XX Реве та стогне Дніпр небесний

Енергетична стріла влучила Климови під праву пахву в місце, незахищене обладунком, якраз тоді, коли він заносив меч над головою часоїдського витязя. Клим упав без пам'яти. Прийшов до тями він у польовому шпиталі і відразу почув дві новини — до речі, обидві добрі: рана його неважка, і битву вони виграли.

Через два кроки тіні місячного меридіана його виписали з шпиталю і повідомили, що на нього чекає командувач Силових Потуг усієї Аль-України генерал Дмитро Вишневецький.

— Тебе демобілізовано, воїне, — сказав йому генерал і міцно обняв.

— Я ще можу бути корисним, — підхоплений хвилею екзальтації, сказав Клим і стиснув руків'я великого меча, притороченого до шкіряного пояса, оббитого бронзовими бляшками.

— Ми перемогли, воїне, — розчулений таким поривом Клима, схвильовано сказав генерал, — армію пожирачів часу, чи, як солдати їх називають, часоїдів, розбито. А вже справа поліцейських частин зачистити цю територію Аль-України від залишків їхніх деморалізованих загонів, які або будуть геть знищені, або відтиснуті у північні болота.

— Але ж є ще барвоїди, — вигукнув Клим, — тобто пожирачі кольорів. Це ж стільки ще треба воювати, аби й їх було вщент розбито?! Адже не менше, як третина Аль-України, захоплена цим агресором і виглядає, як чорно-біле кіно. Все пожерли. Навіть коричневе і бордове!

— Це вже не твоя турбота, воїне, — посміхнувся генерал, — ти виконав свій обов'язок. Ти прийшов за нашим покликом із України, мужньо воював, отримав поранення, тепер мусиш повертатись на свою землю. Ми не можемо зловживати допомогою з братньої нам України. Це наша принципова політика. Лише в критичних ситуаціях просимо допомоги. Повертайся. Уряд Аль-України тобі виносить подяку і нагороджує урядовою нагородою — Золотим Хрестом Бачення.

До намету генерала Вишневецького прискакав на вороному коні командувач Особливої штурмової армії генерал Юрій Тютюнник.

— Пане генерале, — звернувся він до Вишневецького, — ворожі клейноди привезли. Куди їх?

— Хай хлопці поскидають ось там в улоговину, — махнув золотим пірначем Вишневецький. — Потім заберемо в Київ для Параду Перемоги.

Аль-українські солдати накидали купу прапорів і штандартів ворожої часоїдської армії. Це в основному були фіолетові прапори із золотою емблемою Пожирачів Часу — колом, в яке вписане зображення людини з розведеними руками і ногами, головою вниз, до того ж крайні точки цієї оберненої людини сполучали лінії так, що виходила перевернута пентаграма. Частини часоїдської гвардії за емблему мали перевернутий, вписаний в коло, хрест.

— Дозвольте одне запитання, пане генерале, — звернувся Клим до Вишневецького, — а якими є прапори барвоїдів? І чи є у них взагалі якісь символи?

— Це дуже смішна історія, — відповів генерал, — у них є прапор, що складається з трьох рівновеликих горизонтальних смуг, але позаяк кольори вони самі давно вже з'їли, то ніхто вже не пам'ятає, якими були ці кольори. Зате у них є герб — чорна піраміда, вписана в коло, а те в свою чергу — в квадрат. Там, очевидно, теж було ще щось зображено, але пропало разом із зжертими барвами.

Здійнялася буря. Почав завивати сердитий вітер — такий сильний, що аж високі верби гнув додолу. На Дніпрі горами підіймались хвилі...

— Ходімо в намет, воїне, — запросив Клима генерал Вишневецький, — перечекаєш бурю, не будеш же ти вирушати у далеку дорогу в таку негоду.

Дорога не була далекою — аби повернутися в Україну з Аль-України, Климови треба було зробити лише одну дію — взяти дзеркало і зосередитись на своєму правому синьому оці, коли воно почне збільшуватись і збільшуватись і досягне всесвіту, безмежжя, — ввійти в той світ. Точно так, як він ввійшов у цей інший Всесвіт, де і є така войовнича Аль-Україна, — зосередившись на дзеркальному зображенні свого лівого чорного ока аж до його безмежного збільшення.

Але чому б не скористатися з генералової гостинности?.. Вони сиділи в наметі на зручних похідних стільчиках, пили якийсь незрозумілий Климови дуже збадьорюючий темно-синій напій і позирали в маленьке наметове віконце на бурю, що розігралась не на жарт. Клим побачив, як аль-українські солдати в цупких плащах з ковпаками кинули кілька важких колод на купу трофейних прапорів у ямі, бо вітер уже кілька з них, найлегших, підхопив і відніс кудись у степ.

— Пане генерале, — насмілився на ще одне запитання Клим, — звідки у вас такий оптимізм, адже Аль-Україна в кільці фронтів? Так, ви розбили часоїдів і відкинули їх на північ...

— МИ розбили, — поправив його генерал.

— Так, — ніяково посміхнувся Клим, — пожирачів часу знешкоджено.

— На якийсь час, — скаламбурив сумно генерал, — адже вони за п'ять-дев'ять періодів тіні місячного меридіану знову посунуть на Аль-Україну.

