пошук:  

>> Сокол Ігор, Штилвелд Веле: Земляни і косміти — Істоти одного порядку?!

У розділах: [Проза: збірка авторських текстів]

Авторська сторінка
Опублікував:  shtylveldw

 

 

КОСМІТИ, ГОМО САПІЄНС, ФРАНКЕНШТЕЙН, ГОМУНКУЛЮС,
ГОЛЕМ — ІСТОТИ ОДНОГО ПОРЯДКУ

Веле ШТИЛВЕЛД,
Ігор СОКОЛ

У 2003 році допитливому людству, нарешті, вдалося дорозшифрувати геном до 99,9%. Але, зробивши це, ми усього лише одержали... генетичну абетку. Для порівняння: після першого шкільного семестру нинішні першокласники завершують вивчати Буквар. Свій генетичний "буквар" людство вивчало більш ста п'ятдесяти років (починаючи від відкриття амінокислот). Отже, можна тільки припустити, скільки зусиль знадобиться для створення нового біологічного виду, для якого вчені майбутнього земного людства стануть богами…

Ще в сивій давнині люди створювали легенди про штучно виведених живих (чи "не цілком живих") істот.

З глибини століть дійшла до нас назва "голем", що означала людиноподібну фігуру (істоту?) із глини, деяким чудесним чином оживлену, яка — за деякими версіями — знищила свого творця.

Сама ідея більш ніж дивна, проте вона зі сталою завзятістю переказувалася ученими хроністами різних країн Західної Європи. Корені легенди про "голема" лежать у древній іудейській міфології: по велінню пануючого на той час Соломона, пригноблені великим древнім царем душі і повсталі з піску "големи" вибудували прекрасний Ієрусалимський Храм, від якого до наших днів дожила тільки Стіна Плачу.

Але, можливо, перші легенди про "голема" зародилися ще в ті далекі часи, коли давні євреї лише переходили від первісного ідолопоклонства до культу єдиного бога Яхве (Ієгови, Адоная і багато, багато інших, тому що донині імен у єврейського єдиного бога безліч, але жодне з них не асоціюється з "голем").

І от що цікаво: здавалося б, менш віддалені від нас цілком серйозні джерела середньовіччя — літописи, хроніки — стверджують, нібито створити "голема" вдалося якомусь празькому рабину в XIV-ому столітті. Що за цим криється? Повторення фольклору на "новому етапі"?

Ну, що ж, і сучасний Голівуд не обділив "голема" увагою — за одним із сюжетів безутішна молода вдовиця за рецептами древніх манускриптів, та застосувавши закляття, знайшла можливість воскресити до життя піщаний клон-"голем" власного чоловіка, що потім ледь не погубив її, бідолашну.

Тому, як же бути з усіма цими розповідями про незвичайні наукові експерименти — чи відносити їх до суто містичного, трансцендентного досвіду, чи погодитися, що усі вони чиста вигадка? Чи, усе-таки, постаратися пошукати приховане за всім цим накопиченням давніх легенд і таїнств деяке втаємничене раціональне зерно?

По суті, легендарний біблійний "голем", виписаний більш соковито в окультній Кабалі, насамперед, прекрасно програмований робот, що кориться командам Творця, остання з який записана в нього на долоні. Цією командою він одержує наказ на самознищення.

У цьому зв'язку цікаво помітити, що за законами робототехніки, запропонованих людству другої половини ХХ-го століття американським фантастом Айзеком Азімовим, робот не може заподіяти шкоду ні людині (закон No1), ні собі (закон No3). Виходить, тільки древній Творець міг заподіювати шкоду своєму Створінню. Чи не правда, дуже дивна і спірна думка?

Цікаво згадати, що в древніх греків — найцивілізованішого народу Європи свого часу — існувала легенда про скульптора Пігмаліона, на чиє прохання олімпійські боги оживили створену ним статую дівчини Галатеї. Звичайно, у наші дні це сприймається не більш ніж поетичний вимисел.

Однак великий живописець і вчений епохи Відродження Леонардо да Вінчі не тільки створював механічну живність (качку, що клювала зерно і вивергала з себе те, що залишалося після обробки цього зерна дозатором соляної кислоти, який знаходилися в шлунку, а був ще механічний лев, який розсипав під ноги своїх сюзеренів Борджіа троянди, і був, нарешті, дванадцятирічний хлопчик, якого Леонардо пофарбував золотою фарбою. Пори тіла хлопчика забилися золотим пилком, розведеним на оліфі, і дитина померла).

