пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 21.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

УРОК No 3

ВАСИЛИЙ СЕМЕНОВИЧ МОВА (ЛИМАНСКИЙ)

Крупнейший украинский писатель Кубани В.С.Мова родился 1 января 1842 года на хуторе Сладкий Лиман в семье сотника Черноморского казачьего войска. Его отец был в дружеских отношениях с Я.Г.Кухаренко, поэтому можно предположить, что уже в детстве Василий Семенович мог слышать о его переписке с Тарасом Шевченко, познакомиться с коллекцией украинских книг и запорожскими реликвиями, сберегавшимися в доме прославленного кубанского атамана.

В Екатеринодарской войсковой гимназии, где довелось учиться будущему писателю, преподавателем русского языка и литературы работал известный в России журналист Н.И.Воронов, корреспондент журнала «Колокол», который издавал в Лондоне писатель-революционер А.И.Герцен. Своим воспитанникам он прививал прогрессивные взгляды и интерес к запрещенным сочинениям. В 1860 году В.С.Мова был направлен учиться на войсковой кошт в Харьковский университет. Прослушав два курса филологического факультета, он перевелся на юридический, обучение на котором завершил в 1869 г. со степенью кандидата прав.

Нравственные и политические идеалы, литературные вкусы В.Мовы формировались в Харькове не только под влиянием лекций известных в России профессоров, но и благодаря его участию в общественной украинской организации «Громада» («Общество»), ставившей своей целью культурное и национальное просвещение украинского народа, свободное развитие украинской культуры и литературы, в частности.

Стихи Василий Мова начал писать еще в стенах войсковой гимназии. Впервые они были опубликованы в 1861 году в украинском журнале «Основа». Одновременно студент-первокурсник начинает регулярно выступать на страницах газеты «Харьков» как талантливый полемист. Его страстные статьи в защиту поэзии Т.Г.Шевченко привлекли внимание широкой общественности. Для творчества самого В.С.Мовы также становится характерным обращение к проблемам тяжелой жизни народных масс, к истории казачества, носителя вековечных идей вольного товарищества.

Возвращение В.С.Мовы в Екатеринодар совпало по времени с усилением политической реакции в России. Специальные царские указы ограничивали распространение в империи украинского печатного слова и национаоьного театра. Вначале Василий Семенович преподавал литературу в Мариинском женском училише, а затем на протяжении восемнадцати лет служил следователем и мировым судьей в городах и станицах Кубани. В среде немногочисленной кубанской интеллигнции мало кто догадывался, что публикующийся в далекой Галиции В.Лиманский и В.С.Мова — одно и то же лицо.

Известность В.С.Мове как поэту принесли поэмы «На степи», «Троїсте кохання» («Любовь троих»), «Ткачиха», стихотворения «Не пустуй, моя голубко...», «Дума засланця», «Заповіт засланця». Во все украинские хрестоматии неизменно включается баллада «Козачий кістяк» («Казачий скелет»), в которой кубанский поэт призывает казачью молодежь упорно учиться, овладевать различными науками, ибо только так можно возродить былую славу казачества. Уже после смерти писателя, в 1907 году, было опубликовано его драматическое повествование «Старе гніздо і молоді птахи», являющееся самым ярким художественным документом о жизни черноморцев на переломном рубеже конца 50— начала 60-х годов прошлого столетия. В пьесе рассказывается о трагической ломке патриархальных отношений в казачьей среде и в семейном быту кубанских украинцев. Благодаря драматургическому мастерству В.С.Мовы, мы можем представить сегодня себе, какими были наши предки, о чем мечтали, о чем грустили и во что они свято верили.

Личный архив писателя был утрачен в годы гражданской войны. Поиск его неопубликованных при жизни произведений продолжается до сих пор. В 1995 г. в США в одном из украинских издательств впервые увидела свет интермедия В.Мовы «Куліш, Байда і козаки». Она является своеобразной рецензией — отзывом кубанского писателя на драму П.Кулиша «Байда», в которой негативно осмысливалась роль казачества в истории Украины. В.Мова(Лиманский), выступая с исторических позиций, говорит о его прогрессивности. Давний спор двух украинских писателей особенно актуален в наши дни, когда кубанское казачество активно возрождается.

