Мчить через чорну безодню,
пам'ять нездійснених мрій,
через розломи холодні
вмерзлих у вічність надій.

Тепле проміння хитає
казку, що шепче весна,
мрія в росі розцвітає,
сонячна і запашна.

Ніжно бринить кольорами
вічна і трепетна мить,
сяє над соняшниками
сонячне око блакить.

Радісно-сумно кульбаби
шлють насінинки в політ,
вітер несе над полями
пам'ять про сонячний цвіт.

Пам'ять просторів замріяних,
пам'ять моїх кохань,
квітне у чорній прірві,
стиснута в чорний край.

Ще одна вічність, і вибухне
зірка в безодні нова,
промінь палаючий винесе
мрію, що вічно жива.