пошук:  

>> Нечипоренко Валерій: Останнє свято гончара Клова

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  nechyporv

 

 

...Гончар Клов жив не на своїй вулиці. Тобто не там, де хатини всіх інших гончарів позачіплювалися за край Глиняного Яру. Клов жив на світлій і просторій вулиці Садовій, неподалік від отаманства.

На цій вулиці найкраще було ? жовтні, коли сади вже скидали своє обпечене листя і поміж синюватих дерев на довгих котких лінійках сонячних променів тонко, наче дилідлончики, вигравали осінни павутинки. Саме в цю щедру і дзвінку пору гончар творив своє гончарне таїнство - робив дилідончики для Мрійного свята.

Він єдиний з наших гончарів мав власний автофургон, отож міг собі дозволити брати глину не з Яру, а .здити за нею як завгодно далеко. Розповідали, що за глиною Клов їздив у далекі ліси, лазив там урвищами, довго вишукував, але завжди знаходив потрібну глину - для кожного виробу свою. А з нашого Глиняного Яру він брав глину лише для макітер і цим дуже зачіпав самолюбство всіх інших гончарів, котри завжди бідували не гроші, власних авто не мали й мусили місцеву глину використовувати для всього, що вони робили. Заздріснски з поглядової служби теж не любили Клова і весь час пускали чутки буцім-то весь талан Клова - у якихось йому одному відомих хімічних речовинах, котри він додає до глини.

Щоб там не говорили, а все одно щороку на Мрійному святі саме Клова наввипередки цілували дівчата. І всі бачили, як збувається стара прикмета: варто було котрійсь поцілувати Клова у вуста, як, дивись, через місяць-другий до її хати приходили свати. Дев`ять років поспіль Клов здобував першість біля останнього вогнища Мрійного свята і щороку охочих поцілувати його ставало ще більше. Та що там дівчата! Навіть інші достойники при.здили із сусідніх повітів, аби на власні вуха почути як дилидончикч Клова розбиваються об перший лід Див-озера.

У нас в Дитинці з гордістю говорили, що таких дилидончиків і такого гончара немає ні в усій Слобощанщині, ні за її кордонами. Хоча уже в ті часи про закордон говорилося так, задля примовки. Бо вже тоді Мрійного свята ніде за кордонами не справляли. Хіба що потайки. Адже якраз у ті роки на заході ісмеліти Сребської Країни заборонили в себе нашого Дажд-Бога. А на сході, у Русовенії, слобожан лишилося вже не так багато - більшість. забувши рідну мову, за навіяним добровольством поїхала шукати кращої долі на малолюдні землі Забайкалу. І лише на самій тільки Слобожанщині можна було спокійно приворожувати щастя тонкими звуками розколотих дилидончиків. І найкращі дилидончики виготовлялися саме в Кловському повіті, а найкращи з цих найкращих робив достойник на ім`я Клов, який жив у нашому Дитинці, поряд з нами, на просторій і світлій вулиці Садовій.

Щоосені, як тільки садками починали літати павутинки дідового літа, гончар Клов розпалював свою піч коверзливими вільховими дровами і розпочинав своє таїнство.

До того часу він власноруч робив ультразвукове дослідження глини, після свята охоче віддавав скалки своїх розбитих дилидончиків на спектральний аналіз, та, як тільки садками починало літати дідове літо, достойник Клов випадва із сучасності у якусь свою гончарну вічність.

Він розпалював свою звичайну піч хурою власноруч нарубаних дров, піч починала густи і виходили з неї спочатку груби макітри, потім витончені вази, а наостанок - ніжні дилидончикчи, яким жити лишалося до першої криги на Див-озері.

Щороку Клов робив усе менше і мегнше дилидончиків. Замолоду, розповідали, він виготовляв їх по двадцять-тридцять, як і всі інши гончари. Але згодом поча робити їх все менше і поступово дійшов до трьох на рік. Та все одно його дилидончики перемагали всі інши. І після кожного Мрійного свята на наших дитинських стереодисках писали тільки два слова "Гончар Клов". Цього було досить - наші диски розходилися тисячними тиражами по всій Слобожанщині. Підозрюю, що в ті роки бюджет Дитинця наполовину складався від виторгу за ці диски.

