9. ГОНЧАР І ЯРЕТНИК ¹

Їхав гончар з горшками й остановився на поляні ночувати. Шкапа пасеться, а він лежить і не спить. От так як опівночі дивиться — розступається земля коло його. Земля розступилась, і наверх землі виступила труна; із труни виліз чоловік, знявся й полетів. Гончар узяв кришку із труни, обчертив нею кругом горшків та й ліг на ній. Так як перед тим, що заспівають треті півні, прилітає той чоловік, назад ліг у труну, а кришки нема і не причиняється. Він устав і каже: "Гончар, мій дорогий торговець, оддай кришку!" Гончар отвіча: "Не оддам, хіба скажеш, де ти був, куди літав і хто ти такий— чи мертвий, чи живий чоловік". Він сперва було зам'явся, а потім і каже: "Я єсть мертвець, старинний, превеликий яретник, а літав на одну свадьбу поробити молодим, щоб поснули на посаді. Так ти возьми у моїй труні у головах ніж, обріж ним із чотирьох країв крижми тії, що труна всередині оббита, по кусочку, і як найдеш тих молодих в такій-то слободі та підкуриш їх крижмою цією, вони проснуться, і тобі буде дана там превелика награда. Та скорій давай кришку, а то мені врем'я!" Гончар обрізав з чотирьох країв крижми, оддав кришку. Яретник тоді ліг в труну і аж загуркотів в яму. Земля уп'ять ізійшлась, і як будто нічого не було. Січас заспівали треті півні. Гончар як напас шкапу, раненько встав і поїхав у ту слободу, де молоді поснули. Приїжжає в ту слободу, коло того двора народу видимо-невидимо. Він будто і не зна, чого такого миру коло тії хати, і питає: "Шо це тут робиться?" Йому розказали, що так і так пороблено: чи не можеш ти одробити, ми тобі дамо великі подарки. "Та хто й зна, подивлюся". Ввійшов він у хату, дивиться: молоді як сиділі на посаді, так і поснули, і їх ніяк не розбудять. Узяв він накурив їх крижмою, вони січас же устали, як і не було того. Гончар взяв подарки і поїхав собі. На другу ніч уп'ять став він у полі ночувати, в другому місці. Являється уп'ять той яретник і каже: "Здрастуй, гончар, мій дорогий торговець! Ну що, був ти у тих молодих і одробив їх?" "Одробив". "От що, мій дорогий торговець, — каже яретник, — як ти їздиш з горшками, а грошей все не маєш, хочеш, я тебе научу яретником бути, так ти, що задумаєш, те і зробиш?" Гончар отвіча: "Та я сорок літ возю ці горшки, у мене велике сімейство, і так тіки-тіки на пропитаніє хватає. Так, пожалуста, навчи, щоб мені не їздити уже з цими горшками". Яретник навчив його усьому примусу, і він на другий день поїхав додому. Як приїхав додому, а в сусід свадьба. Його і не покликали, а він поробив так, що молоді і вся свадьба розбіглись вовками, поробились вовкулаками. У їхній слободі був охотник такий, що ловив звірів у полі так: вирита глибока яма, прикрита хворостцем ріденько, а над нею на палиці шо-небудь повісить — або курку, або гуску — і звіряка як тіки стане доставати їх, так і провалиться в яму. На другий день чуть світ до того охотника прийшов старий дід-знахур і сказав йому: "Гляди, як підеш до ями і як попадуться вовки, так не бий ізразу, а додивляйся, як є на якому поясок, так розв'яжи його, бо то не вовки, а люди". Охотник пішов до ями, а в ній попалось аж дев'ять вовків; став придивляться, аж вони усі в поясках. Порозв'язував пояски, всі стали людьми. Це була та сама свадьба: молодий, молода і вся челядь, як поїзд їхав дев'ять чоловік, так усі і побігли вовкулаками. Охотник привів їх додому; його стали угощати за те, що одробив їм вовкулаків, а він сказав:

"Це не мене одного поштуйте, а поштуйте і діда-знахуря, Грицька Пайдуна:

він мене научив; якби не він, я б їх побив". Покликали знахуря того, угощають його усім: тіки птичого молока нема йому. Стали уп'ять виряжати поїзд, тіки тронули із двору, а кінь під молодими і упав, і неживий. Знахур Пайдун і каже: "Не трогайте його! А ож дивіться, як прийде той самий, шо поробив вас вовками, і буде їсти коня". Так і случилось: прийшов сусід-гончар і став їсти коня, прямо зубами рве кусками м'ясо і їсть. Тоді запрягли другого коня й поїхали, а гончаря послі казнили.

1 Яретник — єретик, безбожник, чаклун.