пошук:  

>> Юр Олекса: Песиголовець

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  olexayur

 

 

З безодні ночі лунало тужливе собаче виття. Під колесами карети потріскував кам`янистий подільський шлях, і в цих звуках пані Софії вчувалась солодкаво-нірванна мелодія спочинку.

Далека дорога втомила її шляхетне єство. П`ятнадцятий раз вона читала "Отче наш", але примхливий янгол сну чомусь не поспішав розкривати свої наркотичні обійми.

В ній прокидався страх. Страх, породжений самотністю. Юзеф Цінський, законний чоловік пані Софії, сенатор і каштелян Кам`янецький, спить праворуч дружини, відкинувшись у м`якому дорожньому кріслі. Десь там, у нічній пітьмі, їдуть на гнідих козацьких конях мовчазні охоронці. А вона одна чекає кінця безсонної ночі і обридлої подорожі в цій розкішній клітці на колесах. За маленьким віконцем пропливає загадковий український праліс, що у фосфоричному сяйві місяця нагадує ікону "Страшний Суд".

А в кріслі поряд міцно спить Юзик. Що йому до жінчиного страху? Іноді ця камінна незворушність доводить її до сліз.

Певно, двадцять літ – завелика різниця для подружжя. Три роки тому, коли гуляли їхнє весілля, Софійці було шістнадцять.

Вона казала "ні", але все вирішили тато-мама і гроші нареченого. Батьків маєток було закладено у лихваря, і викупити його старий Любичівський не мав змоги. До того ж польська кров Цінського вважалась "блакитнішою" за українську, а Любичівськи були з українців.

Вони жили неподалік колись славного і великого міста Києва. Батько Софії ще замолоду перейшов у католицтво, тому в домі панували польська мова та звичаї. Лишень безвольна і затуркана мати іноді їздила до Києва в православний Печерський монастир, беручи з собою старшого сина Станіслава…

… Двадцять п`ята молитва незакінченою звисла в повітрі. Але янгол сну не зміг розтулити жіночих пальців, і вони продовжували стискати чотки, гарні кипарисові намистинки яких увібрали в себе не один відчай, не одну хвилину смутку своєї володарки. Не були перебірливі - кожен імпульс, кожна молитва з кінчиків пальців пані Цінської ставали набутком їх кипарисової пам`яті…

… Вона у батьківському домі. Служниця запалює лампи в її кімнаті, невміло, наче дресирована ведмедиця, котру мучить на втіху роззявам хитромудрий циган, залазить на ослін, щоб запалити лампаду перед іконою Богородиці. "Матка Боска, Крулєво Польска…" Це батько за якийсь огріх примусив Софійку читати молитву, але чи до чоток зараз, коли надворі буяє весна, коли хочеться до упаду сміятися – з пальця, з невміло вжитого слова, з безпорадності інших?

"От якби вервиця стала звірятком!" – і кипарисові намистинки, виявивши у своєму звіринці одну-однісіньку змію (так зве лукавого якась із молитов), поступово набирають видовженої форми, зливаються в єдине ціле, починають звиватися у руці і здавлено шипіти.

Пустунка зводиться з колін, нечутним кроком підходить до служниці і кидає їй за пазуху чудовий слизький гостинець з роздвоєним язиком. "Жертва" поволі обертається, але крик неймовірного жаху виривається чомусь не в неї, а у… Софійки.

ПЕСИГОЛОВЕЦЬ!!!

Страшна вовча твар з одним оком на лобі, що горить ясніш за лампаду, що сверлить її душу і все перелякане єство, заставляючи неслухняні ноги "пустити коріння" в момент приготування до втечі.

Страх миттю розвіяв сон. Софія знову в напівтемній кареті, у м`якому оксамитовому кріслі. Тьмяне світло каганця освітлює вдягнену в чорне собакоголову істоту, яка намагається встановити з подружжям Цінських безсловесний контакт, вважаючи зрозумілішою мову двох пістолетів.

За мить пані Цінська чує Юзефове "Матка Боска", але страшні чорні цівки стимулюють її мовчанку. До сьогодні вона вважала розповіді про песиголовців казками. Ці одноокі людинопси, які іноді перекидалися на вовків, собак чи ведмедів і їздили на конях, що вміли стрибати по скелях або вилазити на дерева, здавалися їй нереальнішими завтрашнього дощу. Але два пістолети і вогненне око… Що може бути переконливішим, коли треба довести Реальність?

