пошук:  

>> Нечипоренко Валерій: Мінюня

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  nechyporv

 

 

"Жінки на білому світі є різні. Що вже я їх перебачив, перепробував. З виду, бува, така горда, неприступна, а доведеться... Які красуні у мене були! Щоб ти тільки бачив. І кожна своїм бере. Одна - сором'язливим кокетством, інша - сміливістю.

А здибалась якось одна - ні тобі вроди, ні тим більше сміливості. Мордочка маленька, дитяча. Голос писклявий. Волосся, як те клоччя, в різні боки стирчить. Щоправда, фігурка в неї була гарненька, наче виточена.

Я тоді у Тейську працював. Чув, напевно. Остання ударна будова соціалізму. Добрі гроші платили: лічи - не хочу. Гуртожиток - люкс. Кімнати на двох, сауна з басейном, телевізори кольорові. Навіть рибки золоті на кожному поверсі. Краса. А жіночого роду було там навалом. Такі аристократичні шмари - закачаєшся. Я, звісно, часу не гаяв. Майже щовечора свіженьку приводив. Мій сусіда по кімнаті (шизик там один був) не втримав лихої долі, десь виселився. Я йому сказав якось:

- Що ти святого з себе корчиш? Бува, котрась із подругою прийде. І тобі вистачить, якщо на випивку не пошкодуєш.

А він, псих, як закричить:

- Ти всю нашу будову плямуєш!

Кому яке діло? Я ж малолітніх з пуття не збиваю. Беру собі те, що саме до рук пливе. Тільки (пораджу й тобі) завжди перевірених беру. Із магазинів, їдалень або десь звідки. Там їх весь час перевіряють. На випадок якої хвороби...

Отож не життя було, а малина. Ще й тепер пригадати приємно. Все йшло хокей. Та якось приперлася до мене разом з однією шмарою її подруга. Ця Мінюня. Імені, хоч убий, пригадати не можу. Її так усі Мінюнею й кликали. Нічого, озивалася. Я, коли вперше побачив її, подумав: якась "зелень" - років шістнадцять, не більше. Виявилося, двадцять два.

Ми собі зі шмарою п'ємо, балакаємо, вже трохи обніматись почали. А ця Мінюня тільки сидить та дивиться. Я вже не знав, чи сердитись, чи сміятись. Очі в неї такі великі були, наче сливи. І весь час вона про щось думала. Отак сяде, дивиться на тебе і думає. Погляд начебто лагідний, а що вона там думає - спробуй взнай. Ми тоді ледь її спровадили. Покепкували з неї позаочі та й забули.

А наступного вечора вона сама до мене прийшла.

- Добрий вечір, - каже. - Ось прийшла до тебе.

- Бачу. А навіщо? - запитую, ніби не знаю.

- Полюбила тебе, - каже.

Інтересно мені стало. І трохи смішно. Таких заявочок мені ще ніхто не робив.

Отак і почалося. Згодом вона майже зовсім до мене жити перейшла. Я спочатку іноді виганяв. Потім бачу: чим погано? На роботі наламаєшся, прийдеш втомлений - у кімнаті прибрано, на столі тепла вечеря, пляшечка. І з моїх грошей жодної копієчки не витрачено. Та й слова різні вночі говорить. Як вона тільки придумувала їх? Чи, може, з книжок брала?

Прижилася у мене. Лише до матері зрідка бігала - сина свого провідувала. Все плакала за ним, каялася. А я навіть погладшав на три кіло. Одне погано: корешки підсміювалися. Що знайшов я, мовляв, тиху гавань, пришвартувався навіки.

До речі, й чоловік у неї був. Капітан далекого плавання. Далеко запливав. І його покинула. Заради мене. Листа йому написала: "...Зустріла, полюбила", теє, сеє. Соплі, одним словом. А він - уявляєш? - він навіть відповів. Вона те послання мені показувала. Писав: "Якщо це просто захоплення, якщо він людина хороша, я повернусь і прощу. Тільки ж прошу: не піди по руках..." Уявляєш? Він її ще й просить. Теж якийсь шизик був. Як і мій тодішній сусіда по кімнаті.

Та найцікавіше потім почалося. Поряд із нами, в сусідній гуртожиток, зеків підселили. Ну, не справжніх, а тих, що хімію відбувають. Мій пришелепкуватий теж якось про них кричав, що й вони будову плямують. Дурниця, звісно. Хлопці викладались на всі сто. Я сам бачив. Ну, бува, інколи нап'ються, поб'ються. Тільки й того.

Якось прийшов до мене бугор їхній. Мінюня побачила його - затремтіла вся. А той дістає дві пляшки "Руської". Де взяв - біс його знає - у магазинах тоді якраз горілки зовсім не було. Оприходували ми ті пляшки, побалакали, ще додали, і кличе він мене до коридора покурити.

- Смали тут, - кажу. - Я в кімнаті сам пан, сам хазяїн.

- Ні, - каже. - Розмова чоловіча буде.

Вийшли, а він одразу:

- Віддай Мінюню. Ящик "Руської" з мене.

Як так? Чого... Хоча яке мені діло?

Той так і рече:

- Не твоє собаче діло. Може, зав'язати надумався і женитись хочу. Ти краще прикинь, де стільки горілки зараз дістанеш. А тут даремно...

І додає:

- Цій дівчині ти все одно ціни не знаєш.

Далі я його потякання повз вуха пропускаю і думаю собі: "Справді. Може, горілки в магазинах ще рік не буде. Що ж мені, чорнило дудлити? Як останньому п'яниці?"

- Згода, - кажу. - Йди забирай.

- Е, ні, - шкіриться. - Без твого дозволу не піде вона. Прикипіла. Ти її вижени, а я підберу.

Думаєш, мені вдалося вигнати її? Дідька лисого. Як тільки не пробував - не йшла, і край. Ніби й справді прикипіла. Тоді я не витримав - усе їй виклав.

- Дурепо, йди. Людина поворотка, сильна. Будеш за ним, як за муром. Хто ще за тебе ящик горілки дасть?

Вона - в сльози, в плач.

Дуже не люблю, як вони ото сліз напускають. Думають, що це така вже безвідмовна зброя. Коротше кажучи, сильно ми з нею посварилися... Я взагалі їх не б'ю. А то не витримав - один раз... заїхав. І невдало - губу розбив. А після того сів та й подумав: "Перебуду якось і без горілки. Де ще таку Мінюню знайду?"

Фігурка у неї була - закачаєшся. І слова різні вночі шепотіла. А головне - соромитись перестала - роби, що хочеш...

Помирилися ми. Як почала вона мене цілувати! Просто жаль її стало. Цілує і вичитує:

- Ненавиджу себе, ненавиджу. А тебе кохаю, кохаю...

Всю морду мені замурзала тією розбитою губою. Сорочку обкровавила. Довелося потім одеколоном відмиватися. Півпляшки вилляв.

... Потім що було? Та нічого. Новий майстер до нас прийшов. Норми почав різати. І на халтуру вже не було куди ходити. Чого ж сидіти на двох сотнях? Переїхав я на інше місце. А щоб Мінюня за мною не вчепилася (бо вже почала набридати), не сказав їй нічого. За день розрахувався і по-англійськи, ні з ким не прощаючись... Будов багато, класні спеціалісти всюди потрібні".

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...