11. БРАТ-ВОВКУЛАКА

Повертаються два брати з поля додому. "А що, Грицьку, дуже боїшся ти вовків?" — питає старший брат меншого. "Не знаю, — відказує той, — я їх зроду не бачив". "А от побачиш", — говорить старший. Та й подався за могилу, що стояла при дорозі. Там дістав з кишені два ножі, застромив їх у землю та й перекинувся між ними через голову. Не встиг Грицько й почухатись, як із-за могили вигулькнув величезний сірий вовк. Злякався Грицько й кинувся за могилу у той бік, де зник його брат, але замість брата побачив там два встромлені в землю ножі. Він швидко вийняв їх і стрімголов побіг додому. А за ним біг вовк з жалібним виттям, у якому він не міг пізнати братового голосу. Не раз пробував нещасний вовкулака прокрастися додому, але ікласті пси, що кидалися на нього, примушували втікати. Хуторяни по тому часто зустрічали в околицях охлялого, худого вовка зі сльозливими очима, якими він вдивлявся на вогнище у тому місці, де готувалася вечеря для косарів.

Якось уночі лютий собачий гавкіт у дворі розбудив Грицька. Він вийшов з хати, бачить — собаки кидаються на загнаного в кут кошари вовка. За Грицьком вийшов і батько. Він швидко здогадався, що то за вовк. Швидко підійшов до нього, схопив за в'язи і сильно трусонув. Шкура на вовкові тріснула, і з неї виліз старший брат Грицьків. Коли все втихомирилось і бувший вовкулака, сидячи за столом у хаті, попоїв, то на материне: "Синочку-голубчику, що ж ти їх, як вовкулакою був?" — відповів: "Обгризував на деревах ті місця, за котрі люди брались руками, — тим только й жив".