Умер В.С.Мова в Екатеринодаре 1 июня 1891 года. Его могила на Всесвятском кладбище утеряна. Современные кубанцы плохо знакомы с творчеством замечательного земляка. Ведь на родине писателя лишь однажды ( в 1917 году) отдельной книжечкой была опубликована его трехстраничная поэма «Козачий кістяк».

? ? ?

1. Где обучался В.Мова-Лиманский? Какое влияние на него оказало общение с участниками харьковской «Громады»?

2. Какой является тематическая и жанровая направленность произведений В.Мовы-Лиманского?

3. Почему писателю приходилось издавать свои произведения за границей ?



О поэме «На степи»

Это произведение было написано в 1863 году. В нем рассказывается о тяжелом положении безземельного крестьянина, которое в поисках лучшей жизни покидает родной край, Украину, и отправляется с мечтою лучшей доле на Кубань, где их ожидает окончательный крах надежд на лучшую жизнь. Поэма звучит острым обвинением существующему строю, власти бпгачей.

«На степи» — эпическое произведение. имеющее признаки поэмы. Ты знаешь, что такое поэма? Чем она отличается от других литературных жанров?

В «Словаре литературоведческих терминов» отмечается, что п о э м а — это большое стихотворное произведение. Своеобразие поэмы основано на сочетании повествовательной характеристики действующих лиц, событий и пр. и их раскрытия через восприятие и оценку лирического героя, повествователя.

Прочитай поэму В.Мовы-Лиманского «На степи». Ответь на вопросы.

НА СТЕПИ

(Пісня про долю переселенців)

I

Темна ніч стоїть надворі, і свистить-мете кура;
У кутку в холодній хаті в купку збилась дітвора.
Засмутившись, хирна мати над колискою злягла,
У думках, в скорботі батько сидить мовчки край стола;
І тремтять померзлі діти, аж зубами цокотять...
"Мамо, дюдя! Мамо, дюдя!" — невгомонно белькотять.
"Отже слухай лишень, жінко! — зводить хмурий батько річ, —
В хаті можна й задубіти, затопити б треба піч..."
Але жінка мов завмерла, не сказала ні слівця,
А голодні діти скиглять і до неньки й до вітця:
"Мамо, папи! Тато, папи!" — кажуть бідні дрижачи.
"Дай їм, жінко, хоч шматочок, хоч сухар їм розмочи!" —
Проказав несміло батько та й зімкнув ізнов уста,
Але жінка й не рухнулась, тільки сльози все ковта.
"Дай бо, жінко! Жінко, чуєш? чого-небудь пошукай!" —
І в відказ згукнула жінка: "Ох, хоч серця не вражай!
Лихо тяжке, чоловіче! Се доходить нам кінець;
Вже нема ні крихти хліба, ні цурпалочки дровець...
Смерть нам в вічі зазирає! Коли зможеш, то рятуй,
А не сила, то мовчи вже, та хоч дарма не дратуй!"
І бліда, скорботна мати від колиски підвелась,
Затулилася руками та й сльозами залилась.
Плаче жінка, плачуть діти, чоловіка жах бере,
Сльози в горлі його душать, дух ісперся, серце мре...
Але ось він трохи згодом із осліна ізірвавсь
І, за шапку беручися, до родини обізвавсь:
"Цитьте, діти, не скігліте! Цить і ти, стара, терпи!
Ось повернеться на весну, то потягнем на степи...
Там далеко за Кубанню, в чорноморських козаків,
Є багацько ще гулящих, неосаджених степів.
Там степи ще не початі, не торкав їх звіку плуг;
Там ліси — один безкраїй непорушений ще луг!
Он туди потягнем, жінко, он туди ми втечемо,
А тутешній грунт нікчемний, хату драну продамо.
Хай їй грець, сій жизні клятій, з обнищанням до щирця,
З відробітками без краю і з безхліб'ям без кінця!
Хай їм грець, сим боргуванням, і сим жмикрутам панам,
І жидам, сим живолупам, сим гнобителям, катам!
Так-то, жінко! Так-то, діти! Ось мій буде рішінець:
Втечемо звідсіль далеко, де світам нудним кінець!
Там у дивнім, вільнім краї всі ми сили зберемо,
Цілині святій, відвічній пильно праці додамо.
І Господь нам допоможе: дасть на хлібі нам дорід,
Дасть на овочі достаток, на худобі ж — добрий плід!
Там простора, світла хата нас від хуги захова,
Гоготітиме багаттям піч веселая, нова.
Буде в нас постіль м'якая, скрізь одежа на кілках,
Серед столу — хліб як сонце, в хаті — страв гарячий пах...
Агов-гов, бадьорній, діти! Агов-гов, храбруй, стара!
Ще нам доля-ледащиця заспіває і загра!"