Зверніть увагу — усе той же мотив: неживе стає живим, статуя — людиною. Можливо, цей сюжет не випадковий?

Середньовічні алхіміки намагалися, поряд з перетворенням дорогоцінних металів у золото, створити гомункулуса — рукотворну людину в колбі. Збереглися навіть зображення цього незбагненного процесу, як ілюстрації до алхімічних трактатів. До речі, слід зазначити, що саме до початку XIII сторіччя віднесено написання другого тому Кабали, в якому більш повно описувався алгоритм створення і знищення "голема". Саме в ту пору Кабала отримала широке поширення в містиків і алхіміків середньовічної Європи. Перший том Кабали, відомий у більш вузькому колі єврейських містиків, був створений на тисячу років раніше.

Як часто буває з "божевільними" ідеями, ця ідея дожила до наших днів і втілилася, хоча і не в первозданному вигляді. Уже в наш час було відкрито спосіб штучного запліднення й одержання дітей "із пробірки", не говорячи уже про виношування дитини у штучній багатофракційній матці, про створення якої повідомлялося у ЗМІ в першій половині 2002 року.

Як бачимо, задум почасти виявився плідним.

Що ж стосується чудовиська Франкенштейна — персонажа англійської письменниці Мері Шеллі (1820-ті роки), то це не більш ніж розвиток теми попередніх сказань про штучних істот. Однак, на відміну від своїх анонімних попередників, англійська "віщунка" змусила читачів замислитися ще про один аспект цієї незвичайної проблеми — відповідальності вчених за свої експерименти.

Власне кажучи, "Франкенштейн" — як твердять — одна з перших у європейській літературі науково-фантастичних повістей. Це, м'яко кажучи, неправда, бо наукова фантастика припускає хоча б мінімальну увагу до технічної сторони справи. У Мері Шеллі немає навіть натяку на те, як герой додумався до головної таємниці науки — перетворення неживої матерії в живу.

Повість про Франкенштейна сприймається як алегорія відповідальності вченого за свої розробки. У минулому столітті, коли наукову діяльність було поставлено на службу військовим, цей аспект повісті надбав особливу актуальність. З висоти вже наших днів ми можемо назвати сучасним Франкенштейном ідеї створення сигомів, біороботів, та ін.

Найдужче потрясіння від читання цієї книги полягає в тім, що учений Віктор Франкенштейн щось не прорахував, і монстр у нього вийшов злісний, кровожерливий — машина для убивств. Вся історія — це варіація на тему незіпсованої природи і підступного суспільства. Поки монстр знаходиться удалині від людей — богів, що його породили — він спокійно робить безкорисливі справи. От вам і новий робототехнічний закон:

СТВОРЮЮЧИ В МАЙБУТНЬОМУ БІОРОБОТІВ, НОВІ ТВОРЦІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ БУДУТЬ ПРОСТО ЗОБОВ'ЯЗАНІ ПОРОДИТИ ДЛЯ НИХ І ОСОБЛИВЕ НОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ МЕШКАННЯ, НАПРИКЛАД, ВІРТУАЛЬНЕ.

Як тільки монстр намагається ввійти в контакт із людьми, люди відкидають його, й душа монстра поступово озлоблюється.

Незважаючи на явні літературні прорахунки, повість стала невід'ємною частиною європейської культурної спадщини, і от уже майже двісті років володіє розумами… Популярність Франкенштейна порівнянна хіба що з популярністю літературного Дракули (дивися: www.statya.ru: ФАНТАСТИКА СТОКЕРА СТАНОВИТСЯ ЖУТКОЙ РЕАЛЬНОСТЬЮ).

Цікаво, чому? Передусім, тому, що тема "Франкенштейн і суспільство" допускає безліч тлумачень. Культовість будь-якого здобутку (у тому числі і Біблії, наприклад) базується в першу чергу на можливості різних поглядів.

Треба сказати, що й у сьогоднішньому світі існують свої Віктори Франкенштейни з нескінченною кількістю подібних експериментів.

Так, наприклад, існує цілком реальна людина, яку називають сучасним Франкенштейном — це хірург Роберт Уайт зі штату Огайо, що розміняв на стику тисячоліть свій восьмий десяток. Ще на початку шістдесятих років він, будучи наймолодшим в Америці професором нейрохірургії, "приживив" голову однієї мавпи до тулуба іншої. Правда, тоді піддослідна тварина прожила лише кілька годин.

