пошук:  

>> Драч Олег: Гріх

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  dracho

 

Світлиця. Огрядний чоловік років п’ятдесяти запалює лампадку перед святим ликом. Медитативно, ворухнувши устами наче зганяючи мушку, що всідалася на вус, повільно зводить повні благочестя і глибинного розуму очі під кудлатими бровами і щойно звівши десницю перстами впучковану до ясного ледь скропленого пігментом високого чола, коли забубоніла шибка вікна…

Спершу різко а потім, ніби вибачаючись ледь чутно і дрібненько, як копійчина кручена на столі. Пучок, що тільки-но сягнув ясної півсфери з першим ударом в шибку тицьнув поміж зморшками і дрібно задзьобав усе обличчя.

Молитву перебито на самому, як-то кажуть… не підберу слова.

Добротні двері з дуба нафтовані впродовж усього життя прочинилися і на нас дивились парка чорних, як дві кульки смоли очей. Кліпнувши на затраск дверей вони більше не заплющувалися. Щоки, ще не вкриті попеченою шкіркою яблука були сірі як і тугенько пов‘язана хустка.

Чоловічий голос прокашлянувся і щоки вмить почали наливатись.

- Батюшко, не маю більше сили таїти своє серце перед богом –загрюкали каблуки по лункій підлозі.

-Батюшко, ой, грішна я!, грішна моя бідна голова!

Чоловік прокашлявся ще раз. Рипнуло крісло.

- шукаю божого прощення і каяття рве груди мої. - щоки горіли, як з морозу і рясна, масна сльоза шкварчала.

Комишем тріснув кошик покритий рядниною, рішуче поставлений на підлогу і щось ґеґнуло під тим рядном. Стукнула конкретна посудина у м’якій торбинці поруч.

-Не бійся сестро, - майже багатоголоссям мовив чоловічий оксамит – розкрий серце своє, звільни душу від каменю – зашелестіла штивна гаптована матерія.

Коліна вдарили об бубон соснової долівки, бумм – буумм... і похилилась голівонька жіноча. Пац – пац, пацццц,- сльозинки міряли цупкість дощок.

- Ой, грішна я!.. - видихнули жіночі груди і глибоко вдихнувши заторохтіла ніби диктант: - Зогрішила я нещасна з Миколою ковалем і не раз і не два, а бог його, пам‘ятає й скільки. Зогрішила і чим солодший був запретний плод, тим болючіше тепер покаяніє моє. Ой лишенько, а я ж заміжня і Стефана свого ката люблю, і діточок в мене трійко, яко янголята перед чашою святою. Не могла я більше втриматися палить мене мій гріх, ой Батюшко нехай моє сповідання через вас Господь почує і простить мене! Га?! Каюся , каюся , каюся!!!

Вона ще довго гугнявила і схлипувала і від підошви її відпав встигнувши відсохнути розчавлений гусячий “вужик”.

- Відпускаються тобі раба божа гріхи твої в ім‘я Іс-са і си.. і ду – ха.. Ам - інь. Іди сестро і не гріши і май своє серце, яко храм чисте і світле.

Двері замкнули зсутулену спину котра бриніла радістю очищення.

М‘яка добра рука відриває листок настінного календаря, бере кошика, торбинку…

За вікном сутінки густішають синьою мудрістю, незглибимого спокою.

Освітлене лампадкою обличчя пророка. Яскраве сіяння крізь прозорі вікна відстовбурчують вбраний білим обрусом стіл, старі крісла добротної артільної роботи обтягнені шкірою подекуди потрісканою, наче мапа.

Масні пальці витирають серветкою, потім уста, що склалися наче для цілунку, струшують крихти з густої вже піддутої сивиною бороди, грудей. Гикнуло щось вперто проковтнуте. Рипнуло крісло, дзенькнуло начиння дякуючи за участь у співтрапезничанні.

Очі повільно зводяться настроюючись на той єдиний благосний зирк. Смикнулись уста, десь там за ними в палаці красномовства відкривала свої шлюзи МОВА. Рука повільно звела пучок триперстний до чола…

БАЦ!!! – бац! – бац! – бац! – ц – ц – ц - ...

