Різдвяна ніч

Різдво Христове

Чарівна ніч Христового Різдва!
Спасіння нашого від темряви і зла,
Новини Доброї від Вишнього Отця,
Надії світлої у краще майбуття,
І віри всіх людей у вічне з Ним життя.

Різдвяна ялинка

Різдвяна ялинка!
Яка висота!
Різдвяна ялинка!
Яка то краса!

Розвішані там кульки,
Ліхтарики, бурульки,
Срібляста мішура..

А десь там на ялинці,
серед прикрас тендітних,
є хатка розписна.
Та хатка непроста!
Вгорі горить ліхтарик...
І кулька золотава,
мов повний місяць, там.
Сніжинок рій кружляє,
на дах шаром лягає.
А з комина тихенько
сивенький дим злітає.

Заглянемо в віконце,
Прищулившись. І хто це?!
Там поблизу каміна -
знайомий нам Дідок.
Перед старим - мішок!
А в ньому є мотрійки,
ляльки, м'ячі, машинки,
ведмедики, зайці...
Їх той Дідок складає,
дарунки підбирає,
співає пісню ще.
Над столиком, при лампі,
схилився Сніговик.
Він гарний листоноша,
до праці тої звик.
Листи він доставляє,
уголос їх читає...
Ну, а Дідок малятам
на них відповідає.
Кипить жвава робота,
Приємні то турботи.
На ранок бо Різдво!
В каміні жар іскриться,
мов та чарівна птиця.
За північ вже давно...

А вранці, тільки видко,
прибігши до ялин,
Знайдуть дарунки діти,
сплеснувши від дивин.

Мою родину, Боже, бережи!

Молитва

Мою родину (країну) , Боже, бережи!
Від підступів лукавого, хвороби і біди,
Від чорних заздрощів, засилля чорних сил,
Від пасток недругів і підлості ханжі.
Від тих, мій Боже, хто забув дарма,
Що тільки Ти Єдиний - всім Суддя
І захист наш від всіх спокус і зла.

Молитва за нас

Ісусе Христе, дякую Тобі
За милість, що даруєш Ти мені.
Врятуй мене (народ), заблудлу вкрай вівцю,
І під опіку передай Всевишньому Творцю.

Новорічна казка (для дітей)

На цей вечір всі чекають.
І, звичайно, дітвора.
В чуднім небі зірка сяє,
для казок прийшла пора.

У святковому убранні
в дім ялиночка іде,
Новорічні побажання
миру й щастя кожен шле.

В вечір цей ми не заснемо
допізна ні ти, ні я.
Дід Мороз в санях, напевно,
мчить у небі як стріла.

Поганяє дуже вправно
трійку чарівних коней,
Подарунки має вчасно
привезти він для дітей.

Подарунків є багато!
Стільки, скільки дітвори!
Ляльки є, ведмеді, авто,
книги, фарби та м'ячі...

І на кожному - адреса,
ім'я навіть малюка.
Всі замовлення чудесні -
із чарівного мішка.

Замовляла Галя ляльку,
а Іванко - ковзани,
І стоять вони ще зранку
у дверей, мов вартові.

А малесенький Максимко,
що замовив літачок,
Під ялинкою вмостився
між зелених гілочок.

Спати час, але Максимко
не здається, сон жене.
Дід Мороз прийде! Ялинка!
Подарунок хто візьме?

Тільки, що це?!
Ось ялинка зашуміла, ожила
І обсипала хлоп'ятко
снігом з пишних своїх лап.

Озирнувся тут Максимко.
Що за чудо? Ліс стоїть!
Він у шубці й черевичках
під ялинкою сидить.

Темно, ніч, і тільки сяє
жовтий місяць, мов ліхтар.
Своє світло проливає
на дерева та чагар.

Ось і тінь чиясь майнула,
хтось сховався під кущем.
"Це, мабуть, - малий подумав, -
сірий вовчик! Хто ж іще?!

Та Максимко не малятко :
«Гей, виходь, якщо ти вовк!»
«Вибачте, я зайченятко, -
чує звідти голосок. -

Поспішаю я на свято,
на мене чекають всі.
Зустрічаємо бо радо
у ялинки Новий Рік.

Білки, їжачки, всі звірі,
птахи, зайці... Весь народ,
Що у лісі живе в мирі,
поведе свій хоровод.

Пісні, танці, колядниці
аж до ранку будуть там.
Дід Мороз везе гостинці,
він нам вже пообіцяв.

Тільки, от боюся вовка,
не дає проходу всім.
Як зустрінеш ненароком,
вмить згадаєш рідний дім».

