12. СТАРИЙ УПИР

Повідають, що от тут на селі Медвижі заслаб був раз чоловік — перший багач у селі. Кричить та й кричить, в'єся з болю, а що його болить — не може сказати. Що вони його до дохторів, до ворожбитів возили; що людей перепитували, що йому раду давали, яку хто радив, — нічого не помагає. Аж далі нараяв хтось: "Ідіть, — каже, — до Бусовищ, до того й того господаря, у него є сліпий отець, як вам той не поможе, то вже ніхто не поможе". А у того багача два сини були, парубки вже дорослі. Зараз запрягли, поїхали. Приїжджають до хати. "Слава Йсусу Христу!" А той сліпий із-за печі: "Ага, справив вас мій ворог тяжкий до мене! Ну-ну, пригадаю я йому тоту прислугу". Ті аж одебеліли, дивляться: а він сидить на печі сліпий, сивий, а на лиці такий червоний, як кат. Зачали вони до него: "Будьте ласкові, татусю, змилуйтеся! ми вам уже..." Та де тобі, той їм і говорити не дає. "Ідіть собі від мене, я не хочу через вас у біду впадати! Ви гадаєте, що я все можу, а то є й сильнійші від мене, а з тим, що до вашого тяті вчепився, вже раз мав пригоду, бачите, і очі через него стратив, а тепер, як другий раз з ним задеруся, то певно знаю, що смерть моя буде". Ті бідні хлопці не знають уже, що робити, а далі гадають: "Все одно:

нажене то нажене". Зачали його ще дужше просити; пообіцяли пару волів, котрі собі схоче вибрати. Прийшов і син того сліпого, також за ними слово промовив: "Ну, ну, татуню, не перечтеся! Ви, — каже, — дасте йому раду". Потроха, потроха, якось того сліпого упросили. "Їдьте ж, — каже, — тепер собі додому, а на новім місяці приїжджайте". Добре, приїхали на новім місяці, прогостилися там до ночі, а під ніч сліпий зібрався на фіру¹. "Везіть же мене, — каже, — на границю вашого села, до того й того кіпця!" А той копець геть-геть від дороги, на толоці, під самим лісом. Приїхали до кіпця — пітьма, хоть око вийми — стали. Мій сліпий скочив з воза, як хлопець, та й бух — пластом на землю. "Стійте ж ви тут, — каже, — а як крикну на вас, то приходіть до мене. А заступи маєте з собою?" "Маємо". Притулив він лице до землі, нюх-нюх, як той пес, та й поліз далі. Ліз-ліз, нюхав-нюхав, аж далі крикнув:

"Сюда!" Хлопці прибігли з ліхтарнями. "Копайте тут!" Взяли копати, а той сліпий, як пес, обома руками землю розграбує та аж зубами скрегоче. Десь так за годину докопалися до костей. "Ага, ось він!" — крикнув сліпий та й як почне над тими кістьми щось шептати, як почне кричати, ніби сваритися, то парубки мало зо страху не повмирали. Так кричав аж до сходу сонця. "Ну, — каже до парубків, — тепер засипте яму назад, уже він нікому шкодити не буде, але й я нікому більше не поможу. Везіть мене додому". Завезли його — до трьох днів він і помер. А тата свого застали дома здорового. Син того сліпого з Бусовищ прийшов і щонайліпшу пару волів узяв.

1 Фіра — віз.