пошук:  

>> Нечипоренко Валерій: Суд

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  nechyporv

 

 

На восьмому році щасливого подружнього життя Сергій Толочко раптом зрозумів, що дружина його не любить.

Це неприємне відкриття сталося зовсім раптово, одного ясного жовтневого вечора. Як це часто бувало й раніше, Сергій трохи затримався на роботі і прийшов додому вже під час вечірнього телефільму. В поведінці дружини не було нічого надзвичайного. Навпаки, все йшло, як завжди. У вітальні гримів і стріляв телевізор. Донька тихо бавилася у кімнатці, виліплюючи з пластиліну чудернацькі фігурки. У кухні на столі парувала щойно знята з плити вечеря. Саме така, яку він любив - можливо, не дуже смачна, зате рясна, ваговита. Дружина давно засвоїла, що він харчами не перебирає, але після трудів праведних любить добряче попоїсти.

Після вечері Сергій за новою звичкою обійшов увесь свій будинок - три кімнати, коридор, кухня, ванна - і знову подивувався сам собі: невже, нарешті, збудувався, невже скінчилася ця добровільна, улюблена каторга. Зайшов до ванної, підкинув у грубку вугілля й сів біля відчинених дверцят покурити.

Так, був тихий, спокійний вечір. Усе йшло своїм звичайним ходом. Зараз вони посидять біля телевізора, побалакають про се, про те і вкладуться спати. Сергій глибоко затягнувся і випустив дим у грубку. Досі незнайоме, дивне відчуття зворухнулося в ньому. Сергій прислухався до нього. Нове відчуття трішечки непокоїло. Але чому саме, він ніяк не міг добрати.

У нього й раніше так бувало. Серед справ, клопотів, повсякденної метушні раптом, наче легкі сутінки на землю, спадав тихий смуток і щемно ставало, неспокійно. Смуток був протяжним, як пісня, і як від хорошої пісні робилося і хороше, і трохи тужно.

І трохи лячно, що ось зараз, зараз віддзвенить останній звук, і пісня скінчиться, а за нею настане порожнеча.

Він любив такі хвилини і не любив. В тому смуткові чув себе людиною, яка не просто живе - відчуває плин життя. А не любив, бо разом з цим почуттям швидкоплину сполохом зринало й усвідомлення своєї мікроскопічності, мізерії. Так буває вночі, коли задивишся у високе яснозоре небо, і погляд не можеш відірвати від тієї нескінченної запаморочливої чорноти, пробитої срібними цвяшками далекого життя. І тоді половина свідомості ширяє десь там у тій величі, в тому безмежжі, інша - зіщулюється перед тією ж таки величчю, тулиться до землі... Щоправда, останнім часом не бувало в серці таких бентежних хвилин. Чи то часу бракувало, чи просто минулося, відплило з молодістю разом.

А цього разу щось трохи інше з'явилося. Що? "Що тобі не подобається?" - подумки запитав він у себе, й одразу зрозумів - насторожувало його якраз те, що повинно заспокоювати - узвичаєність. На мить здалося, ніби в цій узвичаєності таїться щось загрозливе.

"Ще мені якогось комплексу не вистачає", - сердито подумав Сергій. Вкинув недопалка в грубку, зачинив її й пішов до доньчиної кімнати.

Фігурки, які виліплювала донька, здивували його. Оксанка сиділа спокійно, старанно працювала, аж посопуючи кирпатим, з подряпинкою, носиком. А різнокольорові фігурки виходили у неї неспокійними, розбурханими.

- Це хто? - зацікавився Сергій, обережно взявши до рук одну з фігурок.

- Лялька, - відповіла донька, не відриваючись від творення чи не десятої фігурки.

- А це?

- Теж лялька.

- Вони сестри?

- Ну що ти, батьку? - щиро здивувалося дитинча. - Вони ж зовсім різні. Оця лялька - весела, вона танцює. А ця - сумна-сумна, вона скоро заплаче.

"А хіба сумна й весела не можуть бути сестрами?" - хотів запитати Сергій, але стримався. У доньки свої уявлення.

Він скуйовдив циганкувату голівку дівчинки - цю ласку батька вона любила - і запитав:

- Мама казала: ти кашляєш?

- Трохи.

- Якраз стільки, щоб не йти в садок?

- Еге ж, - серйозно кивнула Оксанка. - Не люблю я його.

- Нічого, потерпи. Наступного року - до школи.

- А там буде краще?

- Там - цікавіше.

- Ото добре.

Так вони поговорили, й Сергій вийшов з доньчиної кімнати.

Дружина сиділа у їхній найбільшій кімнаті, яку вони називали вітальнею, додивлялася старий телефільм.

- Ну, як справи? - запитала, не повертаючи голови.