«Не засмучуйся, зайчатко,
не боюся я вовків.
І тебе на твоє свято
відведу я без зусиль», -

Дуже впевнено хлопчинка
заспокоїв зайченя.
І пішли. Зайча навшпиньки,
попереду - хлопченя.

Ось ідуть вони... Аж раптом -
гілок тріск та голоси.
Вовк з мішком іде огрядним,
поруч лиска дріботить.

Сперечаються, до бійки
не доходить ледве там,
Поділити не зуміли
вмісту гарного мішка.

«Все моє!» - кричить лисиця.
«Ні, моє!» - перечить вовк.
«Хто украв ці всі гостинці?!»
«А хто ніс їх, що аж змок?!»

Стало ясно все хлопчинці,
заєць теж все зрозумів -
Будуть звірі без гостинців,
вовк з лисою винні в тім.

«Ні! - сказав Максимко зайцю, -
З лап не зійде вовку це!
Щоб обвести ошуканцю
Лісове братерство все!»

Тут і заєць аж підскочив:
«Я сам перший піду в бій!
Стережися, брате-вовче!
Та й, лисице, стережись!»

"Треба діяти уміло,
щоб злодюг відволікти,
Ти біжи, зайча сміливе,
їх увагу приверни.

Пострибай поміж ялинок,
попетляй, поплутай їх.
Бо є спосіб в нас єдиний,
щоб провчити "друзів" цих.

«Я готовий! - каже заєць, -
Вовче, лиско! Гей, привіт!
Що в мішку, сірий, ховаєш?!
Обікрали, мабуть, ліс?!»

Вовк, почувши зайця голос,
заревів: «Постій, маля!
Буде гарний з тебе соус!
Лиско, гей! Хватай щеня!»

Позабувши про мішечок,
вовк пустився за малям.
Ну, а заєць наш, до речі,
по лісочку закружляв.

Між дерев зайча стрибає,
вміло плутає сліди.
Вовк з лисою забивають
об пеньки свої лоби.

Вже, кружляючи за зайцем
п'яте коло край мішка,
Раптом бачать ті зухвальці -
лева суне голова!

Позабувши про зайчатко,
Остовпівши разом з тим,
Хочуть, ніби щось сказати.
тільки лев їм каже: " Гр!

Обікрали ви звіряток,
ще й побігли за зайчам!
Що ж, тепер несіть завзято
все назад, кажу я вам!

Вовче, взяв мішок на спину!
Лиско, ти хвостом мети
Шлях-дорогу, за годину
щоб на свято нам прийти».

«Сперечатися даремно, -
вовк подумав, взяв мішок, -
Треба бути обережним!
Бо це лев, не їжачок!"

Заєць вовка підганяє,
злодійка мете тропу,
Загадково лев моргає,
плеще зайця по плечу.

Сон зимовий ліг на землю,
сплять ялинки, сплять кущі.
В білих шапках всі дерева
незвичайної краси.

Сніг кружляє, наче вата,
стелить килим по землі.
І, як в дивнім білім царстві,
Опинилися вони.

Ось ялиночка святкова
на галявинці стоїть.
Звірів різних є навколо,
та ніхто не гомонить.

Дід Мороз серед звіряток
без того свого мішка,
Без гостинців для маляток,
навіть вже й без посошка.

Тишу ту порушив заєць:
«Гей, дивіться всі сюди!
Подарунки повертають
вовк з лисою у цю мить!

Ну, а лева не страшіться.
Це хлопчинка. Він наш друг!
Маску відшукав в гостинцях ,
Налякати цих злодюг.

Але час вже й до ялинки!"
Пісні, танці, дзвінкий сміх...
Вдячні всі тепер хлопчинці,
Дід Мороз понад усіх:

«Що хотів би ти, хлоп'ятко,
за подяку в Новий Рік?
Може, хочеш цуценя ти,
іграшку, смачний пиріг?»

Та Максимко йому каже:
«Хочу вдома бути я!
Хочу бути там, де зараз
є уся моя сім'я».

«Що ж, тобі, хлоп'ятко любе, -
підморгнув тут Дід Мороз, -
Подарую, не забув бо,
я свій власний літачок.

Ти сідай в нього, не бійся.
У казкову, хлопче, ніч
Станеш ти пілотом дійсним,
сам додому полетиш».

Сів Максимко в літачок той,
помахав рукою всім.
Раптом зникло все навколо.
зірочок кружляє рій...

Кожна миготить, мов свічка...
Навкруги парад вогнів!
Тут Максим замружив вічка,
а коли він їх відкрив...

Бачить - вдома він, у ліжку.
Під ялинкою стоїть
Іграшка із диво-лісу,
літачок казкових мрій.

Казковий ліс (новорічний віршик для малят)

Якщо хочеш ти стрічати
Рік Новий в казковім лісі,
Підійди, дівча й хлоп'ятко,
До ялиночки хутчіше.

