X Осіннє "псі" Карпат

- Залишається, братове, одне з двох, - сумно мовив магатма Миколай Бардотьодол, — або чекати, поки видихне Парабраман, а це для людства вічність, або спробувати піднестись до Єдиного, помандрувати сефірами, наблизитись якомога ближче до Ен-Софа і знайти Слово.

Обрали друге.

Кинули жереб.

Випало на Клима Староігла.

...Спочатку слід пройти неважку, але досить неприємну процедуру — уникнути падіння в Кліпот. Клим ішов вузенькою кладкою, перекинутою над антисвітом, повним неймовірних дивовиж і спокус.

Під ногами шуміли піняві потоки найкоштовніших смачнющих вин.

Поляни накривались неймовірними наїдками.

Влада валялась під ногами і волала, аби він її підібрав і користувався нею безмежно.

Істоти з жіночими тілами обіцяли щось таке в сенсі тілесної любови, чого він навіть достеменно не втямив.

Книжники з манерами наперсточників обіцяли усі знання, які лише є.

Покруч цапа й молодиці заманював легкою і безболісною смертю.

Клим, зневажливо позираючи вниз, дійшов кладкою до кінця.

Після цього він отримав привілей: обрати собі місце і пору року для збереження відчуття реальности.

Клим обрав осінь і Карпати.

Цієї осени Клим зібрався здобути Царство. Він зійшов на ще зелену гору і закликав чотири стихії. Вони прийшли усі разом, і йому стало непереливки. Клим смикався на горі, плоттю своєю гріховною зазнаючи різних неприємних впливів, але терпів. Він зосередив свою волю у два схрещених квадрати, які утворили восьмикутну зірку, і помістив усередині рівноплечний хрест. Стало темніше, але Клим не злякався, він ж бо знав...

— О, Мелек Адонай, — вимовив він одне доречне у цій ситуації ім'я Бога і побачив, що стихії починають розматеріалізовуватись. Згодом кожна з них стала своєю сутністю і відділилась від решти. Простір згустився нерівною масою і Клим його краями, як сходами, піднявся догори. Так і є! Час одесную, стихії ошую, простір під ногами — шлях вільний. Він осягнув Малкут. Царство. Треба йти далі.

Далі було легше, бо уже не заважали матеріальні сутності. Клим зосередився, нашвидкуруч виконав необхідний ритуал і поволі покинув Малкут. Після переміщення у тому, що не було ні простором, ні часом, Клим проявився в Ієсоді. Кордон між Асіа та Ієцира він подолав без проблем. Тут сіялось місячне сяйво. А позаяк це була Основа, то можна було побачити якусь нематеріальну твердь, вона була, звичайно, безмежною і схожою на місячний ландшафт.

Клим ішов цією площиною до горизонту, як воно водиться, і не міг дійти. Так могло тривати вічно. Треба було щось робити — але що? Зупинитись він не міг, не мав права, та й навіщо зупинятись? Іти, як уже стало зрозуміло, можна — але куди? Залишалось одне — піднестись угору.

Клим сотворив молитву до Шаддаї Ель Хаї і перемістився у верхні шари. Зусилля, ще зусилля — і він вирвався на перехрестя трьох шляхів. Загальноприйняті правила вимагали, аби зробити поворот наліво, потрапити в Ход, вознести Славу Господеві Нашому під іменем Елохім Шеабот, там побути трохи, стільки, скільки вимагає елементарна чемність, затим поволі попрямувати горизонтально направо, минути зону Рівноваги і прибути в Нецах, де святкує Вічну Перемогу Єгова Шеабот, теж Господь Наш. А вже після цих церемонійних мандрівок можна придивлятись до середньої сефіри цього плану — Тифарета.

Клим не побажав витрачати енергію на ці старосвітські (ще від потопельників Атлантиди) церемонії і вирішив діяти швидко, зухвало і модно. Він націлився одразу на Тифарет. Що й казати, молодь ніколи не шанувала традицій, — відуни Атлантиди та Аріяни, жерці Єгипту і Вавілону, знавці Каббали і Авести скрушно зітхнули: о часи, о звичаї!

Клим споглядав красу Тифарету, як молодий амбітний альпініст Джомолунгму, — він прагнув вершин!

Тут уже "на шару" не вдавалось, тож він мусив виконати весь ритуал. Спочатку він уявив собі Чорний Хрест Голгофи на червоному колі і зосередився на ньому аж до повної його матеріалізації у тонкій субстанції. Це був виклик Окультної поліції. Через якийсь проміжок, сказати б по-земному "часу", прибув наряд, це були два сержанти-полісмени у строях Космічних Сил Безпеки.

— Якісь проблеми, сер? — суворо спитав Клима один.

— Контрольний виклик, містер полісмен, — відповів Клим, — все о'кей!

— Щасливої дороги, сер! — сержанти приклали долоні до дашків своїх стройових картузів, хвацько віддавши честь.

Потім Клим накреслив на тому, на чому земні люди стоять, рівноплечний хрест і розмістив на його кінцях відомі усім прогресивним людям ієрогліфи: "Іод", "Гет", "Вау", "Гет", а сам став у центрі.

— Меч! — шепнув йому на вухо полковник Во-Аєль. — Без меча ти схожий на лоха якогось.

Справді, схаменувся Клим і щосили вдарив кулаком у просторову густінь, рука його опинилась у тому континуумі, де залишились його колеги по місії запуску часу у тривимірному світі. Швидше за всіх виявив кмітливість друїд Шон О'Макковинні і вклав у Климову руку давній кельтський меч з Гардою у вигляді мальтійського хреста. Клим висмикнув руку і став у центрі свого хреста.

