пошук:  

>> Нечипоренко Валерій: Він хотів стати тролейбусом

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  nechyporv

 

 

"Вітаю тебе, моя люба!

Я постійно пам'ятаю про тебе, щодня, щохвилини, щоби я не робив, де б не знаходився, я знаю - є ти. І ніби знову звучить твій голос, світять мені твої очі і здається: треба тільки озирнутися, і я побачу тебе, почую запах твого волосся, торкнуся твоєї руки. Ти в мені й довкола мене.

Я постійно пам'ятаю про тебе і часто згадую тебе. Куди б я не подивився, всюди бачу прикмети тебе. Ти жила в цьому місті, ходила цими вулицями, дивилася на це небо. Якби не аварія, ми й досі були б разом.

Ввечері я дивлюся на місяць і мені здається, що там зустрічаються наші погляди. Мені хочеться стати місячним променем, щоби потрапити у твої очі.

Іноді я ніби бачу: ось ти йдеш вулицею, вітер торкає твоє волосся, і мені хочеться стати вітром.

Ось ти сідаєш в тролейбус, і мені хочеться стати (так, уяви собі) тролейбусом. Я віз би тебе обережно і без будь-яких зупинок. Я б відчепився від проводів і привіз би тебе сюди, просто в наш табір. Хоча, пробач, навіщо тобі бути тут, серед нас, серед цієї постійної небезпеки".

* * *

"Вітаю тебе, моя люба!

Сиджу я, значить, зараз на третьому посту, чергую і пишу тобі цього листа. Чергування спокійне. А я от ніяк не можу заспокоїтися. Напарник мій захворів і його завезли до лікарні. Вчора. А сьогодні якийсь "зальотний" чужий генерал ні за що, ні про що накричав на мене. Так хотілося його послати подалі. Врешті-решт я вільна людина, і чисто формально маю право не виконувати ніяких наказів.

Але знаєш, після зустрічі з тобою чомусь хочеться бути хорошим, і якби не ці "зальотні" начальники, я б таким і був би. А то прилітають на день-два, ходять, вказівки дають. Спасителі. Позавчора, хлопці розповідали, один такий вказівку дав: скидати зверху на нього каучук. Ніби це його закупорить. Вертоліт ще не встиг відлетіти, а воно як пихне. Даремно вертольотчиків опромінило.

Та годі про це. Знаєш, що я їв сьогодні на обід? Консервовану качатину. Та ще й яку! Нічого смачнішого я з консервів раніше не їв. Таке враження, що консерви тут - прямо із кремлівських загашників. А знаєш, що я зараз попиваю просто з пляшки? Замість компоту. "Каберне". Еге ж, оте саме. Чула, напевно. "Якщо знову він рвоне, не поможе "Каберне".

А знаєш... Я тут зустрів одного знайомого циркача... Ми з ним познайомилися в Ріо-де-Жанейро ще 1812 року. Так-от, цей циркач по блату розповів мені цікавий факт. Виявляється, тигри дуже сумують, коли їхні приборкувачки кудись від'їжджають. (Ну, от! Ти знову будеш пирхати й казати, що мої жарти... Все, вмовкаю.)

Нас обіцяють відпустити на кілька днів...

До побачення, моя люба".

* * *

"Вітаю тебе, моя люба!

Як жаль, що нас не відпустили. Не було заміни.

У нас тут вечір. Довгий. Холодний. Похмурий. Дерева шумлять і хитаються під вітром, ніби згущуючи біля себе сині сутінки. І якщо довго дивитися в темряву, то починає здаватися, що зараз звідти вийдеш ти, у білій сукні, з простягнутими руками, і перекреслиш собою темряву й самотність. Якось мій один друг так закохався, що - розповідав мені потім, прокидаючись, перших кілька миттєвостей бачив на стіні обличчя своєї коханої. Я згадав його сьогодні, коли мені раптом здалося, що це твої ласкаві руки куйовдять мені волосся. Але то був тільки вітер. Він приніс грозу, і зараз за вікном шумить дощ. В нашому спортзалі (де ми зараз спимо) порожньо й тихо. Майже всі - по чергуваннях. Ті, що лишилися, чомусь не шумлять сьогодні. Тихі. А вчора ж у дворі грали у футбол. З пожежної машини полили, щоб не було пилюки - і такий був футбол! Навіть свій коментатор у нас був. Так смішно коментував, що ми животи від сміху понадривали. Весело було.