II

Але ось уже й відлига:
Сніг потанув, скресла крига,
Капотить із стріх вода!
Господар візок лаштує,
Все добро своє риштує,
Все манаття уклада.
Дітвора півгола й боса
Йому дріб'язок ізносить,
Веселенька і прудка...
Діти, діти, дітинята,
Нерозумні пташенята,
Що то далі вас чека?
І потяг візок скрипучий,
Дітвору й добро везучи;
Батько й мати пішки йдуть;
Їх скорбота обгорнула,
У думках вони пірнули —
Як то діток довезуть?
Що їх дощ холодний мочить,
Що тремтять вони, дригочуть,
Що їм їжа — сухарі...
Гей, бадьортесь, роботяги!
Набирайтесь добре зваги,
Нещасливі бідарі!
Довга буде путь-дорога!
Ваші засоби убогі
Вона швидко відбере;
Доведеться хліба шмата
Під віконцем попрохати,
Дехто з голоду помре!

III

Ген далеко серед шляху
Мріють наші бідолахи;
В тягарах худенька шкапа,
Вже на силу підупала,
По шляху зусильно чапа
І руша візок помалу.
День і ніч візок рушає,
Малих діток колисає,
Мов верблюд їздця в пустині;
Господар же й господиня
За візком ідуть сердеги...
І зайшли ж уже далеко!
День і ніч ідуть сіроми
Без жалів і без утоми,
Бо надію в серці мають —
На нові грунти вповають.
Вони йдуть і все міркують,
Про степи, ліси химрують...
Там, далеко від півночі,
В непочатім дикім краї,
Де Кубань степами грає
Й береги глинисті точить,
Там простора і прибрата
Уздрівається їм хата;
Навкруги — лина просторі,
Гурт худоби на оборі,
Хліба повнії засіки —
Слава Господу навіки!
Там дітва вже не голосить,
Їй угіддя — їсти досить!
Вже не гола і не боса,
Аніже простоволоса,
І в гучній, веселій зграї
По двору утішно грає...
Так химрують бідолахи,
І ті химрі — їм розвага,
А привабная надія
І годує їх і гріє...

IV

Гей, злиденні роботяги!
Необачнії блудяги!
Занехайте ваші мрії,
Киньте гарні ті надії,
Що так душу вашу надять, —
Вони швидко вас ізрадять.
Ті грунти, що вам бажались
І в думках вам уздрівались,
Ті степи, ліси безкраї —
Вже давно другим дістались,
Їх для вас тепер немає!
Вже давно їх розібрали...
Розібрали — генерали!
Тії саме генерали,
Що в кріпацтві вас держали,
За грунти з вас викуп брали!
Бо вони ж таки й труждались:
За "отечество" страждались,
В бенкетарстві знемощались,
По писарнях працювались,
На картярстві утрачались!
Всі служили та труждались,
Царським скарбом поживлялись
І в чини великі вбились
І до пенсій дослужились,
Ще й степами поділились!
Поділилися лісами,
Поділилися луками
І усім заволодали,
Що в черкес відвоювали!
Розібрали, розібрали
Гарні землі генерали!
Всі до щенту розібрали,
Вже й купцям попродавали!
Вже купцям попродавали
Й силу грошей відібрали
Та уже й помарнували!
Вже ізнов земель бажають,
На новії зазіхають —
На уфімські, на уральські,
На ташкентські, на байкальські,
На сибірські і бухарські,
На кригизькі і татарські!
Розібрали, розібрали
Пишні землі генерали,
І для тих нема там міста,
Що не мають чого їсти;
І тепер там ніде стати
Тим, що хочуть працювати;
І тепер там ніде жити
Тим, що мусять хліб робити!

