пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 20.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

УРОК No 2

ЯКОВ МИШКОВСКИЙ

Яков Мишковский — творец единственного дошедшего до нас произведения , неоконченной историко-героической поємы «Харко, запорозький кошовий» («Харько, запорожский кошевой»). О самом писателе сохранилось мало сведений. Известно лишь, что в 1818 году он перевелся из Харьковского университета, где служил мелким чиновником, в Черноморию преподавателем приходского училища. Свою педагогическую деятельность он начал в только что открытом усилиями кубанского просветителя К.В.Россинского Темрюкском училище. потом перевелся на ту же должность в Щербиновский курень, где и прошла большая кубанского периода его жизни.

Что толкнуло Якова Мишковского покинуть вполне благополучный Харьков и отправиться в мало обжитые места, которые через несколько лет царское правительство назовет теплой Сибирью и будет ссылать сюда под пули горцев непокорных декабристов? Попробуем найти ответ у писателя, в его поэме «Харько, запорожский кошевой». Поэма приоткрывает нам одну из героических страниц жизни казаков-запорожцев, отправившихся в конце ХУШ века осваивать новые земли. В произведении ярко раскрывается история запорожского войска, правдиво изображаются картины народного быта. Чтобы узнать все это не понаслышке, автору понадобилось не только переселиться на Кубань, где обустраивали свою жизнь продолжатели славных дел днепровского воинства, но и самому стать казаком. О том, что это ему удалось, свидетельствует рапорт смотрителя черноморских училищ священника К.В. Россинского вышестоящему начальству, сохранившийся в Государственном архиве Коаснодарского края. В нем так излагается просьба молодого кубанского учителя:

«Черноморских училищ смотрителя Войскового Протоиерея и Кавалера Кириллы Россинского

Рапорт.

Определенный в Темрюкское приходское училище учителем, подканцелярист Яков Мишковский, поданным на мое имя просит об исходотайствовании ему от Университета увольнения и присылки аттестатов для того, что он, продолжая учительскую должность, имеет желание поступить в военную в Черноморском войске службу, в которой он, находясь, может быть учителем в приходском училище, где нужен будет, и о сем учинить благорассмотрение и резолюцию».

Вероятно, просьба войскового протоиерея была удовлетворена и Яков Мишковсеий был зачислен в казачье сословие.

Работа над поэмой продолжалась до конца 30-х годов. До наших дней дошло семь глав. В первой рассказывается про странствия кошевого Харько после разрушения Запорожской Сечи. Ночью, в плохую погоду, заблудившись в лесу, он падает в волчью яму. Из второй главы мы узнаем, как пришедшие утром охотники выручают его из западни и отводят к себе домой, где их старушка-мать встречает Харько с большим почетом. Оказывается, она все знает про героические деяния неожиданного гостя и пророчит ему блестящее будущее.

Третья глава начинается картинами пиршества в честь Харько. Ее конец и четвертая, шестая главы отведены рассказу о предшествующей жизни кошевого. Умирающий отец завещал ему биться с кем угодно, но не ссориться с русскими. Он выполняет отцовский наказ, воюя с поляками, рассчитывавшими руками предателей из среды самого казачества уничтожить или подчинить себе непокорную Сечь. Однако, клгда поляки были разбиты и отогнаны далеко за Днепр, пришла беда откуда не ждали. Московское войско обложило и разрушило Сечь. Уцелевшая ватага казаков села на «чайку» и уплыла в море , с мечтою основать где-нибудь новую Сечь. В море их застигла буря, молнией убило двоих товарищей, а самого кошевого прибило к берегу, после чего начинается его пешее странствие, приведшее в царство имгертинцев. В седьмой главе Харько отправляется в гости к тоскующей в одиночестве царице имгертинцев Ганне. Увидав в окне статного и прекрасно одетого гостя, царица замирает от предчуствия близкой любви. Гости входят в светлицу.На этом рукопись обрывается.