А сьогодні дощ шумить і шумить. Кажуть, дощ тут корисний. Радіацію змиває. Та все одно...

Десь там, за сірою стіною цього дощу, є ти. Я весь час нагадую собі про це. Бо чим довше я тут, тим більше мені здається, що насправді тебе нема, що ти була тільки сном, казкою.

Але ти є. Я згадую твій погляд, твої променисті (слово це вже тепер негарне: променева хвороба в голову лізе), твої іскристі очі, твій сміх, твої руки, всю тебе. Я згадую і невідступно висить наді мною думка: ти далеко. Це добре, що ти далеко від цього всього, та все ж дуже жаль, що ти так далеко.

Ти далеко, і ми не скоро побачимося. Сотні разів мої очі будуть шукати прикмети тебе, тисячі разів мій сум стане нестерпним, мільйон разів прокинеться й допоможе мені твоя надія, земля наша постаріє на кілька років від нашого смутку, і тільки тоді прийде наш командир і скаже: "Хлопці, наша зміна скінчилася". Ні, я не буду чекати, поки всі вони зберуться, здадуть майно, повантажаться до автобуса. Я попрошусь до першої ж попутки і гайну до тебе.

Слухай, може ти знову поміняла адресу? Може, мої листи до тебе не доходять?

Ну, хоч дощу там у вас немає?

А тут, у нас, дощ уже вщухає. Краплі падають повільніше. Вони падають, падають. І кожна крапля означає, що минула ще одна мить, і на цю мить коротшою стала наша розлука. Приклади до вуха свій годинник. Чуєш, як він цокотить? Це коротшає наша розлука.

Я приїду й одружуся з тобою".

* * *

"Вітаю тебе, моя люба!

Я знову пишу тобі у надвечір'ї. У нас чомусь нема світла. Десь далеко знову виє здичавілий собака. І як йому вдалося сховатися від гицлів? Я сиджу на підвіконні і майже наосліп пишу тобі. Весь день всі ми спали, наче вбиті. Ніч була важка. Можливо, поки до тебе дійде цей лист, ти вже знатимеш, що тут трапилося. У нас була друга пожежа. Може, вам знову нічого не скажуть. Тоді, про всяк випадок, спали цього листа. Бо ми тут обіцяли одному дядечку... Нас підняли по тривозі десь о другій годині. До першої години ми не спали. Випивали, балакали. І не встигли поснути - "труба зовйот"! Я мав від'їжджати з останньою машиною, то ще встиг постояти біля рації. Я почув, як хтось швидко говорив у ефір: "Блікі огня наблюдаю в районе третьєго блока". Наш радист виматюкався й сказав: "Якщо ще й третій рвоне, то всім нам буде капець".

Але ми поїхали. Вже в дорозі я зрозумів, що нічого такого бути не може. Не може ще й третій рвонути. Це вже було б занадто. Так не буває.

А біля третього блоку й справді горіло. Не так багато було того вогню, як мороки з ним. Диміли якісь кабелі всередині довгого металевого кожуха. Спробуй затуши його там, всередині. Та ще темно було. Та ще нагнали нас надто багато. Метушня зайва. Рукави (шланги такі) переплутуються. Довелось пововтузитись. Я, був, ступив необережно, провалився в якусь діромаху, пролетів метрів зо два та, на щастя, зачепився за щось курткою. Спину обдер, але втримався. І, головне, ніхто не побачив, що я пропав. Кричу їм з темряви: "Хлопці, я в реактор провалився". Вони, чую, сміються: "Якби в реактор, то не кричав би". Посвітили, а я зовсім поряд. Хоча здавалося, далеко провалився. Витягли.

Зараз спина аж чешеться. Всю її йодом вимазали. Теж жартували: "Весь наш запас йоду на тебе перевели. Що ми тепер з чаєм будемо пити?"

