пошук:  

>> Дубинянська Яна: Знайти зрадника

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  dubynianska

 

В Організації знову з'явився зрадник.

Немає завдання почеснішого, ніж розшук зрадника.

І немає смерті страшнішої, ніж смерть зрадника.

Неможливо-довга, сліпучо-біла машина з відкритим верхом плавно котилась прямим, широким і суцільно пустим шосе. Ліва рука Клодін, біла, доглянута, і тому, здавалося б, слабка, ледь торкалась перламутрової поверхні керма, а тонкі, рухливі пальці правої нібито автоматично перебирали нескінченний ряд гудзиків легкої прямої сукні.

– Мамо, це говорить Клодін.

"Привіт, дівчинко моя,"– сказала вібрація у відповідь, невловимо перебігаючи від кінчиків пальців до мозку.

  • Я їду, куди ти сказала. Але у мене все ще мало даних.

"Ти їх отримаєш у призначеному пункті. Там ждуть Кеті і Ефразіна. Я вірю в тебе, Клодін. Ти зараз одна?"

Брехати Матері не можна ні за яких обставин.

– Зі мною чоловік, але це не серйозно.

"Він не з Мафії?"

– Ні, не думаю.

"Будь обережна, Клодін."

Сеанс зв'язку закінчився. Вона прибрала пальці з гудзиків і ледь вловимим порухом вирівняла ї без того досконалу ходу автомобіля. І тільки потім кинула мимохідь королівським поглядом на заднє сидіння.

Він спав, розвалившись найнепристойнішим чином – довгі ноги в лакованих ботинках на спинці переднього крісла. Його звали Фелікс, але назвався він Жаном. Звідки йому було знати, що для агента такого класу як Клодін, нічого не варто дізнатись через Центральний Комп'ютер все про людину – все, крім її Соціальної Приналежності. Хоча визначити останнє у цьому випадку теж було не складно. При ньому не було ніякої зброї, навіть вогнепальної булавки – значить, до Мафії він не належав. Своїм він теж бути не міг – Організація перш за все поважає закон, а цей смаглявий милий молодий чоловік був просто злодієм. Він уже заволодів гаманцем з дрібними грішми Клодін, віртуозно розігравши його посилені пошуки. Наступним, певно, було намічене її опалове кольє, а може, і автомобіль – і все ж Клодін терпіла поруч з собою цього Жана-Фелікса, дрібного злодія із Звичайних.

Зараз він спав. М'які чорні вії рівними півколами лягали на смагляві щоки – занадто довгі вії, а значить, вони вшиті штучно. Звичайні чоловіки давно зрозуміли, що сила не на їхньому боці, і тепер роблять ставку на красу. І це просто смішно.

От жінці краса необхідна. Клодін поглянула в горішнє дзеркало. Її від природи простеньке обличчя контрастно-вишуканий макіяж робив обличчям королеви. Лінії її тіла були м'якими і геометрично-правильними, приховуючи під пухнастою шкірою атлетично треновані мускули. Клодін була гарною рівно настільки, наскільки це може дозволити собі жінка. Жінка з Організації. Жінка з Організації за кермом довгого білого автомобіля, яка врешті-решт наздожене зрадника.

Звичайно, якби б Організація допускала злочини, з Мафією давно було б покінчено. Але тоді вона сама стала б Мафією. І ось уже яке десятиріччя іде ця майже непомітна для Звичайних війна, в якій усе більш досконалій зброї Мафії Організація протиставляє складну і незбагненну навіть для своїх систему агентури і надсувору секретність.

І немає смерті страшнішої, ніж смерть зрадника.

Клодін їхала на південь, у бік маленького, а тому нікому невідомого містечка. Це було дивно. У неї не було ніяких підстав починати пошуки саме там – але Мати ніколи не помиляється. Інша річ, що ніхто не може знати істинних цілей і спонукань Матері… Клодін відмітала ці сумніви. Вона виконує найважливіше, найпочесніше завдання, і вона агент надто високого класу, щоб задавати запитання.

