Юрій Островершенко

ВХІДЧИНИ

Дрогобич
Видавнича фірма
"ВІДРОДЖЕННЯ"

1996

ББК 84.4УКР
О 78

Першокамені Богополя між Богом і Синюхою, первні оріїв степової Оріяни-Припонтиди-Русі-України, корені найдавнішої мови переплилися з мікросхемами ХХ століття, з сивим димом біленької хатини, з псіхеєю-душею, що, мов естафета, передається з тіла в тіло, з покоління в покоління.

Читач матиме змогу стати учасником передавання цієї естафети.

Художнє оформлення
Катерини Островершенко

Редактор видання
Ярослав Радевич-Винницький

^{О4702640202–004}Без огол. © Ю. Островершенко, 1996.
⁹⁶ © Видавнича фірма
ISBN 5-7707-9584-0 "Відродження", 1996.

Замість переднього слова

Юрко Островершенко належить до тих невдатників і сіромах, що вони з необачки розкріпачили собі душу та дозволили взяти гору своєму поетичному хистові, а відтак прирекли себе на довічне галерництво.

Поет обмежений у виборі. Він мусить, на відміну від вередливої бджоли, збирати мед навіть з кропиви. І найменшої йому за це віддяки. Жодного сприяння. Навпаки: на поета, а тим паче новонародженого (як спалах нової в небі зірки), світ дивиться зашморгом. Або вовком. Це – що кому більш до вподоби. А проте справжньому поетові то байдуже. "Нам своє робить!"

До таких одчайдухів пристав і Юрко Островершенко. Та ви й самі усвідчитеся, прочитавши його "Вхідчини". То є мужній поет, метафоричніший за саме життя. І... печальніший. А печаль – то зашпори серця. Так він і живе, Юрко, з тими зашпорами, так і пише із зашпореним серцем.

А проте тримається з гідністю. Поет тямить: знаки горя, печать утрати належить – мовби жалобний одяг – носити без перебільшення самого трауру. Скорбота мусить бути стриманою.

Зате запеклим нестриманцем стає Юрко Островершенко, коли вдається до веселощів і "вольностей", тонкого гумору та селянського лукавства в зображенні світу.

Кількість якісних вражень обмежується числом ясних думок. На щастя, Юрко мислить ясно й виразно. Тим-то читачеві буде чим уразитися й порадіти.

На мій погляд, книжка вельми вдала. Талановита. А головно – вчасна. Передовсім тому вчасна, що Юрко Островершенко, мешканець Півдня України, вже самою лишень своєю поетичною з'явою в оцьому жаско зросійщеному регіоні доводить скептикам і манкуртам: "Ще не вмерла Україна!"

Шануймося, пане-брате Юрку, то й спроможемось.

Борис НЕЧЕРДА

ВХІДЧИНИ

"відчини вхід"

не благав
не наказував

не кричав
не шепотів

не говорив
не мовчав

не бажав
не не бажав

Слово і справа Божі
його забаганка
йому видніше
знає що чинить

не боявся
не не боявся

звик просто

найріднішим
найтеплішим
найяскравішим

запам'яталось
запам'яталось сонце

чорне сонце сну
те сонце – сон
сонцесон

задивлявся

а це...
це сонце
це сонце – золото

випікало очі
боляче
доки не звикли

коли вхід ставав виходом
лише на мить
навіть не встигли
переглянутися
сонце чорне і сонце руде
бо тілом
тіло пронизувало

за мить
вихід-вхід
ставав лише входом
знову
навіть не боляче
отвір затягувався
щоб стати отвором

мовчки
вереск
ще не кинувши
очі на вістря
променів
сонця-золота

відчував мабуть
ще тоді не хотілося
чинити хід
щоб справляти
вхідчини
суму свят
не хотілося
печалі празників

щоденно на вістрі
променів
і звик

воля Божа
Його Слово і справа
його забаганка...

* * *

Усе у білому морозі:
Трава дерева і стовпи.
І на паркані,
Й на порозі
Сліди зимової сівби.
Завуальовані туманом
Дахи ще заспаних хаток...
Торкни мене, магічний ранку!
Виходжу.
Крок.

* * *

В завиванні змагаються
Вітер і пес.
Пес зривається з цепу,
А вітер – з небес.

* * *

...через Богове поле
люди простелили
асфальтову пілку<пілка – доріжка на підлогу>
щоб ноги не грузли в багнюці
І щоб не так часто мити черевики
бо надто скоро псується шкіра
(а ще швидше ерзацшкіра від води)
тож і я перетинаю Богове поле
пробігаючи тією пілкою
перетинаючи його щоразу згадую
як колись навесні мені здалося
що я Гуллівер
(ні колеса не ковтав і не коловся)
просто диміли купи торішнього листя
мов справжні вулкани

* * *

Ллє вічне соло
вічний соловей...
Йому не страшно
в чорній хащі саду...
Ллє уночі в сни
звірів і людей
свого кохання
ніжну серенаду.
Мені не спиться...
Я бреду на спів,
а відчуття,–
неначе ніч ця, сниться...
Й бузкові подихи
в штрихи безсилих слів
І журавель – прадідова криниця...

