XVI Звитяга колобка

Для Клима Староігла, що летів з Парижа під прізвищем "Звєздо-Орловський", настали лихі часи. Йшов по шерсть, а повернувся стрижений, а позаяк він летів у Москву, то — "нє солоно хлєбавши". Чим ближче літак підлітав до Росії, тим більше Климови спадало на думку автентичної російської лексики, як-то: "што дєлать?", "кто віноват?" і "как бить?" Справді, как бить? Повернутись у Київ і пробелькотіти Мойсееві Десятинному, що так гарно задумана операція "Михайло XVI" з тріском провалилась, звичайно, можна, не важко також зворушливо і плаксиво розповісти, як вмирав у Клима на руках знаменитий професор-михайлознавець Шампіньйон, як він був уже погодився на цю справу, але нагло вмер, як Клим послідовно і щиро звернувся з подібними пропозиціями до інших знавців Нострадамуса і як вони йому відмовляли, як плювали в лице, виганяли з помешкання, обзивали "провокатором" і навіть били... Все це не так важко озвучити, але значно важче пояснити, куди поділось стільки грошей! Повернути їх — за межами реального, а якщо не переконати Мойсея і Гаманця зі штабу Кандидата, що їх витрачено во благо і во ім'я Великої Жовтневої Перемоги, то можуть і того... Конче, неодмінно і терміново треба щось придумати. Головне відбитись від цих електоральних менеджерів, а потім тікати, тікати, тікати...

З голими руками повертатись у Київ Клим не міг аж ніяк, мусив хоча б щось привезти, аби замилити безжалісні очі генія піару Мойсея Десятинного, тому скерувався в Москву. До адмірала Жоржа Розґіна. Якщо вже він визнав мене вищим за себе у езотеричній ієрархії (невже той квітневий ритуал так рухає кар'єру?), то мусить допомогти...

— То кажете, брате Климе, у Парижі убогість духовна є неймовірною? — наливаючи дорогого віскі у великий кришталевий келих, чемно запитував адмірал Розгін свого шановного гостя.

— По правді скажу вам, брате Георгу, що даремно гроші витратив на дорогу, — зневажливо відповідав Клим, — сподівався збагатитись свіжими ідеями, новими здобутками, модерними окультними технологіями, астрологічними ноу-гау чи ще чимось, та де там!.. Вони всі ще вовтузяться десь у середині 70-х.

— Відстають, відстають західні брати, — похитав головою адмірал.

— Та що казати! — справедливо обурювався Клим. — Нострадамуса — й того досі не розшифрували.

— Дитячий садочок, — пирхнув адмірал, — аматорська ліга! Після того, як вони вдосталь назнущались із таких відсталих і загальмованих "західних братів", адмірал обережно спитав Клима:

— А що вас, брате, знову привело в Москву?

— Знаєте, брате Георгу, — бадьоро відповів Клим, — якось незручно буде перед українськими товаришами, коли я, розчарований цим поверховим Заходом, не зможу йому чогось предметного протиставити, як контрастне тло, як противагу, щось із здобутків Великого Сходу. Було б гарно, коли б я, приїхавши в Київ, обурений нікчемством Заходу, продемонстрував дещо з новинок вашого Ордену.

— Лишіть усе, брате Климе, киньте все, — гарячково забубонів адмірал, — переходьте до нас, адже саме тут тепер — передній край езотеричного прогресу, тут проходить фронт між Знанням і Невіглаством, я вам обіцяю карколомну окультну кар'єру, а поки що на вас чекає вакантна посада віце-магістра!

Клим злякався. Він знав, що коли категорично відмовиться, то й з Москви відбуде "не солоно хлєбавши", приїде в Київ ні з чим, а там на нього чекає суворий Мойсей з неприємними запитаннями. Тому Клим сказав:

— Я подумаю.

— Ось і добре. Думайте, брате Климе. А завтра вранці дасте відповідь — сподіваюся, ствердну!

