Збірка статей за 2003 рік.

ЕКОНОМІКА

СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛАКОФАРБОВИХ МАТЕРІАЛІВ В УКРАЇНІ

Олександр Шубін, ректор Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

Стаття присвячена аналізу ринку лакофарбових матеріалів в Україні. Подана докладна інформація щодо вітчизняних виробників та експортерів цієї продукції. Зроблено висновок, що в Україні збільшилося споживання лакофарбових матеріалів середньої цінової групи й асортименту дешевої ЛФП, при цьому покупці надають перевагу вітчизняним виробникам. Але разом з тим стрімкий розвиток виробництва в Україні обумовив підвищений попит на ЛФМ, при цьому проблема забезпечення такими товарами в країні залишається невирішеною.

Проблема розвитку хімічного комплексу України розглядається сьогодні як важливий компонент економічного зростання національної промисловості. Поряд з актуальними оглядами і дослідженнями А. Г.Голубєва, А. П.Філіпова, В. Л.Кліменка, П. П.Табуртчахка та ін., присвячених сучасному стану хімічної промисловості України загалом, залишається необхідним поглиблений розгляд і аналіз окремих підгалузей та окремих секторів хімічної промисловості.

Мета цієї статті - грунтовний аналіз сучасного стану лакофарбової промисловості України на тлі світових тенденцій в цій галузі.

Сучасний ринок лакофарбових матеріалів (ЛФМ) України досить насичений. Принциповою особливістю ринку є посилення ролі технічного рівня і якості продукції, яка виготовляється, що цілком задовольняло б потреби населення. Слід зазначити, що частка ЛФМ вітчизняних виробників на ринку України превалює. Сьогодні частка вітчизняної продукції на ринку складає близько 60 % у ціновому вираженні й відповідно питома частка імпортних ЛФМ складає 40 %. Потреби в ЛФМ, за оцінками фахівців, складають від 100 до 150 тис. т на рік. Річний обсяг продажів складає більш як 300 млн дол. У середньому на кожного громадянина України припадає більше 3 кг фарби на рік. Сьогодні на ринку України працюють виробники Німеччини, Швеції, Англії, Польщі, Чехії, Болгарії, Туреччини, Естонії, Росії тощо.

У структурі продажів переважають вододисперсійні фарби - 60 %, на емалі й олійні фарби припадає 30 %, на лаки - 10 %.

Загальне споживання лакофарбових матеріалів представлено в таблиці 1. [1]

Таблиця 1. - Показники використання барвників по регіонах світу

Зараз постачання закордонної лакофарбової продукції в Україну здійснюють більш як 20 великих імпортерів, що мають дилерську мережу. Деякі українські трейдери торгують тільки імпортною продукцією, виключаючи з асортименту товари вітчизняних виробників, вважаючи, що вони ще не досягли вершин досконалості. Однак поряд з високоякісними імпортними ЛФМ на ринок України надходить і низькопробна продукція. Приблизно 1/3 імпортних ЛФМ, маючи більш якісне упакування, поступаються вітчизняним аналогам за такими важливими параметрами, як покривчатість, твердість плівки, сухий залишок.

Імпортні ЛФМ за вартістю можна розподілити на три групи: дорогі, середньої ціни й дешеві.

Перша група може бути представлена ЛФМ Голандії, Англії, Німеччини, Естонії. Асортимент виробників цих країн відрізняється не тільки бездоганною якістю (за нормованими споживчими параметрами), але й різноманітним асортиментом за рахунок колірної палітри, розфасування, упакування (матеріали різноманітні).

До середньої цінової групи можна віднести продукцію деяких виробників Німеччини, продуцентів Голандії, Туреччини, Канади, що працюють на середнього українського споживача. Це продукція з ціною за 1 кг від 10 до 20 грн.

Дешеві ЛФМ (ціна за 1 кг до 10 грн) на українському ринку представлені продукцією з Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії.

Характеризуючи асортимент імпортних ЛФМ, можна відзначити, що на українському ринку представлені всі типи продукції: оліфи, лаки, фарби, ґрунтовки, шпаклівки, штукатурка. Але домінуюче місце займають фарбові суміші. Якщо аналізувати асортимент імпортних фарб з погляду плівкоутворювальної речовини, то закордонні постачальники віддають перевагу екологічно повноцінним продуктам - вододисперсійним фарбам на основі полівінілацетату, поліакрилових смол, сухим фарбам, алкідним фарбовим сумішам, що являють собою переважно суспензії пігментів у модифікованих алкідних лаках (модифікатор - рослинна олія).

Дуже велику питому вагу в реалізації фарб складають фасадні фарби (близько 15 %), що відрізняються великою розмаїтістю асортименту. На ринку користуються попитом фасадні фарби двох німецьких фірм "Алецест" і "Скіф", шведської фірми "Зандора", дешеві польські "Поліфарб Пілава" тощо.