Насторожувала і майбутня зустріч з Кеті та Єфразіною. Агенти Організації знали один одного в найрідкісніших випадках, але з Ефразіною Клодін була знайома дуже добре. І з боку Матері, яка знає все, було безумством посилати їх на одне завдання. А Мати не робить безумств…

У Мафії все значно простіше, доступніше і наївніше. У Клодін колись зав'язався мимолітний роман з представницьким чоловіком, який уже починав старіти – а він виявився не ким іншим, а Самим Доном Вікторіо! Живою людиною, яка тримала в руках мало не всю систему зв'язаних між собою людей, яких роздирали роздори і які постійно проливали кров, але були навіть зворушливими у своїй безмежній вірності Традиції, Ритуалу. Давно зникла з обличчя землі країна смаглявих експансивних людей, але синьоокий Дон Вітторіо все життя фарбував волосся у смоляно-чорний колір. А якого кольору волосся у Матері?

І чи існує взагалі Мати? Можливо, це тільки розгалужений комп'ютер, на кшталт Великого Центрального?

Мати існує! Вона любить своїх дітей, і її теж. Клодін подумки повторила це кілька разів. Раптом її мозок саме зараз перебуває під Контролем, жоден з членів Організації не може точно знати цього…

  • Добрий ранок, чи що там у нас, Клоді? – протягнув голос з-позаду крізь позіхання.
  • Чотирнадцять тридцять, – відповіла вона. У передньому дзеркалі посилено кліпали віями чорні південні очі – очі, не здатні ні секунди дивитися в одну точку.
  • Так ось чому мені так хочеться їсти, – глибокодумно проказав Жан-Фелікс. – Але я бачу довкола тільки неторкані цивілізацією землі. Далеко нам до найближчого бістро?
  • Хвилин через двадцять будемо у місті, – сказала Клодін. – У мене є пачка печива.

У дзеркалі вона бачила, як Жан безцеремонно відчинив її торбинку, суто професійними рухами витягнув шелестячу пачку і апетитно захрустів золотистим печивом. Так, він був Звичайним – наскрізь проглядало в кожному його жесті та вчинку.

Навіщо його було підбирати? Невже вона так давно не бачила жодного чоловіка?

Клодін різко загальмувала, і колеса автомобіля завищали по нерівному асфальту – це Жану спало на думку перестрибнути на переднє сидіння – звичайно ж, під час повороту на бокову гілку. Їх здорово підкинуло, і Клодін гнівно повернула голову назустріч невинному погляду його рухливих очей. Їй раптом подумалось, що ці очі не просто злодійськи бігають, як вона звикла вважати, а постійно обстежують оточуючий світ, пристально, уважно, намагаючись не пропустити жодної деталі.

  • Ти загубила сережку, – сказав Жан. І тут же , пошаривши рукою під сидінням, простягнув їй.
  • Кліпсу, – машинально виправила Клодін.
  • А чим вони відрізняються?– здавалось, його цікавило все на світі.
  • Для сережок проколюють дірки у вусі, – пояснила вона. Клодін ніколи не робила зі своїм тілом нічого, що б суперечило природі, але це йому було знати необов'язково – все одно зрозумів би не так.

Тема жіночих туалетів захопила Жана.

  • Тобі не пасує ця сукня, – критично заявив він. Клодін лише знизала оголеними плечима. – Можу собі уявити, скільки часу потрібно, щоб розстібнути всі ці дурнуваті гудзики.
  • Вони в моді, – лаконічно відповіла Клодін.

Вони були в моді, тому, що це треба Організації. Вони були в моді, тому, що так хотіла Мати. Організація всесильна, коли-небудь вона знищить Мафію, і тоді більше уже нікому не доведеться в'їжджати до незнайомого провінційного міста, щоб розшукати зрадника.

Потрібну площу вона знайшла одразу. Охайно припаркувала автомобіль і попросила Жана-Фелікса почекати її в ньому. Зустріч з Кеті та Ефразіною не повинна зайняти багато часу. Клодін спробувала уявити себе уже після цієї зустрічі, як завжди це робила, щоб заспокоїтися – у неї нічого не вийшло.

