пластикове небо
й штучного снігу
купка
й пляшки навколо
пляшки - скрізь

сіреньке дніпро
сіріють котенята
на лозах
й пляшки навколо
купи пляшок

води накочуються
дим виклубочується
сіро
мокро, смертельно
тяжко, тужно, ніяко

***

(до Андрухович-Бондар-Жадан)

життя,
що як збірка фотоальбомів
ескалатор,
повільно тече..
клітинки граніту,
порізані навпіл...
хороші поети -
це ті в кого пам'ять хороша
і все?
о, ти хочеш з ним
поспілкуватись,
дівчинко мила,
а на шо то?
живе собі він
і очі відкриті
й тяжіння
до сонця -
най, все запалає
й до дідька згорить...
бо розтуляти уста -
закривати очі-
розплющити очі -
затулити рота...

хм, вони сміялись
      голосно
коли було несмішно..
вони сміялись
      голосно
коли насправді сумно.
вони сміялись
коли було оте "відверте"
      й голе
вони сміялись
коли було сумне
коли була іронія
вони змовкали...
бо розтуляти уста -
закривати очі-
розплющити очі -
затулити рота...

писати віршики в метрі
цікава штука
допоки клаптики пусті
цікава штука.

чому ніхто серйозно
      не питав
чи є у мене вірші
чому ніхто не навчав
як сказати й почути..

хм. і можна зацікавити
якогось дундука
"может хватет уже"
сказало воно
і ох як багато їх
навколо

мені так все рівно
що думають люди
і що вони кажуть
теж - рівно

але інколи так цікаво
що думають люди
й так цікаво
що ж скажуть вони...

***

я хочу втекти
я хочу розчинитись
в повітрі
як ніби і не було

не ступали ноги
не відкривались очі
не рухались емоції
не шуміли думки

я хочу втекти
і не знаю куди
хочу мати більше слів
щоб все сказати
все пояснити
хочу більше сил
- все пізнати
і все оминути

про фальш реалій
й про пародію пересіччя
про подих волі
й про вмирання
король-голий
і мозок - голий
гола голова

***

жити в світі ілюзій
світі думок та химер
звідки цей світ
і навіщо...
чи знайду початок
й кінець

стулити уста
відкрити очі
закрити очі
відкрити уста

вдих-видих
крок, лет
сум і радість
поле і тінь

я все ще порожня
скільки літ
скільки зим
порожній глек
десь при дорозі

нікуди не йти
ніде не спинятись
лиш бігти
й нести

як шліфувати?
як видаватись
як підрости?

чи потрібно мені бути
чи потрібно мені чути?
чи потрібно мене чути
колись і комусь?

чи маю я що сказати
кому і навіщось?
той спокій -
мій спокій
куди віднести?
чи може віднестись?

***

життя проходить потихеньку
ілюзії минають
хоча б одна лишилась
все що можу я -
піти
ніколи не лишатись
заснути
й вже не прокидатись

навіщо вам псувати
свято
я можу бути вільна -
лише ступити з даху
з вікна
чи підвіконня

***

Хто повірить мені,
що я несу цей біль
від незначимих слів
від незначних вагань
Хто повірить мені?..
Хто повірить
що вихід утік
що замкнене коло -
й немає ключів
хто повірить...
ніхто не побачить
що мить зупинилась
що ніч залишилась
й спорожніло усе...

***

(метро)

поштовх
ще один
- і рух

і петлі здригнулися
у-готовані
для шийок
не-мов-л-я-т

потягнуло
сірістю
і жжахом
сірости

шарп-нуулись
двері
і посунули
по головах
бездумні
і без-ви-разні
тіні
присмерку

я міняю
шмат
своєї волі
на рятунок
від страху
лишитись одній

я боюсь
пустоти
й не виношу
тем-ряви
ти -
мій рятунок
лиш не скрипи

лиш
не муштруй
мене
не шпиняй
за мій страх
і за слабкість
й ось цю
продажність

яка ж гидота
ця екзистенційна
ну
  до
     та
про фальш реалій
й про пародію пересіччя
про подих волі
й про вмирання
король-голий
і мозок - голий
гола голова

***

Дві білі хмари поволі розпались по небу
Дві сиві хмарини - ящуркові й старі
На височенних підборах понесли поволі свої сльозо-дощі
Погріти уквітненні сонця весни...
Люди шикуються в чергу вдихнути трунок п'янкий
Поволі шукають носами в рожевих пелюстках
Утіху миттєву зимовій нудоті довготній
Й цікавим носам - вибирають вітамінки краси.
А бабці уже й загубились у млявій утомі
У млявості спогадів й штовханні пожадних естетів
І зовсім немляво чіпляються одна за іншу
Й гойдається поволі на хмарочосних підборах тягар років.
Коли випаде тягар такий носити й мені - хто піде -
По-волі - зі мною - у сад - занюханих - магнолій -

***

наснилося мені,
що зупинився світ
затихнув враз
так невимовно мило

я йшла собі
все бігло як завжди
пульс бився
і враз усе спинилось

застигло миттю
у задуманій красі -
перехопило подих
від повноти затишшя

але ж то все
лишень наснилось -
шаленим здригом
ще паротяг наш мчиться

***

- One nightmare
      Une momento-
            memento mori

Життя - це сон,
        лиш сон
Було наснилось,
що буде скоро в нас
Різо Габріадзе...
а то... що був у нас
Гія Гонгадзе...
А ще раніш...
колись був Георгадзе
Настав час ікс,
Година peak-пік
          -ік.