"Пшепрашам за нечемне вторгнення… Але надворі ніч, освітлена смолоскипами мисливців на вовків… пшепрашам, песиголовців… Ці скажені хорти чудово знають запах моєї грішної душі, вони ненавидять мене і мені подібних… Пані, я не прибулець з пекла – я таке ж дитя Боже, як і Ви. Але чому у мене ІНШЕ ОБЛИЧЧЯ, Вам не зрозуміти. Повірте…"

О, вона й не хоче нічого розуміти! Набагато приємніше було б вп`ястися лезами нігтів у його вовчу твар і заставити посиніти це налите кров`ю око. Хоч лице пані Софії і приховане темним серпанком вуалі, та це не рятує її від його диявольського сяйва. Матка Боска, Крулєво Польска…

Але в кареті, у котрій вони їдуть, є ще один маленький відсік, сполучений з основним невеличким віконцем. До стіни, що їх з`єднує, притулені спинки крісел подружжя Цінських.

Там чергують глухонімі вартові (це – для кращого збереження всіляких таємниць, котрі нормальні люди могли б підслухати). А на стіні висить незапалений смолоскип.

Пан Юзеф легенько натискає на голівку сирени, котра вінчає поручень його крісла. У задньому відсіці раптово спалахує смолоскип. Незайману тишу порушує гуркіт пострілів. Пані Софія зривається з місця. І в ту ж мить помічає, як на грудях песиголовця розквітає кривава квітка. Як він падає долі і здригається в передсмертних конвульсіях. Їй раптом стає гаряче, червона квітка вогняною змією залізає їй в ліве око, а праве починає плакати гадючою отрутою. Цінська непритомніє…

… Сонце. Чисте, мов дзеркало, вранішнє сонце. Ліжко. Кімната з вифарбуваними в зелене стінами.

Відчиняються двері, заходить жінка у жидівському вбранні. Виявляється, що годину тому пані Софію непритомною привезли до корчми, яка стоїть за десять верст від Кам`янця.

"Муж Вашої Милості, - казала корчмарка, - розмовляє з якимось іншим паном в сусідній кімнаті. Там лежить якийсь страшний мрець, і козаки Вашої Милості нікого до нього не підпускають. Ваш муж, ясна пані, післав слугу до міста за лікарем, а мені наказано оберігати Ваш спокій…"

Софія підвелася з ліжка і поглянула в вікно. За небесним годинником було коло шостої. Значить, постріли, від звуку яких Вона втратила свідомість і котрі поставили крапку у земному існуванні одного з песиголовців, пролунали більше двох годин тому…

Нетвердою ходою вона зайшла до сусідньої кімнати. На картатому домотканому килимі лежав труп. Його обличчя вкривав кусень зеленої тканини. Поряд, на стільці, вдивлялося в білизну стелі Пекельне Око.

Невже вона ТОДІ не зрозуміла, що це маска?!

- Ми дуже злякалися, - казав Юзеф гарно вдягнутому панові, що стояв поруч із ним, - адже ще ніхто не осмілювався тривожити нас під час мандрівки. Мої слуги відразу розстріляли його.

- Ти вже прокинулась, моя зоре? – промовив він, вгледівши Софію. – Знайомся, це пан Отто, австрійський шляхтич, родич самого турецького султана. Наш "песиголовець" – його давній знайомий.

- Ви справді знаєте цього розбишаку? – запитала Софія у Османового нащадка.

Так, в рисах австрійцевого обличчя простежувалося щось східне. Та найдужче її вразили очі. Вони мали три повіки. Досі вона бачила це тільки у мисливських соколів свого чоловіка. Тож подумки нарекла чужинця Соколом.

- Так, пані, - відповів Сокіл, - це мій колишній слуга. Рік тому він викрав мою родинну коштовність, і не одну пару мештів стоптав я, йдучи його слідом.

У руках австрійця пані Цінська побачила дивний ніж з ручкою у формі собакоголового птаха. Десь вона його бачила!

Пригадався батьківський дім, кімната старшого брата, його стіл, в шухляді котрого тринадцятирічна Софійка одного разу знайшла щось незвичайне.

Рвучким порухом правиці вона зірвала зелену ганчірку з голови мертвого. Очі Станіслава Любичівського дивилися на сестру з якимсь незрозумілим спокоєм, і в цьому погляді вгадувалась страшна печать смерті…

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...