пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 19.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

VII класс

УРОК No 1

УСТНОЕ НАРОДНОЕ ТВОРЧЕСТВО

ДУМЫ

Наряду с легендами, пословицами и поговорками, сказками украинский народ создал и такой уникальный жанр устного творчества, как думы. Думами называют большие песенно-повествовательные произведения героического характера .

Во многих думах рассказываетс о тяжелой борьбе украинского народа с иностранными поработителями, о страданиях невольников в турецкой неволе, призывается любить родной край.

Героями этих народных творений являются как простые казаки — нетяги, так и выдающиеся вожаки казацких и народных масс: основатель Запорожского Войска Байда Вишневецкий, гетьман Богдан Хмельницкий, казацкий полковник Иван Богун, атаманы Иван Сирко, Иван Тетеря и др.

Думы принадлежат к эпосу и содержат в себе реалистические сведения о событиях исторического характера. В них нет вымысла, отсутствует сказочный элемент. Исполняются они речетативом — протяжной речью под аккомпанимент народных инструментов кобзы или бандуры.

Язык дум отличается высокой поэтичностью. В них используются постоянные эпитеты, характеризующие разные предметы быта и переходящие без изменений в другие произведения.

Характерна для них тавтология — повторение слов одного корня или близких по значению и звучанию, например: пьет-гуляет, думает-гадает. Этот словесный прием акцентирует внимание исполнителя на отдельных событиях и замедляет темп повествования (ретардация) с целью придания ему торжественности звучания.

Украинские думы близки русским былинам.

Первые думы возникли в начале XVI века, когда обостряется борьба украинского народа с южными (татары и турки) и западными (поляками) захватчиками.

В народном эпосе отражается широкая украинская география. Но чаще всего — это центр Украины — Приднепровье. В некоторых думах, в частности , в «Думе о бегстве трёх братьев из Азова» называются и другие украинские земли, дальние края — Северный Кавказ (город Азов), Савур-Могила — восточная точка Украины.

Благодаря своей красоте, музыкальному сопровождению, думы были очень популярны в народе, а кобзарь или бандурист были желанными гостями для казаков, посполитых (гражданское население Украины) и для панских палат.

Особенно уважали бандуристов запорожцы. Ведь главным героем большей части устных эпических творений был смелый казак — защитник родной земли. А бандуристами нередко становились казаки, потерявшие зрение в битвах за родную Украину.

О любви к исполнителям народного творчества свидетельствует широко известная в прошлом картина «Казак Мамай». На ней народный герой изображен с бандурой или кобзой в руках.

Развитие кобзарского искусства не прерывалось и с переходом запорожцем в 1792 году на Кубань, куда были перенесены традиции вольного украинского казачества. Прибывшие с войском на кубанскую землю кобзари, пели новую думу, запечетлевая для будущих поколений те далекие историчесике события:

Ой, тисяча сімсот дев'яносто першого року
Вийшов з Петербурга-города
Від нашої цариці указ
Ой що пан Чепіга і пан Головатий,
Зібравши все військо Запорізьке,
Гей виступає та на Кубань-річку
На вічнеє время все
там будемо жити, там будемо гуляти
І рибу ловити.

Десятки лет по кубанским шляхам, станицам и городам ходили кобзари, воспевая в печальных думах и историчесих песнях подвиги казачества, призывая любить родную землю. Поэтому народный певец-бандурист стал неотъемлемым образом исторического сознания кубанских казаков, всего населения Кубани. Об этом убедительно свидетельствует тот факт, что на памятнике Екатерины П, установленном в Екатеринодаре в начале нашего века, рядом с фигурами первых черноморских атаманов Билого, Головатого и Чепиги сидит слепой бандурист.

А теперь познакомься с некоторыми думами.



КОЗАК ГОЛОТА

Дума

Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим ординським,
Ой там гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в'язові.
А онучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє ,жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка ,
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й повіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,
На город Килію поглядає.
У городі Килії татарин сидить бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татарко!
Ой чи думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
Каже: «Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає, —
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килію запродати,
Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».
То теє промовляв — дороге плаття надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає, —
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: «Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненьку зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?»
«Я, — каже, — важу на твою ясненьку зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем в руки взяти,
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
«Ой, — каже, — татарине, ой сідай же ти, бородатий!
Либонь, же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри не доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
То теє промовляв,
На присішках став.
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин к лихій матері з коня покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав...
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п'є-гуляє,
Поле килиїмське хвалить-вихваляє:
«Ой поле килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же , Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали...
І неприятеля під ноги топтали!»
Слава не вмре, не поляже
Однині до віка!»

