пошук:  

>> Сокол Ігор, Штилвелд Веле: Драма синхрогенетика

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  shtylveldw

 

 


Ігор СОКОЛ, Веле ШТИЛВЕЛД

Жан Клермон завжди обирав для поїздок з космопорту спецавтомобіль, призначений для астронавтів, які за певний час відсутності на Землі відвикли від планетарної техніки, розвиток якої був не настільки стрімким, як космічної. Цей вид транспорту не потребував вищих пілотських посвідчень: досить було голосно наказати, вказавши певний напрямок і ймовірну тривалість, як усі розрахунки починав робити автонавігатор. Проте швидкість можна було зменшувати, але щодо збільшення, – існувала розумна межа: не більш за 250 км на годину, та й то на трансконтинентальних магістралях, до яких на планеті вже призвичаїлися.

Клермон не мав козирних личок астропілота, хоч у космосі, і не тільки ближньому, бував почасти. Наприклад, сьогодні він вертався з Місяця, де щойно закінчилася закрита нарада з питання відносин з Інопланетними Чужинцями, яких подекуди вже почали презирливо називати Інчунами, чи просто "інчі"…

Журналістів на нараді не було. Їх і на дух не допустили. Справа зазвичай вважалася надсекретною. Проте учасники майже не сумнівалися що найзавзятіші – усіма правдами й неправдами – дізнаються про найскандальніші подробиці. А потім який-небудь стрілочник у образі десятого ріжка від ліхтаря – хтось із технічної обслуги Селеноцентру – буде звинувачений у зраді і звільнений з вовчим квитком. Але чергову сенсацію у ЗМІ роздмухають – як на неньці-планеті, так і в навколоземному просторі.

Щоразу, повертаючись до околиць Гренобля, де містилась його дослідницька лабораторія – адже Париж, як і усі регіональні столиці Землі, місто чиновників, – а справжню науку роблять у глибинці – провінційності сьогодні на планеті немає! – Клермон знаходив собі якусь невинну забаву.

Наприклад, сьогодні він вирішив їхати надзвичайно непевним маршрутом, щоразу подаючи шосейні команди якоюсь новою мовою. Клермон кохався у земному мовознавстві за його дивну строкатість. То було більше ніж хобі, то було справжнє захоплення!

Сам певне володів шістьма світовими мовами, та ще за допомогою електронного лінгвіста сміливо виголошував команди, щоразу добираючи мови та сленги малочисельних спільнот: баскську, сленг лос-анджелеських афроамериканців, сленг нью-йоркських латинос, валійську, гагаузьку, ерзянську, мокшанську (обидві ці мови винайшли слово "лох"), чуваську, марійську, роменську, ідиш… Праві повороти наказував робити курдською, ліві – уйгурською… Це піднімало настрій…

Поліглотика не загнала машину в "глухий кут". Інерційно-гравітаційні двигуни реагували миттєво. Клермон вдався до останнього мовного тестування: наказав негайно пришвидшити рух по-корсиканськи. Його тамтешній асистент Чіторе був земляком Бонапарта, і сам вчений дечого від нього набрався…

Проте хвилин за двадцять довелося зупинитися. Шосе тривожно перетяли канати з червоними стрічками. Навколо сновигали різноликі постаті, серед яких переважали заклопотані поліціянти.

Вилізши зі службового авто, Клермон запитав у сухорлявого сержанта:

– Що тут скоїлося, коли не секрет?

– Та який тут секрет, –роздратовано відповів той. – Місцеві тюхтії збили кентавра. Між іншим, вже не першого. А якийсь старий весь час голосить, що зроблено те навмисно. А сам так стрибає, як розлючений павіан…

Жан перервав довгі теревені службіста і простягнув йому флюористичне посвідчення.

– Як ксенолог, – застеріг він, – у таких випадках я маю бути присутнім. До моєї компетенції входять касації потерпілих і міжпланетний моніторинг. Маєте зважати на мене, як на компетентного інспектора.