- Нічого, - Сергій бухнувся у крісло поряд з дружиною, випростав ноги й прикрив повіки. Як завжди після щедрої вечері, його хилило в сон. Він уже почав куняти, та чомусь уже в напівсні знову уявив собі свій новенький будинок - три кімнати, кухня, коридор, ванна - і знову щось його насторожило. Він тисячі разів думав про свій будинок, але тільки як про будівлю. А цього разу згадав, що це ж він збудував дім для своєї сім'ї. Розкута вечірньою дрімотою уява охопила весь дім, всі його кімнати - у ванній, розганяючи теплу воду по всьому будинку, топиться грубка, у спальні на нерозстеленій постелі спить кицька, а тут, у вітальні, вони - дружина уважно дивиться телевізор, і він. Дрімає. Що тут такого? А в коридорі нікого нема. Якби у них ще хтось був - ну, скажімо, пес - він би лежав обов'язково в коридорі?

Що за чортівня? Чому його так дряпонуло це? Сам же, як будував дім, хвалився: у кожного буде своя кімната.

Ще раз прислухався до себе і до будинку свого. Сім'я, як сім'я. Ще б пак! Навіть хороша у нього сім'я. Звичайний вечір. Темніє рано, холодно на дворі. Та й закінчені всі роботи на присадибі. Врешті-решт вони заслужили право на перепочинок. Навіть на отаку млявість. Але ж не це його затривожило. Тоді що ж? Що такого поганого в цьому звичайному вечорі? Різні вечори були в них. Траплялися й точнісінько такі, як цей.

Думки, відчуття, спогади набігали один на одного, товклися, повторювалися. Він мляво підвівся і знову пішов покурити.

Сергій не любив безпідставних емоцій, не любив занадто швидких рішень. Сів, відчинив грубку, закурив.

Так... Спокійно з'ясуємо. Що вас, сеньйоре, непокоїть? Спокій? Не подобається, що нарешті збудувався, облаштував дім? Що життя входить у звичайний, як у людей, ритм? Чи може не до книпи те, що дружина й дочка займаються своїми справами і не зважають на твою панську персону?

І тут його обпекло. Зненацька, без будь-якого зв'язку з попередніми зринула зовсім несподівана думка. Так буває, коли шукаєш в одному місці, а підсвідомість, яка теж нишком думала, теж нишпорила в своїх таємничих закапелках, раптом підсовує тобі неприємний здогад - зовсім іншого боку, звідки й не чекав.

"Вона не любить мене", - раптом ясно і чітко подумав Сергій про свою дружину і випростався здивовано.

Якби в цей момент у нього запитали як, чому він зробив такий висновок, Сергій не зміг би відповісти. Але думка вигулькнула з таїн підсвідомості, миттєво визріла, зміцніла, стала незаперечною. Незаперечною, як удар електричним струмом - після нього ниють вдарені пальці, гуде все тіло й ніяк не скажеш, що все це - тільки здалося.

Сергій розгубився від цієї думки. В перші секунди мозок дзвенів порожнечею, а потім одна за одною почали пружно-металево з'являтися інші думки. Чому він раніше цього не помічав? Як тепер, після цього відкриття поводитись? Що буде з донькою? А що тут дивного врешті-решт? Восьмий рік живуть. І добре живуть. "Це навіть трохи й смішно. Еге ж, зробив відкриття. Де ж ти раніше був?" "А й справді, чому він раніше над цим не думав?"

Старий фільм закінчився. Дружина зазирнула до ванної - Сергій старався не подивитися в її обличчя - і попросила нагріти води, щоб попарити доньці ноги.

Сергій пішов на кухню, запалив газ, поставив на конфорку каструлю, налив туди води. Потім сполоснув ванну, приготував рушника, суху гірчицю.

Донька не хотіла парити ноги, пустувала. Згодом Сергій витяг її з ванни й закутав у великий махровий рушник. Мала пригорнулася до батька, мирно й ніжно засопла над вухом простуженим носиком, і Сергій поніс своє кирпатеня до спальні.

- Я сьогодні ляжу з нею, - сказала дружина. - Вночі розкривається.

- Ура-а, з мамкою, з мамулькою, - застрибала на ліжку Оксанка, а потім, ніжно глянувши на Сергія, додала, хитруха. - На добраніч, батьку. Нехай тобі зайчик присниться.

Сергій посміхнувся з того зайчика і вийшов. Уже вклавшись у вітальні на дивані, він раптом подумав, що сьогодні вони з дружиною не сказали одне одному й десяти слів.

Крізь прочинені двері чути було, як у спальні стихло передсонне шепотіння Оксанки, як востаннє тихенько рипнуло ліжко. Вони поснули.

