пошук:  

>> Оліфіренко В.В., Чумаченко В.К.: "Козак Мамай" - навчальний посібник-хрестоматія з української літератури. 5, 6, 7 класи / 29.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

Дмитро Чуб

ЦЕ ТРАПИЛОСЯ В АВСТРАЛІЇ

Сьогодні мене чекала вдома несподіванка: коли я прийшов з праці, на порозі зустрів мене Микола, мій добрий знайомий ще з Бенгалії. Попрацювавши місяців два разом на одному підприємстві, ми, здавалося, розлучилися з ним назавжди: його послали на роботу в один кінець Австралії, мене — в інший. З того часу непомітно минуло понад два роки — і от він знову передо мною. Але на цей раз це вже не був білявий хлопець з ніжним лицем, а стрункий чоловік із засмаглим обличчям, з буйною чуприною, зовсім він чомусь мені нагадував Миколу Джерю Нечуя-Левицького; йому тільки бракувало чумарки, сивої шапки та чобіт. Це була людина, що приїхала з болотних чагарників. Але я його пізнав відраз. Це ж ми колись з ним тікали від напівдикої розлюченої отари корів на чолі з бугаєм — ледве врятувалися від смерті. Але то було давно, тоді й Микола був інший — похмурий і мовчазний, здавалося, що він носив на серці якийсь біль з минулого. Тепер же він видався мені бадьорішим.

— Ех, гора з горою не сходиться... — сказав він, лагідно усміхаючись і міцно стискаючи шорсткими й дебелими руками мою руку. — Що ж, ви й досі воюєте з лопатою та киркою у руках? — закінчив Микола своє вітання запитанням.

Посідавши коло столу, ми по черзі то розпитували, то розповідали один одному про працю, про спільних знайомих, про своє дикувате життя.

Микола й тепер згадав своє рідне місто Запоріжжя, Дніпро й Хортицю.

Та згодом ми знову вернулися до австралійських тем, до заробітків на болотах й до різних пригод.

— Знаєте, — сказав Микола, коли ми згадали про нашу пригоду з коровами, — то була, дійсно, страшна історія, але повірте, що на болотах я потрапив був у ще химернішу, якої не забуду до смерті. Це трапилося у Квісленді чотири місяці тому. Тоді саме було кілька днів страшна спека, тому з десятої до третьої години для ми не працювали. Вийшовши після такої перерви до праці, наша ланка розподілилася надвоє: одні працювали в одному кінці, складали й відвантажували нарубаний чагарник , а тут, де й я працював, нас було четверо: худий і високий, мов стелюга, австралієць, якого ми звали Скіні Джім (Худий Джім), та троє нас, українців, з яких один був хронічний спортовець, що знав усіх чемпіонів на світі з боксу та французької боротьби. Він щодня розповідав і мріяв про різні змагання. Звали його Петром. До речі, він був великий чистун. Навіть і до болота брав із собою відро води й рушник, щоб обтирати на собі струмки поту. Другим з українців був Роман, що мав жінку німкеню, яка перебувала в сімейному таборі в Коврі через що ми щодня мали тему для жартів, а він — подразнення. І, нарешті, останнім з нас був я.

Тож майже щоденно допікала нам спека, і комарі, і їдкий солоний піт. Щоб прогнати гадюк, що траплялися часом навіть на стовбурах тростини, ми спершу обпалювали ділянку чагарників, а тоді вже й рубали. Тим-то й цього разу цукровий чагарник стояв перед нами стіною, стиха шелестів обгорілим бадиллям і дихав легким димом. Попрацювавши добре, ми зупинилися, щоб зробити перекур. Стомлені, ми посідали на купки зрубаної тростини, а Худий Джім теж стояв поблизу і крутив цигарку. Тільки наш спортовець Петро був некурящий. Він тим часом скинув сорочку і, намочивши рушник у відрі з водою, обтирав на тілі солоний піт, поглядаючи на недалекий ліс.

І в цей самий момент Джім, дивлячись вздовж чагарників, раптом крикнув:

— Гадюка! Давун! — і, нагнувшись, схопив гострий сікач. Ми теж схопилися з місць, мов ошпарені цим магічним словом, не забувши своїх ножів.

Із тих лекцій, що ми прослухали в перші дні по приїзді на чагарники, ми вже трохи знали, як рятуватися від різних небезпек. Та думати було пізно. В той самий момент всі ми з жахом побачили, як, піднісши над землею голову, до нас повільно простував величезний полоз.

Побачивши, що дехто з нас захвилювався, австралієць шепнув, щоб усі лишалися на місці і підняли руки догори. А здоровенна в'юнка потвора вже підповзала до нас. Я чув, як від руху полоза ніби шипіло бадилля, через яке повзло гумове тіло цього хижака...

Нам було відомо, казав далі Микола, — що полози, сидячи на деревах, миттю кидаються на свою жертву, обвивають її й душать. Тут же було щось зовсім інше. Напасник підповзав до нас повільно, мов стомившися від далекої дороги або будучи певним, що ми не втечемо.

І от уявіть самі, ми стоїмо всі з піднятими руками догори, тримаючи в руках свої ножі-сікачі. Троє нас стояло майже в одному ряді, а четвертий, Петро, трохи осторонь, напроти мене. Ця картина нагадувала мені вояків, що здаються в полон, стоячи перед цівками ворожих пістолів чи рушниць. Але я певен, що переляк тепер був значно більший, ніж при полоні. Кожен з нас тремтів — найкраще це було видно по кінцях ножів, що дрижачими гостряками дивилися в небо. А головне, що кожен з нас був без досвіду в такій ситуації й не знав, чим все це скінчиться. Тому кожен найбільше надій покладав на Джіма. Проте, і в худого й кістлявого Джіма теж тремтів від хвилювання ніж, мов билина на вітрі.