Цей не відчепиться, подумав Клим, але треба крутитись. Ковтнувши віскі, він сказав надійним голосом:

— Маю ще деякі справи в Україні. Слово лицаря, знаєте. Думаю, що десь за місяць повернусь зі ствердною відповіддю. А поки що прошу вас, брате Георгу, як майбутнього колегу, допомогти деякими новими розробками, аби я міг подивувати українських товаришів.

— Ви знаєте, — радісно сказав адмірал, — ми якраз займались Україною, так збіглося, — додав він, ніяковіючи і не бажаючи, аби Клим запідозрив його у політичній заангажованості, — тому дещо є. А конкретніше — є три папери: пристойне дослідження "Україна езотерична", сценарій ритуалу для матеріалізації сутностей з вищих глибин для впливу на події у земному світі під назвою "Зачарований лот" та суто політичний проект, так хлопці для розваги та для підтримання форми склали, — нервово засміявся адмірал, — сценарій силового перевороту в Україні під назвою "Авґуст-Авґусто". Правда смішно?

— Ну й постмодерністи ви, — з величезним зусиллям змусив себе розреготатись Клим.

...Наступного дня адмірал Розгін проводжав Клима до київського потягу (Клим відтепер вирішив уже економити штабні гроші).

— Отож, коли вас чекати, брате Климе? — обнімаючи його, розчулено питав адмірал.

— За місяць, думаю, а може, й швидше, — чемно відповідав Клим.

— Приїжджайте швидше, — потираючи руки, казав адмірал, — ми з вами таке замутимо, що всі три світи здригнуться!

Аякже, вже у потязі в купе "СВ" подумки відповідав Клим, замутимо! Не знаю, як ти, брате адмірале, а я вже домутився. Більше ти мене в Москві не побачиш, а за ці три папери — дякую! Хоча б щось привезу Мойсееві, бо інакше же ж пошле до мене кілера, або ще гірше — змусить працювати на нього, поки не відроблю ті двадцять тисяч. Що? Гривень? Яких гривень? Хто в Україні щось рахує гривнями, крім Мінфіну?! Доларів, брате Георгу, доларів, зелених американських доля-рів!..

— Що? Гаплик? — спитав Мойсей Десятинний, коли Клим з виглядом козака, уцілілого під Берестечком, ввійшов до кабінету.

— Гаплик, — покірно відповів Клим.

— Я так і зрозумів, коли ти перестав телефонувати з Парижу і до того ж вимкнув свій мобільник.

— Я загубив мобільник, — сам не знаючи, для чого, збрехав Клим.

— То діло десяте, — махнув рукою Мойсей, — але тут деякі перестрахувальники подумали, що ти втік з грішми. Що з них візьмеш — перестрахувальники для чогось взяли під зовнішнє спостереження гарну чорнокосу панну в одному західноукраїнському місті...

— Що? — озвіріло схопився зі стільця Клим.

— Ні, ні, — замахав руками Мойсей, — вона нічого не знає, до того ж тепер я можу тобі сказати, що вона ні з ким не...

— Не треба, — обірвав його Клим, — я вже тут, зніми топтунів.

— Зніму.

— Я прошу тебе, вже і негайно!

— Гаразд, — Мойсей набрав номер на своєму мобільному телефоні і передав на чийсь пейджер повідомлення: "Об'єкт 428 вільний!" А за тим повернувся на своєму офісному стільці до Клима:

— Як накажеш звітуватись перед Кандидатом за провал операції "Михайло XVI"?

— Є як, Мойсею, — ожив Клим, — легенда така: наш агент знайшов у Парижі відповідного професора, домовився, але у вирішальний момент професор той впав у моралізаторство і почав викаблучуватись, з'явилась загроза публічного скандалу, сенсацій у мас-медіях, тому наш агент змушений був того дивака нейтралізувати, а далі провадити операцію стало небезпечно, словом, агент на свій розсуд згорнув роботу... А що, краще було б, якби ця історія потрапила в газети?!

— Добре, — посміхнувся Мойсей, — а ти що, того професора справді зарізав чи отруїв?

— Нє-е, — засміявся Клим, — професор Шампіньйон помер від старости у віці дев'яносто дев'яти років. Один день не дожив до ста!

