пошук:  

>> Хромейчук Олеся: На мить потрапивши у казку…

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  khromejchuko

 

 

Відчинилась старезна брама Букінгемського палацу і попри кремезних хлопців, (котрі, стоячи на варті, з-під чудернацьких шапок цікаво розглядали перехожих); почерез величезне подвір'я, де запарковані королівські авта поважно проходили зо дві тисячі гостей. Кожен з них отримав запрошення на Garden Party, як винагороду за певні досягнення: у війську, політичній діяльності, дипломатії, громадських організаціях, освіті і т.д. Об'єднував усіх запрошених святковий настрій, очікування надзвичайної події – зустрічі з легендарними особистостями.

Проходячи через кімнати палацу, що вели нас до саду Її Величності ми з моєю лекторкою, завідувачкою маркетингового відділу Оксфордського Коледжу Кріс Іді розглядали картини із зображеннями попередніх монархів, принців, принцес, леді, серів і уявляли, як приблизно могли виглядати королівські вечірки кілька сотень років тому. А потім, поправляючи свого капелюшка в одному з люстерок, що висіло поміж картин, мені захотілось поринути у світ уяви і відчути й себе на мить принцесою, бо ж всі ми, дівчата, мріємо про свій палац і принца на білому коні, але… але роздався гучний голос дворецького: "Леді та джентльмени, ласкаво просимо до саду!"

Королівський сад, налитий таким нечастим у туманній Англії сонячним світлом почав зацвітати різнобарвними капелюшками і наповнюватися захоплюючими зустрічами та цікавими розмовами:

  • Доброго дня, леді! Ви звідкіля приїхали, і за які такі досягнення потрапили сюди?, звернувся до нас молодий симпатичний пан у фраку та циліндрі.

  • Ми з Оксфорду…

  • Олесю було запрошено за навчальні успіхи, а я супроводжую її. – підтримала розмову моя чудова лекторка - А Ви, прошу пана?

  • А я мер Кройдону. – відповів наш співрозмовник.

  • А яке ж Ваше досягнення? – допитуємось далі.

  • Я мер Кройдону! Другий наймолодший, мені лише 36! Є ще, кажуть, один мер, якому 35, але я його не знаю.

Цікава зустріч, ідемо далі. Яскраві кольори жіночих суконь зливались з прекрасними квітами, що ростуть у саду; легенький шум листя лип, верб, ясенів помалу зникав у розмаїтті голосів; пахощі екзотичних рослин плавно перейшли в аромат традиційного англійського чаю та різноманітних тістечок.

Четверта година. Нарешті. Очікуваний момент. Оркестр грає гімн. Усі присутні нерухомо завмерли. На східцях з'явилась Її Величність Королева Єлизавета ІІ. За нею підійшов і Принц Філліп, а потім і Принц Ендрю зі Софі. Гості розступились в три лінії, щоб дати прохід Королівській сім'ї. Поважне потискання руки, традиційне "хау ду ю ду?" королеви було надзвичайно цікаво спостерігати в поєднанні з абсолютно безпафосними, вже теж традиційними, жартами принца Філліпа: "О, ви де, леді, таку сукню взяли? А моя дружина такої не має…" Без поспіху обійшовши всіх запрошених, королівська родина покрокувала до тенту, щоб і собі випити чашку гарячого чаю, чи, доречної у такий спекотний день, філіжанки кави з ледом.

А ми помандрували далі, роздивлятись сад. Не були б ми представницями "слабкої" статі, якби втримались від нагоди попліткувати про вбрання і капелюшки присутніх панів і панянок. І ось розглядаючи розкішних леді, нам в око впав не менш помітний джентльмен, що прямував якраз до нас. "Тоні Блер!" – прошепотіла я до Кріс. "Ага, прем'єр!" – закліпала вона. З традиційного "доброго дня, гарна погода, чи не так?…" розгорнулася цікава розмова, що ще раз переконала мене у не надто прихильному ставленні містера Блера до нашого журналістського брата, бо дізнавшись, що родом я з України, прем'єр поспішив розпитувати, що ж поробляю тут і, довідавшись, що тут я власне вчуся фаху журналістки, скривився і сказав: "Oh, mу God!.. Сподіваюсь вас не вчать писати наклепів на уряд..." Ми гарно посміялись і я не стала розчаровувати пана Блера, що якраз цього нас і вчать:-)

Дзенькіт королівської порцеляни та вишуканого срібла, захекані кельнери та кельнерки, що догоджали усім забаганкам гостей, охоронці, що пильнували, аби ніхто не зазіхнув на приватність присутніх і тому не дозволяли робити жодних знимок, яскраве сонечко, доречні льоди, неймовірно талановиті музиканти військового оркестру, репертуар якого складався від Вівальді до Бітлів та Абби, усе це додавало неабиякої атмосфери.

Два місяці тому я отримала запрошення до королівського палацу. Два місяці "капелюшкової лихоманки" та полювання за сукнею – щоб все підібрати якнайкраще, не таке, як у всіх. Два місяці хвилювань, як саме мине зустріч з високоповажними людьми Британії.

І ось знову гімн. Задоволені гості вдячно відпроводжають усміхнену Королеву. Пробила шоста година – час прокидатись із дивного сну і поспішати до карети, поки та не перетворилась на гарбуза. Життя королівської родини, що так нагадує казки про дивні країни, прочитані в дитинстві, залишилось царювати за високою брамою палацу. А нас зустрічав шумний Лондон – реальний світ, в якому казку для себе самі ми можемо створити лише прикладаючи неймовірних зусиль.

Для Її Величності минула ще одна запланована зустріч. Для мене відбувся надзвичайний день – подія, що залишиться в моїй пам'яті, щоб я змогла переповісти її через багато років.

Прожектор, зал, відкрилися куліси:
І знов нова і ще незвична роль…
Чарівники, султани і гульвіси
Ти вчора – паж, а завтра ти – король…
(Г. Канич)

Студентка Оксфордського коледжу
Олеся Хромейчук

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...