– Тоді, пане інспекторе, ходімо пішки. Там справді ЩОСЬ…

Наказавши машині французькою мовою негайно ставати на аварійну стоянку, Клермон, не ховаючи офіційного документа, рушив до місця дорожньої події.

Видовище було справді кривавим. Плямистий абориген однієї з планет сузір'я Цефея змертвіло лежав у великій калюжі крові. З його кінського тулуба прямо на бруківку вивалилися кишки, поруч лежав одірваний шмат печінки. Лише за рахунок того, що верхня, людська частина тіла лишилася неушкодженою, він поки ще жив.

Підійшовши впритул до поліцейського кордону, Клермон ще раз тицьнув кожному під ніс свою веселкову "перепустку" і хрипко запитав:

– Хто винен?

Поліціянт спроквола непевно вказав у напрямку похмурого чолов'яги з розбитим носом.

– Кажуть, що той.. Причому старий, що став за свідка, божиться, що то було скоєно навмисно. Ми вже встигли з'ясувати: раніше вони не були знайомі. Схоже, що старий просто шокований, отже наклеп виключено.

Енергійно наблизившись до затриманого, Клермон вхопив того за вилоги піджака, трусонув. Твінчик підозрюваного одразу пішов по швах:

– Що він тобі, бевзю, зробив?

– Ця потвора топтала мою землю – цього замало?!

– "Твою"?.. Щось ти не схожий на фермера.

– Нашу, коли це вам більш сподобається, підпанок у штатському!

– Ах ти, гидото…

Вчений спалахнув, та під пильним поглядом поліціянта відступив від затриманого. Вершити миттєве правосуддя було не в його компетенції.

Не тямлячи себе, Клермон почвалав геть. Вийшовши за межі аварійної зони, заходився "голосувати". Невдовзі його підібрав туристський автобус. Покинутий ним прикосмодромний човник автоматично повернувся на базу дислокації.

Майже до самого Гренобля Клермона тіпало: бувалий дослідник галактичного розуму ніяк не міг заспокоїтись. На останній нараді розглядалися аспекти теорії екзофобії, а тут – на шосе – він зіткнувся з сумною практикою.

З тієї пори, як на навколоземній орбіті було побудовано і відчинено найперші гіперпросторові ворота, з'ясувалося, що людство – це єдина космічна раса і учорашня ксенофобія поступово перейшла у новітню для землян екзофобію. За цим терміном приховувалися вельми криваві справи.

З часом спалахи зненависті до інопланетних прибульців переросли у справжні локальні бійні у тих місцях планети, де напередодні досить мирно з'являлись "чужинці". Найперше це трапилося у Торонто й Тронхеймі, Чорнобилі і у Алдані, в Бордо, Басрі й Багдаді…

Попри всі відмінності в менталітеті земних і перших орбітальних націй, міщанський агресивний егрегор виявився єдиним в здичавілій ненависті до інопланетників… Це було дуже прикро. Бо Земля вже претендувала на рівноправне місце у галактичному клубі розумних спільнот.

Вчений пригадав, як на тій же нараді раптово пролунав вигук:

– Це ганьба для послідовників надбань Західної цивілізації! У нас на Далекому сході такого не чинять! Ми ж бо послідовники Конфуція і славетного Лао-цзи!

– Не будьте такі наївні! Чи ви серйозно вважаєте, що у вас там рай для чужинців? Я вам скажу інше. Ви їх там не вбиваєте, ви їх просто з'їдаєте під співи і танці… Навіть для цього вигадали і провели через регіональний парламент досить специфічні обряди, які можна звести до звичайнісінького: "Смачного!"

…Все це тим більш дивувало, що чужинці з початку їх появи на планеті у рангах спостерігачів і послів не скоїли жодного злочину, але в період земної адаптації час від часу втрапляли в халепи через дещо архаїчні правила дорожнього руху та сумбур регіональних етикетів землян. Ось чому їх так запросто можна було скуштувати на Далекому сході.

