пошук:  

>> Довженко Отар: Копірайт

У розділах: [Проза: редакторська добірка «Віртуальної Руси»]

Авторська сторінка
Опублікував:  pavlo


http://litclub.lviv.ua/demo/?page=oou&uid=1230&aid=708

 

Був у моїй біографії дивний випадок. Усе почалось тоді, коли копірайт, себто право на відтворення мене, раптом перейшов із неподільної природної власності моєї матері, Безанчук Антоніни Іванівни, до жінки на ім'я Опачка Лагойда. Я так досі й не знаю, що з цих слів було прізвищем, а що – ім'ям нової власниці мого копірайту.

Щойно запопавши його, вона почала інтенсивно мене тиражувати, не знаючи, треба думати, в тому жодної міри. Невдовзі мене стало надзвичайно багато, так що навіть до булочної неможливо було вийти, не зустрівши там певну кількість копій мене. Ці копії, що безперервно примножувались Опачкою Лагойдою, нічим від мене не відрізнялись, і формально їх не можна вважати ані підробками, ані клонами, бо створені вони були на тих самих засадах, що я сам. Якщо мене щось і вирізняло з-поміж них, так це усвідомлення самого себе, хоча цілком імовірно, що кожен із інших мене мав аналогічне.

Окрім відчутного дискомфорту, якого мені завдавало засилля мене на вулицях і в транспорті, я мучився постійним побоюванням: а чи не скомпрометує мене якимось чином якась із моїх копій? Тому, щоб забезпечити собі на цей випадок надійне алібі, я попросив сусідку повісити на мої двері великий навісний замок, а сам зайнявся телефонними розшуками Опачки Лагойди. Я збирався апелювати до її чесності, сумління та моральності, сподіваючись якщо не переконати її припинити це неподобство, то хоча б вислухати для власного заспокоєння ті аргументи, які вона зможе навести на свою користь.

Однак усе було марно: Опачка Лагойда не бажала зі мною спілкуватись. Вона навіть не відмовляла мені в розмові, а просто ігнорувала всі мої намагання до неї достукатись. Утім, це допомогло мені скинути полуду з очей. Це ж тільки подумати! Я все життя вірив у примат вищої справедливості, в існування правди, яку можна або приймати, або зухвало заперечувати, роблячи внесок в одвічну коловерть протистояння добра і зла; але ж отак! Виявилось, що, крім справедливих і несправедливих сил, на цьому світі існують сили, орієнтовані на досягнення власної мети, в процесі якого диференціація правди і кривди втрачає всяке значення. Таким чином, використання копірайту на мене ніяк не залежало від моєї волі.

Я ще довго не міг відійти від цього раптового прозріння, а тим часом тиражування мене тривало, тож згодом виникла реальна небезпека істотних змін у біосфері, в результаті яких я мусив би стати панівною расою, а може, навіть формою життя на планеті. Навряд чи варто перелічувати всі фатальні наслідки, яких можна було б тоді сподіватись.

Усе ж на певному етапі до Опачки Лагойди дійшло, якого джина вона випускає з пляшки. В один момент кількість копій мене почала стрімко скорочуватись, і я незчувся, аж останній з моїх аналогів приповз до моїх дверей, дико виючи; він був при смерті й відчайдушно благав мене про милість, хоча так і не пояснив, як саме я мав би її виявити. З його уривчастих волань я зрозумів, що всю їхню популяцію викосила жорстока пошесть, яка вибірково вражала їх, оминаючи звичайних людей. Нарешті цей хворий я заборсався в агонії. Коли він випростався, з його рук викотився маленький предмет.

Я стояв у дверях, на яких чомусь не лишилося сусідчиного замка, й дивився на цю річ. Без сумніву, це був мій копірайт. Дивно, чому зловмисниця випустила його з рук? Невже її злякало моє неконтрольоване розмноження? Страх стримував мою цікавість, не дозволяючи простягнути руку. Це нечувано – мати в руках копірайт на самого себе. Я боявся, що це може підштовхнути мене до неадекватних дій, і водночас серце стискалось від сумнівів: а чи не замкне в мені цей предмет якесь коло, якому краще залишатись розімкненим? Допитливість і жага ризику, властиві людському роду, прокладали річище сміливого вчинку, поки не натрапили на греблю інстинкту самозбереження.

Впевнений у собі, які ніколи раніше, я взяв за дверми віник і одним помахом змів копірайт на сходи, звідки він покотився вниз і щез назавжди.

Лише тепер, оцінивши все як слід, я знову починаю вірити у Вищу Справедливість, що не дозволила мені піддатись порухові душі й торкнутись тієї клятої штуки; штуки, яка, безперечно, несла вірус, створений спеціально для знищення моїх „я”, від яких оте останнє „я” нічим не відрізнялося.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...