Зате давун, що вже підповз до Джіма, здавалося, був повен самовпевненості і спокою. Він ще вище підніс свою огидну плескувату голову, повільно обнюхав його й, опустившись, переповз до Романа, що стояв поруч від мене. Зробивши те саме, опинився коло мене. Його голова піднялася вище пояса, і я ввесь завмер.

Здавалося, що в мене живими залишилися тільки очі та голова, бо я ще чув, як у скронях стукала кров і бачив перед собою слюдяні очі блискучої мережаної потвори, яку я в житті бачив уперше.

Все й досі стоїть перед очима. Ця процедура тяглася невимовно повільно й довго, так , ніби він сам вагався, на кого винести вирок смерті. Я бачив і чув, як він сопнув кілька разів носом, майже торкаючись моєї сірої робочої сорочки, що прилипла до спітнілого тіла. Затим повернув голову в бік Петра, опустився головою аж до моїх ніг і, зрештою, так само повагом посунув до останньої скам'янілої жертви — до Петра.

Микола розповідав так яскраво, ніби все це сталося щойно годину тому , і його хвилювання мимоволі передавалося мені, а я слухав, сидячи поруч нього, мов казку якогось чарівника. А він, жестикулюючи руками, розповідав далі:

— Коли полоз відліз від мене, я трохи зітхнув, але тепер спільну увагу привернув наш спортовець Петро та невблаганний хижак, що вже підносив голову догори. Здавалося, що коли б усі разом кинулися на полоза, то він би вже не вирвався живим . Але тепер всі стояли мовчки без найменших рухів, ніби боялися сказати слово, ніби всіх скувала якась таємна сила. Зате всі своїми очима були прикуті до Петра та до рухів полоза-давуна, знаючи, що тут треба діяти уміючи, спритно й розраховано, адже в хащах інших континентів давуни нападають навіть на тигрів і ягуарів, а шкіри давуна спроста не розрубає навіть шабля чи ніж, а найменший рух чи крики роблять його лютим і агресивним. Тому всі мовчки чекали якогось гасла чи слушної хвилини.

А хижак тим часом, обнюхавши Петра, почав так само повільно обвивати його своїм товстим тулубом, мов гігантською спіраллю, починаючи від колін. Я бачив, як Петро ще більше зблід, а гостряк ножа так само дрібно дрижав, ніби писав у повітрі невидимі ієрогліфи. В противагу нам, він стояв осторонь і без сорочки, ніби дійсно приречений до загибелі. І коли полоз, обвиваючи Петра, сягнув уже вище пояса, у мене почав зростати якийсь жах. Здавалося, що ще хвильку, і давун стисне нашого спортовця в своїх смертельних обіймах, хрустнуть кістки, і він упаде в конвульсіях на Джіма, але він не зводив очей з тієї драми, що відбувалася перед очима.

І якраз у той момент, як голова напасника ніби на мить зупинилася, досягши Петрових грудей, австралієць порушив мовчанку.

— Бий! — почувся тихий , але твердий голос, і в ту ж хвилину гострий сікач разом з піднятою рукою блискавкою упав на голову давуна. Одна мить — і брунатно-сірі мережані візерунки кола смертельної спіралі безвільно посунулися донизу, а я, ойкнувши, мов підрізаний, упав на купу чагарника. Це давун у мить удару сікача так мотнув хвостом і немов гумовою палицею ударив мене по ногах. Роман і Джім з криком радості кинулися до Петра, підхопили його, коли він поточився, і вихопили з опалих, але ще живих кілець давуна.

Обмацавши ноги, я спробував встати й пошкандибав до Петра, якого, одвівши вбік, посадили на купу чагарника. На його грудях червоніла кров'яна квітка — то бризнула кров з розсіченої голови полоза.

За кілька хвилин на місці події була вже вся наша бригада. Давуна ще ворушили конвульсії, але хлопці вже вимірювали довжину. В ньому було 24 фути.

— Ну, заробив Петро кілька фунтів за шкуру! — сміялися вони, а Петро не міг іще цілком опритомніти від усього, що так нагло сталося. Навколо ж чувся чималий галас. Хлопці розпитували , як це сталося, я показував синяки, що з'явилися на ногах від удару полоза, а Джім розповідав, що подібна історія трапилася була на болотах, але років десять тому, і що тепер полоз був або дуже голодний, але стомлений спекою, або мандрував до річки, бо всі потічки в лісі повсихали...

За два дні Петро знову вийшов на працю.

— Розумієте, — казав він, — був я в житті в різних обставинах, сталінські давуни ставили мене під дерево на розстріл, але я наче й тоді так не злякався, як тепер...

— Після того випадку, — розповідав далі Микола, — довго ще говорили про цю подію, про Петра, про гурти мисливців, що полюють у Квісленді на гадюк та давунів. А Петро вже говорив жартома: — Я, власне, сам винен, що давун якраз напав на мене, бо я обмився саме й був чистий, а вас, брудних і спітнілих, він погидував займати.

А ми й самі часто думали, — казав Микола, — чи не через те він, справді, нас минув, а його вибрав...

Повечерявши, ми ще довго розмовляли. Наостанку Микола знову вернувся до теми про своє Запоріжжя, про Хортицю, на якій , як він запевняв, ще й донедавна траплялися невеликі давуни-пітони.

Було вже по одинадцятій, як ми полягали спати. Надворі знову розгомонівся австралійський вітер, кропив дрібний дощ, але в моїй уяві довго ворушилися смертельні звої давуна.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...