкошувати — блаженствовать;
жартувати — шутить, баловаться;
причіпок — лежанка;
парувати — дымиться;
балакати — говорить,
ухопити — схватить;
шпурне — бросит;
обридло — надоело;
розпитувати — расспрашивать;
батіг — кнут;
осьде-вот — вот;
курчата — цыплята;
лаяти — ругать;
тямкувати — понимать.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...