Та красуня новорічна -
Це не дерево, повір.
То казковий ліс магічний,
Де панує завжди мир.

Пташка й звір у тому лісі
В мирі, злагоді живуть.
Дивне Свято Новорічне
Зустрічають радо тут

Лисеня та зайченятко,
Мишеня та їжачок.
Навіть вовчик із ягнятком
Пішли дружньо у танок.

Горобці, стрижі й синиці
Із совою гомонять.
Руда білочка й куниця
В кульку грають, наче в м'яч.

Срібний дощик та сніжинки
Прикрашають чудо-ліс,
Зірочки, гірлянд іскринки.
Місяць сяє у горі.

Кришталевий дзвін лунає
Від бурульок у цю мить.
Білий сніг лежить, не тане,
Під полозами скрипить.

Дід Мороз у санях їде,
Кучер - буре ведмежа.
Забавки, цукерки, книги
У торбиночці лежать.

Хай лунає пісня гарна,
Привітай нею гостей.
Розпочнемо Свято славне,
Дід Мороз біля дверей.

Казка про білого метелика (для малят)

Жив метелик білий-білий,
Навіть крихітної риски
Кольорової не мав
Він на крильцях. Та й не знав,
Як йому свої ті крильця
Кольоровими зробити.

Навкруги метелика все тоді буяло
Барвами яскравими - квіточки та трави...
Сонце було жовте, ліс - темно-зелений,
Небеса - блакитні, хмарочки - рожеві.
В захваті метелик той на усе дивився,
Які дивні навіть є в його друзів крильця,
Які різні є на них і мудрі узори,
Гама кольорів яка... Від усього цього
Ще сильніше бідний наш сумував метелик,
Сидячи самотньо вдень на листку зеленім.

Бідоласі квіти всі щиро співчували -
Конюшина, шавлія та розкішні маки,
Волошки, шипшина, золотий люпин...
Та ніхто не міг йому чімсь допомогти.
Кожна квітка фарби мала рівно стільки,
Щоб лише їй нею гарно офарбити
Свої власні стебла й власні пелюстки,
Та і на стебельцях ще всі оті листки.

Ось сидить метелик той якось собі вранці
На маленькій польовій, як сніжок, ромашці.
Обіцяв деньочок всім зранку бути гарним,
Та не звісно звідкіля узялися хмари.
Кількох крапель дощових було навіть з лишком,
Щоб промокли наскрізь ті білосніжні крильця.
І сховавшись від дощу під сухий листочок,
Посинів від холоду бідолашка зовсім.

Та недовго дощик той хмари проливали,
Сонечко засяяло, все аж заблищало.
Дощові краплиночки, наче ті алмази,
На листах дерев, кущів барвами заграли.

Вийшов з-під листка тоді крихітка метелик,
Хай підсушить сонечко його крильця. Й в небі
Він побачив райдугу. "Яка ж вона гарна!
Треба ще й у райдуги попросити фарбу", -
Вирішив метелик наш, та й розправив крильця.
І ось тут побачив він, що вони не білі,
Що на них - всі кольори, навіть всі відтінки,
Що узори на них є. Крильця, як картинки!

Райдуга всміхається щиро до малого.
А метелик з радощів облетів навколо
Та й піднявсь до неба, кажучи "спасибі",
За чудові ті свої й різнобарвні крильця.

Горщик-рятівник (казочка для дітей)

Їхав умілець-гончар на базар,
Віз той гончар свій нехитрий товар.
Горщики віз він на будь-який смак.
Та ненароком потрапив в рівчак.

Поки візок свій гончар визволяв,
Горщик малий з того возу упав.
Але, не помітивши тої нестачі.
Поїхав умілець назустріч удачі.

Лишився той горщик самотньо лежати,
А тут уже й дощик почав накрапати.
Хмарки позбігалися. Вітер дме дужче...
Та горщик важкенький, його він не зрушить.

Хто як, і хто де - всі ховаються швидко.
Бо дощ не бариться змочити до нитки.
Додому біжить невеличка мураха.
Напевно, не встигне мала бідолаха.

А тут, бачить, горщик лежить на галявці,
Залізла у нього й сидить, мов у хатці.
Хоч краплі дощу на той горщик стрибають,
Всередині сухо. Вода не сягає.

Аж чує мураха, хтось плигає зовні,
До горщика цього, та кличе: "На поміч!"
Та це жабеня, що від чаплі тікає,
"Стрибай-но у горщик!" - мураха гукає.

Сидять ось у горщику жабка й мураха.
Їм затишно в ньому, нема навіть страху.
Та чують, що знову хтось кличе: "На поміч!"
І бачать, лисиця зайча в траві ловить.

