пошук:  

>> Пасько Ігор, Пасько Ярослав: Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси / 05.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  biletskv

 

Нарис четвертий:
Становлення та еволюція громадянського суспільства у Новий час:
моделі і варіанти.

Новочасна доба - період становлення громадянського суспільства сучасного типу у більшості західноєвропейських і північноамериканських країн. Але шляхи і долі формування цього суспільства у різних народів мають суттєві розбіжності. В одних країнах громадянські структури укладались стихійно, без будь-яких свідомих зусиль і без залучення високої теорії, в інших - суспільство рішучо переконструйовували політичні діячі, натхненні ідеями і рецептами кабінетних мислителів, в третіх - нові соціальні механізми поступово усвідомлювались теоретиками, а потім обережно і повільно удосконалювались практиками. То була доба Просвітництва, доба тріумфів і трагедій великих ідей, доба впевненості у неминучості побудови найоптимальнішого раціонального суспільства і доба жахливих розчарувань у витворах і наслідках власної, ніби свідомої діяльності. Саме у межах цього періоду в європейську культуру увійшли певні чіткі вартості та ідеї. Перш за все такі як свобода і демократія, власність, добробут і безпека, постало спокійне і виважене ро розуміння що ринок, громадянське суспільство і правова держава не е абсолютними ідолами, або ідеалами, бо в жодному разі не репрезентують і не втілюють абсолютну істину, а скоріше уособлюють найменше з лих, той реально можливий кращий варіант суспільної системи, котра відповідає підставовим вартостям та ідеям цієї культури.

Врешті-решт, новочасна свідомість поволі засвоїла як аксиому ту думку, що суспільство розумніше за людей, що за кожне необачне втручання в ходу історичного процесу обов'язковою буде помста, тим жорстокіша, чим більшою гординею будуть перейматися люди. Складні шляхи становлення та розвитку громадянського суспільства в ªвропі та Америці концептуально були осмислені англійськими мислителями Дж.Локком та Т.Гоббсом, французьким теоретиком А.Токвілем та німецьким класиком Г.Регелем.

Гегелівська концепція сприяла формуванню загально-методологічних підходів до проблеми громадянського суспільства, Гоббсова та Локкова - політичному аналізу цього феномена, токвілевська е теоретичною філософською базою для дослідження конкретної структури громадянського суспільства.

Різномаїта практика розгортання громадянського суспільства в країнах європейського континенту врешті-решт здійснюється в обріях підставових ідей, вартостей і образів єдиної європейської цивілізації, у берегах єдиного річища європейської історії. Новий час - певний рубіж в історії європейської культури, період її секулярізації, остаточної розгерметизації і екстравертизації. Антична доба породила греко-римський світ і греко-римську культуру; Середньовіччя перетворює їх у християнський світ і християнську культуру, одночасно поволі розгерметизовуючи і розширюючи культуру ойкумену; Ренесанс, у свою чергу, робить перші кроки секулярізації культури у межах середземноморського ареалу та створює передумови для інверсії між релігійною і світською шарами суспільної культури.

Новочасна культура виступає підсумком і вінтесенцією усієї попередньої економічної, соціальної, політичної та духовної історії континента. Вона не тільки уможливила засвоєння, збереження, примноження, трансляцію і тиражування суспільних вартостей попередніх епох і генерацій, але й з'явилася новою системою культурного світобачення. По-перше, тільки постренесансна культура стала єдиною загальноєвропейською культурою. Завдяки цьому постає європейський, окцидентальний світ. По-друге, ця культура надає континентові підставові риси секулярної цивілізації. Тут не йдеться про відмирання релігійного моменту, а лише про певну інверсію. Замість того щоб домішувати над усіма іншими сферами культури, як то було у Середньовіччі, релігійне саме мусить уписуватись в загальні орієнтири нової світської культури. Нарешті, по-третє. Новоєвропейська культура отримує форму громадянської культури. Підвалинами цієї культури стають загальнолюдські і національні виміри. Усі вартості попередніх історичних діб - етнічні та расові, корпоративні та індивідуальні - в цій культурі обов'язково "рецензуються" і "редагуються" громадянськими нормами, тобто узгоджуються з вартостями, яким надаються у цьому суспільстві загальнолюдський і загальнонаціональний статус.

