8. ВІДЬМА ТА ЇЇ ДОЧКА

Посварились на вечорницях парубок з дівкою. Дівка і похваляється: "Ну, сякий-такий, будеш же ти помнити!" А в неї мати була відьма. От раз іде той парубок піздно ввечері на вечорниці, — це щось як дасть йому ззаду під ноги. Він тіко—брязь! Навзнак. Піднявся, дивиться, — нема нікого, тіко клубок качається по дорозі. Він до його, а клубок геть. Парубок бросив ганяться та тіко шо повернеться іти, а клубок оп'ять його як цвохне, як цвохне під ноги, то той все так і гепне ізо всіх чотирьох. І так упостолив бідного чоловіка, що він ледве живий до первої хати добрався. Ну, дума, це дурна штука, і став розказувати людям о своїй приведенції, а хтось і каже: "Це непремінно якась відьма злобу на тебе має. Ти б було хватав той клубок лівою рукою, та не голою, а в лівій полі". На другий раз, скоро послі чи не скоро, оп'ять іде той парубок на вечорниці; от де не взялась собака та так і сунеться йому під ноги. Він, не довго думавши, руку в полу та хвать її. Вона хоть би тріпнулась: як нежива стала. "А, попалась, голубко! Постій же, я тебе проучу, більш не будеш людей лякати!" Звалив її на плечі і поніс на вечорниці. Дівка, котора була в серцях з парубком, як тіко побачила собаку, зараз же і взнала свою матір та скоріш додому, а тій уже, сердешній відьмі, наклали, стіко влізло, а далі й передні лапи поодрубували. Так вона, кажуть, після того ніколи і на мир не являлась, а дочка її так і осталась дівкою: ніхто її й не сватав.