— Тим більше, пане генерале, — схвильовано промовив Клим, — тим більше це не повинно додавати оптимізму. На сході і на півдні товчуться пожирачі кольорів, тобто барвоїди, вони спустошили чи не третину вашої території. Нема надії на тривалий мир із південно-західними пожирачами простору. На що ви сподіваєтесь?

— На нову надтаємну диво-зброю! — засміявся генерал. — Як колись Адольф Гітлер у вашому світі!

— Та ви що?! — захоплено вигукнув Клим. — Якась бомба?

— Ні, воїне, — лукаво промовив генерал, — це енергетична силова дуга козака Мамая. Тобто концентрована воля нації, уособлена в матеріалізованому образі архетипічного героя. Для нас тепер це той самий козак Мамай, який стане карою немилосердною для усіх, хто зазіхає на соборну суверенну Аль-Україну, утворивши смертоносну дугу.

— Така собі китайська стіна, — кинув Клим.

— Ні, воїне Климе, — заперечив генерал, — тут різниця принципова: хінці у вашому світі відгороджувалсь від варварів більше в культурному сенсі, ніж мілітарному. Силова дуга козака Мамая — до речі, простягатись вона буде не по всьому периметру Аль-України, а охопить лише північний схід, цілком нешкідлива для будь-яких мирних, дружелюбних проникнень. Вона ушкоджуватиме лише мілітарного і ментального агресора!

— Але ж це все одно війна! — розпачливо вигукнув Клим. — Вічний бій!

— Поки точиться війна в Аль-Україні, — відповів генерал Вишневецький, мир і спокій у вашій Україні. Проте... — Генерал завагався, а потім рішуче сказав: — Я не знаю, скільки ми витримаємо. Я не знаю, що ви там собі думаєте! Цілком безвідповідально ставитесь до себе, до своєї Ук...

У намет вбіг ад'ютант.

— Пане генерале, до вас гості, командир союзників!

— Хай заходять швидше!

Увійшов офіцер у великому капелюсі з пір'ям, широкому плащі, чоботах з високими халявами, з шпагою на широкій ремінній портупеї.

— Прошу, прошу, пане капітане, сідайте, випийте кухоль синього клеру — чи, може, багрового?

— Е, що-небудь, — махнув рукою капітан, знімаючи плащ.

— Познайомтесь, — сказав генерал, — це воїн з України, лицар і майор КГБ, тобто Космічної гіперокультної безпеки, Клим Староігл. А це наш союзник, капітан мушкетерів, космоенергетик і адепт Вищих Знань Мішель де Нотр-Дам.

Клим і капітан Мішель міцно потиснули один одному руки. Сіли. Випили ще синього клеру. Запала ніякова мовчанка.

— А може, по чарці багрового? — запропонував генерал.

— Можна, — погодився капітан мушкетерів, підкрутивши свій тоненький вус і підморгнувши Климови.

Генерал витягнув зі своєї похідної шкіряної валізи загорнуту в білий папір пляшку. Папір був конче необхідний, бо пляшка була дуже стара, запорошена і обліплена павутинням. Генерал сам дуже обережно відкоркував її і налив усім трьом по півкелиха густої, ледь прозорої темно-червоної рідини.

— За гармонію! — виголосив тост генерал.

— За гармонію між світами, — додав капітан.

— За гармонію між світами і людьми, — насмілився уточнити Клим, а коли вловив на собі здивовані погляди Вишневецького і де Нотр-Дама, поспіхом поправився: — Я хотів сказати: між мешканцями світів.

Випили.

Клим відчув, як його огортає тепла рубінова хвиля радости, йому захотілось любити усі-усі світи, усіх-усіх їх мешканців, а найбільше захотілось розмовляти.

— Дозвольте спитати вас, капітане, — ввічливо і надзвичайно дружелюбно промовив Клим, — чи ви маєте якийсь стосунок до Мішеля де Нотр-Дама — знаменитого французького астролога-провидця XVI століття? — І відразу додав: — Це на Землі.

— Маю таке ж відношення до віщуна Нострадамуса, — засміявся капітан, — як генерал Дмитро Вишневецький до козацького князя того ж століття Дмитра-Байди Вишневецького.

Клим не знав, що йому робити: чи перепитати цього веселого мушкетера, чи зробити вигляд, що він усе зрозумів, хоча не зрозумів нічого.

— Пан Клим, очевидно, щось хоче знати, — теж сміючись, сказав генерал капітанови.

— Хай запитує, — заохотив капітан і повернувся усім тілом до Клима: — Що б ви хотіли знати, майоре?

— В Україні за кілька тижнів прийдуть вибори президента, — перше, що спало на думку, спитав Клим. — Я здогадуюсь, але хочу знати достеменно — хто?

Капітан Мішель де Нотр-Дам простягнув руку в кут намету, і там утворився згусток сіро-молочного туману, потім туман розсіявся, і Клим побачив картинку: немолодий уже чоловік, пересічний на вигляд, але з жорстким поглядом, ледве приховуючи неймовірну втіху, розповідає журналістам про свою безсонну виборчу ніч.

— Я так і знав! — зітхнув Клим.

За віконцем намету і міцно запнутими дверима шаленіла буря. Ревів Дніпро...

Клим мусив збиратись у дорогу. Повертатись додому. На прощання він попросив де Нотр-Дама показати йому майбутнє України. Капітан показав. Клим вжахнувся...

Одне його могло втішити, хоча він не був упевнений, що це втіха, — в Україні від часу отримання ним повістки тиждень ще не минув.