Саме тому європейська громадянська культура несе у собі одночасно загальнолюдські, регіональні, історичні та національні риси, що репрезентують загальні, особливі та одиничні моменти її буття. Регіонально-історичні особливості становлення та розвитку громадянської культури обумовлювали специфіку моделей самого громадянського суспільства та його ідей, як і навпаки.

Вагомий внесок у дослідження феноменів громадянської і політичної культури модерного суспільства знаходимо у працях сучасних американських політологів Габріеля Алмонда та Сиднея Верби (див.1;29). Їхні методологічні ідеї та принципи аналізу стали хрестоматійними і дали поштовх становлення компаративних розвідок соціально-політичних культур різних народів. Так в монографії під назвою "Громадянська культура" Алмонд і Верба виокремлюють чотири головних типи новочасних соціально-політичних культур: англо-американський, континентально-європейський, передіндустріальний і тоталітарний (див.1,27).

За їхньою думкою, англо-американська громадянська культура являє собою прагматичну систему, переважна більшість суб'єктів якої визнає за найвищу мету сукупність таких вартостей як свобода, загальний добробут і безпека. Громадяни цієї суспільної системи орієнтовані перш за усе на відтворення, культивування, охорону і збереження цих національних вартостей.

Континентальна європейська культура, за Г.Алмондом та С.Вербою, властива для таких країн як Німеччина, Франція та Італія. Цей тип не е однорідно цілісним, а являє собою не зовсім органічне фрагментарне об'єднання різних субкультур та культурних компонентів. Перш за все таких як католицький компонент, феномен середнього класу, індустріальне суспільство. Громадяни цього типу культури, як вважають автори праці "Громадянська культура", орієнтуються радше на вартості віри, ніж раціональними чинниками чи вартоетями доцільної діяльності.

Передіндустріальна, чи частково індустріальна культура за своєю сутністю е еклектичною і функціонує як суміш субкультур (племінних, релігійних, етнічних) та елементів модерних культур. В країнах такого типу культури можуть мати місце інституції, що створені за нормами демократичної системи, але справжню владу у них має не суспільство, а певні клани, традиційні корпорації, племенні об'єднання, тощо.

Нарешті, на думку авторів цього дослідження, для соціально-політичної культури тоталітарних систем властивим е відсутність у влади волі до консенсусу, повна апатія народних мас, панування олігархів, котрі монополізують контроль над усіма засобами масової інформації і комунікації.

6 достатньо підстав вважати запропоновану Г.Алмондом і С.Вербою типологію культур методологічно ефективною та інструментальне продуктивною для використання дослідження історії європейського громадянського суспільства.



Американська модель громадянського суспільства

Відповідно до реальної історії, в Новому світі та на Старому континенті формувались різні моделі громадянського суспільства. Найбільш класична схема спрацювала в Америці. Саме тут через діяльність громадян постало відповідне суспільство, а лише потім, з благословення громадянського суспільства, була утворена держава. Цей факт підтверджується текстом першої коституції нової країни. "Ми, що підписалися нижче, зробивши це у славу Бога, для розповсюдження християнської віри і ухвалу нашої вітчизни, зробивши подорож з метою заснувати першу колонію на цих берегах, в цілковитій згоді між собою засвідчуємо, що вирішили об'єднатися в громадянський організм для кращого самоврядування... завдяки цій угоді ми вводимо закони, ордонанси та акти, а також створюємо адміністративні заклади, яким обіцяємо підкорятися" (3,109).

Ідея самоврядування завжди була в Америці наріжним каменем будови громадянського суспільства. Згідно з сталою американською традицією, громадяни самі обирають посадових осіб і утримують їх за власний кошт. 3а такої моделі, адміністрація мусить звітувати лише перед своїми громадянами. На переваги цієї концепції розвитку звертає увагу, зокрема, американський політолог Джеймс Медісон. "Якщо влада, - слушно зауважує він, -буде витікати із суспільства і залежати від суспільства, саме суспільство поділиться на багато частин, інтересів і класів, то правам осіб та меншостей не буде загрожувати небезпека з боку більшості" (4,79).

