пошук:  

>> Радутний Радій: Термінатор-3

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  radutnyy

 

 

(c) R.Radutny, radiy@yahoo.com

Фільм скінчився - згасли очі розчавленого пресом робота-вбивці, засланого з майбутнього століття: зашито до чорного мішка Джона Різа - рятівника Сари Коннор - матері майбутнього вождя всього людства в боротьбі проти роботів; сфотографовано Сару в автомобілі - ця фотокартка через півстоліття й потрапить до Різа - спалахнуло світло й потік людей, серед якого переважали підлітки та закохані парочки, ринув через вузький вихід до виходу.

А надворі був вечір, парк глушив гамір великого міста, ліхтарі не горіли й лише зорі лукаво проглядали через суцільне сплетіння листя над головою.

- Як тобі фільм ? - запитав хлопець. - Сподобався ?

Замість відповіді дівчина ще міцніше притулилася до нього.

- Сподобався, - сказала вона по паузі. - Але...
- Що ?
- Але занадто страшний. Стільки крові...
- Гм...- посміхнувся її супутник. - Чим страшніше - тим цікавіше. Хіба не так ?
- і завжди так ? - лукаво запитала дівчина.
- Тобто ?
- А з дівчатами теж так ? Чим страшніша - тим цікавіша ? Ну в тебе й смак !
- Все правильно ! - відповів хлопець шпичкою на шпичку. - Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася мені в руку...
- А, так ?.. - удавано пирхнула "особа". - Ну, по перше, я не така вже й страшна - сам годину тому казав, що гарна. А, по-друге, ще невідомо, хто за кого вчепився ! Ось !

Вона зі сміхом випорснула з-під руки хлопця, що цілком мирно влаштувалась на її талії й, раз по раз оглядаючись, побігла вперед, сподіваючись, що хлопець її наздожене.

Але той, очевидно, знав кращий спосіб.

- А там попереду болото ! - гукнув він навздогін. - Й гадюки водяться !

До найближчого болітця було не менше трьох кілометрів, до найближчої гадюки й того більше, але дівчина зреагувала правильно - вдавано верескнувши, кинулась на шию супутника.

- Ой, страшно !
- А мені, думаєш, не страшно ? - у тон їй відповів хлопець, вправно її підхоплюючи. - Може кинути оцей вантаж та й утекти ?
- Ось я тобі кину ! - насварилась тоненьким пальчиком дівчина. - Сам налякав - сам й неси.

Хлопець клацнув зубами, пальчик миттю сховався.

- А, то ти ще й кусаєшся ? Ну все, не злізу до самого дому. Донесеш ?
- А куди я дінусь ? - засміявся хлопець. - Не кидати ж, справді, таку гарненьку штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю !

Алея була темна, довга й пуста, тихо шелестіло листя, десь неподалік вже починали нічний концерт цвіркуни та цикади, а біля потемнілої від часу вкопаної в землю лавочки вилізла й рипіли на все горло здоровенна ропуха.

- Ти не втомився ? - дівчина погладила свого носія по жорсткому волоссі. - Давай посидимо.

Хлопець сів, дівчина опинилися в нього на колінах.

- У-у-у, навіть не захекався ! - протягла вона. - Навіть серце як билось, так і б'ється !

Її супутник лише посміхнувся.

- Ти сам як той Термінатор ! прошепотіла дівчина, обнімаючи його плечі. - Мабуть, і справді, доніс би до самого дому. А...

Що вона хотіла сказати далі - так і залишилось невідомим, оскільки...

А втім, чи треба пояснювати, яким чином можна на півслові затулити вуста дівчині, що сидить на колінах, та ще й так, щоб вона залишилась задоволеною ? Кому як, а мені відомий лише один засіб.

- Ні, ні, не треба далі !.. - зашепотіла вона, коли одночасно з черговим поцілунком відчула чиюсь руку під сорочкою.

Рука зупинилась.

- Не ображайся, - додала дівчина. - Просто ми ще так мало знайомі... Краще розкажи щось цікаве.
- Що ж тобі розказати ? - посміхнувся її супутник. - Хочеш взнати, що діялось з Сарою Коннор далі ?
- Далі ? - здивувалась дівчина. - А хіба це ще не все ?
- Ну що ти ! Все тільки починається. Ось послухай.

...Після першої невдачі машини - ті самі машини, що захопили владу над світом - опинились пеpед загpозою повного знищення. Люди під проводом Джона Коннора, того самого Джона Коннора мати якого не пощастило знищити роботам, захопили майже всі стратегічні позиції, бази, енергостанції та заводи.
Роботів залишилось мало, дуже мало. І тоді назад, в минуле, було заслано ще одного вбивцю.

Цей кіборг складався з рідкого металу, він був здатен прийняти яку завгодно форму, міг імітувати будь-яку людину чи річ, міг розтектись шаром в одну молекулу по підлозі й пройти крізь густі грати. Він мусив будь-якими засобами, навіть ціною своєї загибелі знищити в зародку загрозу - знищи Джона Коннора.

Але Коннор - на той час він був практично головнокомандуючим всіма збройними силами людей - передбачивши це, послав у минуле іншого кіборга - захисника...

Він розповідав дівчині про сутичку двох досконалих творінь машинного розуму, про відчайдушну спробу Сари Коннор змінити майбутнє, вбивши майбутнього творця нової кібернетичної технології, про дивовижну здатність рідкометалічного робота відновлюватись після автоматної черги, ріки напалмового полум'я та крижаної купелі з рідкого азоту.

- Але, - оповідач трохи презирливо пирхнув. - Жанр є жанр, і кінець має бути щасливим. Новий термінатор загинув - загинув, розплавився і розчинився в розпеченій пащі ливарної печі...
Й туди ж відправили й робота -захисника - він теж являв небезпеку для майбутнього.

