5. ПОДРУГА-ВІДЬМА

"В суботу увечері подруга подрузі й каже: "Приходь до мене, сестро, завтра удосвіта та й підемо до церкви". А друга й каже: "Гарно, сестро, прийду". Ото вони попрощалися і пішли: та додому і друга додому. От там, де жила та дівка, що кликала, сіли повечеряли, помолились Богу і полягали спати. Да тілько заснули первий сон, слухають, аж воно стукає під вікно. Мати встала та й питає: "Хто там?" — "Та будіть свою дівку: ми вчора зговорились до церкви іти!" — так і каже під вікном. А мати їй і каже: "Та ще, моя дитиночко, рано, ще й не дзвонили". — "Де там: уже давно передзвонили". От вони засвітили огонь і пустили її в хату. От та дівка встала і начала убираться до церкви. І так неначе вона чого боїться і не хочеться їй до церкви йти та вже не сміє сказать подрузі, що їй не хочеться. Ну ото вона наділа нову сорочку, спідницю нову, полізла на піч достала онучі. А та подруга сидить на лаві, а під тією лавою стояли чоботи тії дівки, то вона й нагнулась за чобітьми та як гляне на подружині ноги, а вони в шерсті, так як у ведмедя. Вона вже ні жива ні мертва, та дівка. От вона вбралася, от і пішли. Та подруга йде вперед із хати й вийшла із сіней надвір, а ця іззаду за нею, та й в сінях остановилась, та й каже: "Ой, сестричко, я забула платка". Як хлопне дверьми та й засунула. А та тоді й кричить їй в двері: "Щастя твоє, шо ти так од мене ухитрилась! Бо я не подруга твоя, а сама відьма. Я б тебе научила, як до церкви скликатись дівкам!" От тоді дівка війшла в хату, а вона, відьма, у вікно торохтить. А батько і мати кажуть: "Шо то ти до церкви не пішла". — "Та це, мамо, не подруга прийшла, а відьма". Ото вона, та дівка, раздяглася, знов полягали спати, уже й заснули, так аж тоді зачали до утрені дзвонити. Вони повставали, засвітили лампадку і свічки, роспустили ладану і повстановились Богу молиться, шо їх дочку Бог спас. Ото вони помолились Богу і ждали-ждали тії дівки, подруги дочки,—немає. Та вже прибігла удень та й питає:

— "Чи ти, сестричко, не ходила до церкви?" — "Ні, сестричко; а ти до мене приходила!" — "Ні, рідненька, я не приходила: я спитала, а мене й не пустили, кажуть: лучше підем до обідні". А ця й розсказала, шо їй було. Подруга й каже: "Ти не думай, сестричко, на мене, я не приходила — мене не пустили".