Поэма «Харко, запорозький кошовий» была создана Мишковским под сильным воздействием другой поэмы — « Энеиды» — произведения И.П.Котляревского, написанного впервые в истории украинской литературы живым народным украинским языком. Мишовского, как и многих других последователей творческой манеры И.П.Котляревского, захватил сочный народный язык, который, как оказывается, способен передавать не только комические сцены из народной жизни, но и выдающиеся исторические события, сложные переживания героев, героический пафос. Широкие распространение у последователей И.П.Котляревского получило использование в произведениях бурлеска и травестии. По определению литературоведческих словарей, бурлеск — это юмористическая поэзия, в которой о возвышенном говорится нарочито грубо, просторечным слогом. К травестии относят шуточную поэзию, чаще всего поэмы, в которых в комических ситуациях изображаются известные персонажи серьйозных героических произведений. Чаще всего так поступали авторы травестийных поэм с героями античной литературы.

Так, у И.П.Котляревского выступают действующими лицами персонажи из поэмы античного поэта Виргилия «Энеида». Говорят они грубым народным языком (бурлеск) и оказываются переодетыми в одежду украинских казаков и украинских панов конца ХУШ века (травестия). Некоторые из приемов стилевой манеры И.П.Котляревского использован в «Харько...» и Яков Мишковский.

В поэме писатель-земляк повествует о разорении Запорожской Сечи царицей за нанесенные казачеством обиды царскому двору. Запорожский кошевой Харко в это время находился в Киеве, где в знаменитых церквях молился и очищал душу. Опечаленный принесенным ему трагическим известием, Харко отправляется на поиски своей доли-судьбы, причитая при этом:

Зжалься, доле, надо мною,
Над козацькой головою,
Зжалься, окажи себе!
Прилини до мене з неба,
Дай, чого тепера треба,
Щоб я пам'ятав тебе!

И судьба скоро «оказала себе»: случайно или по велению судьбы Харко попадает в страну Имгертин, где повстречавшимся жителям рассказывает о героической истории запорожского казачества, о его самоотверженной защите родной Украины от врагов на протяжении нескольких столетий, о печальном трагическом пресечении царицей вольной казацкой жизни на Днепре. В одну из ночей кошевого посетила старая баба, впоследствии оказавшаяся ведьмой, давно следившей за его жизненным путем. Она повела Харко с собой, в пещеру, чтобы предсказать ему судьбу. Аналогический сюжет развивается и в поэме И.П.Котляревского, где Эней, главный герой произведения, спускается с ведьмой Сивиллой в преисподню, чтобы узнать о своей будущей жизни, предначертанной Богами.

Далее ознакомься с пятой частью поэмы Я.Мишковского «Харко, запорозький кошовий», обрати внимание на использование писателем травестийных и бурлескных приемов изображения событий и героев. Ответь на поставленные вопросы.



Харко, запорозький кошовий.

ПОЕМА

Частина п'ята

1

Лісом темним, між горами
Ніччю баба йшла з Харком
І глибокими ярами
Пробиралася пішком.
Вітер свище по діброві,
Скрізь кричать печально сови,
Страшно з гір реветь вода,
Все у страх Харка приводить,
Він чуть-чуть дух переводить,
Дума сам собі: біда!

2

Потім він сказав: "Бабусю!
Де ідем, мені скажи?
Хоть ще я тепер не трусю,
А вернутись прикажи!".
Баба зозлом озирнулась
І на його так згризнулась,
Що чуть він не закричав.
Далі сціпив кріпко зуби
І, заприкусивши губи,
Вслід за нею поспішав.

3

Як се враз остановились
Під обривом край гори.
Баба на Харка скривившись,
Каже: "Камінь сей бери!".
Камінь той, мов вріс у гору, —
Тільки що видать з надвору,
Він до його приступив;
Смик! — і друге! повалився
І їм погріб тут відкрився,
Відкіль смрад і дим валив.

4

Баба, взяв Харка за руку,
Та й сказала: "Ну, іди!
Ти попавсь мені, мій внуку,
Так ходім лишень сюди!"
тут Харко став відступатись...
"Ніт, — сказала, — годі гратись", —
Та його у лоб чимсь лусь:
"А не хочеш, скурвий сину!" —
Потім пхнула так у спину,
Тілько він в болото — плюсь!