Вона мимоволі уповільнила кроки. Незрозуміле неприємне почуття чітко перетворювалось на тривогу і погрожувало перерости навіть у страх. І Клодін зробила те, що зробив би будь-хто зі Звичайних. Її пальці зіслизнули на клавіатуру гудзиків.

  • Мамо…

"Все гаразд, Клодін, дівчинко моя."

Тільки наступної миті зійшла з гальма і понеслась на неї невідворотною громадою вантажівка, і єдине, що можна було зробити – це впасти на асфальт точно посеред величезних колес – міліметр до міліметру. А ледь підскочивши, зробити відчайдушний кидок убік, ухиляючись від польоту маленької синьої кульки зі страшною назвою Контактна бомба.

А поруч була стіна, а в стіні – двері, і на порозі стояла маленька суха бабця з безпристрасними очима. Вона могла бути Звичайною, або з Мафії, але у Клодін лишався цей єдиний шанс.

Повна гідності осанка і звичайне, ні до чого не зобов'язливе запитання:

– Ви бачили, мадам, хтось тільки що кинув червону кульку?

Очі бабці залишались безпристрасними.

  • Синю, ви хотіли сказати.
  • Ні, мадам, червону.

У ту ж секунду двері замкнулись, але Клодін була уже всередині. Для членів Організації немає нічого святішого, ніж Сигнал про допомогу, недолуге для непосвячених заперечення очевидного.

Вона огледілась по боках. Це був не житловий будинок, а магазин, певно, антикварна лавка. Велика кількість громіздких речей робила густішим напівморок кімнати, який нестерпно давив своїм пилом. Бабця здавалася частиною обстановки, і вона ще підкреслила це, опустившись у скрипуче старовинне крісло.

– Вас намагались убити. Хто?

Члени Організації повинні бути абсолютно відвертими один з одним – от тільки ніяких імен, відвертість і секретність нерозлучні.

  • Я не знаю. У мене була тут призначена зустріч з двома агентами.

Бабця байдуже відкинулась на спинку крісла і настільки ж байдуже задала ще одне питання:

– Вони діяли за наказом?

Клодін завмерла. За наказом! Гулкі, здвоєні стінами слова пронизали її мозок. Серед тисяч вихором промайнулих в ньому варіантів – цього не було. Вона думала перш за все про Мафію, це їхня улюблена зброя, Контактні бомби. Вона лишилася лежати на майданчику, ця смертоносна синя кулька, і врешті-решт рука якогось Звичайного доторкнеться до неї… Але Мафія не могла, ніяк не могла вичислити її, вона агент занадто високого класу, занадто бездоганної секретності. Може, просто терористичний акт – це безневинна забава Звичайних? Вантажівка. Терористичні акти не маскують під нещасні випадки.

Нещасні випадки – це стиль Організації. Організації, яка занадто шанує закон, але якій часом все ж таки треба позбавитись когось. Той же Дон Вітторіо закінчив своє життя на дні глибокої тріщини високо в горах – нещасний випадок, і не більше.

Хто міг віддати такий наказ? Руки Клодін мимоволі потяглися до клавіатури гудзиків – і безсило впали, ледь торкнувшись її.

Адже це голос Матері – хоч який там голос, тільки дрібне ритмічне тремтіння клавіш – це вона сказала, що все гаразд, що все так, як треба – а кому треба?! Мати – вона ж знає і бачить усе…

Ні, про це думати не можна, і потрібно відповісти нарешті цій бабці, з якою, до речі, вона повинна бути повністю відвертою.

–Ні, не думаю. Це не могли бути вони.

Бабця встала.

– Ви залишитесь тут до темряви. Потім мій чоловік проведе вас.