В Україні на сьогодні випускають лакофарбову продукцію більш як 40 великих підприємств. Причому деякі з них, особливо нові, узялися за випуск ЛФМ з імпортної сировини, інші займаються тільки розфасовкою. Однак велику частку ЛФМ випускають спеціалізовані підприємства, що входять до АТ "Укрлакофарба". Заводи цього об'єднання виготовляють більш як 90 % усіх ЛФМ України для багатьох галузей народного господарства.

Асортимент продукції нараховує понад 250 найменувань. Це і сировина для виробництва ЛФМ (розчинники, розріджувачі, пігменти, у тому числі сухі цинкові білила, сухий залізний сурик, епоксидовані рослинні олії, оліфи, сикативи, смоли) і самі ЛФМ: різні ґрунтовки, шпаклівки, емалі пентафталеві, меламіноалкідні, епоксидні, кремнійорганічні, акрилові, нітроцелюлозні тощо, порошкові фарби, а також вогнезахисні матеріали й полірувальні пасти, бітумні суміші, герметики, антифризи патрони фільтровані тощо.

Великі підприємства, що мають у своєму складі цехи з виробництва лаків - Дніпропетровський ЛФЗ ім. М. Ломоносова, "Галлак", м. Борислав, Львівський ЛФЗ, торгово-промислова фірма "Эллакс", м. Одеса.

Чернівецький хімічний завод має великі виробничі можливості в порівнянні з іншими підприємствами, тому що вони самі виготовляють лаки, суміші чи інші сполучальні компоненти для своїх потреб і є постачальниками для інших підприємств.

У трійку лідерів АТ "Укрлакофарба" входять ВАТ Дніпропетровський ЛФЗ, АТ "Эллакс", м. Одеса, АТ "Лакма", м. Київ.

Більш як 50 % усіх ЛФМ, що випускаються об'єднанням АТ "Укрлакофарба", випускається ВАТ Дніпропетровським ЛФЗ. На заводі не тільки стабілізувався загальний випуск продукції, але й розширився асортимент до 14 груп ЛФМ за призначенням.

Завод освоїв виробництво ЛФМ у дрібному пакуванні, підвищив рівень поліграфічного виконання етикеток.

Одеське АТ "Эллакс" займає друге місце з обсягів виробництва ЛФМ. Для цього підприємства характерне максимальне зростання випуску ЛФМ побутового призначення, більш ніж утричі в натуральному вираженні. АТ "Эллакс" виготовляє 9 груп ЛФМ за призначенням.

ЗАТ "Лакма" закупило німецьку лінію для виробництва ЛФМ. Виробництво продукції на цьому заводі щорічно зростає (у 1998 р. - 128,9 %, 1999 р. - 138 %). На заводі відкрито новий цех для виробництва тари. У порівнянні з 1998 роком видовий асортимент ЛФМ у 2000 році розширився у 40 разів. Однак успіх на ринку нових ЛФМ склав лише 50% через низьку платоспроможність населення.

Інші підприємства мають значно гірший асортимент і обсяги виробництва.

Жодне підприємство в Україні не випускає такі ЛФМ, як електропровідні, світловідбиваючі, біостійкі, автомобільні, електроосаджуючі, меблеві, для трубопроводів пластмас, рулонних матеріалів.

Лакофарбова продукція реалізується у роздрібній мережі через спеціалізовані магазини, відділи у господарських магазинах і універмагах, на речових ринках. Відмінність багатьох спеціалізованих магазинів - оснащеність спеціальними колерувальними машинами, що дозволяють за допомогою комп'ютера й набору барвників надати фарбі того чи іншого тону (понад 1500 відтінків).

Подібна техніка коштує близько 5 тис. дол. і більше. Вартість послуг коливається від 5 до 70 % вартості придбаної фарби залежно від насиченості барвника.

Певну роль у роздрібній торгівлі відіграє й упакування товару.

Багато фірм обмежили ввезення фарби в дрібній тарі, тому що вона користується найменшим попитом. Найбільш популярна ємність тари від 2,5 - 5 л. У середньому магазини, що торгують ЛФМ, мають прибуток 2-5 тис. грн на тиждень.

У магазинах рідко реалізуються ЛФМ лише однієї фірми, хіба що у фірмових магазинах виробника. Як правило, у магазині представлені ЛФМ 5-8 виробників. Наприклад, фірми "G R Yine", реалізатор канадських фарб "Sico", має дилерську мережу, що складається з 20 фірм-дилерів. Концерн "Akro Nobel", крім чотирьох фірмових магазинів у Києві, має декілька фірмових магазинів в обласних центрах України. ЗАТ "Лакма", крім широкої дилерської мережі, має чотири фірмові магазини (Суми, Миколаїв, Житомир, Львів).