* * *

... навпроти – берег стіною
вкрапований золотом
ліхтарів та вікон
ледь помітно
відокремлений пунктиром обрію
від беззоряної стелі неба

в ошатній темряві – мій БОГ
<Бог – давня назва річки Південний Буг>...

* * *

...Кожна вишня
в твоєму садку –
це краплина народної крові
обпечися на цьому рядку
і покайся
на скривдженій мові...

* * *

...вода і тіло
легко так пливти
зусиль ніяких –
сплеск... і насолода
на гривах хвиль
ще й душу пронести
зникає берег
сонячна погода...

* * *

...чи простиш Господи?
перегукувалось
від обрію до обрію
отвору в повітрі шукаючи

...чи простиш?..
падало в небо
злітало до землі
шаруділо хащами цвинтарів
шугало поміж сивими дзвонами

...простиш Господи?
відлітало на мить
назавжди поверталося
відлітало назавжди
на мить поверталося

зникало в блакиті
з'являлось в тумані
пірнало в темряву днів
у світлі ночей виринало

...перегукувалось...

від знака Христа до знака Сатани
від знака Сатани до знака Христа

отвору
отвору шукаючи
Господи! простиш!? чи?...

ВЕЛИЧЕЛЬНА ПОЕТАМ

                Боже мій!
Поетів скільки в світі?..
А яка довжезна нитка слів!..
Чаклуни!
Плетуть магічні сіті,
Як лунає чарівний їх спів.
Ось почув...
І навіть не помітив,
Що й душа і серце
В сильцях, ах!
                Боже мій!
Поетів скільки в світі?..
Скільки ж душ
                й сердець
У них в руках!

* * *

Смішний сей світ
Смішніший ще поет!
Іван Франко

Коли життя смішне, мов клоунада,
А ти актор водночас і глядач,
Блукаючи повз мури душ, не дач –
Живеш і граєш як велить громада.

* * *

вогонь у небі –
тіні на землі
ідучі
їдучі
летячі
нерухомі
є тінь і на письмовому столі –
мовчить
у втомі

* * *

...комендант гуртожитку харкаючи словами
навіть не удає що розмовляє з тобою
грюкаючи променями своїх поглядів
об холод скла його очей
намагаєшся зігріти його душу
втомившись згадуєш що він комендант
а ти
може й не поет
раптом мовчки виходиш з кабінету
ледь встигаєш завернути за ріг
і уникнути потоку синтаксичних конструкцій
виригнутих тобі навздогін
твій слух вловив лише їхній ляск об стіни
та шум струмків що стікали на підлогу...
...отямившись повертаєшся щоб ... подякувати...
і попрощатись...

* * *

...йдучи проти вітру
перехоплюю погляд
випадковий
випадково
зістрічної блондинки
...............................
за перилами мосту
золотою лускою хвиль
виблискує БОГ
Боже як розхристалось сонце
як синій вітер перейнявся
вогнем...
...по-же-жа...

* * *

...про тебе
жодного слова
жодного рядка
жодного вірша
жодної поеми
лише думки
                думки
                думки...

* * *

залишаючи позаду
митниці думок
кордони почуттів
вузлові станції вчинків

рахуючи шпали долі
збиваюся з рахунку

починаючи рахувати спочатку
намотую кілометри метрів
на м'язи ніг і відчуваю
як часто збивається з ритму
годинник серця

віддаляюсь

віддаляюсь і віддаляюсь
від вокзалу життя
в напрямку кровавого знаку світлофора
усвідомлюючи
що кожної миті
він підморгнувши
може заспокійливо ударити зеленим...

* * *

розкаркалися здосвіта чорнющо
мов знаки в партитурі на дротах –
ворони й ворони жахливо воронющі
мов смерті жах

ще й ранок стерво стишено-похмурий
суцільно сірим світ заволокло
себе у себе силою занурив –
пишу назло

назло пишу –
буденності жорстокій
байдужості мовчазно-голосній

і на добро –
Вітчизні кароокій
з печальним поглядом
з-під дивно довгих вій

З ПРОЗИ ЖИТТЯ

...колись не думалось про неї
тим паче про її ціну
та ось
подумалось
і ти шукаєш
шукаєш її щодоби
знайшовши платиш шалені гроші
наприклад за одномісний номер
в готелі
а ще знаєш що насправді вона неоціненна
вона має величезну цінність
бо шедевром є самотність
якби ж вони знали
якби знали про це бізнесмени
вони могли б збожеволіти
від надприбутків за продаж самотності
і врешті решт коли в жодного з бажаючих
не вистачило б грошей
припинили б проектувати готелі
з одномісними номерами
та поки що вони підвищують ціни
не настільки щоб збожеволіти
бо не знають напевне про те
про що дізнався ти
адже володіючи самотністю щомиті ризикуєш

бути пограбованим
особливо тоді коли ти
володієш самотністю як шедевром...