Вона зникла, і Клодін залишилась сама в напівмороці запиленої антикварної пишноти. Слабенький промінь світла перекреслював навскіс важке повітря цієї кімнати. Він вибивався з-під оксамитової портьєри, яка завішувала бокове вікно. Нечутно ступаючи, Клодін підійшла до того вікна, зазирнула в щилину – і побачила Ефразіну.

Ефразіна. Суха, руда, з гострими лопатками і невидимими губами. Героїня, що побувала у полоні у Мафії і не відкрила жодного з секретів Організації. Агент високого класу – але не супервисокого, як Клодін. Вони зустрічались обличчям до обличчя тільки раз – і краще б їм було більше не зустрічатися зовсім. Однак Мати вирішила інакше…

Єфразіна стояла на протилежному боці вулиці, худа й пряма, наче втілення ненависті. Вона стояла перед прилавком фруктового магазина, і на широких вагах дрижала величезна гора золотистих яблук. Як вона понесе це, подумалось раптом Клодін, адже після полону вона не піднімає більше кілограма…

Звичайно ж , і він був тут – Олаф, двометровий паж Єфразіни. І все тут же стало на свої місця. Єфразіна не могла кинути Контактної бомби – Олаф міг. Він міг зробити все, що завгодно, для нього не існувало законів, для цього Звичайного вбивці, а управляла його діями вона. Все так просто. Клодін провела поглядом цю дивну, але по своєму гармонійну пару. Загадка зникла. Зникла б і небезпека – якби б можна було покласти пальці перпендикулярно на відполіровані гудзики і по-дитячому покликати Маму…

…Коли день зовсім погас, і морок став непроникним, у глибині лавки виник вогник, що вихопив з темряви зморщені руки бабці і квадратне чоловіче обличчя з низьким лобом і масивними вилицями. Він виглядав значно молодшим за неї – і все-таки був її чоловіком. Не було вимовлено жодного слова – просто відчинився ультрамариновий прямокутник потаємних дверей, і Клодін зробила крок у ніч слідом за сутулуватою фігурою.

Вони йшли темними, нерівно вимощеними завулками, між чорними силуетами дряхлих будинків і стін, що осипались. Біля темного провалу однієї з підворітень він раптом зупинився, смикнув її за руку і, утробно буркочучи, притиснув своїм важким і немитим тілом до холодних, шершавих каменів. Клодін ліниво намацала і натисла на те місце бичачої шиї, яке потрібно натиснути, щоб жадно-пришвидшене дихання перейшло у хрипіння, а зм'якла величезна фігура рухнула горілиць. Ще один Звичайний… І за що їх люблять жінки Організації?

Вона йшла вперед, хоч і не знала, куди йти. Вона твердо про себе вирішила: не радитися з Матір'ю навіть про найнікчемнішу дрібницю – поки повністю не розбереться в тому, що відбувається.

Перед світанком Клодін знову повернула вбік площі, хоч і була твердо переконана, що ні автомобіля, ні Жана-Фелікса там давно немає.

Він був. Схрещені ноги в лакових ботинках на спинці переднього сидіння, смаглява рука закинута за голову, але чорні напівкола вій лише прикидались сонними, і він широко посміхнувся їй, не розплющюючи очей.

– Все-таки тобі не пасує ця сукня, – промовив він, коли Клодін сідала за кермо. – Звичайним жінкам цей фасон пасує більше. Вони хоч не перебирають постійно гудзики, як старі монахині.

Клодін була на ногах усю ніч, і тому мільйонна доля здивування, що спалахнула в ній, відбилась на її по-королівськи відчудженому обличчі.

  • Я ж не сліпий, – байдуже продовжив Жан, спіймавши в дзеркалі цей невловимий порух. – Я мав можливість з повним комфортом спостерігати, як тебе намагались позбавитись. На щастя, Звичайному чоловіку в таких випадках дозволяється не бути лицарем.
  • Що за дурницю ти несеш, Жане, – природньо-втомлено сказала Клодін.