Близько 70 %, що виготовляються, ЛФМ споживають будівельні організації. Усіх споживачів ЛФМ можна умовно розділити на кілька груп:

- будівельні компанії - 30 %

- будівельні фірми - 15 %

- ремонтно-будівельні фірми - 20 %

- приватні особи - 15 %

- інші споживачі - 20%

Будівельні компанії займаються будівництвом житла, адміністративних та інших будинків.

Вони використовують дешеву імпортну й вітчизняну фарбу залежно від об'єкта.

Будівельні фірми здійснюють індивідуальне будівництво, віддають перевагу імпортним фарбам різних цінових груп.

Ремонтно-будівельні фірми здійснюють ремонти різного ступеня складності, купують імпортні ЛФМ, а для "швидкого" ремонту найбільш дешеві з них або ж вітчизняні.

Приватні особи використовують недорогу імпортну продукцію чи вітчизняну - для ремонтних робіт і побутових потреб.

Останнім часом можна відзначити підвищений інтерес до імпортних ЛФМ у молоді. Пенсіонери віддають перевагу вітчизняним фарбам. У регіонів теж є свої особливості, це пов'язано насамперед з використанням матеріалів у виготовленні предметів побуту - дерева, пластмас, металів тощо.

Найбільшим попитом, за оцінками фахівців, користуються вододисперсійні фарби. Серед алкідних емалей частіше купують емалі для вікон і радіаторів.

Олійні фарби, особливо у великих містах, купуються слабко. Позначається використання в новобудовах і під час ремонтів пластикових вікон і дверей, уже пофарбованих чи обклеєних декоративною плівкою. Тому олійні фарби використовуються мінімально.

У сільських же районах надають перевагу олійним фарбам. Що стосується цін на ЛФМ, то серед продавців існує думка, що якісні фарби повинні коштувати дорого. Як правило, на імпортні фарби надбавки складають близько 50 % від закупівельної ціни. Фарбові суміші становлять найбільшу частку в споживанні (більше 50 %); по-друге, лаки займають друге місце (18 - 20 %) і третє місце займають оліфи й допоміжні матеріали. Загалом ці дані відповідають загальній картині ринку ЛФМ в Україні. У той же час не можна зробити однозначного висновку про збільшення частки фарбових сумішів у 2001 році. По-перше, тут відіграє роль ціновий фактор. По-друге, незрозуміло, чому падає частка шпаклівок, ґрунтовок, замазок та інших допоміжних матеріалів, що є субстратом для фарб при їхньому використанні. Виходячи з призначення оліф, вони теж повинні мати трохи меншу питому вагу. Тому краще вивчати структуру постачань ЛФМ у натуральному вираженні. Однак такого обліку в роздрібних торгових підприємствах ніхто не веде. Але те, що оліфи в порівнянні з основними типами ЛФМ займають третє місце за обсягами постачань, а отже, й застосуванням, цілком закономірно, тому що зменшується постачання олійних фарб на ринок. Емалеві фарби не вимагають ґрунтовки оліфами, а вони займають виходячи з загального аналізу, перше місце.

З допоміжних ЛФМ попит на розчинники й сикативи невисокий, що пов'язано, мабуть, з тим, що ринок усе більше наповнюється вододисперсійними фарбами, у складі яких органічні розчинники відсутні, тобто вододисперсійні фарби не є органорозчинними.

В асортименті допоміжних ЛФМ у продажу присутні розчинники "Эллакс - 646", "Р-4", "Эллакс Р-1", сикатив 64 П.

Лаки, як зазначалося вище, займають у структурі асортименту ЛФМ на підприємстві 18-20 % (зменшення постачань у 2001 році знаходиться в межах помилки досвіду). Однак при цьому необхідно враховувати те, що споживачі вже в меншій мірі планують купувати склопластикові вікна, фарбувати двері, а встановлювати їх із деревини, яку покривають лаком або натуральною оліфою, іноді використовують для дверей декоровану плівку.

Обсяги постачань олійних фарб в останні два роки збереглися. Зросло постачання вододисперсійних фарб за рахунок зменшення обсягів емалевих фарб. Але останні становлять найбільшу частку в споживанні ЛФМ. Очевидно, надалі зміна співвідношення в структурі фарб повинна відбутися за рахунок збільшення вододисперсійних сумішей і зменшення частки емалей. Споживання олійних фарбових сумішей якщо й скоротиться, то не більш ніж на 10 %. Хоча це залежить від багатьох факторів.