Сьогодні Уайт вважає, що може провести подібну операцію вже на людині — от вам і Бєляєвська "Голова професора Доуеля"! — хірург довго шукав безнадійно хворого пацієнта, що від безвихідності погодився б на настільки ризиковану операцію. Шукав у різних країнах, а знайшов у себе на батьківщині. Доброволець, готовий дати свою голову на відсікання, — американець Крейг Ретовіц, от уже тридцять років прикутий до інвалідної коляски і животіючий під постійною загрозою смерті внаслідок гострої функціональної недостатності внутрішніх органів.

Крейг згодний, щоб до його голови замість власного, але хворого тіла приживили чуже, але здорове, тим самим відкривши світові гомотераріум якогось нового псевлюдського співтовариства, перетворивши Огайо на філію Уелсівського "Острова Моро".

Негайному здійсненню планів доктора Уайта перешкоджає відсутність необхідних фінансових надходжень (перша операція подібного роду обійдеться, щонайменше, у кілька мільйонів доларів). Крім того, неясно, кого ж хірург одержить, — зовсім нову особистість чи "обноски" старих?

Поки ж Уайт уже навчився зрощувати розділений на дві частини спинний мозок, загальна вага якого, як відомо, досягає 75 грам, що складає не більш однієї восьмої частини від головного мозку. Сам доктор упевнений в успіху:

"Звичайно, усі лікарі відіграють роль Усевишнього. Але насправді божественною силою володіють лише нейрохірурги, що природньо, і дуже болісно сприймається іншими колегами. Це жарт, звичайно. Якщо ж говорити серйозно, я вважаю, що ця операція може бути проведена уже в найближчий час, оскільки ми маємо у своєму розпорядженні необхідну технологію".

Так, дійсно, подібна заява американця має вже сьогодні і суто лікувальний аспект. Адже і в Києві нині в перші години після обсяжного інсульту звертання до нейрохірургів, яке коштує $600-1000 USA, у кого вони є, гарантує зшивку постраждалих судин головного мозку, після чого вічний супутник інсульту "нога косить, рука каші просить" практично вилучається. Але де тільки взяти ці 600-1000 у.о. в країні знедолених і пограбованих громадян? Правда, це уже інший, суто соціальний аспект…

Запекла, кривава кірка в головному мозку матері Веле Штилвелда ще в лютому 1997 року зробила її безстроковим українським інвалідом. А смерть від інсультів входить у першу п'ятірку причин смертності в нашій злиденній країні. Від нього помер і знаний фантаст Олесь Бердник.

Так що, можливо, "дивні" експерименти Уайта не настільки вже необґрунтовані…У цій ситуації, утім, важлива ще одна обставина: наскільки етично виправдана трансплантація всього тіла, у якій мірі хірурги своїм утручанням змінюють душу пацієнта, чи не створюють вони своєю міццю монстра?

(Хоча серед мумій єгипетських фараонів, чия генетика має явні відмінності від генетики гомо сапієнс, знайдено одну мумію саме з трансплантованою головою! Може насправді вони були не людьми, а нащадками тих, хто зійшов з зірок?)

Самого Роберта Уайта, віруючого католика і члена Папської Академії наук, ця проблематика і пов'язані з нею дебати нітрохи не бентежать:

"Хочу нагадати, ця операція повинна врятувати життя. І піддасться їй людина, вже паралізована. Замислюючись над усіма цими питаннями, — а багато з них винятково важливі, — я розумію, що вони повинні бути поставлені, та не для того, щоб перешкодити проведенню операції, а для того, щоб відповісти на одне з фундаментальних питань філософії і теології — що ж таке людське "я"?.. Я упевнений у тім, що душа людини зосереджена там же, де і людський дух, тобто в головному мозку. Так що можна стверджувати — і з філософської точки зору, це дуже цікавий аспект, — трансплантуючи голову, ми заодно трансплантуємо й душу".

Однак, ох і не просте це питання, і на його грані балансували багато ескулапів минулого — найбільші хірурги двадцятого століття — південноафриканський професор-кардіолог доктор Бернар і найбільш знаний український хірург-кардіолог Микола Амосов, та, нарешті, як це не дико звучить, фашистський лікар-експериментатор доктор Менгеле, що проводив експерименти з трансплантації органів на живих ув'язнених без наркозу і належних санітарних умов…

Тонка грань, за якої рятувалися чи калічилися людські життя, і була критерієм гуманізму Нобелівського лауреата Бернара, Героя України Амосова і фашистського садиста-лікаря Менгеле.