5

"Ой, — ой, — ой, бабусю мила! —
Їй Харко крізь плач сказав, —
За що ти мене втопила?
За що я в біду попав?" —
"Пий лиш воду, напивайся,
В сім болоті покупайся,
А про се ти не питай.
Мати зна, нащо купає,
Дитятко своє кохає, —
Так і ти про се не знай!"

6

Булькотить Харко в болоті,
Як свиня у барлозі,
Гірко стало йому в роті,
Бо наївся і грязі.
Чуть було кричав: "Рятуйте!
Бога бійтесь, не жартуйте!"
Потім стало не чувать;
Баба там сама стояла
І крізь зуби щось шептала,
Далі стала рятувать.

7

Хоть і витягла з болота,
Но Харько був нежевий:
Піна в його бігла з рота,
Очі сплющив, мов сліпий.
Весь вкалявсь в грязі смердючій
І зробивсь такий вонючий,
Що нільзя і приступить;
баба ж що йому зробила —
Принесла води, обмила,
Та і начала будить:

8

"Довго спиш ти, Харку, сину!
Ну, проснись, пора вставать!
Чуєш, встань, а то покину,
Сам же будеш тут блукать!
Се я трохи підшутила,
Хоть ти думав я втопила
В сім вонючому багні;
Ні, не бійся, ти не втонеш,
А на світі ще побродиш,
Не згориш ти і в огні!" —

9

Потім витягла з калитки
Мазь якусь у пузирці,
Терти стала йому литки,
Скрізь на спині і лиці.
В носі чимсь-то марудила,
Попід литками гляділа...
Як се чхнув Харко, та й встав.
"Ну, мені як кріпко спалось
І во сні мов щось ввижалось,
Та не знаю..." — він сказав.

10

Коли гульк, — аж він в темниці,
В якій зроду не бував:
По куткам були криниці,
Коло них огонь палав,
Ступа з товкачем стояла,
Кочерга край них лежала,
Висли помело, рогач...
Там були горшки, решета,
там лежать клубки, тенета
І сидів, надувшись, грач.

11

Як се разом зашуміла
Стая цілая галок,
І за ними вслід влетіла
Чуть не більше ще сорок;
Всі гуртом заскрекотали
Скрізь чіплялися, сідали,
Не минали і Харка;
Стрепенувся грач та й крякнув,
У кутку однім кіт нявкнув,
А у дверях щось мелька.

12

Баба на землі лежала
Ізігнувшися у сук;
Ноги вгору задирала,
Руки корчила у крюк;
Рот до уха аж скривила,
По-чортиному свистіла,
Потім охать почала;
Повернулася та й встала
І, як щось вона сказала,
Птиця вся як не була.

13

Привиденцію такую
Наш Харко як повидав,
То, побачивши живую
Бабу зараз так спитав:
"Де се я? Хто тут витає?
Хто, скажи, тут проживає?
Де ми? Хутко розкажи!"
"Розкажу, — сказала баба, —
Се тобі усе знать треба,
Тілько скоро не біжи.

14

Слухай: чув ти, що людями
Мутять, як хотять відьми?
Бігають вони свинями,
Котяться клубком самі?
Капость з молодими роблять,
А дівок у стид приводять,
Як бувають весілля;
В Київ у верхи літають...
Знай же, що така і я!

15

Я уже хоть і старенька,
Бо літ зо сто є мені,
Вже умерти б я раденька,
Рада б, бачиш, ну, та ні!
З неба я зірки ховаю.
Ляжу в пекло до чортів;
З ними за руки вожуся,
А як відтіль повернуся,
То похожу на бісів.

16

Що захочу, те і дію,
Добре доброму роблю;
Як же лихом я повію,
То злим злого погублю.
Очі людям я відвожу,
Що де схочу, там нахожу,
Дітям на роду взнаю.
Покорм жіночкам справляю,
А коровам ізгубляю,
Молоко з стовпців дою.