Якщо розглядати асортимент кожної групи фарбових сумішей, то можна відзначити, що колірна гама олійних фарб досить широка, однак найбільшим попитом користуються фарби білого кольору і ті, що гармонують з природними кольорами, - блакитні й зелені. Олійні фарби в асортименті представлені марками МА - 22, МА - 25 і МА - 15 вітчизняного виробництва АТ "Эллакс".

Емалеві фарбові суміші, що є в асортименті підприємства, представлені головним чином алкідними емалями вітчизняних і закордонних виробників типу ПФ - 115, ПФ - 167, ПФ - 218, ЭП - 274 АТ "Эллакс" різної колірної гами, однак тут превалюють два колірних відтінки - білий і коричневий. Випускають підприємства переважно глянсові емалі, але є в продажу й матові фарби різної фасовки. Імпортні фасовки: 4 л, 1 л, 0,75 л,2,5 л у банках.

Ціна вітчизняної продукції приблизно в 1,5 - 2 рази нижча закордонної.

Слід зазначити, що орієнтація підприємства на певний сегмент ринку (заможних споживачів або ні) позначається на формуванні структури видового асортименту фарбових сумішей.

На українському ринку є фарби середньої цінової групи. Однак підприємство не має у своєму асортименті цих фарб, традиційно вважаючи, що турецькі товари низької якості.

Вододисперсійні фарби викликають підвищений інтерес у молоді й споживачів середнього віку. Їх використовують головним чином для декоративної обробки стін з різними ефектами "креповим" під "шагреневу шкіру" і т.д. Крім того, обробка стін водоемульсійними фарбами є гігієнічною - стіни "дихають". Асортимент представлений такими фарбами: ВДВА - 224, ВДАК - 111, ВДАК - 211, ВДАК - 1512, ПФ 1217 ВЭ (старе позначення, нове ВДПФ - 1217).

Лаки пентафталеві 231 мають приблизно однакову питому вагу в споживанні, хоча в 2001 році частка лаків ПФ трохи знизилася, а паркетних лаків 231 і МП 0163 - збільшилася. Це виправдано й пов'язано зі збільшенням будівництва комфортабельного житла, де замість лінолеуму все частіше використовують паркет, який покривають паркетним лаком. Крім того, при обробці дверей і вікон теж сьогодні надається перевага лакам, і для цього використовують лаки ВААК - 100, МЧ - 0163.

Висновки

1. Аналізуючи потреби в асортименті ЛФМ у цілому, можна відзначити таке: збільшилося споживання ЛФМ середньої цінової групи й асортименту дешевої ЛФП, при цьому перевага віддається вітчизняним виробникам.

2. Стрімкий розвиток виробництва в Україні обумовив підвищений попит на ЛФМ, при цьому проблема забезпечення такими товарами в країні залишається невирішеною. Тому необхідне надання державної підтримки в розробці й освоєнні інноваційних проектів з удосконалення високотехнологічного виробництва.

Література:

1. Карпов В. В., Белов А. Е. Современное состояние производства и потребление красителей // Российский химический журнал, 2002.-№ 1. - С. 67-71.

2. Экономика химической промышленности: Учеб. для вузов. / В. Л. Клименко, П. П. Табурчак и др. Под ред. В. Л. Клименко.-Л.: Химия. - 1990, 288 с.

3. Юсова А. А. и др. Технология текстильной промышленности, 1999, № 5. - С. 65-68.

Оцінка й врахування екологічного фактора в підприємницькій діяльності

Алімжан Садеков, кандидат економічних наук, доцент, проректор з наукової роботи ДонДУЕТ

Проаналізовано результати експертного опитування з проблем екологізації підприємницької діяльності. Дано оцінку ефективності діючої системи управління підприємствами за екологічними критеріями, виявлено причини, що негативно впливають на екологізацію виробництва, оцінено ефективність заходів впливу на екологізацію підприємництва.

Для переходу до сталого розвитку економіки необхідна розробка організаційно-економічного механізму екологізації підприємницької діяльності. Такий перехід передбачає перенесення центра ваги в регулюванні на внутріфірмові методи управління, тобто туди, де виробляються товари і послуги.

Для дослідження усталеної практики і необхідних змін становить інтерес думка підприємців і менеджерів, які безпосередньо приймають господарські рішення, а також проблеми формування екологічної свідомості, заміни технократичного імперативу екологічним у цієї категорії, оскільки саме від них залежать перспективи екологічно сталого розвитку економіки.

З цією метою було проведено експертне опитування з проблем екологізації підприємницької діяльності й оцінки ефективності діючої системи управління підприємством з точки зору врахування екологічних факторів.

Опитування проводилося серед підприємств-членів Донецької торгово-промислової палати методом індивідуального і колективного інтерв'ювання. Загальне число експертів – 280 чоловік.