Звичайні не знають, що вони – Звичайні. Вони майже нічого не знають про Мафію. І вони в жодному разі не знають…

  • Тебе цікавить, звідки я взагалі знаю про існування Організації? – його голос звучав легковажно, наче він балакав про футбол чи цигарки. – Від жінок, саме від жінок, моя Клоді. Звичайно, звичайно, абсолютна секретність – це я розумію. Але колись давно жила собі людина на ім'я Шерлок Холмс. Він умів три речі: дивитись, слухати і робити висновки, – а всі вважали, що він геній. Певно, правильно вважали, тому що після і окрім нього це вмію я один.

– Як скромно, – машинально відповіла Клодін. Ії думки крутились зі скаженою швидкістю. Невже вона помилилась? Хто цей чоловік? Звідки він взявся і що робить у її машині?!

  • У мене хоббі – збирати інформацію про вас, – закінчив він, коли Клодін озирнулась – різко, стрімко, відчайдушно і гнівно.

Він посміхався, його злодійкуваті очі весело бігали з боку на бік під загнутими догори віями. Він агент Організації, агент недосяжно високого класу, ось тільки ці вії… Штучні вії Звичайного.

  • У якій клініці тобі їх вшивали? – ядуче, глухо спитала Клодін.

Жан-Фелікс легко перестрибнув на переднє сидіння.

  • Можу дати точну адресу. Нью-Філадельфія, готель "Меджик", номер 276. Там поєднали тіла і душі мої любі батьки, – пояснив він. – Принаймні так стверджувала мама…

Його обличчя раптом стало сумним, і він сказав те, чого ні в якому разі не мав говорити:

  • Хоча звідки вам і вашій організації знати, що таке – мама…

Машина різко загальмувала, і Клодін відчинила дверцята.

– Виходь.

…Вона все дужче тисла на газ, мчалась на безмежній швидкості, і всією спиною відчувала невідворотну погоню. Він не агент Організації, жоден з її членів не міг би так говорити про Матір… Він вбивця, Звичайний убивця, як Олаф. І навіщо вона його висадила, такого страшного ворога краще мати поруч – але це було понад її сили.

Вони заодно: Фелікс, Олаф, Ефразіна. Є ще Кеті – яка її роль у цьому?

А найголовніше – Мати. Чому мати нічого не робить, чому вона ладна дати їм убити її? "За наказом,"– говорила бабця. Ні, Мати не могла, не могла, не могла віддати такого наказу!

А якщо… Клодін натисла на гальма та істерично, нестримно розсміялась. Звичайно! Іншого варіанту і не могло бути. Як нестерпно соромно! Ніхто не збирається її убивати. Так, вони всі діють за наказом, а над її мозком установлено Контроль – Мати хоче знати, чи не забула вона у смертельній боязні за своє життя про Завдання, покладене на неї.

Розшукати зрадника.

А може, ніякого зрадника не існує? Ні, стиснула скроні руками Клодін, пора зупинятися. Інакше все на світі втратить свій сенс, закрутиться несуразним зачарованим колом…

Неможливо довга біла машина в'їхала до міста. Біля найшикарнішого готеля вона спинилась. Клодін зняла номер люкс, прийняла ванну і занурилась у бездонне двоспальне ліжко. Найперше – виспатись.

Вранці вона була холодним і безстрашним агентом супервисокого класу, агентом на завданні. Застібаючи нескінченні гудзики плаття, вона побачила, як внизу мимохідь блимнув силует Ефразіни – але це вже не мало значення. Зв'язатися з матір'ю, отримати необхідну інформацію…

Не хотілось поки що цього робити. Поки? Поки – що? Поки не задзвонить телефон на туалетному столикові…

  • Алло? Фелікс?!!
  • Оце так-так, навіщо ж ти раніше називала мене Жаном?.. Я тебе ледве знайшов. Ти забула свої сережки у мене в кишені.

Вона засміялась.

  • Кліпси, ти хотів сказати?

І почула, як невловимо, але разюче змінився голос на тому кінці дроту.

  • Сережки.
  • Де ти?!

Вітер заліпив волоссям її обличчя, свист поліцейських завищав у вухах і лишився позаду, зустрічні автомобілі кидалися в бік, поступаючись дорогою – і нічого не існувало в світі, окрім Сигналу про допомогу.