Бачиш, які прозаїчні речі я тобі описую. А хочеться писати про інше. Хочеться писати тобі ніжні слова. Після зустрічі з тобою я почав змінюватися на краще, і так швидко, що сам це помічаю. Я стаю добрішим. Частіше посміхаюся. Я тепер набагато спокійніший. А все тому, що є ти. Раніше я не любив різні сентименти й ніжності. А тепер мені хочеться бути ніжним з тобою й називати тебе сонечком. Чому таким збитим словом? Не знаю. Може тому, що від згадки про тебе я відчуваю, як по моїй душі бігають сонячні зайчики.

Пиши ж мені.

Тут так усі чекають листів.

До побачення, люба моя".

* * *

"Вітаю тебе, моя мила дівчинко.

Сьогодні я отримав твого листа. Спасибі. Мені його принесли прямо на чергування, і мій настрій одразу поліпшився. Та й чому б йому не бути хорошим. Несподіванок більше ніяких не трапляється. Скоро кінець нашої зміни. В принципі, я вже давно міг би поїхати. Ніхто ж мене не змушував тоді, як усіх нас відправляли, лишатися з приїжджими. Але вирішив усе ж добути цю зміну до кінця. А там уже нехай інші бережуть це пекло.

Вже швидко ми побачимось. Я багато-багато чого скажу тобі при зустрічі. Я впевнений, що ти перестанеш сумніватися в своїх почуттях до мене і теж полюбиш мене. Я дуже кохаю тебе, і впевнений, що почуття такої сили завжди знаходять взаємність. Ти полюбиш мене. Дай тільки вирватися звідси. Я заворожу тебе ніжними словами, я тебе носитиму на руках доти, поки ти не признаєшся, що теж любиш мене.

Ми будемо щасливі. А всі ці побутові, всі ці бюрократичні проблеми, про які ти пишеш... Вони швидко скінчаться. Назад вас не вселять. Це неможливо. Скоро всі це зрозуміють, визнають. І тоді їм доведеться давати квартири. І вашій сім'ї теж. І нашій з тобою новій, молодій сім'ї.

Ми скоро побачимось, моя люба".

* * *

"Уважаемые товарищи родители!

С горечью и прискорбием сообщаем, что ваш сын (пропуск, далі вписано від руки) Сергей Степанович Журбенко (пропуск, далі - машинописний текст) скоропостижно скончался в госпитале от пневмонии, протекавшей в острой форме на фоне почечных колик, что затруднило лечение.

Память о вашем сыне, проявившем сознательность при ликвидации последствий аварии на ЧАЭС, навсегда останется в наших сердцах.

Замначмед

временного госпиталя (підпис) М.Стовба.

Замполит

сводной пожчасти (підпис) М.Кирьяк."

* * *

"Привіт, подружко!

У мене радість. Нас нарешті теж визнали евакуйованими і пообіцяли квартиру на Троєщині. Кажуть, до зими здадуть будинок. Я вже й номер квартири знаю - 97. Кльово? Так що ти даремно в Києві не лишилася. Подумаєш, сказали не лишатися. Куди б вони ділися? У нас завжди так: спочатку - "ніззя", а потім - можна, "в віде ісключенія".

І ще одна новина. Сергій помер. Ну, пам'ятаєш того кумедного офіцерика? Пожежника, який якраз перед аварією почав до мене клинці підбивати, пам'ятаєш? Так він помер. Як нас евакуйовували, він лишився. З приїжджими, на атомній. Сам захотів. Добровольцем. Листи мені писав. Такі кумедні. Різних ніжностей понаписував. Так гарно писав! Майже щодня я від нього листи одержувала. Цікаво було. Вже перед кінцем своєї зміни написав мені, що як тільки приїде, заміж мене візьме. Який там заміж? Як загримів до госпіталя... Три місяці там провалявся й оце недавно помер. Жаль хлопця. Душевний був. Мені так більше ніхто не напише. Сашко тіки ревнувати вміє.

Ну, бувай!

На новосілля запрошу обов'язково!

Твоя подруга Свєтка".

* * *

"Довідка,

видана в тому, що за одностайним висновком комісії, хвороба Журбенка Сергія Степановича, яка призвела до його смерті, не могла бути викликана впливом на його організм тих обмежених доз проникаючої радіації, яким покійний підвергався (так у документі) під час короткочасної роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Довідка видана для пред'явлення за місцем призначення.

Члени комісії ..."

(підписи, кругла печатка).

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...