За галузевою приналежністю експерти були розподілені таким чином: гірничо-металургійна промисловість – 52%, хімія – 13,9%, енергетика – 8,2%, машинобудування – 9,7%, інші галузі – 15,4%.

28% опитаних має вік від 40 до 60 років; 69% – від 20 до 40 років, 3% респондентів – від 60 років і більше. Серед респондентів чоловіки склали 52,4%, жінки – 47,6%. За займаною посадою були сформовані 3 групи респондентів: фахівці і провідні спеціалісти – 59,9% від загальної кількості опитаних; начальники відділів, зав. секторами, зав. лабораторіями – 33,1% від загальної кількості опитаних; генеральні директори, їхні заступники, головні фахівці – 7% від загальної кількості опитаних. Таким чином, до вибірки можна віднести всі основні категорії управлінського персоналу.

Для проведення опитування була розроблена спеціальна анкета, в якій, відповідно до мети дослідження, передбачалися питання, що дозволили одержати узагальнюючу інформацію за наступними напрямками:

• оцінка ефективності діючої системи управління підприємством за екологічними критеріями;

• оцінка інформативності, використання зарубіжного досвіду, рівня екологічної свідомості; оцінка напрямків екологізації виробництва;

• оцінка причин, що негативно впливають на екологізацію підприємництва;

• оцінка ефективності заходів впливу на екологізацію підприємництва.

Нижче викладено результати аналізу узагальненої інформації, одержаної під час експертного опитування.

Оцінка ефективності діючої системи управління підприємством за екологічними критеріями

Майже 40% опитаних вважають, що діюча система управління підприємством недостатньо взаємопов’язана з проблемами екологічного розвитку, а близько 50% відзначають, що управління підприємством з погляду врахування екологічних цілей і критеріїв є неефективним, і це призводить до руйнування навколишнього середовища (таблиця 1). Жоден з опитаних не відповів, що з цих позицій система досить ефективна. При цьому тільки 6,4% вважають, що у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в країні в систему управління за останні 10-15 років внесено істотні зміни, у той же час 67,7% думають, що погіршення екологічної ситуації в країні не призвело до істотних змін у системі управління підприємствами, а в 29,5% експертів щодо цього питання думка не сформувалася (таблиця 2).

Таблиця 1 – Оцінка ефективності діючої системи управління підприємством за екологічними критеріями

Таблиця 2 - Оцінка змін у системі управління підприємством, обумовлених погіршенням екологічної ситуації

Із загальної кількості опитаних тільки 5,6 % відзначили, що екологічні критерії займають істотне місце в оцінці науково-технічного рівня розробок, 13,6 % висловили таку ж думку щодо експертизи проектів технічного переозброєння і реконструкції (таблиця 3). Менше 10% опитаних поділяють цю точку зору стосовно оцінки й атестації продукції і технологічного рівня виробництва (продукція – 7,5%, виробництво – 7,9%).

Вважають, що ці критерії практично не використовуються при оцінці науково-технічного рівня розробок, 41,4% опитаних (таблиця 3), а близько
1/3 дотримуються такої ж думки щодо оцінки й атестації продукції і виробництва.

Практично по всіх об'єктах оцінки більше 50% з числа експертів, що відповіли на це питання, вважають, що екологічні критерії займають несуттєве місце. Найбільша кількість (65,8%) висловили таку точку зору щодо експертизи проектів техпереозброєння і реконструкції.

Таблиця 3 - Оцінка ролі екологічних критеріїв при розробці і впровадженні нової техніки і технології (у % до кількості опитаних)

Таким чином, за результатами опитування можна зробити висновок про вкрай негативну оцінку експертами діючої системи управління підприємством із врахуванням у ній екологічних критеріїв.

Оцінка інформованості, використання зарубіжного досвіду

Опитування показало, що з респондентів тільки 3,3% у повному обсязі мають інформацію про екологічні вимоги до основних видів продукції і технологій, використовуваних для її виробництва, 59,2% володіють нею лише частково (таблиця 4). У той же час 37,5% важко було оцінити власну інформованість, що свідчить про їхню необізнаність щодо цього питання.

Таблиця 4 - Оцінка поінформованості про екологічні вимоги до основних видів продукції і технологій, використовуваних для її виробництва

Оцінюючи екологічну політику в розвинених країнах Заходу (таблиця 5) з погляду її впливу на екологізацію підприємництва, 44,2% опитаних вважають, що політика в цілому ефективна, а 30% - що ефективні окремі її елементи. Однак у кожного четвертого з опитаних думка з цього питання не сформувалася, що може бути наслідком недостатньої обізнаності у цій сфері.