— Ух ти! — здивувався Мойсей. — А за гроші як будеш звітувати?

— Та я ж компенсацію привіз! Ось три папери! Перший підписав сам адмірал Жорж Розгін з Москви, роз'яснює Україні її езотеричний аспект...

— Яку користь це становить для нашої перемоги?

— Ніякої, — мусив зізнатись Клим, але не здавався: — А ось ще один папір, сценарій силового перевороту під назвою "Авґуст-Авґусто"... Щоправда, без підпису.

— Дотепно, дотепно, — сказав Мойсей, розглядаючи аркуш з текстом комп'ютерного набору. — Гаразд, беремо! А підписати є кому... Є тут одна гнида, на прізвище Юдко. Це все?

— Ні, — вигукнув Клим, — є ще один фрейм з тієї ж опери, що й фіасковий "Михайло XVI"... Містика і політика! "Зачарований лот" називається!

— Давай!

—Даю.

Мойсей прочитав текст і сказав жорстко:

— Виконавцем будеш!

— Мойсею, — трагічним голосом заскиглив Клим, — я тебе ніколи не просив ще так! Заради нашої дружби! Заради наших юнацьких ідеалів! Дуже прошу... Та й хіба варто скрипкою забивати цвяхи... До того ж любов у мене, хотів би до Ірен поїхати...

Клим дивився на Мойсея таким правим синім оком (ліве чорне нічого не виражало), що той не витримав:

— Беліял з тобою! Йди собі, якщо вже так. Кар зробить це. І знову Клим у потязі, що прямував на захід України, займався запізнілою уявною розмовою з останнім співрозмовником.

Ага, виконавцем будеш, огризався Клим, мало я на своєму віку в комедіях награвся. Тобі що? Тобі, Мойсею, добре, якщо щось не так — на виконавця й спишеш, а самому виконавцеви яко? Якщо зачарований лот не спрацює (а він швидше за все таки не спрацює), то як згодом виправдатись перед Кандидатом? Щоправда, можна вчасно втекти, а якщо не втечеш? Але є гірший варіянт: якщо зачарований лот таки спрацює? Тоді Кандидатови та й Мойсеєви — здійснення бажань — Велика Жовтнево-Листопадова, бляха-муха, перемога, а виконавцеви — розборки з викликаними ним потойбічними силами. А хто їх знає, як вони поведуться і хто це буде — елементалії, елементари, даймони, аґґели, генії, демони, ангели, може, якісь інші тонкоматеріальні істоти, чи не забажають якоїсь плати — вже і негайно. Ну хоча 6 віддати їм астральне тіло! Я так відразу ж узяв і віддав! Ні, над вами ще є Вищі Сили, любі мої. Йдіть собі...

Засинаючи під стукіт залізних вагонних коліс, Клим сказав сам собі: "Ні, таки я вчасно втік".

...Після того, як Клим з Ірен вдосталь назаймались тим, чим, як правило, займаються молоді, незакомплексовані, до того ж небайдужі одне до одного після тривалої розлуки, він розповів їй історію зі старим Шампіньйоном.

— Виходить, я тепер герцогиня, — спитала, грайливо поводячи голими грудьми, Ірен.

— Не зовсім так, — простодушно заперечив Клим, — це якщо ти народиш сина, то він буде законним спадкоємцем титулу "дюк де ла Шампіньйон", ось тут усі папери, а ще я мушу тобі повернути цей амулет, — Клим зняв з шиї бронзовий амулет з синім камінчиком, який він перечепив на золотий ланцюжок замість чорного шовкового шнурка, і одягнув на білу шию Ірен.

— Ти що, відмовляєшся зі мною одружитись? — спитала вона без будь-яких жартів.

— А знаєш, Ірен, — весело почав розповідати Клим, — я до того допрацювався, що почав до листя розмовляти. Правда смішно? Я знав одного сільського вуйка, так до нього дзиґарок заговорив, він вибіг надвір, а там до нього стодола говорить. Але він пив дуже...

— Ти не відповів на моє запитання, — дуже холодно нагадала йому Ірен.

Казочка про Колобка добігала до свого традиційного кінця.