17

В світі є відьом до сина,
Та таких нема, як я;
Слухай ти, моя дитино:
Мать така була твоя,
І жила вона зо мною,
Рідна як сестра з сестрою,
Тільки Бог вік вкоротив...
Я гуляла на родинах,
Я була і на хрестинах,
Як тебе їй Бог послав.

18

З тих ще пір тебе я знаю,
Як на світ ти народивсь...
За тобою наглядаю,
Де би ти не появивсь.
Мать твоя мене прохала,
Щоб тебе я обкупала,
В тім болоті,де обмивсь;
Будеш до з сих пір щасливий, —
Глянь, який став уродливий,
Мов ізнову народивсь.

19

Те болото, де купався,
Єсть пекельная вода;
Хоть у ньому ти валявся,
Се ж є щастя, не біда.
Ось іди сюди к криниці,
Та напийсь сії водиці,
То ніхто вже не врече;
А щоб ти поздоровішав,
І в лиці щоб пожвавішав,
Сю хлисни, що тут тече.

20

Оцею пробань ти очі,
А сюди гаразд приглянь;
Не боятимешся ночі,
Будеш бачить як у день.
Ну, тепер ще знати треба,
Дасться доля яка з неба
На весь будучий твій вік;
Де ти будеш проживати,
Доведеться де вмирати,
Бо ти смертний чоловік".

21

Потім баба з місця вставши,
По пещері дальш пішла,
І, між чимсь-то прошукавши,
Відтіль скриньку принесла.
Принесла, установила,
Далі віко в ній відкрила, —
Відтіль дзеркальце взяла
Не скляне, якесь другеє,
Так як буцім-то стальнеє,
З рук Харкові подала.

22

"На, дивись його, мій сину!
Щастя в нім побач своє,
Я на час тебе покину, —
Се вже діло не твоє"
Дивиться Харко, потіє,
Землю бачити радіє,
У якій жить буде він;
Темно в нім: нема нічого,
І у дзеркальці нікого
Не побачив, — тілько тінь.

23

Як се разом стало видно,
Мов похоже на степок.
А по нім текло не швидко
Небагато річечок.
Пусто скрізь, куда не гляне,
Серце аж у нього в'яне, —
Він від сього відвернувсь.
Дальше глянув, ад там море...
Гірш його взяло ще горе,
Так, що з місця пошатнувсь.

24

З горем очі відвертає:
Він в другий поглянув край, —
Аж там річка протікає!
"Се, — подумав він, — Дунай,
Ніт, не він, — якаясь інша;
То широкий, сяя ужча,
Хоч і прудко йде вода
Де — де є ліски, та мало;
Комишів, болот-чимало,
Скрізь де гляне, скрізь біда!

25

Потім ще він подивився,
Чи не видко де людей;
І сюди-туди вертівся...
Ніт, нема опріч звірей!
Зирк наліво — буцім гори,
А за ними синє море,
Край його мов є житла...
"Мабуть, — каже, — тут бувати,
Свого віку доживати,
Знать умру отута я!"

26

Зажуривсь Харко, та й дуже,
Тяжко, тяжко він вздихав,
І про дзеркальце-байдуже,
Що в руках своїх держав.
Коли гульк — степок явився,
На який він перш дивився,
Самий той, та вже не так, —
Там народ орав і сіяв,
Кой-хто жав, а дехто віяв,
Там в роботі був усяк.

27

Слобідок було хоть мало
І не встроєні були,
Но Харкові легше стало,
Бо щасливо там жили:
Рибу по морях ловили,
Бога у цекрвах молили,
Щоб Господь вмилостивлявсь.
Табуни скотини бродять —
Наш Харко аж засміявсь.

28

Баба здалі примічала,
Не мішаючи йому,
Потім так вона сказала:
"Сину, не вдивляйсь сьому!"
Тут Харко озвавсь: "Бабусю!
Ось іди сюди, матусю!
Ось скоріш лишень іди.
Диво тута я побачив —
Дай мні, Боже, щоб дорачив
Жити тут — ось на, гляди!"