Объяснения:

хирна мати — чахлая;
колиска — колибель;
тремтять — дрожат;
мамо, дюдя — мама, холодно;
задубіти — замерзнуть;
вражати — поражать;
лихо — горе;
рятуй — спасай;
не дратуй — не дразни;
скорботна — печальная;
ослін — стул;
страва — пища, блюдо;
бадьорній — веселее;
доля-ледащиця — ленивая судьба;
відлига — оттепель;
лаштувати — готовить;
скорбота — печаль;
шкапа — лошаденка;
колисає — колышит;
без утоми — без устали;
вповають — надеются;
міркують — размышляют;
неосаджений степ — не занятая степь;
втечемо — убежим;
нікчемний — жалкий, ничтожный;
жмикрути — лихоимцы;
рішенець — решение;
химрують — мечтают;
занехайте — забудьте;
ізрадать — предадут;
грунти — грунт, почва;
бенкетарство — банкеты;
скарб — багатство;
помарнувать — расточать;
зазіхати — зариться;
працювати — работать.

На некоторое время приостановим чтение поэмы, чтобы ответить на некоторые вопросы. Но сначала воспользуйся объяснениями для уточнения понимания произведения.



? ? ?

1. Какие чувства пробуждают трагические сцены страданий бедной крестьянской семьи?

2. Найди в поэме слова автора. В чем заключается его позиция?

3. Почему повествователь считает, что на Кубани не будет счастья переселенцам из Украины? Кого он в этом винит и за что?



Домашнее задание

Прочитай поэму «На степи» до конца. Ответь на вопросы.



V

Але наші бідарі
Ще про жак грунтів не знають
І все дальш і дальш рушають.
І малії, і старі
Вже на силах підупали,
З хліба вибились, захляли...
На дітях мертвецька твор:
Їх роса холодна мочить,
Пилюга сліпить їм очі,
Їх пече південний сквар!
Їм ні їжі, ні спочину,
Їх корчій трясе щоднини,
В їх життя вже на гаріль!
Батько й мати стогнуть з лиха —
Стогнуть мовчки, плачуть тихо —
Притискають в серці біль.
Ось над Доном вони стали
Й немовлятко поховали;
Як до Єї доп'ялись,
Знов їм смерть хлоп'я вхопила;
Край Чолбас дочку зарили...
Трьох дітей уже збулись,
Із двома тільки зостались
І у путь ізнов побрались,
За Кубань перевезлись...

VI

Гей степи, поля широкі! Гей, безмежні пустирі!
Привітають вас тружденні хлібороби-бідарі!
Привітають, оглядають, вибирають, де б то стать,
Де б землі останні сили за той хліб святий віддать.
Але дарма дух радіє й груди хворі роздима.
Там їм вільної містини вже і клаптика нема!
Скрізь, куди не кинуть оком, скрізь привлащені грунти:
Там останки піль черкеських, там козацькії юрти,
Там державства генеральські — сила степу, лісу й від —
І пустують вони марно, омина їх людський рід —
Омина, не мавши кошту, боячись орандарів,
Що визискують бідноту, душать темних злидарів.
Де ж їм стать? Куди поткнутись? Де ще зайвії місця?
Там, де багнища та плавні розляглися без кінця;
Там, де гори в голих скелях досягають Божих хмар,
Там, де з віку в вік сябрують вогкість багн і лютий сквар;
Де гуля свинота дика, де панує хижий звір,
Де корчій, лиха хвороба, душить рід людський на вмір.