Не можна, однак, забувати, що своїм науковим кумирам людство почасти відпускає гріхи (дивися: www.statya.ru : ЭТОТ НЕВЕРОЯТНЫЙ ЭЙНШТЕЙН), оскільки генії людства — за сформованою традицією — непідсудні.

Монстр-убивця — дітище Мері Шеллі та її літературного образу Віктора Франкенштейна — став першим чудовиськом, яке перекочувало з книжкових сторінок на екран. Відбулося це на зорі кінематографа в 1910 році. Безліч різноманітних кіноверсій було створено з тієї пори, кожний на свій лад переспівував ту саму тему. Визнаного "короля жахів" Бориса Карлова змінив настільки ж блискучий актор Крістофер Лі.

Одна з останніх екранізацій — фільм Кеннета Брана "Франкенштейн". Виконуючий головну роль Роберт Де Ніро геніально витримує грань між святістю і демонізмом свого героя. Не випадково продюсером картини став знаменитий автор "Дракули" Френсіс Коппола.

Відомий швейцарський дослідник непізнаних літаючих об'єктів та інших загадкових явищ Еріх фон Денікен створив оригінальну теорію, відповідно до якої ми самі є результатом тривалого стародавнього генетичного експерименту. Іншими словами, людство створене так званими "прибульцями", що стоять на незрівнянно більш високому ступені розвитку, ніж ми, нинішні, і випущені на світ з резервації, яка збереглася в пам'яті нащадків, як "загублений рай".

Йому вторить російський дослідник Ернст Мулдашев — учасник декількох наукових експедицій до Гімалаїв. Хоча і не повторюючи дослівно гіпотезу Денікена, Мулдашев усе-таки стверджує, що експедиція, у складі якої він перебував, знайшла незаперечні сліди інопланетного походження людини. Одна з його книг зветься "Від кого ми пішли?" і містить чимало досить переконливих аргументів.

По існуючих легендах, могили інопланетян, а також "вімани" — літальні апарати неземного походження, пристосовані для обльоту нашої планети, та інші функціональні апарати охороняють ніби тибетці, зовні мовчазні, але які вміють спілкуватися між собою на ментальному рівні, за допомогою телепатії, не залишаючи іншим землянам можливості реально проникнути в їхні давні таємниці.

Чому б не допустити, що в основі подібних легенд усе-таки лежить зерно істини?

Швейцарець Еріх фон Денікен виявляв дійсну винахідливість у пошуку все нових і нових "слідів прибульців". У загальному вигляді його теорія виглядає так:

— ПОСЛАНЦІ космічних цивілізацій прилітали на Землю неодноразово. У свій перший візит вони створили на нашій планеті "за зразком і подобою своєю" не більш не менш — людину розумну. З цією метою прибульці внесли цілеспрямовані зміни в спадковість гомінідів, які на той час уже виділилися з мавпячої череди.

Чим аргументоване це більш ніж сміливе твердження? Посиланнями на перспективи генної інженерії, нашумілими публікаціями про "дітей із пробірки" і міфами про божественне створення людини.

От, наприклад, як розшифровує Денікен "щиру історію Адама й Єви". Інопланетні астронавти (отут автор нагадує, що в біблійному оповіданні про Божественне створення людей споконвіку йшла мова не про Бога, а про богів "елохім") почали зі штучного вирощування створення чоловічої статі.

(Хоча в останні роки прямо дискутується думка про те, що жіночі особи землян — землянки, принаймні, на чотириста тисяч років старші, ніж земляни протилежної статі (дивися: www.statya.ru : ПЕСНИ ЗВЕЗДНЫХ СИРЕН).

Потім у першого земного чоловіка взяли "клітинну культуру", щоб виростити з неї першу жінку, — згодом ця обставина трансформувалася в легенду про створення Єви з ребра Адама. Бажаючи ізолювати перших земних людей від контактів з навколишнім світом (до чого? навіщо?!), "елохім" містили їх у "резервації", пам'ять про яку збереглася в уявленні про "загублений рай".

