пошук:  

>> Нечипоренко Валерій: Рівняння небуття

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  nechyporv

 

 

(Примітка: вперше надруковано під псевдонімом Александр Таміре у збірці "Вампиры просыпаются в полночь", "Век", м. Рига, 1992.)



Сплюх отримав прізвисько "Сплюх" тому, що на лекціях завжди спав. Якщо взагалі приходив на них.

І на всіх лекціях він спав з однаковим інтересом. Бачив якісь свої загадкові сни. Знавці твердили: не зовсім тверезі. Та це неправда. Сплюх майже не пив. Лише іноді, якщо були гроші, вживав маленьку чарочку коньяку, щоб краще думалося.

Якимсь робом він вмів поєднувати постійну сонноту і постійне думання про найрізноманітніші речі. Зовнішнє життя майже не торкалось його. Лише зрідка Сплюх спроквола розплющував очі і кидав задумливий погляд в оточуючий простір. Спостережлива Лю потім говорила, що на лекціях з теоретичної фізики Сплюх розплющував очі дещо частіше. При цьому Лю замовчала про свої ілюзії: спершу вона думала, що Сплюх почав частіше просипатися через її, Лю, нову зачіску. Але зачіска через місяць постаріла разом з нещасною Лю, а Сплюх вперто кидав поодинокі погляди винятково вбік дошки. На ній козебородий професор, темпераментно постукуючи архаїчною крейдою, вибудовував все нові формули.

А того особливого дня формули були особливо довгими і страхітливими. Аудиторія тихо стогнала від кожної нової тому, що запам'ятати ці чотириповерхові ешелони закарлючок було абсолютно неможливо.

Грім вдарив десь посередині лекції. Сплюх вкотре сонно підняв голову і несподівано голосно сказав:

- Помилка.

- Що? Де? - здивовано відступив від дошки козебородий професор.

- Не у вас помилка. У Шрьодингера, - ліниво уточнив Сплюх.

- У Шрьодингера?! - задихнувся професор. - Ну, знаєте... Вся фізика тримається... Сучасна...

- Це у нього спросоння. Не зважайте, - підпустив шпильку хтось зі студентів і аудиторія вдоволено зареготала.

Але Сплюх рішуче вийшов з-за столу, підійшов до дошки і впевнено виголосив:

- Така складна формула не може бути вірною.

- Це не формула! - розсердився професор. - Це рівняння, молодий чоловіче! Основа основ.

- Я знаю, - махнув на нього рукою Сплюх. - Але тут, дивіться, - він відібрав у професора крейду, - ось тут Шрьодингер повернув не туди. Адже це софізм... Ось. дивіться... А насправді все простіше... Ось. І ось. Тепер тут... Навіщо ускладнювати?

Напруга стрімко зростала. Повітря в аудиторії дзвеніло і плавилося. А Сплюх не вгамовувався:

- Звідси робимо лише два логічних кроки. Ось... І ось... Все. Формула готова. Лише чотири компоненти. Просто і гарно.

Аудиторія ошелешено мовчала. Лише професор, найнаївніший з присутніх, нічого не зрозумів. Він поки що сподівався, що все це - звичайний студентський розиграш. Заздалегідь смакуючи блискучий розгром нахабного неука, козебородий урочисто відійшов від дошки, став, покачався з п'яти на носок, іронічно подивився на всіх разом, на Сплюха окремо і лише потім - на дошку. Він вже готував вбивчу тираду про вічних винахідників вічного двигуна.

Та чим довше він дивився на дошку, тим більше видовжувалося його обличчя.

- Чекайте, чекайте, - пролепетав професор. Він з наскоку не міг знайти помилки. Він не зміг знайти її і через хвилину, і через дві...

Ну, а далі було вже не цікаво. До кінця лекції та ще дві години по тому козебородий і Сплюх захоплено писали свої закарлючки, витирали їх, знову писали, видирали один в одного крейду чи ганчірку, штовхалися, скрикували, терли дошку ганчіркою, писали знову.

Далеко не всі глядачі досиділи до кінця вистави. Зате вони були відмінно винагороджені останнім актом трагедії. Вкотре впевнившись у вірності формули, яку вивів Сплюх, професор ляснув себе по лобі, і дико закричав:

- Але це значить!.. Це значить!...

- Ну, ну,.. - підхопив його Сплюх.

- Це значить, що нас немає. Як же так?

- А так, - втомлено прийняв лаври Сплюх. - Нашого світу немає. Як бачите.

- Як же це так? А де ж ми?

Але Сплюх вже втратив інтерес до світу, якого виявляється немає. Він сонно витер з дошки все, крім своєї формули, і супроводжуваний захопленою Лю, пішов геть.

А професор ще довго дивився на дошку, заморочено смикався і шептав:

- Формула небуття. Формула не-бу-ття.

День закінчився не менш парадоксально, ніж розпочався. Вперше в житті професор напився, якимсь чином опинився в метро і там чіплявся до пасажирів з такою приблизно тирадою:

- А Шрьодингер, виявляється, був не правий. Я і Сплюх, ми його фактично поховали. Через рік про нього ніхто й не згадає. Але формула небуття, скажу я вам, страшна річ.

Скінчилося тим, що професор врешті-решт зіткнувся з нарядом міліції і втомлений лейтенант впродовж години допитувався в нього: "Хто такий Сплюх і де вони сховали тіло громадянина Шро,.. Шрьо,.. ну, того, з ким розправились. До честі козебородого треба відзначити, що він тримався стійко і не видав Сплюха навіть після дуже холодного душу.

А Сплюх навпаки - був того вечора абсолютно тверезим. Хоча гроші якраз мав. Але йому чомусь не хотілося коньяку, не хотілося думати і, напевно, через це спати теж особливо не хотілося. Вони з Лю гуляли вздовж якоїсь, неважливо якої вулиці, і захоплена Лю все допитувалася у свого коханого генія:

- Що ж тепер буде, га? Якщо все це правда, якщо тепер є формула небуття? Що з нами, з усіма, тепер буде?

- Тепер треба знайти формулу буття, - спокійно відповідав Сплюх. - І, здається, я вже знаю, де її шукати.

... Цей хлопець чи не намірився позбавити людство будь-якого інтересу до життя? Чи, може, навпаки?

Кажуть, Богові потрібні учні...

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...