Таблиця 5 - Оцінка поінформованості про екологічну політику в розвинутих країнах Заходу (її вплив на екологізацію підприємництва)

Тільки 2,7% опитаних практично не використовують передовий зарубіжний досвід в галузі екологізації підприємництва, 71,4% використовують постійно, а 25,9% - періодично (таблиця 6). Слід зазначити, що відносно високий рівень таких оцінок певною мірою суперечить думці експертів, висловленій щодо використання екологічних критеріїв при оцінці нової техніки і технології, що розробляється і впроваджується (таблиця 3).

Таблиця 6 - Оцінка використання зарубіжного досвіду у сфері екологізації підприємництва

Оцінка проектів використання екологічно чистої продукції і технології

Частка екологічно чистої продукції і технології в галузях промисловості до 2010 р., на думку близько 40% опитаних (продукція – 40,9%, технологія – 43,1%), буде менше 10% (таблиця 7).

Можливий рівень показника більше 50% відзначили менше 3% опитаних, інтервал 30-50% вважає реальним тільки кожний 6-й з опитаних фахівців (17,7% - продукція, 16,1% - технологія). Зіставлення оцінок (більше 50% і 30-50%) дозволяє припустити, що серед фахівців, які оцінили рівень показника в інтервалі 10-30%, велика частина оцінок знаходиться ближче до нижньої межі інтервалу – 10% (таблиця 7).

Таблиця 7 - Частка екологічно чистої продукції і технології в основних галузях промисловості до 2010 р.

Таким чином, якщо розглядати цей показник як один з основних вимірників рівня екологічності виробництва, то слід зазначити, що більшість фахівців, власне кажучи, дотримується песимістичної точки зору щодо істотних зрушень в екологізації підприємництва в Україні на зламі століть.

Оцінка рівня екологічної свідомості

Становить інтерес оцінка респодентами рівня екологічної свідомості своїх колег, що приймають рішення з питань управління підприємством (див. таблицю 8). Тільки 3% експертів вважають, що цей рівень високий (аналіз показав, що в цю групу ввійшли фахівці екологи і фахівці з охорони праці). Приблизно 1/3 опитаних (34,6%) оцінюють рівень екологічної свідомості своїх колег як середній.

Таблиця 8 - Оцінка рівня екологічної свідомості колег, що приймають рішення з питань управління

42,6% тих, що відповіли на питання, думають, що для їхніх колег характерний низький рівень екологічної свідомості, а кожен п'ятий (19,8%) вважає, що екологічна свідомість у його колег ще не сформувалася. Таким чином, більшість опитаних (62,4%) висловили думку, що екологічна свідомість їхніх колег ще тільки формується.

Ця обставина дуже істотна, оскільки подальше опитування показало, що серед причин, які впливають на екологізацію підприємництва, рівень екологічної свідомості, на думку експертів, займає третє місце, а серед заходів ефективного впливу на цей процес (14 напрямків) має найвищий рейтинг.

Респондентам було запропоновано також оцінити екологічну ситуацію у своєму місті. Отримані оцінки розподілилися таким чином: нормальна – 0,7%, більш-менш нормальна – 12,7%, несприятлива – 49,3%, кризова, украй важка – 37,3%.

Отже, існує очевидний розрив між усвідомленням складності екологічної ситуації (експерт виступає в цьому випадку як представник населення, який проживає на даній території) і професійною діяльністю (врахування екологічних факторів в управлінській діяльності).

Аналіз двовимірних таблиць показав, що за низкою параметрів оцінки респондентів істотно залежать від статі, віку, галузевої приналежності. Респонденти-жінки практично за всіма ознаками дають оцінки більш песимістичні, ніж чоловіки. Так, при оцінці частки екологічно чистої продукції в галузях промисловості до 2010 р. тільки 0,9% жінок оцінили цей показник на рівні більше 50% (чоловіки – 2,4%); на рівні менше 10% - 33,4% чоловіки, а жінки – 49,1%. Вважають, що екологічна свідомість колег не сформувалася у 14,5% чоловіків, у жінок – 25,6%. Екологічну ситуацію в місті як більш-менш нормальну оцінюють 16,3% чоловіків і тільки 8,7% жінок, у той же час кризовою і важкою її вважають 48,8% жінок і тільки 27% чоловіків.

Респонденти у віці від 60 років і більше (ця частка експертів відповідає 3%) при оцінці рівня екологічної свідомості дають оцінки істотно вищі, ніж в інших вікових групах. В останніх (від 20 років до 40 років; від 40 до 60 років) оцінки за цим параметром практично збігаються.