"Хутчіше до нас у цей горщик біжи!" -
Мале жабеня до зайчати кричить.
Зайчатко у горщик швиденько забігло,
Лисиця схопити його і не встигла.

Сидять там утрьох, раптом чують, хтось плаче.
Як дивляться в отвір, а то - пташеня. Ще
Вранці його вітром з дерева здуло.
Тепер воно мокне й шукає притулок.

"Іди ж бо до нас!" - пташку кличе зайчатко. -
Цей горщик для нас наче крихітна хатка.
Вона нас усіх від халепи рятує.
Заходь! Місця вдосталь. Ніхто не жалкує".

Зайшло пташенятко. Та й знов чути голос:
"Це я, їжачок. Вже нема й сухих голок.
А дощ припускає. Та й нірка далеко.
То, може, пустіть. Хай підсохну я злегка".

"Заходь!" - пропищало мале пташенятко. -
Гостям завжди раді, гарненька в нас хатка.
Усі ми тут друзі. І, як для малечі,
Ми знаємо вартість вже дружбі й безпеці.

Сидять уп'ятьох собі там. Розмовляють.
Хвилини в розмові швиденько спливають.
І так не помітили друзі в гурті,
Що сонечко ясне вже сяє вгорі.

І тільки тоді схаменулися друзі,
Коли щось загрюкало, наче у вусі.
Побачили лапу. Це бурий ведмідь!
По горщику б'є. Щось іще бубонить.

Вся живність із схованки вмить повтікала.
Ведмідь й не збагнув, що оце за навала.
А горщик лишився йому вже для меду,
Що часом позичить у бджіл на потребу.

А що той гончар? Усе в місті продав.
Та ввечері з міста додому вертав.
Вертаючись, жваво він віз свій візок,
Співаючи пісню про гарний деньок.

Чому у зайця довгі вуха? (Казка)

Давним-давно в одному лісі
жив Заєць куцохвостий ніби.
І мріяв він про хвіст розкішний,
такий же довгий як у Лиса.
Цей Заєць мав короткі вушка,
такі кругленькі і маленькі дуже.
Та зовсім це йому не заважало,
все чути, інколи підслухати... А справа
була у тому, що цей знаний Заєць
був дуже балакучий. Навіть
занадто, бо любив частенько
через сороку розпускати побрехеньки.
Ці побрехеньки розбрідалися по лісі.
А Зайчик тільки і робив, що бігав
від хатки та до хатки лісних друзів,
та ту брехню "на власні вуха" слухав.

Одного разу вже дійшло до того,
що Заєць, запросивши саме цю сороку,
їй "по секрету" розповів, що наче
сам Лис свій хвіст на заячий та хоче обміняти.
Сорока цей «секрет», не в змозі потаїти,
пішла його розносити по лісі.
Дійшла зухвала новина й до Лиса,
він разом з Вовком у хатиночці обідав.

На дворі було красне літечко, й тому
Лис двері залишив відкритими. І тут
наш Заєць невідомо звідки взявся,
навшпиньки до отих дверей підкрався...
А так, щоб краще йому було чути,
просунув Заєць у ті двері вуха...
Лис з Вовком Заячу брехню ту саме розглядали,
дивуючись нахабству рідкому...
Тоді, як Заєць
із задоволенням про себе в тих дверях відмітив,
що може нині дошкуляти навіть Лису.
Що сила Заяча тепер в його словах.
Немає значення, чи правда то, чи то брехня.

І так розмовою тією Заєць захопився,
що мимоволі у "добрячій" пастці очутився.
Бешкетний вітерець зненацька там подув...
Захлопнув двері, й круглі вушка затиснув.
Та це було б ще, дітки, півбіди,
коли б не клямка на зворотній стороні.
Від поштовху того вона ураз злетіла
і двері, мовби на гачечок, зачинила.
Як тільки Заєць наш не силкувався!
Відштовхувався лапками,
голівкою вертів, пручався...
Старався так, що ледь не надірвався!
А двері вуха і не думали звільняти!
Та ось, запеклу метушню почули
Лис із Вовком в хаті.
Тихенько до дверей тих підійшли,
відкрили... Ну, а Заєць тільки шмиг...

Побіг, аж вітер в бідних вухах засвистів.
Спинився тільки вдома. Зирк
у дзеркало... Та, що це за стрічки
повиснули додолу з голови?!
Торкнувся них... Та, начебто, то вуха,
які до того були невеличкі й круглі.
Отак той Заєць замість довгого хвоста
отримав довгі вуха. Це вже неспроста!

Хто під дверима підслуховувати любить,
У нагороду теж дістане довгі вуха.