БУДИНОК БЕЗ ПІДМУРКУ
(мертвий поверх)

...на енному поверсі
мертвому поверсі
тихо аж нудно отут
та інколи правда
бува серед ночі
лунають дурні голоси
дівок наркоманок
а мо' лесбіянок
а може разом те і те
ось
регіт їх рвано-шалений
шматтям крізь стіни летить
без дозволу занурюючись
в отвори вух
так
все
вони починають
починають оживляти
оживляти цей мертвий поверх
три реаніматорки
зі скляними холодними очима
бездухі безстатеві істоти
що вдають із себе жінок
щодня міняючи свої
маскувальні халати
раптом:
стук... регото-вереск...
тиша
стогін.. зойк... крик... крик...

* * *

...опівночі перед Великоднем
зненацька з'явилась величезна оса
і почала битись головою
в груди Джоконди
це він здогадався я
на щастя Джоконда під склом
а скло осонепробивне
був переконаний я
та раптом самогубець зиркнув на стіл
і за мить закружляв
над "Автостопом" Оксани Забужко
самогубець пересвідчився я
і рятуючи грішника від пекла
накрив його
двістітридцятидвохсторінковою плитою
"Українського віршування ХХ століття"
настільна лампа погасла
перевірив – вимкнули струм
у вікно постукав сусіда
довелося поставити
пляшку і свічку...

* * *

...стати вітром
                щоб пестити в полі квіти...
...стати вітром
                щоб мертві ламати віти...
...стати вітром
                щоб з листям погомоніти...
...стати вітром
                щоб легко було летіти...
...стати вітром
                щоб довго було летіти...
...стати вітром –
                мовчати не говорити...
...стати вітром –
                собою тебе оповити...
...стати вітром
                щоб ще раз... іще прилетіти...
...стати вітром –
                літати...
                                летіти...
...СТАТИ ВІТРОМ...

* * *

І відцвіла весна,
і відпалало літо,
і відсльозила осінь
синіми слізьми,
і сіється печаль
крізь кольорове сито,
і стелеться зима,
і сніг кричить:
"Візьми!.."
і взяв би я його...
Та плеснули долоні,
і зникло враз усе:
сніг, голос і зима...
Залишились: печаль
і я на підвіконні,
і книжка на столі:
АЛЬБЕР КАМЮ "ЧУМА"

* * *

...захопившись
грою в бісер – граєш
набираючись досвіду
вдосконалюючи майстерність
незважаючи на "рох-рох"
що лунає довкола...

* * *

...а чорнота твоїх дерев
ще ледь присніжена
(опівночі)
мій саде
та вранці
(бачив вже не раз)
як на одну із рук-гілок
крук чорний сяде
і ти тримаючи його
в своїй долоні
мовчанням в світ
відповіси
на "кар" холодне...

* * *

...бачиш дороговкази
і розумієш
що вже знаєш
з якого лона
бере початок шлях
якою прірвою закінчується
і розуміючи що знаєш –
летиш
інколи усміхнений
як дурак...

* * *

Ще стільки зір
у неба не було,
таких ясних
воно ще не тримало.
Дрімало, снігом
вкутане село...
Під зорями
поволі засинало...
Русява тиша
в білих чобітках,
блукала мовчазна
поміж хатами...
І в кожній шибці
цвів химерний птах,
гаптований сріблястими
нитками
Мов зачарований –
дивився і мовчав...
Дерев зимових
чорні силуети –
дивились і мовчали...
Я чекав...
На судний день
на куполі планети.

* * *

Стус – ти наш Ісус.
З почутого

Та досить вже...
Не сіпайте Стуса.
Вже досить...
Не чіпайте Симоненка.
Є манія в задрипаних писак –
хапатися за них
і за Шевченка.
Пробачення...
За те що погрішив,
Торкнувши прізвища святі,
Не зміг змовчати.
Бездумно так штовхать їх
в невірші
це ж мов Богинь...
Богинь! – у сексплакати.

* * *

...якби платили пристойну платню
працював би за фахом
заробив би грошей
та й купив би найкращу вудку
коли б мав вудку навчився б рибалити
ставши рибалкою рибалив би до тієї миті
поки не спіймав би золоту рибку
коли б піймав її то відпустив би
навзаєм побажавши хисту до малювання
коли б дала мені того хисту
став би художником
ставши художником взяв би приладдя
та й почав мандрувати світом
мандруючи світом писав би портрети
портрети дерев
всіх дерев які б траплялись на шляху
                                (крім кипарисів)
щоб не образити Ван-Гога...