Представники різних галузей промисловості по-різному оцінюють значимість екологічних критеріїв при розробці і впровадженні нової техніки й технології. Так, 50% фахівців машинобудування вважають, що ці критерії практично не використовуються в оцінці науково-технічного рівня розробок, у той час як серед фахівців у галузі гірничо-металургійної, хімічної, енергетичної промисловості ця частка складає від 30 до 34%. Цікаво відзначити, що тільки серед фахівців хімічної промисловості жоден (нульові оцінки) не відповів, що зазначені критерії займають істотне місце.

Оцінка напрямків екологізації виробництва

Під час обстеження респондентам було запропоновано оцінити за п'ятибальною шкалою значущість напрямків екологізації виробництва (таблиця 9). Нижче представлено проранжировані за результатами оцінки експертів (5 балів) основні напрямки екологізації виробництва: зміна галузевої структури виробництва – 19,8% відповідей; технології утилізації відходів – 16,6% відповідей; ресурсозберігаючі і маловідхідні технології – 15,5% відповідей; безвідхідні технології – 14,9% відповідей; екологічно чисті продукти – 11,9% відповідей; створення кооперованих виробництв із замкнутими циклами – 9,1% відповідей; технології очищення – 4,0%
відповідей.

Таблиця 9 - Напрямок екологізації виробництва на наступне десятиліття (п'ятибальна шкала) (у % до кількості опитаних)

Якщо взяти за вихідну базу трибальну оцінку, то ранжирований ряд змінюється: найбільш значущі напрямки, пов'язані з упровадженням ресурсозберігаючих і маловідхідних технологій, зміною галузевої структури виробництва, виробництвом екологічно чистих продуктів. Їхня оцінка приблизно однакова на думку 1/3 опитаних (34,7%-35,6% від загальної кількості тих, які відповіли).

До наступної групи входять безвідхідні технології (23,8%) і кооперування виробництв з метою створення замкнутих циклів (21,6%). За мінімальною оцінкою значущості (1 бал) "лідирують" такі напрямки, як: технології очищення – 41,2%, кооперування різних виробництв – 30,2%, безвідхідні технології – 20,3%. Аналіз двовимірних таблиць показав, що ці оцінки диференційовані в залежності від займаної посади. При цьому найбільш істотні відмінності оцінок, даних респондентами, що входять до першої групи (фахівці і провідні спеціалісти).

Так, частка фахівців, які оцінили в 5 балів кооперування різних виробництв, склала 21% від кількості опитаних у цій групі, у той час як серед начальників відділів, зав. секторами і лабораторіями – тільки 10,3%, а серед керівників вищого рангу – 6,1%.

Природно, що саме в середовищі фахівців краще усвідомлюється той факт, що в умовах машинної технології принцип безвідхідності не може бути реалізований у рамках тільки одного виду виробництва, а вимагає принципових змін в організації виробництва.

Напрямок екологізації, пов'язаний з упровадженням технологій очищення, хоча і є найшвидшим, але оцінюється як неефективний у довгостроковій перспективі.

Оцінка причин, що негативно впливають на екологізацію підприємництва

При проведенні опитування було виділено шість основних причин, що негативно впливають на екологізацію підприємницької діяльності (таблиця 10). Думки експертів стосовно даної проблеми були більш одностайними, ніж при оцінці значимості напрямків екологізації.

Як і слід було очікувати, велика частина респондентів (51,4%) вважає, що основною причиною є господарський механізм, враховуючи систему стимулювання. На другому місці (47,4%) – нерозробленість правового регулювання. На третьому – рівень екологічної свідомості (36,5%). Приблизно третина респондентів оцінила в 5 балів значимість такого фактора, як система фінансування охорони навколишнього середовища. 30% опитаних дають оцінку значимості в 5 балів такому факторові, як економіко-технократичний підхід у менеджменті, 15,8% оцінюють у 5 балів значимість такої причини, як нестача екологічних знань.

Таблиця 10 - Причини, що негативно впливають на екологізацію підприємницької діяльності (п'ятибальна шкала) (у % до кількості опитаних)

Отримані оцінки також диференційовані, головним чином, у залежності від займаної посади. Так, якщо 42,3% фахівців і провідних спеціалістів оцінили недосконалість господарського механізму в 5 балів, то серед начальників відділів, зав. секторами і лабораторіями ця частка склала 62,1%, а серед керівників вищої ланки – 76,4%. Така ж ситуація характерна і для оцінки негативного впливу, обумовленого нерозробленістю правового регулювання, хоча тут ця частка респондентів у різних групах диференційована меншою мірою.

Оцінка ефективності заходів впливу на екологізацію підприємницької діяльності

У ході проведеного опитування було виділено чотирнадцять основних, на нашу думку, найбільш важливих заходів впливу на екологізацію підприємницької діяльності, причому половина з них пов'язана з удосконалюванням господарського механізму (таблиця 11). Оцінка ефективності цих заходів для результатів опитування експертів подана на рисунку 1.