VII

Проминуло скварне літо, осінь хмарить почала;
Господар в вогкій землянці сидить мовчки край стола.
І панує в хаті тиша, тиша мертва навкруги,
Голосу дітей не чути — всі померли, до ноги!
Тільки долі під кожухом стогне жінка та дрижить —
Вже давно безщасна мати в корчії лихім лежить!
Господар же й не рухнеться — мов завмер і скам'янів...
Чи він спить? Чи думку дума? Чи з журби цілком замлів?
Ні, не спить він сном природним, не в живі думки втопивсь,
Він в себе самого внуривсь, йому вздрячку сон приснивсь.
Йому вздрілась Україна, явма вбачивсь рідний край,
Хата драна, дітки любі — лихо й щастя, пекло й рай.
Ось він — парубок веселий, ще він лиха не зазнав;
Під гіллястою вербою свою любку він обняв...
Скільки щастя, скільки втіхи, скільки ясних, любих мрій!
Скільки в будущині манить гарних, радісних надій!
Ось він знов — уже жонатий; хата вбога, та своя;
Праця тяжка, їсти намаль, але дух іще буя;
Є ще гарнії години: ясне свято, ситість страв,
Любі пестощі жіночі, відпочин від скрутих справ.
Ось ізнов він — уже батько, народився йому син...
Всі клопоти, скрути, злидні — все забув він в день родин.
Вгору дух йому піднявся, радість в серці йому гра;
Він гостей частує щиро, жичить синові добра...
Ось ізнов йому манячить низка інших вже картин:
Скрутні часи, боргування, нещадущий жидовин:
Відробітки, жак худоби, тяганина, бійка, глум,
Нарікання й сльози жінки, плач дитячий, злидні, сум...
Ось картина ще страшніша, серце з ляку завмира:
У кутку в холодній хаті в купку збилась дітвора:
"Мамо, дюдя! Тату, дюдя!" — кажуть дітки дрижачи;
"Мами, папи! Їсти хочем!.." — кажуть знову скиглячи.
А тут засобам убогим вже цілком прийшов кінець,
Вже нема ні крихти хліба, ні цурпалочка дровець!
Та нема ніде взяти, хоч гукай, хоч вовком вий!
Нічим діток рятувати, хоч об стіну лобом бий!
Ось, нарешті, мов би снище, йому вздрілись довга путь:
Холод, голод, спека люта, знемощілі дітки мруть...
І скорботного бездольця невимовний жах бере,
Гей, злиденний роботяго, тільки дарма ти страждав!
Для дітей всю міць поклав ти, їм життя цілком віддав;
Задля їх із родовища ти у путь важку пустивсь,
Дні і ночі пішки плентавсь, і тепер усіх рішивсь!
Помилився на рахунках і, на доленьку лиху,
Розгубив про людське щастя ти навік покинь думки —
Забирай убогі клунки та ставай у батраки!

Объяснения:

твар — лицо;
сквар —
корчій — лихорадка;
життя вже на гаріль —
немовлятко — младенец;
привлащені — присвоенные;
козацькі юрти —
злидарі — нищие;
багнище — болото;
сябрують — дружат;
вогкість — влажность;
панує тиша — господствует тишина;
вздрячку — наяву;
щиро — искренне;
борг — долг;
глум — насмешка;
нарікання — упреки;
нарешті — в конце концов;
невимовний — несказанный;
з родовища — с родного гнезда;
помилився — ошибся;
рахунок — расчет;
розгубив — растерял;
жах — ужас.



? ? ?

1. Каким был путь переселенцев из Украины? Проследи его по карте.

2. Какими художественными средствами поэт изображает страдания семьи бедных переселенцев?

3. Найди в произведении жанровые признаки поэмы и докажи это примерами из текста.

4. В подзаголовке указывается, что это произведение — «песня». Почему так считает поэт?

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...