* * *

...крізь краплі скла
на шибці дощу
бачу
як чайна троянда
нескінченним коливанням пелюсток
руйнує прозорі обриси вітру
уважніше
уважніше
сама
якщо бажаєш...
По клавішах
наосліп
твої руки –
шукають
і знаходять
дивні звуки,
і з'єднують
їх голоси квапливо
у переливи...
А далі музика –
народжена тобою
з роялем чорним
під високою журбою.
Я вдячний,..
Я почув її...
Почув.

* * *

Мелодію...
Мелодію забув...
Тому, мабуть, зів'ялені слова
тієї пісні,
що не народилась.
Але ж могла...
Могла б перестрибувати
з одних вуст до інших душ,
слизнувши непомітно
лабіринтами вух,
пробігши шалено
звивинами мозку,
щоб, повідчинявши клапани серця,
припасти до арфи душі
і бриніти, і лунати...

Але ж мелодію...
Мелодію забув!..
Чи загубив,
дорогою йдучи...

* * *

Дощ перестав.
І з мокрих, голих віт
Краплини падають, зникають...
Ось остання –
Зависла і вдивляється в цей світ
Чи слухає пташине щебетання?..
З'явилось сонце,
А вона висить –
Чекає на свою останню мить,
І промені, як скло, переломляє...
У діаманта з сонцем, видно, грає.
Остання гра останньої краплини.
А мить, мов спить:
Не йде, не мчить, не лине.
Маленька драма – крізь віконну раму.
Дощ перестав...
Краплина серед Храму.

* * *

Олексі Різниченку

Не було пострілів...
Був монотонний стук... коліс...
В кінці шляху без перестанку гупав прес...
Робота йшла звичайна й повсякденна –
Поетів пресували ... поіменно.
І від ударів наливався злістю прес,
Що не удар – робився червонішим...
І швидкість збільшував ґранатовий експрес,
І прес здававсь могутнішим, ріднішим...
Тріщали долі, як живе гілля,
Слізьми і кров'ю захлиналася земля,
Мов іскри, ямби та хореї
Летіли геть... за Піренеї...
І десь в Америках, Канадах...
(озону подих, духу надих)
В наш бік хилилися свічками –
Світити нам, згорати з нами.
І час настав!
І ті пресовані, тепер колишні репресовані,
Нарешті реабілітовані.

Не було пострілів...
Був монотонний стук... коліс...

* * *

...сьогодні місяць
знову в ореолі
мов перед образом
стою я перед ним
прадавня тиша
в свіжім
чорнім полі
і таїна
у погляді отім...

* * *

...обережність кроків
злякана ніч
остання хата села
аж стріха дибки
хижий подих в потилицю
чужинці
чужинці здалеку...

ГЕТЬМАН МАЗЕПА
(монолог по воскресінню)

У мене філософія своя
(вселюдська, всеземна, всегалактична)
В мені моя Україна
І в ній я,
І доля, як її, моя трагічна!
Жить – живемо... У кожного свій вік.
Та хіба так, як кожен з нас бажає?
Вже протягом стількох тисячоліть
                РОЗПОВИВАЄМОСЬ...
Та все щось заважає...
То крижаний період і потоп,
То лад первісний і поганська віра,
То хижий цар і зляканий холоп –
Довіри і добра безмежна міра!
Та віриться, що всі мої брати
І сестри всі, нарешті зрозуміють,
Що спутаним ні долі не знайти,
Ні волі, про яку так мріють!

* * *

... зареготало місто трамваями
вдосвіта
аж злякалося сонце
і насупилось небо
і заплакали хмари
і спросоння
залишся
не йди...

* * *

...прощання ще не зраджувало нам.
Микола Вінграновський

Ти не любиш прощатись.
Я теж не люблю...
Ми не хочем Прощання!
Та що нам робити?
Коли доля роздвоїла
Нам колію,
Коли легко мовчати,
А страшно... любити.

* * *

...назустріч голос
вродливої
наркоманки що блукала
слизькими дорогами вен
після пошуків Бога
тільки очі
                молитва
                вуста що шепочуть
                повертається...

* * *

Повз пантеони,
Чітко і смиренно,
Крокують наші долі,
День за днем...
Живеться весело,
Байдуже, що злиденно,
Щоденно крок.
Куди лиш не збагнем.

"Чи довго ще?.."

У відповідь: "Ми звикли..."

Дивується не наш якийсь дивак:

"ПО КОЛУ РІК У РІК
                І ЗНОВУ В СВІТЛЕ?.."

І долі кажуть: "НІ!"
А роблять: "ТАК."

Повз пантеони, чітко... і смиренно...

* * *

...розхристані душі хмар
розхристане серце сонця
вітер пастух отар
Ще не второпав що коїться
..........................................
прокинувсь
а вони
золоторунні...