Объяснения

шати — богатая одежда;
семиряга, чаще серм'яга — верхняя одежда из грубого полотна;
онучі китайчані — портянки из хлопка, вывезенного из Китая;
город Килія — город Килия на одном из рукавов Дуная;
не лічачи — не считая;
либонь — наверное;
присішки — стремена;
келеп — вид оружия;
гримає — здесь: бьет;

? ? ?

1. О чем свидетельствует внешний вид казака и татарина?

2. Как раскрываются в думе смелость и миролюбивость казака?

3. Найди в произведени повторения, подумай, какую роль они выполняют?

4. Какие признаки думы как устнопоэтического жанра ты можешь назвать? Обоснуй свой ответ.

5. В чем заключается главная мысль думы «Казак Голота»?



ДОМАШНЕЕ ЗАДАНИЕ

Прочитай самостоятельно думу «Про втечу трьох братів з Азова» («О бегстве трех братьев с Азова»). Определи главную мысль. Найди в ней признаки жанра думы. Аргументируй свои мысли примерами из «Думи про втечу трьох братів з Азова».



ДУМА ПРО ВТЕЧУ ТРЬОХ БРАТІВ З АЗОВА

Із-під города Азова
то не великі тумани уставали,
Як три брати рідненькі,
Як голубоньки сивенькі,
Із города Азова, з тяжкої неволі
У землю християнську до батька, до матері,
до роду утікали.
Два брати кінних,
А третій брат, менший, піша-пішаниця,
За кінними братами уганяє
І на біле каміння,
На сире коріння
Свої ніжки козацькі-молоденькі побиває,
Кров'ю сліди заливає
І до кінних братів словами промовляє:
"Братіки мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Добре ви учініте,
Мене, найменшого брата, між коні возьміте
І в землю християнську, до отця, до матері,
до роду надвезіте".
І ті брати теє зачували,
Словами промовляли:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Раді б ми тебе між коні узяти,
І буде нас азовська орда наганяти,
Буде впень сікти-рубати
І буде нам велику муку завдавати".
І теє промовляли,
Відтіль побігали.
А менший брат, піша-пішаниця,
за кінними братами вгоняє,
Коні за стремена хватає
І словами промовляє,
Сльозами обливає:
"Братики мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Не хочете мене між коні узяти,
Візьміть мене постріляйте-порубайте
І звіру та птиці на поталу не подайте".
А ті брати теє зачували,
Словами промовляли:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Що ти кажеш,
Мов наше серце ножем пробиваєш!
Що наші мечі на тебе не здіймуться,
На дванадцять частей розлетяться,
І наша душа гріхів довіку не відкупиться,
І будем ми до байраків, до мелюсів добігати,
І будем ми тернові віття, верхи стинати,
І будем тобі, найменшому брату пішій-пішаниці, на признаку покидати,
Щоб знав з тяжкої неволі
В землю християнську
До батька, до матері, до роду утікати".
І теє промовляли,
Відтіля побігали.
І до байраків, до мелюсів добігали,
І тернові віття, верхи стинали,
Свому найменшому брату, пішій-пішаниці,
на признаку покидали,
Далі з байраків, із мелюсів вибігали,
І не стало ні байраків, ні мелюсів ставати,
І тільки поле леліє,
На йому трава зеленіє.
На шлях Муравський вибігали
І один до одного словами промовляли.
Що промове середульший до старшого:
"Братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
І ну думати-гадати,
З-під червоного каптана
чорні китиці видирати,
Своєму брату найменшому, пішій-пішаниці,
на признаку покидати,
Щоб знав, куди у землю християнську
До батька, до матері, до роду прибувати".
Старший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
"Братику милий,
Голубоньку сивий!
Лиш ми будем коло своїх каптанів чорні
китиці видирати,
І, як дасть нам Господь, до батька, до матері,
до роду прибувати,
І ні в чім буде між білу челядь
піти погуляти".
Середульший брат на те не потурає,
З-під червоного каптана чорні китиці видирає
І своєму меншому брату, пішій-пішаниці,
по шляху
Муравському на прикміту покидає.
А старший брат теє забачає,
Середульшого брата на сміх підіймає:
"Братику рідний,
Голубоньку сивий!
Либонь, ти собі жіноцький розум маєш,
Що ти на собі прекрасну одежу теряєш.
Як дасть нам Господь до отця, до матері,
до роду прибувати —
Ні в чім буде піти між білу челядь погуляти".
Теє промовляли,
І бігли не день, не два,
Не три й не чотири;
І до Савур-Могили три дні, три ночі спочивали,