29

Ще хотів ізнов дивитись
На те диво, що глядів,
Но вже в дзеркальці закрились
Степ з людьми і темно в нім.
Він у його зазирає,
Так і сяк перевертає...
Ніт, нема, як не було!
"Хоть нема, — сказав, — так знаю,
Більш нічого не спитаю,
Вже від серця відлягло".

30

"Бачив, сину, свою долю?
Гляди ж, Бога не гніви!
Виполняй святую волю
І де трапиться живи.
Вже що бачив, теє буде,
Хоть нехай на тебе люди
Лихом віють і ревуть;
Та не бійсь, — сказала, — лиха,
Не спихнуть тебе із тиха;
Там уже тобі, там буть!

31

На, візьми одежу, сину!
Надягни оцю зараз.
Сю ж надінь в другу годину,
В іншій случай, інший час.
Ну, ходім, бо вже світає,
Хоть народ ще спочиває,
Нам же треба впередить,
Щоб у нас ще гості спали
І того б вони не знали,
Де ми мусили ходить".

Объяснения:

озирнулась — оглянулась;
погріб — подвал;
чимсь лусь — чем-то ударила;
пхнула — толкнула;
не питай — не спрашивай;
барліг — грязная лужа;
рятуйте — спасайте;
не жартуйте — не шутите;
вкалявсь — испачкался;
блукать — блуждать;
калитка — кошелек;
литки — икры ног;
гляділа — смотрела;
ввижалось — привиделось;
край — возле;
тенета — силки;
хутко — быстро;
капость — пакость;
весілля — свадьба;
на роду взнаю — предрекаю будущее;
молоко з стовпців дою — молоко выдаиваю из пеньков;
уродливий — красивый;
не врече — не сглазит;
гаразд — хорошо;
скринька — сундучок;
віко — крышка;
на час — на время;
з місця пошатнувсь — сдвинулся с места;
сяя ужча — эта уже;
прудко — быстро;
зирк наліво — посмотрел налево;
житло — жилье;
байдуже — безразлично;
орав — пахал;
слобідок — слободок;
вмилостивлявсь — смилостивился;
де трапиться — где случиться;
лихо — зло;
в другу годину — в другое время;
спочиває — отдыхает;
ми мусили — должны были.

? ? ?

1. Какой период истории кубанского войска запечатлен Я.Мишковским в поэме «Харко, запорозький кошовий»? Аргументируй свой ответ.

2. Кратко перескажи содержание пятой части поэмы. Составь простой план путешествия Харко с ведьмой в пещеру.

3. Автор использует в поэме образы и мотивы устного народного творчества. Сможешь ли ты их найти в описании ведьмы и других героев произведения?

4. В каком разделе рассказывается о будущей жизни запорожских казаков? Можно ли утверждать, что в зеркальце Харко увидел кубанскую землю? Докажи это, используя текст поэмы.

5. Какие черты характера главного героя проявляются в поэме? Как ты их оцениваешь?

6. Что такое бурлеск и травестия? Найди их признаки в поэме Я.Мишковского «Харко, запорозький кошовий». Выпиши эти приметы в тетрадь.



Частина сьома
(уривки)

14

...

Ганна спати не лягала,
Зараз дівчину позвала,
Заходилась прибирать:
Збанила столи і лави, —
Не пішло б худої слави,
Що не чепурно стоять.

15

Змазала вона долівку,
Вохрою піч підвела,
Комін мазать ставить дівку,
А з сінець сама мела.
З тіста голубів зробила,
Суриком їх покрасила,
Крильця з хвостиком з папір;
Їх повісила в біжницю,
Буцім-то живеньку птицю,
Та й побігла ще на двір.

16

Там прибрала чисто всюди,
Що лежало на вспряту:
"Хоть, — сказала, — прийдуть люди,
То найшли б все у ладу!"
Від трудів сих так втомилась,
Що на лавку як схилилась,
То заснула кріпким сном;
А прокинувшись раненько,
З мильцем вмилася біленько
Та й прибралася потім.