ПОМИЛКОВИЙ ПРОГНОЗ

Зелень дерев і трав
Запалена сонцем раннім,
Боляче аж очам,
Карим очам у травні
Погляд мерщій в блакить,
В простір, у прохолоду.
Щастя блакитна мить...
Очі шукають воду...
шмаття калюж знайшли –
Сонце! блакить і зелень!
Хмари, мов гори!..
Йшли...
Ох, задощить червень.

* * *

...голос пісню поніс
від села
відлетіли утрьох
з вітром змовились
мить
й незчулись
як вже мною спіймані
до села думав
трьох приніс
тішився
спохватився ні вітру ні голосу
лише пісня
ота про два кольори...

* * *

...безліч поглядів
що ковзають по тобі
не встигаєш запам'ятовувать
ними виказане
скільки не пригадуй
у темряві
читаючи долоню стелі
прокинувся
й знову...

* * *

Обабіч дороги –
скелети дерев.
Лиш осінь померла,
душа спорожніла.
Смеркає.
Волого.
Куди йти тепер?
Скоріше б журу цю
зима забілила.

* * *

Ти напроти,
Сіла по-турецьки.
І завмерла,
Мов японська нецке...
Я ж читав...
Читав, не зупинявся,
Віршики, молитовки свої...
Час від часу,
Тільки подивлявся
На дитячі витівки твої.

ГЕНІЙ
(криза)

Потужний поетичний струм
Не струменить з душі моєї...
Сьогодні в ній панує сум –
Лакей у золотій лівреї.
Він сумувати душу змусив.
І чорним чубом, чорним вусом
Я похилився над столом...
І голови важкий шолом
Лежить на дикому папері...
Сумую я...
"Лакей, за двері!.."

* * *

На іспиті вродлива "попросила" невродливу:
"Наведіть, будь ласка, приклад метафори".

"Білий, як кінь",– замріяно відказала невродлива.

Присутні вибухнули сміхом.

На мить невродливою стала вродлива.
На мить вродливою стала невродлива.

Може, тому, що умились слізьми?

* * *

...оберт...

три чорних тюльпани
загорнуті в холодний малахіт вази
третю ніч
і
третій день
помирають на білому підвіконні
вдень: зранку до обіду
крізь безбарвні шибки
цю трагедію дивиться сонце

...оберт...

вночі: до півночі
крізь чорні шибки
цю трагедію дивиться місяць
найдовше за тюльпанами
спостерігають хмари і зорі
хто ж більше?..

...оберт...

* * *

...так тихо
чорно-біла кішка
вночі дорогу перейшла
завмерла
посиділа трішки
і крізь штахети проповзла
а в небі хмара чорно-біла
повз місяць молодий летить
в долині річка серцю мила
так тихо
як життя біжить...

* * *

Я загадав собі про тебе сон
Я загадав тобі про себе сон

Ти загадай собі про мене сон
Ти загадай мені про себе сон

НІЧ – Я
НІЧ – ТИ

Снимося... В унісон...

* * *

...тихо...
...секунд лиш кроки
в порожній кімнаті чути
я у кімнаті – поруч
а за вікном лютий
лютий
одна лиш назва
ні люті
ні гонору з снігом
стоять он як кури мокрі
дика груша з грецьким горіхом...

* * *

"кінець кінця
початок початку"

вигукнули чотки
"невже?"
здивувалися пальці

* * *

...ще незаплетена
зі сну
невигадана
справжня
загадкова
на пальчиках
тихесенько
у ранок
у кришталевий ранок
і не чути...

* * *

Забудь мене.
Згадай.
І знову
На довгий час
Мене забудь:
Як недоречність,
Як розмову,
Як сон,
Як річ,
Як Слова суть...
...................
Забудь мене.
Згадай!!!
Забудь!

* * *

...знесилений
забутий –
сумнооокий...
упав
піднявсь

піднявсь
упав – це збоку...

усміхнений
розхристаний –
щасливий?..
піднявсь
упав

упав
піднявсь-можливо?..

засмучений
неголений –
нещасний...

твій день народження
без тебе...
передчасно...

* * *

...на вістря
штахетин
винограду
повисло тіло

перестрибував?
чи навмисне?..

а тепер?..

пізня осінь
в сльозах
над багряним
прощалася
а на ранок

сніг
сніг
сніг
на рани...

* * *

Борисові Нечерді

...як далеко позаду
та скорботна весна
із затишком дідових рук
в надвечір'ї
з солодким присмаком
бабусиних слів
уранці

як далеко...

* * *

...самотня скрипка
і блукаючий смичок

у безмежнім просторі
темряви

в один голос...

* * *

...прибіг серед квітня дощик
покрапав у шибку зранку –
привітався
та й давай в лова грати
з птахами в небі безкрайому
з дітьми в травах зелених
поміж квіту абрикосового

сидить сивий вітруган у затишку –
тішиться...