Інакше кажучи, множинність груп, організацій та асоціацій, створених громадянським суспільством за згаданою моделлю, забезпечує достатньо потужну систему взаємозалежностей і противаг, що скеровані проти будь-яких спроб узурпації влади.

Стабільне громадянське суспільство було б неможливе без високого рівня самосвідомості американських громадян. Історично цей рівень забезпечується, не в останню чергу, різноманітними формами релігійності. "Коли в питаннях релігії, як і в політиці зникає влада і авторитет, то ця незалежність лякає людей", - постулює важливу максиму А.Токвіль (5,48). Дійсно, суспільне самоврядування як основа американської моделі громадянського суспільства, було створене глибоко віруючими, навіть фанатичними людьми. Релігійні засади стали духовно-нормативними підвалинами певної системи етики, яка в свою чергу, стимулювала формування буржуазно-протестанського "підприємницького духу", що відіграв важливу роль у становленні зрілого індустріального суспільства, де забезпечуються права громадян, чітко функціонує сфера недержавних структур та інституцій.

Велика роль в розбудові американського громадянського суспільства належить правникам. Вони відпрацювали систему законів, яка розширила політичні і соціальні права громадян, позитивно вплинула на їх самосвідомість, сформувала феномен масової законоповаги.

Головною перевагою американського суспільства було те, що йому не було потрібно долати феодальні відносини та норми, формувати суспільство в боротьбі зі старою державною машиною. Розбудова громадянського суспільства почалася тут на чистому соціальному просторі. "Прибульці з ªвропи, люди для яких свобода була головною соціальною цінністю, перенесли на новий соціальний грунт ідеї англійського та французького просвітництва, вивільнили принцип демократії... і пересадили його в чистому вигляді на терени Нового Світу", - наводить американський дослідник А.Арато токвілевську думку. Далі він продовжує: "Вибірність, підконтрольність... представників як законодавчої, так і виконавчої влади випливала з того, що державні чиновники ніколи не складали в США специфічної касти, і нічим не відрізнялись від інших громадян... Політичне суспільство було відкритим перед кожним американським громадянином... Американське суспільство сильно відрізнялось від забюрократизованих європейських структур" (6,13-14).

Американська модель, як сукупність автономних від держави громадянських та політичних асоціацій, історично вимагала від державної влади тісної взаємодії з суспільством громадян. В XX столітті, за умов розширення в США державного втручання в різні сфери суспільного життя, перш за все в економіку і соціальні відносини, органічно розширялись прямі зв'язки між групами суспільних інтересів та органами державної влади. Результатом плідного діалогу держави та громадянського суспільства було створення повної системи представництва, яку прийнято вважати функціональною. В межах цього представництва створювались відповідні інституції, за допомогою яких відбувався процес "раціональної комунікації" між різними соціальними угрупуваннями та державою, розроблялись умови діяльності громадських інститутів.

Під час переходу США від індустріального до постіндустріального суспільства відбувався процес різко зростаючої емансипації особистості від держави. Зокрема, на думку американських дослідників громадянського суспільства М.Крайзена та Д.Хелда, актуалізується процес витіснення "Локківської" точки зору на громадянське суспільство, яка передбачає існування "суспільного договору" між державою та суспільством, токвілевською, що вирішує взаємовідносини держави і суспільства на користь останнього" (7,6).

Квінтесенцією сучасних поглядів на американську модель громадянського суспільства можна вважати точку зору американського політолога М.Маркуса. Громадянське суспільство, за його переконанням, це — "сфера вільної економічної чи іншої взаємодії рівних громадян, які делегують політичній сфері завдання забезпечення цілісності соціуму ... сфера активності, яка включає економічну, політичну, і культурну форму громадянської поведінки поза офіційною діяльністю". Іншими словами, громадянське суспільство, за американської моделі, включає в себе "особисте, сімейне та ділове життя - домашнє середовище, сферу економіки, культурну діяльність, політичну взаємодію, що організується на підставах приватних угод між різними особами та групами поза прямим контролем держави" (8, 20-21). Така трактація громадянського суспільства має популярність не тільки серед американських дослідників, але й деяких європейських, зокрема, це стосується Габермаса та Геллнера.