Свого найменшого брата, пішу-пішаницю,
піджидали,
А менший брат, піша-пішаниця, до тернів,
до байраків добігає
І тернове віття, верхи у руки бере-хапає,
До серця козацького прикладає,
Слізьми обливає:
"Сюди мої два брати кінні прибігали,
Тернові віття-верхи стинали
І мені, найменшому брату, пішій-пішаниці,
на признаку покидали,
Щоб знав я з тяжкої неволі
В землю християнську
До батька, до матері, до роду куди утікати".
Теє промовляє,
Відтіля побігає;
До Савур-Могили добігає,
І тільки своїх братів рідних трошки слички забачає.
І на Савур-Могилі збігає,
Словами промовляє,
Сльозами обливає:
"Побило мене в полі
Три недолі:
Перша доля — безхлібна,
Друга доля — безрідна,
Третя доля — що своїх братів рідних не дігнав".
І буйний вітер повіває,
Бідного козака безщасного з ніг валяє!
От менший брат на Савур-Могилу лягає,
Головку склоняє.
І вовчки-сіроманці набігали,
І орли сизопері налітали,
На кудрі наступали,
Вони смерті дожидали.
Менший брат піша-пішаниця, теє зачуває,
Словами промовляє:
"Коли б мені Біг дав на ноги козацькі встати,
Семип'ядную пищаль підняти
І орлам сизоперим кулю на подарунок подарувати!"
І тоді найменший брат, піша-пішаниця,
на ноги встав,
Семип'ядную пищаль підняв
І орлам сизоперим кулю на подарунок подарував.
І тоді менший брат на Савур-Могилу сходжає,
Голову схиляє,
Батькову-матчину молитву споминає
І Богу душу оддаває.
Тоді сизі зозулі налітали,
У головах сідали
І так, як рідні сестри, куковали.
Тоді орли сизопері налітали,
На кудрі наступали,
З лоба очі видирали.
І вовки-сіроманці набігали,
Кості по байраках, по мелюсах розношали.
А два брати кіннії до річки до Самари добігали
І один до одного словами промовляли.
Що промове до старшого середульший:
"Братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
Добре ми вчинимо,
Свої коні козацькі-молоденькі
напасемо й напоїмо,
Тут трави зелені, води холодні,
Очерети воздобні, —
Каже, — попасемо,
Свого найменшого брата підождемо".
Тоді середульший брат до старшого брата словами промовляє:
"Братику рідненький,
Голубоньку сивенький!
Як дасть нам Господь до батька, до матері,
до роду прибувати,
Як ми будем перед батьком, перед матір'ю
отвіт оддавати?"
А старший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
"лиш ми будем, середульший брате, перед отцем,
перед маткою отвіт оддавати,
Лучче ми будем свою батьківщину удвох паювати.
Лиш ти будеш, середульший брате, перед
батьком, перед маткою отвіт оддавати,
І буде твоя голова від мого меча відпадати.
Я могу отвіт і сам розказати".
І тоє промовляли,
Відтіля побігали.
І бігли не два,
Не три і не чотири.
Четвертої неділі до отця, до матері добігали;
Отець да й мати за ворота виходили,
на здоров'я питали;
"Сини наші, сини,
Два як ясненькі соколи!
Чи в одній ви неволі бували?
Чи одному ви пану слугували?
Чи разом із тяжкої неволі втікали?"
Старший брат теє зачуває,
Словами промовляє:
"Батько й мати! Не в одній ми неволі бували,
Не одному пану служили,
Не разом із тяжкої неволі втікали".
А середульший брат теє зачуває,
Із коня вставає,
Сльозами обливає,
Перед отцем; перед маткою
по правді одвіт оддаває:
"Отець да й мати! У одній ми неволі бували,
І одному пану слугували,
І разом ми з тяжкої неволі втікали".
Отець да й мати старшого сина кляне — проклинає,
Із очей згоняє,
Середульшого сина штить, жалує, поважає,
За гостя принимає.
А менший син, піша-пішаниця, за гостя приникає.
І вже його слава не вмре, не поляже,
Буде слава поміж царями,
Поміж панами,
Поміж православними християнами.

Объяснения:

Азов — город в устье Дона, в XV-XVI веках турецкая крепость;
уганяє — догоняет;
промовляє — говорит;
на поталу — на загибель;
не здіймуться — не подымутся;
довіку — вечно;
мелюси —
стинати — срубывать;
на признаку — не знак;
байрак — овраг;
леліє — лелеет;
каптан — кафтан;
не потурає — не потакает;
либонь — наверное;
спочинати — отдыхать;
хапає — хватает;
розношали — разносили;
Самара — река на востоке Украины,течет с севера Донецкой области в сторону Днепра;
очерет — камыш;
воздобні —
паювати — делить;
штить — почитает;
поважає — уважает.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...