* * *

...отут черниці
твого віку
вчаться мови для розмови з Господом
а у вільний від навчання час
вони сідають за кермо
модерних авто
і мчать до центру міста
порушуючи обмеження швидкості
за що сплачують штрафи
пильним інспекторам

і чого поспішати?..

ФУРШЕТ

...знайомі будьмо
ви це ви
я знаю
і ви
і ви
і ви
я знаю
я читав
ким буду я?
я ще не я
а може вже не я?
не знаю
моє ім'я?
ім'я моє не я
і вас
вас теж вітаю
бажаю вам також
вас чув
вас бачив
вас читав
пробачте вас ні разу
на пам'ять?
знаю
так я вже придбав
і прочитав
так так читаю
пробачте не впізнав
за вас
за нас за цю печальну пані
і її погляд що не розгадав...

* * *

...цього вечора
очікуючи найурочистішого зі свят
ми насолоджуємось запахом хвої
не помічаючи як вічнозелене дерево
поранене насмерть
тріумфально втрачає вічність
щороку увечорі в січні
тріумфально
не помічаючи
очікуючи
насолоджуємось
ми...

* * *

...ну і що,
                мовчиш?..
...ну і що,
                твориш?..
...ну і що,
                брениш?..
...ну і що,
                гашиш?..
...ну і що,
                сопиш?..
...ну і що,
                що лиш?..
...ну і що?..
                облиш...

* * *

...зненацька хтось невидимий
жбурнув у обрій пляшечку
червоного чорнила
вона з фурчанням полетіла в бік заходу
і аж чавкнувши
розбилася об сонце
після удару світило напружилось
почервоніло стало хилитися
і впало в провалля –
за терен горизонту
в мить падіння відкинувши
те чим було заюшене
на вільне місце –
між бризками завислими в блакиті
чорнило розтеклося
і за мить білосніжні хмари
всмоктали червону рідину
і стали закривавленим шматтям вати...

* * *

Світлій пам'яті
поета Тараса Мельничука

...того ранку
тут зникли
там з'явилися
росини
зібралися
всі до одної
щоб стати росою
росою – красою княгинею

долинами горами
степами полями
лісами садами

наввипередки зі смертю
до князя
до князя роси

того ранку
там зникли
тут з'явилися
росини

(у володіннях княжих)

смерті тіло залишивши...

* * *

Пам'яті Я. Я. Тарана,
Заслуженого вчителя України

Коли біль стріляє в серце,
Не здаваймось. Аvе, друже!
Хай стріляє, серце стерпить...
Тільки б не поранив душу.

Коли сум стискає серце,
Не сумуймо. Ave, друже!
Хай стискає, серце вперте...
Тільки не вдушив би душу.

Коли смерть спиняє серце,
Не спиняймось. Аve, друже!
Хай спиняє, серце мертве.
Тільки б не спинила душу.

* * *

він посміхається
не так
не так
він думає й говорить
бо він –  чужак
                чужак
                чужак...
яка своїм від нього користь?

* * *

...та й пішла душа
у пошук душ
з кошиком в очах
темрявою віків
дорогами доль
хрестами
хрестами дороги
на грішній землі...

ПЛАЦ

А снежинки
все несут и несут на землю
иероглифы Бога...
Г. Айгі

З важкого неба сипле легкий сніг
На трави вже знесилені для росту
Робота для бездумних лап та ніг

Шикуйсь за зростом
Шикуйсь за зростом
Дика звірина
Шикуйсь за зростом
Здичавіле людство

Топтати сніг
Хіба це дивина
Топтати сніг
Не гріх і не паскудство

* * *

...очеретину гостролисту
хита легенько вітерець
яка потужність
світла й хисту
неперевершений взірець
у поетичності природи
в хитанні тому
і в тобі

не треба кращої погоди
не треба іншої мені...

* * *

...крізь ледве прочинені двері
крізь чорний уламок ночі –
зимовий пейзаж:
чорна колія дороги
чорний силует старої вишні
що замолодіє навесні
золоті очі вікон
сусідської хати
на чорному тлі...

* * *

...вистрілив бузок
зеленими наконечниками пелюсток
заплакав ранок
і понанизувались
крапелини-росини на вістря
і зупинили
лет стріл бузкових
нехай наконечники
стануть сердечками
подумали крапелини-росини...

* * *

Обступи мене, ліс!
Ліна Костенко

шукаю ліс
давно шукаю ліс
безмежний ліс
прадавній
справжній
дикий
шукаю...
вітром висіяний ліс
молочно-синьо
і зеленоликий
.........................
чи знайду ліс?

* * *

...самотній хрест
і зіржавілі звізди
забутий цвинтар
в долині покійної річки
зраджене село з розпачем в очах
пес Джульбарс відставний прикордонник на ланцюгу
і приручені бджоли що натягалися меду за день
вже мирно сплять
тільки отой трактор що гаркає до плуга
за цвинтарем у полі
та ти випадковий охоронець пасіки
                що рахує золотих бджіл у небі
і звіряє зі списком тих що у вуликах –
безжальні до вічної тиші...