Достойник Клов теж мав добрий відсоток від тих тиражів, але куди він дівав гроші. ніхто не відав. Жив Клов, як і всі слобожанські достойники тих років, доволі просто й скромно, бо зайва розкіш тоді ще вважалася сороміцькою. Все ті ж заздрісники зі служби нагляду, які власноруч і глиняного свистка обпалити не змогли б, подейкували ніби у Клова стільки грошей, що вони його вже не цікавлять, а робить він щороку все менше дилидончиків, бо лінується. "От побачите, - мокрими губами шепотіли вони, - настане час, коли Клов зробить лише одного".

На жаль, службісти були праві: настав рік 7838 ввід створення світу Дадж-Богом, і достойник Клов виготовив лише одного дилидончика. Довідавшись про це, публіка Мрійного свята обурено загула. Але Мати не виявила жодних емоцій і, коли надийшло жеребкове число Клова, так само збезособлено висмикнула запірку. єдиний дилидончик Клова впав на свіжий лід Див-озера і ніжно розбівся.

Звук був не просто достойницькій. Звук був таким, що після нього довга-довга тиша запала над Мрійним святом і нам здалося тоді, що цього разу всі мрії зійшлися і посхилялися, що всі вони збудуться.

Історики й досі відзначають: той рік насправді був надзвичайно вдалим для всіє. Слобожанщини. Для всієї, але не для Клова...

Мені того року якраз виповнилося тринадцять і одразу після свята я пішов до отаманства на своє перше відбуття. Дуже швидко Мати побачила, що жодних нахилів до канцелярства я не маю і, щоби зовсім не пропало моє відбуття, загадала мені поливати вазони. В тієї жінки завжди була сила-силенна вазонів, та коли вона стала Матір`ю, число їх напевно потроїлося. Я ледь встигав за день усі полити. Вони стояли повсюдно. Особливо бугуто їх було у просторому кабінеті Матері. Там ріс такий собі невеличкий гайок. І то було добре. Бо в тому гаю я любив ховатися від настирливого курінного й тихесенько грати собі в бісер на ручному комп`ютері. Хіба міг курінний здогадатися, що мене треба шукати в кабінеті Матері?

Через цю свою погану звичку я й підслухав мимоволі розмову Матері й Клова.

Вони стрімко зайшли до кабінету й зупинилися біля столу. "Я не можу! - упівголоса, з напругою, говорив Клов. - Я їх із душі висотую. А ти їх розбиваєш. Щороку одне й те ж".

Почувши, що Клов назвав Матір на ти, я від здивування пропустив якусь частину їхньої ромови. А коли оговтався, говорила вже Мати. І тоном не Матери, а звичайної жінки. "Не роби таких висновків. Прошу тебе", - заговорила вона. "А що мені робити? - запитав Клов. - Я знаю, що все це для людей, і все одно не може. Я теж людина. Я хочу лишати їх. Щоб вони звучали завжди. Чому я - достойник і творець - мушу таке терпіти? Чому? Ти - Мати. Порадь мені"=

Мати мовчала.

Клов рвучко повернувся па підборах і вийшов. Ще з півгодини, боячись дихнути, я сидів посеред вазонів. Доки Мати не вийшла з кабінету.

А наступного дня наші старші відбувальники, йдучи дозором, знайшли на березі Див-озера прикладений каменем знаменитий малиновий башлик достойника Клова і вкладену в нього записку. Тієї записки ніхто не міг збагнути. Там було лише одне запитання: "Чи є на світі таке місце?.."

Всі вирішили, що Клов утопився у Див-озері. Хотіли пустити на пошуки трупа військових водолазів, але Мати відраяла, нагадавши, що на дні нашого святого озера ще ніхто не бував. На тому громада й заспокоїлася.

Але я так думаю, що він не втопився. Цілком можливо - гроші ж у нього були - він виїхав інкогніто за кордон і десь там таки знайшов на землі оте місце. Хтозна, може десь далеко, наприклад, у пампасах Аргентини тихо живе дивак-слобожанин, робить з червоної аргентинської глини нікому так не зрозумілі дилидончики, але не розбиває їх. Льоду в Аргентині не буває. Не відаю, як у ваший реальності, а в нашій льоду в Аргентині не буває ніколи. І я не знаю чи добре це...

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...