17

Надяга вона щовкову
Кохту з борами рясну,
А спідницю грезетову,
Мов із голочки, нову.
Білі нитяні панчишки
Закривали в неї ніжки,
Черевички зверху них;
Від намиста шия гнеться,
На грудях хустинка в'ється
Пальці ж в кільцях золотих.

18

В ухах серги жемчугові
Аж на плечиках висять,
І з очіпочком парчовим
В золоті, як дар горять.
Так вона причепурилась,
І як в дзеркальце дивилась,
Капнули слізки з очей:
"Все є в мене, всім владію,
Тільки одного не маю!..." —
В неї вирвалось з грудей.

19

Мовив се, вона по хаті
Чванно павою пішла,
Як до неї хресна мати
Вдвох з Сергіїхой ввійшла.
На добридень, — кажуть, — Ганно!
Не здивуй, що так ми рано
В гості до тебе прийшли;
Прикажи лиш нам сідати
Та чим маєш привітати,
Бо ми вістку принесли".

20

Потім об'явили Ганні,
Що Петро до них прибрів,
Що не сам прийшов зарані,
А Харка з собой привів;
Що в Сергія спочивають,
І одвіду дожидають,
Чи дозволить їм прийти —
Повидати їм парсону,
Милостиву, благосклонну,
І поклон свій принести.

21

"Чом же, — одвічала Ганна, —
Хоть нехай ідуть зараз..." —
Далі дівчину послала
За Сергієм той же час.
А сама з гостями сіла,
І частесенько гляділа
У віконечко на шлях;
А очей не відвертала,
Із вікна, як каже: "Ах!"

22

"Що там, Галю? Бог з тобою!
Що злякало так тебе?
Ти ж сидиш утрьох зо мною,
Не тривож нічим себе!"
Потім хресна мати встала
І над Ганною шептала
Від уроків, від пристріт;
А того вона не знає,
Що Харко вже добігає
Із Сергієм до воріт.

23

На йому був саєтовий
Із вильотами каптан,
А під ним кармазиновий
Трохи довшенький жупан:
Позументом скрізь обшитий,
Золотом весь як облитий,
Пояс шалевий новий;
На йому штани матнисті,
Сап'янці червоні чисті,
Сам козак ще молодий.

24

Шапка сива невисока,
Із оксамиту вершок;
Шабля висить коло бока,
Через плечі був шнурок,
Пістолет за пояс вткнутий,
Мов в сметану обмокнутий,
З камінцями, у сребрі;
Висли чухалки, ложешник,
Відвіртки, ріжок, кулешник;
Все вцвяховано в корі.

25

Як се хата відчинилась,
Увійшов з Харком Сергій...
Ганна зирк — та й застидалась,
Стало моторошно їй:
Ніжки в неї затремтіли,
Губоньки мов що шептіли,
Серце тьохнуло в грудях;
Вся зробилась як калина
Потім стала так, як глина,
Та й пожовкло їй в очах.

...

Объяснения:

вохра — охра;
комін — дымоход в печи;
з папір — с бумаги;
біжниця — божница;
у ладу — в порядке;
кохта з борами рясну — кофта с обильными складками;
спідниця — юпка;
панчішки — чулки;
черевички — туфельки;
хустинка — платочек;
очіпок — очипок, чепец;
причепурилась — приоделась;
Сергіїха — мать Сергея, царского слуги;
на шлях — на дорогу;
від уроків — от сглаза;
каптан, жупан — верхняя мужская одежда;
штани матняві — широкие штаны;
оксамит — бархат:
сап'янці — сапожки;
чухалки, ложечник, відвіртки, кулешник — походная утварь и инструменты казака, которые он носит с собой;
стало моторошно — стало страшно.



? ? ?

  1. Составь словесный портрет героев поэмы, используя текст.

  2. Какой художественный прием использует автор, описывая пистолет за поясом у Харко «мов в сметану обмокнутий»?

  1. Как в седьмой части поэмы проявляются бурлеск и травестия?

  1. Что ты знаешь об одежде кубанских казаков? Каковы ее особенности?

  2. Какие черты личности автора раскрываются в поэме «Харко, запорозький кошовий»?

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...