БРИТАНСЬКИЙ ВАРІАНТ

У Старому Світі, в Англії спостерігаємо споріднені суспільні форми, але з суттєвими відмінами. Відомий теоретик англійського консерватизму Е.Берк небезпідставно зауважує, що англійці своїми правами та обов'язками зобов'язані не якимсь раціонально обумовленим принципам, а процесові розвитку англійського суспільства згідно з звичаєвим правом та Великою хартією Вольностей. На підставі останнього документу був сформульований акт-символ Habeas Corpus. Починаючи з ХІУ століття в Англії, (а потім цей принцип застосувався і в США) ця юридична засада розглядалася як важлива гарантія свободи особистості, що захищає її від свавільного арешту і ув'язнення без судового вироку. Пізніше ця теза була закріплена в особливому законодавчому акті Habeas Corpus Act, що був прийнятий англійським парламентом в 1679 році. "Наша свобода має свою генеалогію ... Англійці успадкували свободу, обґрунтовуючи свої претензії не на абстрактних принципах на кшалт прав людини, але на правах англійця, як спадок, що дістався від пращурів", - слушно стверджує Е.Берк (9, 81). Схожу думку висловлює французький історик Ф.Краузе. "Розвиток Англії йде в особливому напрямку в порівнянні з усією Європою. Англія історично швидко обмежує монархів, обмежує втручання держави, захищає свободу-свободу особистості" (10, 58).

Дійсно, Англія, на тлі континентальних країн, вже в ХУІІ столітті являла собою приклад високорозвинутого для того часу громадянського суспільства, що обумовлювалось не тільки вже згаданими історичними надбаннями, але й причинами соціально-економічного характеру. Слід зауважити на швидкий темп промислової революції в Англії, в той же час феодальні відносини в сфері землекористування були зведені до мінімуму, джентрі (нове дворянство) був відкритим класом, що швидко зростав, формувався і підкорявся ринковим законам. На цьому тлі пробуджуються і міста, історично постає і втягується в ринкові відносини особа - підприємець, власник.

В ХУІІ столітті ªвропа ще майже не розрізняє Англію та континентальні країни за характером їх розвитку. Однак, починаючи з Великої Французької революції ситуація змінюється. Спостерігаємо противагу двох моделей суспільного розвитку: в той час, коли англійське суспільство йде консервативним шляхом - ритм змін обмежений, непомітний - на континенті гору бере розвиток, який грунтується на ідеях Просвітництва, що нехтують минулим, задля ідеальних взірців майбутнього.

Англійська модель, як варіант американської, на протязі трьох століть найбільш повно забезпечує розвиток громадянських свобод, цінність особистості. Саме тут суспільна думка стає фактором політичного життя, одночасно з утворенням середнього шару. Друковане слово в Англії, де читаюче населення вже в ХУІІ столітті складало 60-70%, історично грало вельми помітну роль у формуванні ідеалів, вартостей, громадських орієнтирів.



КОНТИНЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ФРАНЦІЯ ТА НІМЕЧЧИНА

На континенті, зокрема у Франції, спостерігаємо інше: розвиток держави випереджає розвиток громадянського суспільства. Вкрай повільно і Хворобливо йшов процес розпаду земельної громади з її системою моральних цінностей, що призводило до спалахів традиціоналістських настроїв. В ХУІ-ХУІІ століттях французький абсолютизм обмежив привілеї феодальних структур: дворянства, церкви, цехових майстрів. На противагу цьому, аристократія висуває контрарні ідеї суспільного звільнення, декларативно забороняючи державі розширювати свої повноваження за рахунок обмеження функцій місцевого самоврядування. Однак перевага королівської влади відчувалась до подій 1789 року, коди відбувся, вже згадуваний нами доктринно-догматичний розрив зв'язків минулого з майбутнім.