Хоча новий вид земних істот, який виник за цих обставин, уже володів голосом і мовою, інопланетяни вважали свій експеримент не зовсім удалим. Під час другого візиту їм довелося навіть знищити більшість людей (от відкіля легенда про Всесвітній потоп), а в тих, що залишилися, викликати ще одну штучну мутацію.

Тільки з цього моменту, вважає Денікен, почався відчутний прогрес культури: з'явилася писемність, математика, техніка, мистецтво, мораль. З марновірного преклоніння перед своїми творцями і наставниками люди стали почитати їх за богів, зробили головними персонажами релігій.

Денікен переконаний, що весь подальший розвиток людства здійснювався за планом, закладеному в людях "богами-астронавтами".

Приміром, автори відкриттів, винаходів, нових ідей тільки вважають себе творцями, у дійсності ж, самі того не відаючи, вони "виймають" із глибин своєї генетичної пам'яті інформацію, успадковану від "богів". Саме так відбувається поступово регулярний "спогад про майбутнє"…

Не випадково навіть те, що здогад про прибульців з космосу одночасно народився у свідомості багатьох людей: появу цієї ідеї напевно було запрограмовано з моменту створення людства.

Власне кажучи, Еріх фон Денікен першим перетворив "гіпотезу про прибульців" у цілий світогляд, що у рамках масової культури став здатним замінити для мільйонів людей наукову, як, утім, і релігійну, картину походження світу.

До речі, цьому ще дуже посприяв і фільм самого Денікена "Спогади про майбутнє", який наприкінці шістдесятих років минулого століття обійшов усі кінотеатри Землі…Коментарі тут зайві. Уперше псевдонаукова містифікація уфолога-мрійника, звитяжця і фантаста Еріха фон Денікена заволоділа розумами вже не мільйонів, а мільярдів землян…

Подібне "інформаційне щеплення" не могло пройти даром. Про гіпотезу заговорили, і потягнулися до "аріаднових ниток" древніх легенд.

Тут буде доречно згадати древній міф про титана Прометея, що дав людям вогонь. Та ж думка простежується й у багатьох інших міфах — блага цивілізації були даровані "зверху". Бо богами, "титанами", а іноді і "демонами" древні люди іменували тих, хто у всіх відношеннях стояв вище. А можливо, і в самому буквальному значенні спускався "з неба".

"Першим жителем цієї ще ненаселеної тоді країни була людина на ім'я Таргитай. Батьками цього Таргитая, як говорять скіфи, були Зевс і дочка ріки Борисфена. Такого роду був Таргитай, а в нього було троє синів: Липоксаіс, Апроксаіс і наймолодший — Колаксаіс. У їхнє царювання на Скіфську землю з неба упали золоті дари: плуг, ярмо, сокира і чаша. Першими побачив ці речі старший брат. Ледь він підійшов, щоб підняти їх, як золото запалало. Тоді він відступив, і наблизився тоді другий брат, і знову золото було обійняте полум'ям. Так жар палаючого золота відігнав обох братів, але, коли підійшов третій, молодший брат, полум'я згасло, і він відніс золото до себе в будинок. Тому старші брати погодилися віддати царство молодшому".

(Скіфська легенда, записана "батьком історії" Геродотом)

До речі, аналогічна легенда існувала й у древній Грузії — ще до її хрещення. Сюжет дивно схожий. Тільки грузинський аналог Прометея мав ім'я Амірані.

А як же гіпотеза сера Чарльза Дарвіна, запитаєте ви? Невже вона застаріла? Ні, не все так просто. Очевидно, у черговий раз, істина лежить посередині. Заперечувати біологічне споріднення людини з мавпами сьогодні уже неможливо (дивися: www.statya.ru : ЗЕМЛЯ -- ПЛАНЕТА ОБЕЗЬЯН). Так що твердження, буцімто ми є узагалі "прибульцями" на Землю, на наш погляд, неспроможне. Інша справа, що дійсні прибульці в далекій давнині могли, так би мовити, "підправити" генетичний код найбільш розумних істот Землі і направити їхній розвиток по оптимальному шляху.

Фольклор різних народів Африки й Америки містить серед іншого і сказання про те, що різноманітним ремеслам, а також секрету складання календаря далеких земних предків навчили "боги, що зійшли з неба".

У зв'язку з цим можна згадати і незбагненні астрономічні знання африканських догонів — племені, що живе на просторах Сахари (хоча про "незбагненність" знань цього племені можна говорити лише умовно: астрономічні крупиці знань запам'ятовувалися в племені з покоління в покоління чисто трафаретно: у скільки разів Щось більше чи менше Чогось, і де це Щось, як відправна крапка Усього, знаходиться на небі?).