— Тепер зовсім інша річ, — задоволено промуркотів присутній тут полковник Во-Аєль і перемістився вбік.

Клим зосередився на імені Тетраграматона і розпочав доречний тут ритуал. Через величезний спротив рецидивів матеріального він усе-таки почав виповзати з Ієцира і поволі входити в Бріа.

Нарешті він возніс хвалу Богови під іменем Елоа Ва Даат і проявився в Бріа.

Тут усе було зовсім по-іншому. Краса — неймовірна... Клим опинився в ідеальних небесних Карпатах і — восени. Це було золоте з вкрапленням темно-зеленого, синє і біле. Він зустрів Вічно Воскресаючого Сина і спитав у нього:

— Чому?..

— Тому що, — відповів ВВС і весело засміявся.

— Я мушу ще щось одне спитати, — злякано промовив Клим, — власне, за чим я прийшов.

— Ні, — жваво сказав ВВС, — ти мав право на одне питання тому, що одиниця це — Бог, першопричина, а також і чоловік, тоді як двійка — це, сам знаєш, що — мавпа Бога, або ж порушення рівноваги, перебрання, або недобирання міри та зловживання свободою, як також і несвободою, словом, диявол...

— А-а-а, — не здавався Клим.

— Ні, — радісно перебив його ВВС, — ти маєш свободу і вже використав, як хотів собі, своє право на одне-єдине питання, а тепер я тобі нагадаю, що ти створений за образом і подобою Творця, який є любов, свобода і творчість, а отже ти теж... трохи — любов, свобода і творчість.

— Зрозумів, — сказав Клим, — образ і подоба.

— Але не суть, — підтвердив ВВС, — а коли смертна людина спокушається гординею і підмінює втілення суттю, вона падає у Кліпот, такий неароматний, хоча й для тієї форми життя, до якої належиш ти, — привабливий...

Клим зрозумів, що в Тифареті він більше нічого не дізнається, Слово залишиться для нього недоступним, тож треба переміщатись далі.

Ще раз викинути такий коник, як з кидком напряму з Ієсод у Малкут, з Ієцири в Бріа, йому вже не дозволять. Треба взяти ліворуч і відвідати грізну, але справедливу, дуже сильну Гебуру. Клим довго просив Елохім Гібора, аби обминула його чаша тамта...

Ні! Сувора Гебура ввергла Клима у геєну огненну, де він смажився, аж поки його не підхопила каламутна повінь і не понесла стрімниною, і не гримнула нарешті об гостру скелю. Клим би розбився на друзки, якби саме тоді не розпочався сильний землетрус і скеля б не розсипалась на порох. Потім Клима мало не вбив грім, бо зчинилась страшна гроза, а після неї — величезна пожежа, якої теж дивом уник бідний Клим. Він ще попросив всемогутнього Елохіма порятунку і Той помилував його. Бо це вже був милосердний Ель. Таким чином Клим опинився у Хеседі. Можна було перепочити. Замість темно-багрового світла Гебури тут сіялось золотисто-зелене сяйво.

Клим стояв біля підніжжя золотистої піраміди і, споглядаючи цю картину збоку, дуже дивувався: у світі, що його сотворив добрий Ель, є такі величини, як ця піраміда, і така дрібнота, як він сам, — це мовби планета Юпітер і земна комаха.

— Учителю, — звернувся Клим до одного з Розвтіленого, — скажи мені Слово і я повернусь назад, не буду більше мандрувати сефірами, бо маю підозру, що, по-перше, в Ацилут мене не пустять, а по-друге, я й сам туди не хочу, бо доведеться навіки розлучатись з ось цією нікчемною плоттю, а я ще не нажився...

— Людино, — обірвав Клима грізний, але милосердний голос, — не шкодуй за тілесною оболонкою, бо це лише одежа, викинь її без жалю, як поношений кафтан, і виконуй свою місію.

— Отче, — запобігливо сказав Клим, а про себе подумав: тобі добре казати, а я ще молодий, за земно-людськими вимірами, я би ще щось хотів від тамтого життя, але вголос сказав: — Отче, а чи не можна так, аби я дізнався Слово, не відвідуючи Ацилут, в який матеріальному тілови вхід суворо заборонено?

— Людино, — пролунав ще грізніший і ще милосердніший голос, — як образ і подоба Господня, ти маєш свободу, роби свій вибір: або піднімайся далі до сфер досконалости, або не мороч нам усім десятьом голови і повертайся в Малкут. Обирай!

Клим почав думати. Ацилут! Це — розумна Біна, яка породжує форму, а значить є Великою Матір'ю смерти, бо кожна форма мусить колись бути зруйнованою. Це — Хокма, Великий Батько, який дає силу і рух, що означає перехід крапки в лінію, а лінії — в простір, а простору — в те, чого не осягнути людським розумом. О, Єгово Елохім! І це він — колишня людина, Клим, зможе пізнати! Добре було 6, міркував собі Клим, але як не хочеться ставати колишньою людиною...

А над Силою і Формою вивищується Корона, Кетер, сутнісне буття і чиста енергія, а Ім'я Боже — Ехіе! Це останнє ім'я перед невимовним, перед Ен-Софом, який означити можна лише від'ємними категоріями: Непізнаний, Безкінечний, Неосяжний, Неподільний, Нематеріальний і так аж до тієї самої Єдиної Сутности.

Клим захопився нелюдською величчю своєї можливої долі, але вчасно схаменувся і повернувся у матеріальний світ. На Землю. В Карпати, по яких, як завжди, ходить осінь... В Київ!

А Слово можна й іншими методами віднайти...