* * *

...небо загусло хмарами
села самотні задумливі
ніч та крокус
ще здалеку
птахи що не хочуть приземлення
міста захлиснулися ґречністю
сонце у вербах заплуталось
з дна піднімається посмішка
очі пішли за сльозинами
тихо в печерах прапам'яти
страшно в музеях майбутнього...

ПОЕМКА ПРО "НІ..."

...ні зір
ні крил
ні гілок
ні сопілок
ні зим
ні весен
ні літа красного
ні осені синьої
ні сліз
ні журби з радістю
ні печалі
ні дум
ні кохання
ні вуст
ні синьооких
ні кароооких
ні чорнявих
ні смуглявих
ні чорнобрових
ні посивілих
ні високих та струнких
ні чуба чорного
ні парубків
ні козаків
ні вікон
ні весел
ні моря
ні поля
ні степу
ні сонця
ні місяця
ні ночей зоряних
ні вечорів тихих
ні небес
ні чудес
ні щастя
ні горя
ні долі
ні волі
ні хатин
ні хрущів
ні вишень
ні душі
ні серця
ні пам'яті
ні смерті
ні безсмертя
ні краплин
ні перлин
ні хустин
ні калин
ні смерек
ні тополь
ні верб
ні дубів чи дубочків
ні рушників
ні сорочок вишитих
ні руж
ні мальв
ні троянд
ні айстр
ні коней
ні річок
(тим паче річечок, річеньок)
ні дібров
ні садів
ні гаїв зелених
ні лісів чорних
ні снігу білого
ні трави зеленої
ні лисих гір
ні кривих озер
ні холодних балок
ні веселих кутів
ні орлика
ні голти
ні балти
ні поля Богового
ні могил
ні хрестів
ні бабусь
ні дідів
ні матері
ні батька
ні Тарасів
ні кобзарів
ні Василів
ні Катерин
ні Марій
ні ґрат
ні рим
ні Батурина
ні Києва
ні Одеси
ні Бога
ні Духа
ні чорта
ні...
ні...
ні... вводити в поетичні твори
                на сучасному етапі
                не бажано!

* * *

ну ось і все
нарешті сам

хоч мить
побуду сам з собою
з самим собою сам на сам

в самітніх вербах
над водою

* * *

Жоден водій не спиняє авто...
У ролі злодія тремтиш серед дороги...
Непевна ніч.

* * *

Ну от і вдома...
"У нас навіть повітря ситне",–
Промовила мати.

* * *

Мить – і дізнаюсь,
Хто злякав мою задрімалу шибку.
Ну й шибеник цей дощ!

* * *

Подумала бабуся про мур
Та й насадила синіх та жовтих півників
Округ двору.

* * *

Тримаю полум'я
За хвостик дерев'яний...
Втікає ніч.

* * *

Я вимкнув спів
Якогось хору. І раптом...
Тишу увімкнув.

* * *

Вінок кохання
Виплітаємо удвох...
Колючі стебла.

* * *

Провідник вигукнув
Давню назву моєї станції...
А я вже не спав.

* * *

На тому березі
Собаки тишу рвуть, на цьому – навіть
Коник не чіпає.

* * *

Перша зірка...
А на вулиці – ні душі.
Святий Вечір.

* * *

Човнику,
Спійманий кригою...
Чий ти?

* * *

Перейшов дорогу –
Навіть уваги не звернула
Чорна кішка.

* * *

Копійка – в калюжі...
Вчора її так не вистачало!
От так історія.

* * *

Мурахи щось шукають...
На моєму столі.
Смішно...

* * *

"Куди ти?.. Куди ти?.." –
Колись у прадіда допитувався,
Тепер у мене – дикий голуб.

* * *

починаю читати з кінця
щойно придбану віршів збірку
от би жити почати з кінця
бо спочатку жорстоко і гірко

* * *

Мовчу... Мовчиться – й слава Богу,
Що так знесилені слова...
Мовчиться, наче на дорогу...
Дорога... так, але нова!