Аналізуючи англійську та французьку революції, А. Токвіль, свого часу, зробив висновок про суттєві відмінності між ними. За його переконанням, Англія протягом ХУІІ століття рішуче розбудовує нове суспільство. "Якщо ми забудемо старі назви і усунемо старі форми, ми побачимо, що вже в ХУІІ столітті феодальна система там знищена на тих підставах, що класи переміщуються, аристократи втратили свою замкненість, багатство стало силою, ми побачимо також рівність усіх перед законом ..., свободу преси, публічність дискусії - всі нові принципи, яких не знало середньовічне суспільство" (11, 4-5).

Зовсім інакше оцінює А. Токвіль французьке суспільство по революції 1789 року. "Чарівність королівської влади зникла, але вона не була замінена владою закону ... Я бачу, що ми винищили особистості, які були здатні, кожна окремо, боротися з тиранією, але я також бачу, що держава одна спадковує усі переваги, що були відібрані у родинних союзів, корпорацій та окремих осіб; таким чином сила невеликої кількості громадян... була замінена слабкістю всіх" (11, 27).

Дійсно, якщо британський правовий порядок втілив традиції англійських національних свобод, норми протестантської етики, то французька "Декларація прав" визначала не стільки утвердження нових прав, скільки відмову від попередніх. Свобода, як і рівність, в цьому документі залишається декларативним принципом. Насправді у Франції відбувся розрив з попередньою ієрархічною, спадковою традицією, але насильницька ліквідація аристократичних свобод призвела до спрощеного розуміння свободи і підкорення індивіда державі в приватному житті. Французька революція зруйновану авторитарно-роялистську систему замінює системою бюрократичної влади, яка уособлює віднині державу.

З іншого боку, не можна не помітити, що революція 1789 року дала важливий поштовх ствердженню громадянського суспільства у Франції, як і у всіх континентальних країнах. "Революція за одну ніч створила, хоча у менш стабільній формі, те, для чого в Англії знадобився ґрунтовний розвиток на протязі цілого століття: для політично-освіченої публіки були сформовані раніше відчутні інститути" - слушно зауважує сучасний німецький філософ Ю.Габермас (12, 57). Створюються клубні партії, з яких рекрутуються - фракції парламенту. Генеральні штати прокладають законодавчий шлях для врегулювання відносин суспільних груп цього суспільства. Починає функціонувати і зміцнювались преса. Вона інформує про засідання клубів, публікує парламентські звіти. Поступово стверджується конституційний процес. Важливою фазою конституційного розвитку стала французька Хартія 1814 року, яка була типовою для визначення континентальної моделі розвитку. Вона юридично закріпила публічні права французького громадянства: декларувалась рівність всіх перед законом, були надані гарантії особистих свобод. Однак при цьому Хартія закріпляла стан речей, за яким вся влада була формально зконцентрована в руках монарха, а змістовно - в руках бюрократії. Принципи такої системи зберігалися і в подальших конституційних актах. Це призводило до надмірної централізації влади і звуження сфери автономності громадянського суспільства. За часів правління Наполеона ІІІ у Французькій державі остаточно сформувалася велика бюрократична каста, яка за думкою французького дослідника Ф. Кола, "висмоктувала всі соки з громадянського суспільства" (13, 243).

Складний розвиток громадянського суспільства, уповільнений бюрократією, спостерігаємо в інших континентальних країнах, зокрема, в Німеччині. Але на протязі ХУІІІ-ХІХ століть, попри всі перешкоди, в германських державах досить інтенсивно починають утворюватись різноманітні об'єднання, спілки читачів, тощо.

Певний поштовх розвиткові громадянського суспільства в Німеччині надала національна буржуазія. Взаємодіючи з німецькими інтелектуалами, підтримуючи їх матеріально, вона мала безпосередній вплив на громадянське суспільство. Буржуазії вдалося створити капіталістичні відносини, вдосконалити суспільну сферу. Поступово в Німеччині створюється певна законодавча база для функціонування ринкової системи-основи нового суспільства.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...