Вже прямуючи до будинку лабораторії, вчений з гіркотою подумав, що ніякі успіхи цивілізації не можуть викоренити з підсвідомості дикунських інстинктів, які беруть початок ще від часів кам'яних сокир: чужинець – значить ворог. Невже це назавжди?

Адже на вгамування природної агресивності землян було затрачено колосальні зусилля. І усе це дарма. Цікаво, якій собаці під хвіст?

… Вже коли оповідь про почуте була позаду, Клермон звернувся до асистента Читоре:

– Тепер я мушу тебе дещо спитати: чи ти дбало вчив всесвітню історію розселення і першопрохідців?

Асистент здивовано хмикнув:

– Я якось не розумію, яке це має відношення до нашого сьогодення?

– А тому, що ми в деякому сенсі теж аргонавти, але вже міжзоряні: і тому не тільки ми – туди, але й вони – до нас з тими ж намірами… Отже, приміром, пригадай, як було освоєно Австралію – навіть не Марс…

– Здається, цей континент тодішні цивілізатори "відкрили" десь у другій половині сімнадцятого сторіччя. А почали інтенсивно заселяти і освоювати лише наприкінці вісімнадцятого століття, при тому перебили ледь усіх тасманійських сумчастих вовків і понавозили спершу кроликів, а потім удавів, щоб спинити експансію останніх.. Щось схоже на експансію Венери: пам'ятаєте тоді знищили цілу расу мислячих венеріанських драконів, а потім навезли лабораторних примітивців з Тау Кита…

– Не будемо відволікатися: як ішов процес освоєння Антарктиди?

– Перш за все планували розтопити її крижану шапку, та за два останні сторіччя вона підтала сама. І питається, як і в випадку з драконами чи вовками, до чого були усі ті технократичні перверзії – льодорубні суперкомбайни та установки штучного клімату – коли природа згодом сама взяла на себе роль регулятора?

Вчений сумно замислився. Недобрі думки прорізали глибокі зморшки на його чолі.

– Ви чимось засмучені? – співчутливо спитав Чіторе.

– Та ні щось не збагну усіх хитросплетінь галактичної дипломатії. Що вони мали на меті, коли першими запропонували чужинцям передавати назавжди у їх світи покидьків земного суспільства?

– Не хвилюйтеся так, патроне. Ніхто ж їх не посилає у космічну робінзонаду. Їхніми долями будуть опікуватися спільноти інших розумних рас. І тільки. А ми прийматимемо таки же приблуд, і то – після ретельного обстеження. А під час обстеження ми ще й підганяємо їхні генні системи під наші біофізичні умови, чим не тільки адаптуємо, але й вгамовуємо їхні злостивості.

– Знаєш що, Читоре, – пильно пошукай у своєму біокомп'ютері найостанніші зведення про кількість депортованих землян і з яких саме причин… Щось там не те… Ніби усіх космоксенофобів відправили, а дикунська лютість в народі не меншає. Щось тут не…

Читоре розгорнув антигравітаційне параболічне обладнання. Ніби срібляста колиска зависла в повітрі. Промені від неї простяглися до такого ж сріблястого шолому на голові асистента. Потужність установки була настільки значною, що Читоре впав у дивний інформаційний транс – він ніби випав з реальності.

Невдовзі у підкірці головного мозку Читоре виникла інформація:

"За минулий тиждень 30 000 представників людських рас отримали статус аутсайдерів Сонячної системи. Усі вони проведені крізь Ворота депортації згідно встановленої процедури. Технічних збоїв і гострих соціоконфліктів під час депортації не відбувалося. Загинуло три особи".

– Цікаво, – а скільки за цей час ми прийняли "інчунів". 599 – в сталій пропорції 1 до 50. Одного не дослали. Таким чином 47 земних істот віддано задарма..

– Ліс рубають – тріски летять. Зайвих 47 покидьків навіть не шкода… Але оті прийняті 599… Вони мене надто турбують… Чи не було серед них ворожих агентів? І де це вони відбувають свій карантин.

– Мають відбувати на спецбазах на супутниках Юпітера, але бази працюють з перевантаженням, і вже декілька партій прибулих розмістили на Місяці.