В Україні ще до кінця XIX століття ходили артілі "богомазів" від церкви до церкви, і всі нові церкви розписували по "биках" — по спеціальних трафаретах, на яких були розкраплені контури фігур усіляких святих. Виконано ці "бики" було з коров'ячих шкір, і носили їх звичайно у вигляді канонічних еталонів.

Так що не будемо захоплюватися догонами, а згадаємо, що їхні території колись межували з Древнім Єгиптом, жерці-місіонери якого зберігали не тільки Знання, але і вміли ці знання передавати у вигляді трафаретних формул, використовуючи особливі мнемонічні дидактики і практики навіть первісним дикунам, можливо, думаючи, що серед тубільців ці Знання збережуться в найбільш стислих формах, але точними по суті).

Особливе місце в історії землян зайняли піраміди, ступи і зикурати древніх світів. Зараз напевне відомо, що й у Стародавньому Вавилоні (Вавилонська вежа — нині територія Іраку), і на території сучасного Криму ("кримські підземні" піраміди під Севастополем), і в Єгипті (єгипетські піраміди — "чорні" Древнього Царства і "білі" Середнього і Пізнього Царств), і на Памірі, і в Японії, (буддистські ступи), і в Північній Америці (ацтекські піраміди), і, нарешті, навіть у вигляді православних церков проглядаються контури космічних кораблів…

Але ці факти уже сьогодні хрестоматійні…

У цілому ж вибудовується своєрідний логічний ланцюжок: кожна мисляча істота на визначеному етапі розвитку задається метою створювати собі подібних і, по можливості, у суміжних світах. Може і нашим далеким нащадкам представитися можливість десь стати такими ж "творцями"?

Заслуговує розгляду ще один аспект порушення названої теми: чому високорозумним істотам потрібно не просто відтворювати собі подібних, а і створювати нові форми живих істот?

Відповідь сумна: судячи з деяким зведень, що нагромадилися в земної науки, у тому числі і тривожних прогнозах сучасних генетиків, біологічні види, що нараховують мільйони років еволюції, згодом неминуче вироджуються. Їхній генотип "застаріває" настільки, що вимагає заміни чи кардинального відновлення зовнішніми засобами.

Це, напевно, пов'язано із тим, що за цей же час еволюціонує і саме середовище, у якому вони виникли — у самому великому і неосяжному космосі, — про глибинну природу еволюції якого нам сьогодні ще мало відомо. Іншими словами, вид, — як і окремий організм, — рано чи пізно старіє, і йому стає потрібна "свіжа кров".

Сьогодні у фантастичній літературі прямо дискутується питання, чи може людина у своєму нинішньому вигляді "обживати" далекий космос? Звідси стільки проблем при плануванні тривалих космічних експедицій, наприклад, навіть до Марса, коли, при нинішньому розвитку космічної техніки, для польоту в обидва кінці потрібно три земних роки.

Тут головними перешкодами стають безповітряний простір і радіація, а ще можна й додати: відсутність кисню, гравітації, наднизькі температури, "не відфільтроване" засобами земної атмосфери реліктове тло нейтрино, сонячний вітер і космічне "сміття", радіація і відсутність захисту від яскравого ультрафіолетового випромінювання сонця, яке може призвести до майже миттєвої сліпоти.

Людина — цар земного світу, а у відкритому космосі, та й просто під водою, у річкових, морських і океанічних глибинах, вона моторошно уразлива. Сучасні скафандри і батискафи не вирішують усіх проблем, та й ніколи їх не вирішать.

Один з найстарших київських фантастів Ігор Росоховатський схильний бачити вирішення цієї проблеми в майбутньому шляхом створення "сигома" — дуже близького до людини в багатьох відношеннях біоробота. Але це лише одна сторона медалі. Зворотна ж полягає в тім, що роботи можуть надалі просто витиснути нас, людей із плоті і крові, своїх майбутніх творців, із Землі!

Згадайте, як змінювалася протягом сторіч етика взаємин між Творцями і їх Утворами: Адам і Єва переступили межі дозволеного в Раю, голем побажав убити свого творця — людину, яка володіла магічним началом, робот Айзека Азімова одержав етичний кодекс, але штучний інтелект Всесвітньої Інформаційної Мережі поставився до подібної витівки зі скептицизмом, оскільки він увійшов у контакт не тільки з вченими-етиками, а мільярдами землян, зараженими духом ненависті, і не дай боже цьому духу хоч раз матеріалізуватися по суті, і протиставити себе людству, надавши останньому вигляд планетарних ворогів!