…– Вибач,– знічено промовив Фелікс, опускаючи свої немислимо довгі вії, – інакше ти б могла не приїхати. А я так боявся цього

  • Але, – Клодін не знаходила слів, – Як ти міг? Адже Сигнал про допомогу… Це ж святе!

Він усміхнувся – винувато, але спокійно.

– Для вас. Я ж не є в Організації.

І додав:

  • А сережки – це правда.

Дві напівпрозорі опалові крапельки блимнули в глибині його смаглявих долонь. Пальці Клодін повільно лягли згори, торкнувшись прохолодних гладеньких камінців і і гарячих ледь шершавих рук. Торкнулись – і завмерли.

Це теж провокація. Мати читає її думки – заборонені,

  • Залиш їх собі напам'ять, Феліксе. Мені потрібно йти.
  • Ні!

Смагляві руки міцним кільцем зімкнулись на білих, а чорні відчайдушні очі тепер дивились в одну точку – всередину її холодних очей.

– Чому ти така, Клодін? Чому ти ніколи не говориш те, що думаєш? Чому ти ніколи не думаєш те, що думаєш? Боїшся Контролю – так це у вас називається? Так ніякого Контролю немає! До вашої Матері я ще не докопався, але це вже я знаю! Все це ще на стадії експерименту, розробок. У мене була одна жінка, над якою це справді зробили – так бачила б ти її очі… Ні, Клоді, навіть у вашій Організації можна думати те, що думаєш…

Клодін прибрала руки, все міцніше стиснувши в пальцях холодні кам'яні краплі. Очі Фелікса шукали її погляду, але вона дивилась повз нього. Повз цього дивного, незбагненно розумного і наївного чоловіка, який навіть нерозумів, які страшні речі він говорить…

  • Це правда, Феліксе? – здригнувся її голос.

Він заговорив – тихо, повільно.

– Я більше ніколи не зможу брехати тобі, Клодін. Я зрозумів це, коли ти висадила мене на дорозі, щоб не наражати на небезпеку… А я – адже це я украв у тебе гроші… і потім, як останній боягуз, тремтів у машині, коли тебе намагалися вбити… Я більше не зможу тебе зрадити. Вони тільки що приїхали до будинку, уже, певно. Піднімаються по сходах – але нас теж двоє, ми їх зуміємо зустріти! А потім ми поїдемо, нічого не бійся, Клодін…

Вона вже не чула його, вона чула лишу невідворотне наближення кроків Олафа та Ефразіни, і її думка працювала, як у пропасниці, щоб випередити ці кроки.

Значить, ніякої перевірки і Контролю. Значить, тільки ненависть. Особиста ненависть, викликана до життя її красою, супервисоким класом, можливо, і фотокарточкою на столі сентиментального Дона Вітторіо… Але все це не має значення, далі, швидше!

Безумство – посилати їх на одне завдання. Одне завдання!

Немає смерті страшнішої, ніж смерть зрадника.

Контролю не існує, і через кілька хвилин Ефразіна знайде зрадника. І у Клодін є тільки один вихід – зробити це раніше за неї.

Зрадник – член Організації? Зовсім не обов'язково! Головне – він повинен володіти достатньою інформацією про неї.

  • Не бійся, – повторив Фелікс, і його тепла рука лягла на її плече.

Клодін посміхнулася йому, а пальці її рук невловимо швидко забігали клавішами.

– Мамо, я розшукала зрадника. Він – поруч зі мною.

"Молодець, Клодін. Я завжди знала, що ти розумна дівчинка. Ефразіна зараз недалеко, вона допоможе тобі доставити його на Місце Остаточної Аннігіляції. А попереднього удару ти можеш завдати сама."

– Так, Мамо.

– Клодін…

Фелікс взяв її обличчя в долоні, а вона обняла його за шию. Воно трохи вище і лівіше… те місце, на яке треба легенько натиснути.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...