ЗМІСТ

Замість переднього слова 3
Вхідчини 5
"Усе у білому морозі..." 8
"В завиванні змагаються..." 8
"...через Богове поле..." 9
"Ллє вічне соло..." 10
"... навпроти – берег стіною..." 10
"...Кожна вишня..." 11
"...вода і тіло..." 11
"...чи простиш Господи?..." 12
Величальна поетам 13
"Коли життя смішне, мов клоунада..." 13
"вогонь у небі..." 14
"...комендант гуртожитку
харкаючи словами..." 14
"...йдучи проти вітру..." 15
"...про тебе..." 15
"залишаючи позаду..." 16
"розкаркалися здосвіта чорнющо..." 17
З прози життя 18
Будинок без підмурку 19
"...опівночі перед Великоднем..." 20
"...стати вітром..." 21
"І відцвіла весна..." 22
"...захопившись..." 22
"...а чорнота твоїх дерев..." 23
"...бачиш дороговкази..." 23
"Ще стільки зір..." 24
"Та досить вже..." 25
"...якби платили пристойну платню..." 26
"...крізь краплі скла..." 27
"По клавішах..." 27
"Мелодію..." 28
"Дощ перестав..." 29
"Не було пострілів..." 30
"...сьогодні місяць..." 31
"...обережність кроків..." 31
Гетьман Мазепа 32
"... зареготало місто трамваями..." 33
"Ти не любиш прощатись..." 33
"...назустріч голос..." 34
"Повз пантеони..." 35
"...розхристані душі хмар..." 36
Помилковий прогноз 36
"...голос пісню поніс..." 37
"...безліч поглядів..." 37
"Обабіч дороги..." 38
"Ти напроти..." 38
Геній 39
"На іспиті вродлива
"попросила" невродливу..." 39
"...оберт..." 40
"...так тихо..." 41
"Я загадав собі про тебе сон..." 41
"...тихо..." 42
"кінець кінця..." 42
"...ще незаплетена..." 43
"Забудь мене..." 43
"...знесилений..." 44
"...на вістря..." 45
"...як далеко позаду..." 46
"...самотня скрипка" 46
"...прибіг серед квітня дощик..." 47
"...отут черниці..." 47
Фуршет 48
"...цього вечора..." 49
"...ну і що..." 49
„...зненацька хтось невидимий..." 50
"...того ранку..." 51
"Коли біль стріляє в серце..." 52
"він посміхається..." 52
"...та й пішла душа..." 53
Плац 53
"...очеретину гостролисту..." 54
"...крізь ледве прочинені двері..." 54
"...вистрілив бузок..." 55
"шукаю ліс..." 55
"...самотній хрест..." 56
"...небо загусло хмарами..." 57
Поемка про "Ні..." 58
"ну ось і все..." 61
"Жоден водій не спиняє авто..." 61
"Ну от і вдома..." 62
"Мить – і дізнаюсь..." 62
"Подумала бабуся про мур..." 62
"Тримаю полум'я..." 63
"Я вимкнув спів..." 63
"Вінок кохання..." 63
"Провідник вигукнув..." 64
"На тому березі..." 64
"Перша зірка..." 64
"Човнику..." 65
"Перейшов дорогу..." 65
"Копійка – в калюжі..." 65
"Мурахи щось шукають..." 66
"Куди ти?.. Куди ти?.." 66
"починаю читати з кінця..." 66
"Мовчу... Мовчиться – й слава Богу..." 67

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ

Островершенко Юрій

ВХІДЧИНИ

Переднє слово Борис Нечерда
Художник Катерина Островершенко
Редактор видання Ярослав Радевич-Винницький
Президент фірми Петро Бобик
Головний редактор Василь Іванишин
Комерційний директор Олег Скиба
Технічний директор Левко Клепак
Директор з питань розвитку Іван Головкевич
Технічні редактори Євген Гнатик, Леся Пелехата
Відповідальний за випуск Ігор Бабик

Підписано до друку 19.02.95 р. Формат 70х90/32.
Папір офсетн. No 1. Офсетний друк.
Умовн. друк. арк. 2,63. Умовн. фарбовідб. 2,85.
Обл.-вид. арк. 2,18. Тираж 1000 прим. Зам. No 117-6.

Видавнича фірма "Відродження"
293720, м. Дрогобич Львівської обл., вул. Т. Шевченка, 2.
Тел.: (03244) 2-17-94. Тет./факс: (0322) 40-59-39.
аб/c 10480, м. Львів-49, 79049.
babyk@lviv.farlep.net

Львівська книжкова фабрика "Атлас"
290005, м. Львів, вул. Зелена, 20.

Островершенко Юрій.
О 78 Вхідчини: Поезії.– Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1996.– 70 с.
ISBN 5-7707-9584-0
Першокамені Богополя між Богом і Синюхою, первні оріїв степової Оріяни-Припонтиди-Русі-України, корені найдавнішої мови переплилися з мікросхемами ХХ століття, з сивим димом біленької хатини, з псіхеєю-душею, що, мов естафета, передається з тіла в тіло, з покоління в покоління.
Читач матиме змогу стати учасником передавання цієї естафети.

ББК 84.4УКР
О^{4702640202–004} Без оголошення
⁹⁶

Юрій ОСТРОВЕРШЕНКО народився на Миколаївщині 1961 року. Закінчив Первомайське медичне училище, служив у війську. Закінчив філологічний факультет Одеського університету. Зараз аспірант кафедри теорії літератури.