– До Землі це близенько. А між тим ми до них засилаємо і агентів. Чому б не припустити, що й вони чинять тої ж… І тоді ворожі агенти є й серед нас. І де гарантія, що вони просто агенти, а не диверсанти?

Чи ви знаєте, що земні вчені вже на початку ХХI-ого століття знайшли у Всесвіті найстарішу з усіх відомих планет. Її вік – 12,7 млрд. років, а від Землі її відокремлює 5,6 тис. світлових років. Вона перебуває у сузір'ї Скорпіона у подвійній зірковій системі і обертається навколо пульсара й білого карлика. Маса цього гіганта, який складається з газу, як мінімум удвоє перевищує Юпітер.

– А як це стосується наших досліджень?

– Це космічне тіло належить до першого покоління планет, виниклих у Всесвіті. Вона народилася, коли наша галактика була ще дуже молода і перебувала в процесі формування. Відкриття було зроблено завдяки знімкам, одержаним з космічного телескопа Хаббл. Висновок про її існування був зроблений на основі аналізу траєкторії руху пульсару і білого карлика, з якими вона перебуває у гравітаційній взаємодії. До речі: згідно астрономічною термінологією – пульсар В1620-26: нейтронна зірка розміром з середній мегаполіс, яка здійснює близько ста обертів за секунду. Її маса значно більша, ніж у її крупнішого компаньйона.

– Та чи мало див буває у всесвіті. І чи кожний знає про тих білих карликів?

– вважаю, що мусить знати! – став наполягати на своєму професор. – Білий карлик – надщільна "мертва" зірка, розміром з планету. Вона виникла так: колись нагадуюча Сонце зірка та її планета були захоплені більш щільною нейтронною зіркою. А нововідкрита стародавня планета – так званий "газовий гігант", маса якого у два з половиною рази перевищує масу Юпітера. Тоді ж і виникло припущення, що колись саме на цій планеті вперше завирувало життя. Та підемо у наших роздумах далі.

Чи ви коли-небудь відчували, як теплішає в грудях, коли дізнаєтесь, що народилися в один день з Наполеоном чи Рабіндранатом Тагором? Якщо теплішало, то зараз стане й зовсім жарко! Десяти відсоткам вашого тіла недавно виповнилося 12,7 млрд. років. Тобто ви ровесники згаданого "газового гіганта"! Це і не дивно. Відбувається це тому, що ваша рука, або й голова цілком може виявитися ровесницею Всесвіту! Тільки не вигукуйте: "Вав!". За розрахунками вчених, які провели глибоке дослідження людського організму, відомо, що близько 87% людського тіла з'явилось майже 4,5 мільярда років тому. За цими даними, усі ми складаємося з елементів, вік яких замало назвати навіть похилим. Наприклад, у тілі середньостатистичної людини вагою у 70 кг – сім з них належить водородові, що виник у перші секунди після великого вибуху, з якого почалося існування нашого Всесвіту. Крім нього в нашому тілі перебуває 45,5 кг кисню, 12,5 – вуглецю, 2,1 – азоту, 1 кг кальцію та 700 г фосфору. Усі ці речовини виникли ще у далекий час формування планет у нашій Сонячній системі – понад 4,5 млрд. років тому. Ну, а решту нашого тіла складають тяжчі елементи, які з'явилися, коли в зірок почали формуватися ядра. Отже кожен з нас за хімічним складом трошечки зірка!

– То ж можна припустити, професоре, що і у чужинців була така ж древня еволюція?

– Згідно з останніми науковими гіпотезами, до нас на Землі жили гіперборейці, зріст яких сягав трьох метрів, до них – лемуріанці зростом у 20 метрів, а ло них асури – зростом у 80 метрів, які першими з землян повстали супроти інопланетних прибульців – богів-сурів. Ось де коли вперше чужинці з'явилися на планеті! Згідно знайдених артефактів життя на Землі вирувало на протязі 1,8 млрд. років. І треба сказати, що то було розумне життя. Тоді може і для прибульців Земля якоюсь мірою рідна! Чого б це не припустити, що саме ми – земляни і вони – чужинці – однаковою мірою далекі нащадки прадавніх космічних рас.

