3. ПРИПЛАКАНИЙ ЧОЛОВІК

"Чоловік з жінкою жили хороше, потім він умер. Скучала вона за ним, каже: "Коли б же він прійшов до мене!" Наварила вечерять і сіла, та знову:

"Коли б мені, Господи, Василь прийшов". Коли гука: "Маріє, одчини!" Одчинила вона, — коли Василь. Посідали вони вдвох вечерять. Буду я ж, каже, до тебе ходить, буду й тішить і буду тебе любить. Послали постіль і полягали спать. І він до ней ходив, так шо неділь до двох, і вона зробилась гладка, — так він її втішив. Стала вона кумі своїй хвалиться: "Кумо! До мене чоловік ходить". Кума пита: "Який?" — "Мій Василь". "Е, ні, кумо, то не Василь". — "А шо ж воно таке?" "А ти з ним удвох вечеряєш?" — "Вечеряю". "Навари вечерять і вріж йому скибку хліба і соли, а ложки не вмочай в страву. Та впусти ложку додолу під стіл і тоді побачиш, які в його ноги". Зробила вона так та як глянула, а в його ноги у вовні. Вона злякалась, а він пита: "Чого ти мене лякаєшся? Тепер холодно, я грошей ніде не зароблю; то я поліз на хату, та узяв кожух, та пошив собі кожушані чоботи, — того в мене і ноги такі страшні тобі, а ти не бійся мене, стели постіль та лягай спать зо мною. Так вони ту ніч переспали. Вона наутро пішла до куми оп'ять, каже: "Еге, кумасю, правда ваша, бо, каже, ноги в вовні ще й хвіст ззаду". А кума каже: "Тепер ти, кумо, вечерять не вари, а возьми своє благословення, та як прийде, то ти його перехрестиш та швидко тікатимеш до мене. Прийшов він до неї, ще й сонце не зайшло. Вона й перехрестила його своїм благословенням та й тікає прямо до куми. Він за нею в погоню. А кума вже одчинила двері сінешні й хатні. Вона мерщій в сіни вскочила, а кума зачинила двері.