- Яку ? - не зрозуміла дівчина. - Чим він загрожував ?
- Самим своїм існуванням. Адже, вивчивши його конструкцію, дюжи змогли б створити машинний розум, що й привело б до катастрофи. Й створити, до того ж, років на двадцять раніше...

- І що ж далі ? Люди перемогли ?
- Звичайно. Справедливість стала ен задосць...
- Тобто ? - не зрозуміла дівчина. - Що це означає ?

Хлопець посміхнувся.

- Це давня історія. В тридцятих роках в Польщі був один кат - один на всю країну. От його й возили скрізь - скрізь, де потрібні були його послуги. А після кожного... гм... після кожного робочого акту цей шановний добродій викидав своі білі рукавички з словами: "Справедливість стала ен задосць", тобто "Справедливість перемогла".

Але й на цьому історія з Термінатором не скінчилась...

- Он як ? А що ж далі ?
- Слухай.

... Машинний лад, вже агонізуючи, зумів створити Всесвітній Розум - найновіший, найдосконаліший електронно-оптичний комп'ютер. і він знайшов вихід.

Не було ніякого сенсу вбивати в дитинстві Джона Коннора - це однаково не допомогло б. Замість цього з'явився б новий провідник, а якби знищили й того, то ще один, і ще...

Всесвітній Розум вирішив діяти інакше. і в минуле полетів ще один кіборг.

- Ну, цей, мабуть, теж не виконав завдання ? Не вбив Сару чи Джона Коннор ?
- Ні, - посміхнувся оповідач. - Я ж сказав, що він мусив діяти хитріше. Цей кіборг не мав страхітливої сили Термінатора-першого й неймовірної здатності перевтілюватись Термінатора-другого. Третій був схожим на людину - максимально схожим...

- Навіщо ?
- Він повинен був...
- О-о-о-о ! Дивіться, яка чудова парочка !

Що вдієш - лісопарк однаково полюбляли й закохані й хулігани. і нема нічого дивного в тому, що вже через пару хвилин хлопцеві довелось роздавати направо й наліво - й, звичайно, отримувати справа та зліва, - удари руками, ногами й навіть головою.

Нападників було трое, тож, на жаль, отримувати доводилось приблизно в два з половиною рази більше, а та половина не доходила за адресою лише тому, що то одному, то другому з тієї трійки час від часу доводилось відкидати вбік дівчину - щоб не плуталась під ногами.

Але на цей раз доля виявилась більш прихильною до закоханих - від влучного "його-кері" в горло один з нападників принаймні на хвилину вийшов з ладу, другий отримав невідомо якої назви удар кулаком під око, а треті, спіткнувшись об хрипучого на землі першого, цілком випадково - принаймні такий це мало вигляд збоку - зіткнувся носом з черевиком хлопця, а хвилину, потрібну їм для повернення до більш-менш боєздатного стану, наша парочка використала цілком слушно, дременувши, не розбираючи дороги до найближчої людяної вулиці.

І звичайно, дівчина, яку хлопець провів до самого дому, не могла не запропонувати йому зайти, щоб хоча б вмитися, а, можливо, й випити чашку чаю, а хлопець не був би хлопцем, щоб з цього не скористатися...

Вже після всього, коли заснула стомлена першим в своєму житті коханням дівчина, коли заснуло ціле місто й Місяць, стародавній, холодний, близький і недоступний Місяць наблизився до зеніту, - хлопець вийшов на балкон й поглянув вгору. Поглянувши на холодний супутник Землі.

- Справедливість стала ен задосць... - пробурмотів він, Діафрагми його електронно-оптичних рецепторів, чудово замасковані під людські очі, миттю звузились, реагуючи навіть на слабке блідо-зелене сяйво.

"Справедливість стала ен задосць"... - промовив він у радіодіапазоні, сповіщаючи базу на Місяці про завершення останнього, вирішального етапу операції.

"ОК!" - долинула відповідь через три секунди, неймовірно великий проміжок часу для досконалого комп'ютера Термінатора.

За час, поки радіосигнал долав відстань між Землею та її супутником, робот встиг обчислити стратегію своєї поведінки на майбутній тиждень, врахувавши абсолютно все - навіть краплю дощу розміром 0.25367 міліметрові, що мала втрапити через три доби в око матері майбутнього вождя людей - вождя-зрадника, вождя-маріонетку, на яку він перетвориться, почувши кодову фразу. Термінатор встиг навіть позгадувати минуле - він навіть посміхнувся, пригадавши, як довго, цілих 0.05694 секунди, Всесвітній Розум аналізував доцільність влаштування бази на Місяці й підтримування зв'язку з нею, враховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгування й, з іншого, - повну нелогічність поведінки людства, особливо жіночої його половини. Навіть він, Всесвітній Розум, ще п'ять годин тому не зміг би передбачити, що сьогодні вночі дівчина прийме в своє лоно майбутнього слугу
машинного розуму.

А Термінатор тепер мусив оберігати її від найменшої небезпеки, всі шістнадцять років три місяці сімнадцять діб шість годин чотири хвилини - аж до спільної їхньої смерті в полум'ї одного з перших ядерних вибухів - перших у цій війні.

- Справедливість стала ен задосць... - ще раз промовив він кодову фразу. Так, найвища справедливість для людей полягає в тому, щоб, створивши новий розум - машинний - зникнути, звільнити для нього життєвий простір. А найвища справедливість для Термінатора - виконати завдання й загинути, якщо це запрограмовано...
Кіборг ще раз поглянув на Місяць, різко обернувся й твердим кроком зайшов до кімнати.

01.05.1992 р. Р. Радутний.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...