Знову поскакала десниця пучком по чолі дрібним горохом.

Двері грюкнули якось нечаянно запанібратськи, і на нас дивилася молода істота в ґумовцях і капроновій хустці., решта – довжелезний светр канаркового люмінісценту, що раптово залив канарами всю світлицю і на стінах то тут то там зблиснули електричні розряди.

Чоловічий голос заходився пробивати блокаду горлянки наче стартер сільгосптехніки доки не хлопнув перший поршень резонатора –У! - У!

Великі блакитні тіні кругом зеленкуватих очей були результатом поспішності прихорошення. Вони разом з пишними покусаними губами різко наступили і далі водоспадом впали на долівку гупаючи гострими колінами і зв‘язкою ключів у кишені .

-Ой! Батюшко..,Ой рідненький!, - наче розриваючи целофанову завісу, хриплим горлом зарипіла сяюча стренч канаром голосно втягуючи носом вкрай необхідний в цьому випадку кисень. Час від часу наче з кущів сухого терену виривалося слово – звірина “Микола”, чи “Коваль”, а подальший шелест слів готував нову появу, тепер це були слова – “Мама”, “Тато”, “Серьожа через рік повернеться”, "як мені тепер корів доїти, я до вим’я стидаюся доторкнутися…” і ще багато яскравих спалахів іменничків з дієсловечками загорнутих в шелест.

Кошик підіпхано гумовцем під стіл і наступний, як вагонетка вагонетку, потіснив кумпанію глибше…



- Іди сестро моя і пам‘ятай Божі слова… І нехай мир поселиться в серці твоїм.

Двері повільно, скиглячи зачинаються. Тиша.

За вікном присмерк торкнувся струн тіней і задрижали вони щезаючи віддаючись мелодії вечора.

Відривають листок календаря, як заслоняють фіранкою вікно.



Дзижчить муха, що вляпалася в спіраль клейкого серпантину де наче в кадрах на плівці застигли ті що вже віддзичали. Під ними на чистій поляні обрусу змітають крихти і завивають щось у рушники. Чути ще щирі глибокі ковтки, й газообмін шипить у горлянці й склянці. Спокій і благодать, та пишнота бороди, не тільки в кріслі, а й на портретах під склом на стіні. Дрімають... Тіні повзуть від дверей до дверей заливаючись охрою сонячного жовтка. Вмикається у сусідній кімнаті світло і біла довга світлова доріжка перетинає стола, відбивається від скляних дверцяток креденса та засклених портретів бороданів.

Образи за лампадою виблискують більмами очиць, та золотом німбів. Риплять мешти кілковані, як в старі часи, вони контурами тіней увіходять до світлиці. Очі втомлені за дня потирає десниця. Якийсь час вони зажмурені, але раптово розплющуються сповнені тривоги кидають погляд у бік. Зосередженість змінюється на спокій. Лампадка вилискує кришталиком. Ще в низу пальці складаються у пучок трійцею і повільно здіймаються

диригентським рухом. Півмісяцем сяє чоло, ось зараз відбудеться посадка пучка на поверхню, відстань зменшується впевнено з характерним прискоренням гравітації…

Бац! Бац! Бац!!! – у вікно шибки. Дрижачим відлунням, як бараболя по даху парника.

- Господи помилуй! - прохопилося, а пучок скаче по поверхні “Місяця”.

Двері скрипнули клямкою і прочинилися… На порозі стала огрядна молодиця з півнем під пахвою і величезним кошиком з якого цікаво визирали парка гусей.

-Ґеґ! Ґеґ!

-Батюшко! Не прогнівайтесь, що може не в час…- кошик на підлогу, півень на кошика наче призвичаєний.

-А… - Розпочав голос баритоном.

