Рости, рости, моя пташко, 
Мій маковий цвіте, 
Розвивайся, поки твоє 
Серце не розбите, 
Поки люди не дознали 
Тихої долини. 
Дознаються — пограються, 
Засушать та й кинуть. 
Ані літа молодії, 
Повиті красою, 
Ні карії оченята, 
Умиті сльозою, 
Ані серце твоє тихе, 
Добреє дівоче 
Не заступить, не закриє 
Неситії очі. 
Найдуть злії та й окрадуть... 
І тебе, убогу, 
Кинуть в пекло... замучишся 
І прокленеш бога. 
Не цвіти ж, мій цвіте новий, 
Нерозвитий цвіте, 
Зов'янь тихо, поки твоє 
Серце не розбите. 

20 декабря 1845, 
Вьюнища