– Пане професоре, це вже суто висока наука, а щодо конкретики? З чим ми зараз стикаємося?

Згадавши сумний випадок на шосе, Клермон додав:

– Не сумніваюсь, що тим, який навмисне збив кентавра машиною напевне потрапив до числа аутсайдерів. З вигляду – він людська істота, а по сутності – просто потвора.

– А ви знаєте, колего, існує думка, що це не так вже й погано. За сучасною екзофобією на планеті геть забулися усі минулі етнічні конфлікти та расові забобони. Тепер уся ворожість перейшла на чужих. А їх поки не так-то й багато. Тому ситуація під контролем…

– Я б так не казав. І чи невже увесь час треба когось ненавидіти тільки за те, що буцімто він не схожий. Суспільний розвиток неодноразово доводив протилежне. Коли ж ми нарешті позбудемося тої пихи і зверхності?

Замовчали, спостерігаючи винос тушки кентавра. Навіть мертвим він не був схожим на труп, а здавався якимось дивним природним витвором. По паузі професор мовив:

– Наші розмови нікому не допоможуть…

У дослідній лабораторії, спостерігаючи за подальшими діями Клермона і Чіторе нефахівець вирішив би, що обидва настроюють гігантський комп'ютер. Проте насправді цей прилад був значно складнішим. Він являв собою керуючу ланку велетенського пересадкового ланцюга гіперпросторового переходу.

Ось засвітилось червоне вічко на сталевих дверях. Це був знак, що з віддалених космічних проваль прибуло чергове напевно екзотичне створіння. По прибутті після сканування його належало максимально адаптувати до земного буття і переслати у зону карантину. Ця поетапна процедура мала досить складний характер, і крім синхрогенетиків ніхто ніколи за це не брався.

Зовсім буденно натиснувши на декілька кнопок, асистент Читоре повернув кінцевий важіль і гіперперехід остаточно відбувся. Та наразі ніколи не можна було стало передбачити: звідки і хто сьогодні прибуде. Давалися взнаки енергетичні обмеження цивілізації жителів Сонячної системи. Більш уточнене керування переходом через просторово-часові канали потребувало надпотужних енерговитрат. Тому й вдовольнялися приблизно вірогідним контактом. І до цього часу інцидентів не помічалося. Тим і задовольнялися.

Та цього разу відбувалося щось неймовірне. З камери переходу повільно вийшла повна Клермонова копія! Вона якось непевно роздивлялася навкруги. Проте коли прибулець заговорив, в його голосі відчулись сталеві нотки:

– Невже злякалися, шановні! Ги-ги, вченим не лічить переляк, адже ми вважаємо себе володарями таємниць всесвіту. То ж дозвольте відрекомендуватися: я одна з таких таємниць, а саме – ваше, Клермоне, інформаційне відлуння з викривленого всесвіту "сфери Шварцшильда". Чи чули про такий?

– Можете нагадати, – оговтався професор Читоре, заступаючи груддю свого патрона.

– Нагадую: для земних вчених вже є аксіомою, що викривлений простір, замкнутий у гравітаційний колапс, утворює саму таку сферу, і якій й приховався наразі мій особистий всесвіт…

– Дивно, а як він все таки виник?

– Вважайте, що для вас я диявол! Чи ви ще пам'ятаєте що тільки на протязі одного двадцятого століття на Землі було проведено близько тисячі ядерних вибухів. Ці вибухи спричинили прокол просторово-часового континууму. І не тільки у самому двадцятому віці. Окремі енергетичні хвилі пішли у інші епохи. Наприклад відомо, що одна з таких гармонік накрила Землю у 1886 році, коли багато людей на російській півночі захворіли на променеву хворобу, а шкіпери скандинавських риболовецьких суден з екіпажами навіть посліпли від світлових спалахів ядерного вибуху: одного з тих, що відбулися поблизу землі Франца-Йосифа. Там де пізніше працювали ядерні радянські полігони… Та це все історія – вони ж були майже дикунами. А ви не дикий народ, а утнули того ж, коли випробували оцю машинерію. Відтоді й існує два професори Клермона, і ще не відомо – хто з нас двійник, а хто – копія. Ги-ги-ги!