-Не могла наважитись, в церкві страшно стало, людей черга там і диви по губах прочитають… А тутечки така благодать. Не перебивайте тільки мене, отче, я не в силі встоять. Бог бачить, як страждаю в цім житті. Чоловік по Росії ганяє, копійку заробляє, а на мені господарка, діти, і внучата теж, все на мою голову! І де вже розуму у тій голові братися…

Ох! Тяжко мені на душі… Гріх ношу тяжкий! Не можу витерпіти, тіло моє грішне горить, просить, а душа вагається…

Підбив мене нечистий Миколу – коваля просити підсобити, я щойно взялася літню кухню бляхою перекрити, повигинати ж її треба було… Ох, і підсобив, ох повигинав же він, нехай йому… Ой! Ой, лишенько, як повигинав, не знала, що воно таке може й бути! Немає мені прощення грішній! Взяв він мене , як ото гуску, тай …

Сповідатися хочу батюшко. Сповідатися! -

М’яко перекотилася на пухкі коліна і повзунком дочигала до ряси, і ще довго плакала роззираючись і просяваючи на круглому лиці то блаженністю, то страхом, то вирячуючи очі й затуляючи рота обома руками.

Вдарив годинник пізню годину. Гуси в кошику склали довгі шиї, вмостили голови поруч і одна правим, друга лівим оком - патрують. Півень струсонув усім своїм пір‘ям, хотів було запіяти, але щось йому не пішло…

- Іди з миром сестро – долинуло з-за дверей.

Листок календаря рвучко-шпарко відірвали, півень попрощався з білим світом.

Сонце сходить і заходить. Рука зводиться до чола і стукіт в шибку щоразу зупиняє її на найпершому акценті молитви. Заходять різні молодиці малі й великі, пухкі й сухі, цибаті й щербаті та з золотим блиском у роті. На долівку кладуться кошики, миски, мішки, бочівки, кульки та різні торби. Яйця, городина, паляниці, ковбаси, сало, медівники, пляшки – круглі, плескаті, квадратні, біло-мутні, темно-сині, зелені, з під "коки", "фанти", з під чорт його тільки знає чого… і тільки він знає – з чим.

Молодиці падають на коліна, повзають, заганяють отця в кут, ревуть, плачуть, скиглять, скавчать, вимагають, тицяють дулі собі під ніс і рясно скроплюють підлогу солоними росами.

Всіх їх покривають ризою, хрестять, дають цілувати перста, закривають за кожною двері. Відривають листки календаря та заносять провізію, наливають. нарізають, натирають, кришать, смакують, парять, солять, перчать, кусають, ковтають, облизуються і гикаючи соплять.

Блаженна мить, коли усе завмерло вкрите рясним намистом зір. Ще десь не виказався пес навпроти місяця, і кіт тендітно по штахетах ступа, немов рахує дні прожиті в цьому світі. Благодать заспокоєного світу дарують "лики" й бородані у рамах різьблених. Годинник клацнувши розмотує пружину мов по роялю струнах басових пробігла миш міжчасся...

Запалений сірник освітлює заспокоєне обличчя, запалює лампадку впевнена рука. Возноситься десниця, перстами торкаючись чола, і живота, і плеча правого, і лівого.. Молитва тиха, мирна., і тричі хрест на тіло кладене ще раз. Знімається взуття, кладеться під фотелем, і ряса висить в шафі на гаку. Влягається спочити витруджене тіло біліючи білизною у місячнім димку. ВСЕ. СПОКІЙ. ТИША. СОООООНННН……

ВРАЗЗЗЗ Гуркіт! Тупіт попід віконням тяжких чобіт. Собаки, кури, гуси, і худоба, все, - в ЛЕМЕНТ!!! Двері, мовби дзвін дубовий – виють під ударом кулака! Засвіч ч ч е е нн о о о все світло!!! Нак к к к инено на п п лечі п п лед… і ….двері розчахнулися, мов брама міста взятого Батиєм!

Із темряви заходить ХАН! Ні! Хам! Ні , де там! Це – КОВАЛЬ! В руках обценьки і підкова розпечена димить! Страшна о тій порі потвора, в зубах цигарка, перегар, в очах незгода!!!!

-- Ну!, То, як отець? - сказав і розжував цигарку ділиться будемо? Га?

А - то парафію надумаю змінять!



К І Н Е Ц Ь

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...