пошук:  

>> Кунець Оксана: Крила

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  kunets

 

 

… я не ангел, мій любий, я не ангел і не маю крил… але вночі, коли я чую крізь сон твій дотик, відчуваю спиною і сідничками тебе всього, так міцно притиснутого до мене, твої руки, що охоплюють мене, мов мушлі, тримають, ховають, стискають груди… о, мій раче-самітнику, ти знайшов свою мушлю і тягнеш у неї покірну жертву… ні-ні, я не буду опиратися, пане-коханку, тільки зроби це зі мною знову, я хочу знову стати ангелом, хоч на мить, на хвилю, чуєш… ось так, ось так, цілуй мені шию і плечі, стискай і цілуй… спину, те саме місце між лопатками, де немає крил, бо я не ангел, поки що не ангел… але я вже чую, як зрушили гори (цілуй!), як здригається земля (цілуй!), мій коханий, під твоїми устами я відчуваю ЩОСЬ, болючий лоскіт, лоскітний біль (цілуй!), і (Боже, прости мені гріхи мої і покарай!) я не можу не стогнати (прощення і покарання!), мій любий кате, твоя жертва благає про страту (на палю!), не муч мене чеканням, не треба, я хочу померти… а-а-а-а-х!

… і тільки встигаю подумати: Господи, а скільки нещасних жінок помирають на палі без жодної надії на воскресіння, сердешні, моє загублене жіноцтво, адже ти народжене, щоб вмирати на палі і воскресати, тільки треба змогти! ти, жінко, щоразу розплачуєшся, розплачуєшся, розплачуєшся за той прадавній гріх, за те безсоромно червоне яблуко, велике і блискуче, таке знадливе; за Адама, що не втримався (о, чоловіки тверді, як залізо!) і ввігнав свої білі гострі різці в червону плоть яблука, і похлинувся соком, а відкашлявшись ПОБАЧИВ тебе, — і ти перший раз померла… і воскресла, моя люба, так-так, він забрав тебе всю, і тіло, й душу, але ти чекай, приймай в себе-не свою цей шторм, ці хвилі… перша… третя… сьома… ось зараз, зараз він втратить себе, втратить всю владу над собою і тобою і з криком віддасть тобі все — бери, якщо зможеш! І ти, зсудомлена, перемелена життям, — відкрийся, ти Жінка, приймай у себе свою велич, свою владу! це ти, ти і є саме життя, всесвіт, початок і кінець, відчуй це і воскресни!

… (о, пане-коханку, я не можу розділити тебе між жінками, хоч ти, може, врятував би світ, мій солодкий кате) я плачу, я плачу за вами, мої бідні жінки без крил, і сльози мої такі гіркі, що скочуються зі щік і застигають на простирадлі маленькими кришталевими кульками… я віддаю їх без жалю, бо ангелу не потрібні сльози, бо я хочу бути ангелом і витримаю всі тортури на шляху до крил, мій любий, і ця мушля — вже затісна для мене, ангели бо не живуть у мушлях, а я хочу стати ангелом, як лялечка хоче випурхнути метеликом… допоможи мені, розшукай своїми вустами ті крила, ті маленькі пір’їнки, що ледь-ледь пробиваються в золотавім пушку між лопатками…

… (Господи, а якщо я не зможу, якщо не гідна, що тоді?) я захлинаюся страхом і мерехтливі дзеркальця в очах скаладаються, складаються в колись почуті слова…

Тот, Кто Стоит За Спиной,
И Та, Что Смеется В Ночи,
И Тот, Кто Владеет Секретом Любви,
Но Хочет Остаться В Тени...
Если бы кто-нибудь крылья вам дал,
Вам все равно не летать...
Мало того, чтобы крылья иметь,
Нужно суметь их поднять... *

о так, Ілюхо, мій обкурений друже, десь там, між двома затяжками, ти спізнав деякі істини (надо суметь их поднять!), і я підійму цей хрест, ці крила…

(вони там, там, мій любий, допоможи їм, схрещеним за спиною, ще тендітним і тремтливим, злижи краплинки крові з білого пір’я) бо без крові нічого не народжується, тільки через біль, через кров, через крик (я кричу, коханий, я кричу, бо я жертва, а ти кат… впивайся тим криком, розпалюй себе, не жалій мене, бо щоб воскреснути — треба страждати)

я б’юся в судомах і розумію, що все життя — омана, і те дитинство зі школою, й інститут, відразливий своїм постсовєцьким багном, і робота, де кожний день схожий на вчорашній і на завтрашній одночасно, і ті чоловіки, що траплялися на дорозі (some of them want to use you, some of them want to be used by you)… а я все шукала, шукала (любові?) і хоч би хто розумів, що я шукаю (Оксанка, я не понимаю, неужели ты не можешь найти мужчину, который о тебе позаботится?) о, моя мила подруго, що є турбота і чи варто опікуватися жінкою, що так прагне самостійності?

… я шукала, шукала того, хто дасть мені крила (пане-коханку, ти все питаєш, за віщо я тебе люблю, милий,— за крила!) за крила, що розгортаються, розгортаються, розгортаються за спиною, такі золотаві у сонячних променях, такі тьмяно-сріблясті в місячнім сяйві… і ти, мій єдиний, не витримуєш їх сліпучої білизни, твій жах і замішання, і захват, і К-Р-И-И-И-И-К… і я воскресаю, любий, я воскресаю і розгортаю свої небесні крила, ти чуєш, ти знову це зробив, ти обернув мене на ангела, коханий, я — ангел, що любить і прощає, і вінчає тебе на Царство, як Творця, і це не гріх і не поганство, а велика Божа Любов, що струменить крізь нас і повертається назад у сяйво зірок і безмежність часу…

___________________________

* із незакінченої пісні Іллі Бучельникова

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...