– Невже тоді теж стався енергетичний прокол? – здивувався земний Клермон.

– Авжеж! – браво відповів його енергетичний клон. – Ви – люди надто далеко сягнули у своїх наукових пошуках, а от у глибинах всесвіту все ще блукаєте навмання, тоді як можу відправити вас на чудову планету, правда, яка перебуває у іншому вимірі.

– це ми тебе звідти витягли?

– Так, установка ваша недосконала, відбувся енергетичний збій, і як наслідок побічного ефекту я тут! Я – той джин, який з вашої вини безліч років перебував у викривленому всесвіті. Та віднині, професоре, маєте поступитися – ми з вами просто поміняємося місцями: я знайду для вас чудову планетку з ідеальним кліматом і з вашими улюбленими екзоістотами. Як вам сподобаються крітери? Вони нічого поганого вам не зроблять. Вони просто увійдуть в вас і стануть вашою сутністю.

– Як симбіонти? – поцікавився лаборант.

– Та які там до біса симбіонти? Вони просто підмінять професора – там, а я – тут!.. Вважаю, що ваш патрон на це заслуговує. Це ж завдяки його ласки я з народження перебував у такому ж страшному світі… Ви навіть не встигнете й оговтатися, як я все поставлю на своє. А з вами, колего, ми домовимося. Бо де є професор, там має бути і асистент. Будете як і завжди послуговуватися: при співпраці – мені, при саботажі – йому. Бо я завжди при нагоді зможу створити ще не один сатанинський всесвіт…

І прибулець неквапно направився до пульта управління. Та як тільки він зробив порух рукою у напрямі клавіатури, молодший за свого шефа Читоре кинув у прибульця величезний лабораторний магніт, яким зазвичай користувалися для "ручного" керування пошуковим променем.

"Магнітний навігатор" влучив прямо в голову лже-Клермона. Голова хрястко впало додолу. Замість голови, з якої вдарив струмінь крові негайно постала інша – зовні неушкоджена. Але то вже була не професорова голова. Із шиї витинався силует крітера. Він був огидний…

– Що це ви наробили, любчику! А як же космічна етика – адже ми синхрогенетики… Ми мали залучити його до співпраці…

– Ви ще, професоре, докиньте пару слів про космолінгво, і тоді ця потвора нас точно зжере. Мусимо рятуватися! Думайте, що робити…

– Теоретично, щоб крітер не розповсюджувався у просторі, його треба заморозити, а потім законсервувати…

– О, ні – тільки ніяких нетутешніх консервацій. Націльте на нього антифризний розбризкувач, і як тільки він заледеніє, я його розторощу на цурки! Здається, що "магнітний навігатор" придасться для цього.

Читоре опритомнів лише на третю добу на лікарняному ліжку. Йому вдалося дізнатися, що усю лабораторію струсонуло неймовірної сили вибухом, який зруйнував станцію. А його самого відкинуло і жбурнуло на дах будинку. Перебуваючи на грані дійсності і марення асистент усе пригадував і сумнівався:: оповісти про все членам усіляких поважних комісій чи ні… Адже доказів жодних. За такі теревені його можуть назавжди відправити до божевільні, і тоді вирок лже–Клермона здійсниться. Певно доведеться мовчати… Крім того, не відомо де саме опинався земний професор Клермон, бо в останню мить, коли розторощився навігатор, промінь вирвався з-під контролю і накрив його…

Щоправда з тих пір прибульців перестали чіпати. Екзофобія начебто припинилася. Але для інопланетників почали будувати зачинений екзопарк на Європі – одному з супутників Юпітера… На Землі людство так і не змогло до них пристосуватися…

29 серпня 2003 р.



 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...