Отоді-то ми і потрапимо в пастку, в якій уже побували старозавітні "елохім", що пережили повстання Титанів, скинутих у Тартар, і збурення розумів багатьох варіацій Адамів і Єв, яким довелося просто анігілювати!

Біороботи, кіборги, сигоми — як би ми їх не називали, — можуть і повинні стати помічниками людей, але ні за яких обставин не можна їм дозволяти замінити нинішнє людство.

У світлі такого роду прогнозів стає зрозумілим, чому прибульці, за свідченням очевидців з ряду різних країн, практично з усіх континентів, у тому числі і з країн СНД, приділяють підвищену увагу біологічній структурі людини.

Як стверджують очевидці, що побували усередині "інопланетних тарілок", у них брали аналізи крові, вимірювали тиск, іноді дуже екзотичним чином, з позиції випробуваних, уводили спеціальні зонди в різні ділянки організму, включаючи спинний мозок, і навіть вживляли штучні зонди-трансплантати для тривалого "телеметричного" спостереження над відпущеними на волю піддослідними.

Обмовимося відразу, — ми не беззастережно віримо всім спекуляціям, що виникають навколо кожного окремого випадку, але екстраполюючи реальне положення справ, наявність фотографій трансплантатів і, нарешті, витяг самих трансплантатів плюс численні показання потерпілих у різних куточках Землі, що живуть за сотні, а то й за тисячі кілометрів один від одного — на території від Угорщини до Камчатки, від Аляски до Анд, від Оклахоми до Кіото, — найчастіше не знаючих іноземних мов, з відчутними розходженнями в культурному рівні, які ні при яких реальних режисурах вони не могли б так злагоджено брехати, не викликають сумніву:



НАС ПОВСЮДНО РЕТЕЛЬНО ДОСЛІДЖУЮТЬ І ВИВЧАЮТЬ!

Отже, можливо, прибульців цікавить саме ДНК землян. І це, очевидно, не випадково. Судячи з того, що їхня техніка переборола міжзоряні відстані, вони "старші" за нас на багато тисяч, а можливо, і на мільйони років. От "їм" і доводиться шукати фонди для поповнення власного старіючого біологічного виду, для "поліпшення породи".

Саме тому, напевно, не слід побоюватися їхньої тотальної агресивності і готуватися до зоряних воєн. Бо ми їх природний генетичний банк, енергетичний баланс, оточення якого вони підтримують на визначеному рівні, за який нас до визначеного часу ніхто так просто не випустить, як не підпускають до інкубаторських годівниць курчат, які ще просто не вилупилися з яєць.

У середині вісімдесятих років минулого століття енлонавти, які "дослідили" таджицьку школярку Діну Шакірову, залишили на її шкірі, трохи нижче коліна, схематичний малюнок, що зображує робота, який заряджає свої батареї від Сонця. Можливо, це було цинічне глузування, а можливо, саме так нам був зазначений вибір наступного еволюційного шляху розвитку у Всесвіті.

Малюнок зроблений речовиною невідомого складу жовтого кольору. Учителька хімії зі школи, де вчилася Діна, підтвердила, що змити його нічим не можуть. Вузьких фахівців з питання більш ретельного вивчення феномена так і не надіслали. Після розпаду СРСР подібні фахівці перебралися на Захід, зовсім забувши, напевно, що "під ковпаком" у космітів знаходиться вся планета.

Тут ми підходимо до фактів, які були приховані за сімома замками протягом півстоліття навіть у США — державі, яка пишається своєю неперевершеною демократією, якій, ніби, на Землі сьогодні немає рівних. Лише за останні півтора десятиліття у ЗМІ з'явилися свідчення американських учених і відставних військових, які визнають, в різний час — починаючи з 50-тих і аж до 80-тих років вони займалися, — зрозуміло, в обстановці строгої таємності - вивченням різного роду матеріалів, зв'язаних з відвідуванням Землі прибульцями.

Ці події беруть початок з тепер уже ставшого надбанням громадськості факту: 8 липня 1947 року в США потерпів аварію інопланетний літаючий об'єкт. Тіла істот, що складали його екіпаж, були доставлені на військову базу, де їх розкриття було знято на кіноплівку.

