Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно! 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась? 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 
"Молилася, турбувалась, 
День і ніч не спала, 
Малих діток доглядала, 
Звичаю навчала. 
Виростали мої квіти, 
Мої добрі діти, 
Панувала і я колись 
На широкім світі,— 
Панувала... Ой Богдане!' 
Нерозумний сину! 
ІІодивись тепер на матір, 
На свою Вкраїну, 
Що, колишучи, співала 
Про свою недолю, 
Що, співаючи, ридала, 
Виглядала волю. 
Ой Богдане, Богданочку! 
Якби була знала, 
У колисці б задушила, 
Під серцем приспала. 
Степи мої запродані 
Жидові, німоті, 
Сини мої на чужині, 
На чужій роботі. 
Дніпро, брат мій, висихає, 
Мене покидає, 
І могили мої милі 
Москаль розриває... 
Нехай риє, розкопує, 
Не своє шукає, 
А тим часом перевертні 
Нехай підростають 
Та поможуть москалеві 
Господарювати, 
Та з матері полатану 
Сорочку знімати. 
Помагайте, недолюдки, 
Матір катувати". 

Начетверо розкопана, 
Розрита могила. 
Чого вони там шукали? 
Що там схоронили 
Старі батьки? — Ех, якби-то, 
Якби-то найшли те, що там схоронили, 
Не плакали б діти, мати не журилась. 

9 октября 1843, 
Березань