Вiртуальна Русь: Бібліотека

Наші друзі:

Наші партнери:

Вiртуальна Русь >> Бібліотека >> Поезія

Путова Анна
Вірші

Гагарін

І.
Я не по трансляції це дивлюсь.
Я дивлюсь це через сорок з гаком літ.
Я не думаю: "Хоч би не впав!" -
Я знаю, що він не впаде.
І дитячо-розв'язаний шнурок -
Не перешкода для того, хто сягнув зорь.

Я не скандуватиму його ім'я:
Нові часи нових героїв нам дали.
Я не закидатиму квітами його:
Його квіти зів'яли і зникли з землі.
Проте зі стисканням серця дивлюсь:
От він, міцний, мов грибочок, іде
По доріжці, що розрепаний вкрила асфальт,
В обійми чавильні, яку долею звуть.

ІІ.
Ні, коли я чую це ім'я,
Я не уявляю Байконур,
Я не уявляю перший "А"
Середньої школи номер ікс,
Де на конкурсі малюнку про політ
Я дістала милостиве "п'ять",
Чи "чотири" - важко пригадать.

А натомість бачу я поля,
Котрі пахнуть сіном, і ліси,
Котрі пахнуть літом, і жуків,
І пташок, і звірів бачу я -
Цілу ту дрібноту лісову,
Що її не видно з літака...

Бачу землю, на яку він впав,
І припав до неї назавжди,
Землю, над якою він зітхнув
Востаннє.

14.ІV.2005.

***

Біля чумацького шляху
Білі ведмеді лежать.
Нуж-бо! Ходімо без страху
Зоряним небом блукать!

Від Оріону пройдемо
Просто до того Ковша.
Місце на небі знайдемо,
Де відпочине душа

Кожна. То ж - крок лише з даху
В синю, щасливую гладь.
Швидше ходімо до шляху,
Де ті ведмеді лежать.

12.ХІІ.1998.

***

Плету мереживо часу,
А час, як кіт, муркоче.
Ту дивную подій красу
В одно зв'язати хоче.

За вухом чухаю кота
Лінивою рукою.
Котяча пісня непроста,
І не дає спокою.

Проте плету. Ляга до ніг
Прозорий шар мережі.
Наш вік спадає, наче сніг,
І тане у безмежжі.

16.ІІ.1999.

***

Прокинутись. І раптом зрозуміти,
Що все даремно: ти мене не кинеш.
Даремно намагаюся боротись,
Не думати, не жити і не спати.
Даремно. Ти вертаєшся весь час.
Ти ходиш поруч, і я добре чую,
Як під моїми ніжними руками,
Нав'язливими, як сама любов,
Твій шовковистий одяг шелестить.
Ти не даєш мені спокійно спати,
Ти входиш в сни, в які я не люблю
Пускать нікого. Ба, ти й не питаєш.
Ти просто входиш, і живеш в мені.
Господь дає мені тебе, як тишу,
І як життя, і як щасливу мудрість,
І ось - мені лишилося прийняти
Тебе таким, яким мені дають.

20.YII.2000.

Марія

Підняла очі, не спитала
Нічого. Не сказала
Нічого. Мовчки очі підняла -
Мовчки опустила.
Губи закусила.
Пішла слідом -
Мовчки.

25.Х.2000.

Коротке звернення до Леоніда Бикова

Мене просили написать про Вас...
А я не знаю, чи я добре зможу...
Над головою - синій неба пас.
Як дивно він бентежить, як тривожить!
Широкий він - всю землю огорнув,
І сам в собі щасливо потонув.

Отак і Ви - душею обійнять
Ви спромоглися ніжно кожне серце -
Прості, як неба синя чиста гладь,
Безхитрісні, як і саме безсмертя.
Що Вам та смерть, той перехід, та мить,
Коли вже є заповідь: "Будем жить!"

17.У.2003.

***

Моя роздертая країно,
Ідеш крізь ночі навмання,
Моя барвиста Україно -
Душа розшарпана моя!

Моя багатая жебрачко,
Мої гріхи та каяття,
Моя порепана батрачко,
Моє покинуте дитя!

Ідеш і сльози не ховаєш,
Що ллють олією з лампад,
Та німо руки простягаєш
В жовтогарячий листопад.

18.ХІ.2004.

Вашингтон. Різдво 1963 р.
(до Джона Кеннеді)

Сніг падає на половину
Земної кулі. Сніг лягає
На землю ковдрою, пухнастий,
Як кошеня.
Дивись, які сьогодні небеса -
Без тебе.
Чи - з тобою?
А сорок років промайне, мов сон -
У сперечаннях:
Чи ти був геній, чи нездара,
Чи мав ти право вихилятись,
Чи мав ти право
Любити тих, кого любив ти,
І володарювати так,
Як ти робив це?
Ще будуть думати над тим,
Хто, як, чому, наскільки вдало
Тебе життя позбавив.
Ти будеш збуджувать ненависть
І щире
Захоплення - так, якби був
Живий. А під плакатом:
I love you, JFK!
Стоять дівчатка
З твоєї всемогутньої столиці,
Котра тебе не захистила.
Стоять, і, як завжди, співають
Те предковічнеє
"Adeste fideles."