Незважаючи на зрозуміле бажання Пентагона — і не тільки його — зберегти усе в таємниці, документальний фільм "Розкриття інопланетянина", що пройшов по екранах багатьох країн, так і не зустрів офіційного спростування. Більш того, по телебаченню виступили уже літні люди, які були тоді дітьми, що розповіли, як співробітники ЦРУ залякували їх, загрожуючи смертю, якщо ті кому-небудь розповідять, що бачили мертвих інопланетних пілотів. Очевидно, американські "чекісти" не знайшли іншого способу змусити дітей мовчати. Але яким же серйозним повинен бути секрет, щоб заради нього піти на такі крайні заходи!

У 1955 році було створено надсекретну військову базу "Зона - 51" у штаті Невада. Більш придатного місця для секретного об'єкта важко було знайти: безжиттєва пустеля, що являє собою висохле русло ріки, оточене до того ж гірськими ланцюгами.

Саме тут, як свідчать очевидці — колишні учасники тих подій, було налагоджене співробітництво між прибульцями і представниками американської армії і спецслужб. Згідно з повідомленням, що уже проникли до друку, у 70-ті і 80-ті рр. за допомогою запозичених у "братів по розуму" технологій були сконструйовані американські літаки U-2 і F117-A. Багато технологічних деталей при цьому були запозичені в розбилихся НЛО. Деякі учасники таємної в минулому програми "Стелс", зокрема ведучий комп'ютерник Джим Тальяні, прямо заявили, що знали про неземне походження деяких використовуваних матеріалів.

Але це ще не все. Американському фізику Бобові Лазару, що посмів розповісти про те, як він працював із засекреченими "інопланетними" матеріалами, улаштували справжню обструкцію. Після того, як ученого не вдалося залякати (для цього навіть обстріляли на ходу його автомобіль!), влада вилучила з усіх можливих файлів документи, які б свідчили про те, що Б. Лазар коли-небудь, існував. Дивом збереглася лише одна податкова квитанція за 1989 р. та старий телефонний довідник зі службовим телефоном.

Обнародувати факти вищого ступеня таємності Лазара змусили побоювання за своє життя. Якщо вже зробили вигляд, що такої людини ніколи не існувало, то наступним кроком закономірно стало б фізичне усунення…

А от визнання представника інших кіл — не ученого, а високопоставленого чиновника ЦРУ Девіда Роуза. Багато людей перед смертю прагнуть "полегшити душу", сповідатися. От і він, незадовго до кончини, коли уже втрачати було нічого, розповів наступне:

"Немає ніякого сенсу приховувати той факт, що наприкінці сорокових років інопланетяни висадилися на планеті, і в нас з ними были налагоджені контакти…між вищими ешелонами влади США і прибульцями укладена угода…ми зберігаємо таємницю вашої присутності, ви ж обіцяєте не втручатися в справи земного співтовариства, і, крім того, вам дається воля дій у відведеному районі на території США".

Д. Роуз говорив саме про район, де була створена база "Зона-51". До речі, один з її об'єктів, у якому працював Боб Лазар, був захований усередині гори і ретельно замаскований.

А скільки мільярдів доларів це коштувало платникам податків!

Словом, у наші дні, коли "холодна війна", слава Богу, стала надбанням прошлого, чи не ли перестати приховувати в мішку це грандіозне шило?! Воно поколює уже відчутно!

І замість того, щоб за допомогою чужого розуму винаходити способи убивати один одного (ведь только на це і була спрямована енергія землян у прошлом "кривавому" столітті, да й відроги нового тисячоріччя стали нічим не краще), возможно, уже сьогодні і нашим учорашнім "творцям", і нам — далеким нащадкам створених ними людських предкам коштують разом поискать способи лікування страшних інфекцій, що обрушилися на блакитну планету в недалекому історичному минулому, серед яких — лихоманка Эбола, імунодефіцит (СНІД) і атипичная пневмонія.

І хоча б частина засобів у спільних проектах землян і космітів варто було б направити на боротьбу з голодом у слаборозвинених країнах, і на всесвітню пропаганду законів космічної етики, без знання яких ми наламаємо тих ще дров, і породимо страшних бездушних голем у віртуальних і рівнобіжних світах, що здавлять наш власний світ смертельною петлею безвихідності і перервуть шлях людства у Всесвіті.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...