Тоді Сергій обережно встав, намацав у темряві капці й знову пішов усе туди ж - до ванної курити.

Думки обсідали його, наче голодні осінні мухи. Вони були настільки новими, що аж робилося чудно. У головному своєму болючому відкритті він не сумнівався ні на йоту. Чудувався іншому. Справді, чому він не думав про все це раніше? А може думав, але так, що й сам не знав?

Думки плуталися. Не виручала й давня звичка все розкладати по поличках, спокійно обмірковувати. Спокою якраз і не було. Спокій, очевидно, закінчився. Принаймні, на сьогоднішній вечір. Хоча який вечір - вже ніч настає. То ж навіщо вимагати від себе негайних відповідей? Ранок мудріший. "Та й куди поспішати? - подумав з гіркуватою іронією. - Попереду все життя. А смішно, справді смішно. Тридцять три роки. Восьмий рік жонатий. Наївно".

Заснути йому вдалося не одразу. Далеко не одразу. Він ще довго перевертався з боку на бік, а думки його, одні й ті ж, зі знаками запитання в кінці кожної, все зринали й зринали, блукаючи якимось замкненим лабіринтом. Він і сердився на себе, і сміявся над собою, але підсвідомо розумів, що все це - лише початок, що на всі ці наївні запитання врешті доведеться давати відповіді і тоді буде ще важче. Бо то розпочинався суд...

* * *

... Далі пропонується читачеві самому потрудитися і придумати фінал цього оповідання,

повісті,

роману...

Ми можемо тільки навести варіанти (в дужках у %% вказано вірогідність кожного з цих варіантів):

Сергій наступного вечора напився (37%) і не прийшов додому ночувати (13%)... прийшов додому ночувати, посварився з дружиною (24%) і побив її (3%), а заодно й доньку (0,004%), після чого дружина (0,1%) або сусіди (1,5%) викликали міліцію й Сергій ночував не вдома, а в медвитверезнику - вперше в житті, але не в останнє, бо після цього випадку почав гірко пити (9,4%) і врешті-решт спився (9,3%), потрапив "по п'янці" в чуже місто, назад приїхати грошей не мав і почав "бомжувати" (0,07%), а все чого? - того, що одного гарного жовтневого вечора зайшла йому в голову дурниця: раз дружина його не любить, то вже й життя не вдалося.

Хоча можливий зовсім інший пас'янс імовірностей: наступного вечора Сергій зовсім не напився, а пішов до Лізки-Валізки (18%), без особливого бажання трахнув її (17%), попив з нею кави (16%), потім ще раз трахнув (9%), і доволі рано повернувся додому (18%) з почуттям тихої солодкої (18%) помсти, і це йому так сподобалося, що відтоді він почав ходити "по бабах" (10,4%) та ще так часто і так відверто, що швидко зажив слави бабія (79%), - ба, більше! - ця його слава навіть перевершила (0,000018%) гучну славу відомого в місті баболюба Василя Хрулевського; отак він старався - часто з останніх сил - а дружина все'дно його не полюбила.

А можливо, ще й досить малоймовірна комбінація, пов'язана з грошима (0,1%) - Сергій почав заробляти їх все більше, більше, купив "Мерседес", дачу, возив дружину на Кіпр (0,01%), але приїхавши з Кіпру знову сидів під грубкою, курив і думав про те ж саме.

А ще... Втім, майже від усіх цих великих і малих річок різних варіацій, що привільно течуть собі широкою рівниною імовірностей - від кожної з цих річок відбивається тоненький струмочок майже неймовірної імовірності, ці струмочки знаходять одне одного, зливаються у дзвінкий ручай, наприкінці якого Сергій нарешті запитує (0,2%) сам у себе: "А я?.. Що я?.. Чи я вартий того?.."

Але й це все - лише теорія. Дидактика. Насправді в реальному, у пересічному житті (99,9%) звичайний чоловік Сергій зовсім і не напився, не ходив ні до якої Лізки, не літав до Кіпру... Ні. Він просто плюнув на всі ці дурні сумніви (99,8%), і відтоді почав жити спокійним життям нормального здорового обивателя. А дружина його, та взагалі нічого не помітила. Кому воно треба? Дім же вони збудували...

Той дім і досі там є. Тільки в ньому вже ніхто не живе... Чорнобиль! 100%

І не кажіть, що попередній абзац тут недоречний. Стопроцентно доречний. Бо все в цьому світі взаємопов'язане. І, якщо бажаєте, то оце вам і є таємнича причина Чорнобильської катастрофи (див.перший абзац).

... До речі, інших причин у катастроф і не буває...

Хоча, якщо замислитись, то ця причина сама по собі вже і є катастрофа.

1983-1995

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...