САМОДОСТАТНІСТЬ

42. Самодостатність, як частина потуги не є необхідною для кожної особи. Але більшість людей потребує більшого чи меншого ступеня самодостатності у процесі досягнення своїх цілей. Їх зусилля повинні починатися за їх власною ініціативою та повинні бути під їх власним спрямуванням та керуванням. Однак більшість людей не мають такої ініціативи, спрямування та керування, як окремі особи. Звичайно буває досить діяти як член МАЛОЇ групи. Тобто, якщо з півдесятка людей обговорює загальну мету та успішно поєднує зусилля в досягненні цієї мети, то їхня потреба в потузі буде задоволена. Але якщо вони працюють згідно твердих розпоряджень, надаваних згори до низу, що не залишає їм простору для власних рішень і ініціативи, то їхні потреби в потузі не будуть задоволені. Те саме залишається вірним і у випадку, коли рішення приймаються на колективній основі в групі, настільки великий, що роль кожного її члена мізерна. [5]

43. Вірно, що деякі люди здається потребують дуже мало самодостатності. Або їхня потреба в потузі слабка, або вони задовольняють її ототожнюючи себе з деякою могутньою організацією, до якої вони належать. А також існують бездумні, твариноподібні різновиди, яким здається, вистачає чисто фізичної потуги (добрий вояк, що черпає силу розвиваючи свої бойові навички, які потім з повним задоволенням використовує у сліпій покорі старшим).

44. Але для більшості людей саме за допомогою потуги відбувається цілеспрямування, здійснюючи САМОДОСТАТНІ зусилля та досягнення, здобувається самоповага, впевненість у собі та відчуття сили. Коли в людини немає відповідних можливостей здійснювати потугу, то наслідками цього стають (у залежності від індивідуальних особливостей і від способу руйнування потуги), нудьга, деморалізованість, меншовартість, почуття неповноцінності, пораженство, депресія, занепокоєння, почуття провини, ворожість, насильство в родині, зажерливість, ненормальне сексуальне поводження, безсоння, порушення апетиту, тощо [6].