Таблиця 11 - Оцінка ефективності заходів впливу на екологізацію підприємницької діяльності (за п'ятибальною системою) (у % до кількості опитаних)

Найвищий рейтинг (найбільша частка опитаних, що дали максимальну бальну оцінку) одержав напрямок, пов'язаний з формуванням високої екологічної свідомості – 57,2%.
Заходи впливу на екологізацію:

1. Розробка цільових програм

2. Субвенції

3. Надбавки до цін на екосертифіковану продукцію

4. Звільнення екологічно чистих підприємств від податків і платежів

5. Плата за забруднення

6. Жорсткість штрафних санкцій

7. Відновлення законодавства

8. Розширення кола екологічних нормативів

9. Упровадження систем екоменеджменту

10. Екологізація обліку і звітності

11. Введення екологічного паспорта

12. Екологічна сертифікація і маркірування

13. Введення незалежної експертизи проектів і нового будівництва

14. Формування високої екологічної свідомості

Рисунок 1 - Оцінка ефективності заходів впливу на екологізацію підприємницької діяльності

Якщо проранжирувати значимість запропонованих заходів на основі п'ятибальної оцінки, що дали експерти, то можна виділити шість груп, які мають близькі оцінки значимості (частка респондентів, що оцінила даний напрямок за максимальною шкалою – 5 балів):

1. Формування високої екологічної свідомості, відновлення законодавства 56,2-57,2%.

2. Уведення незалежної експертизи проектів і нового будівництва, плати за забруднення, жорсткість штрафних санкцій – 48,1-53,4%.

3. Звільнення екологічно чистих підприємств від податків і плати за природні ресурси – 42,5-42,9%.

4. Екологічна сертифікація і маркірування, субвенція, надбавки до цін на продукцію, що має екологічний сертифікат – 35,6-37,5%.

5. Розробка цільових програм, упровадження систем екоменеджменту й аудиту, екологізація обліку і звітності, введення екологічного паспорта – 27,6-31,4%.

Як найменш ефективні (частка тих, хто дав цьому напрямкові 1 бал) виявилися, на думку експертів, такі напрямки, як розробка цільових програм (16,9%) і введення екологічного паспорта (13,2%). Це обумовлено тим, що і той і інший напрямки на практиці поки не дали істотних результатів, хоча розробка екологічного паспорта дозволила підприємствам систематизувати інформацію про вплив на довкілля, і з цього погляду безсумнівна його значимість.

Звертає на себе увагу наступне протиріччя. Незважаючи на високу оцінку поінформованості про екологічну політику розвинених країн, експерти дали низьку оцінку ефективності таких заходів, як упровадження систем екоменеджменту й аудиту (11,1%), екологізація обліку і звітності (12,8%). Це свідчить про недостатню поінформованість експертів про ефективність цих заходів у зв'язку з невикористанням їх в Україні.

Аналіз узагальненої інформації дозволяє зробити висновок, що в цілому експерти негативно оцінюють діючу систему управління підприємствами з врахуванням у ній екологічних факторів. Однак, на нашу думку, ці оцінки відбивають реалії сьогоднішнього дня: зростання забруднення навколишнього середовища в результаті господарювання, відсутність необхідного фінансового і матеріально-технічного забезпечення для екологічної реконструкції виробництва (високий рівень інфляції, скорочення бюджетного фінансування, спад виробництва, розрив господарських зв'язків, неплатежі і т.д.), недосконалість механізму стимулювання екологічно орієнтованої підприємницької діяльності; незначний вплив споживача на якість продукції (її екологічні характеристики), оскільки цей механізм тільки починає формуватися в умовах становлення ринкових відносин, і ряд інших факторів.

Таким чином, особливого значення набувають нові інструменти внутріфірмового екологічного регулювання – екологічний менеджмент і маркетинг, екологічний облік і аудит, що довели свою високу ефективність за кордоном.

До ряду важливих напрямків, що визначають інтенсивність процесів екологізації господарювання суб'єктів підприємництва, експерти відносять господарський і правовий механізми й екологічну свідомість. Такий висновок підтверджує необхідність удосконалення механізмів і нормативних актів, що регулюють і стимулюють екологічно орієнтовану підприємницьку діяльність. Особливої ролі набуває екологічна освіта управлінського персоналу, тому що, на думку більшості експертів (62,4%), екологічна свідомість колег ще не сформувалася. Ця обставина робить необхідним внесення відповідних змін у навчальні програми підготовки фахівців, перепідготовки управлінських кадрів, велика частина яких в Україні традиційно формувалася з осіб, які мають спеціальну технічну освіту, а для менеджерів підприємств, що мають небезпечні виробництва, – наявність відповідного екологічного сертифікату для займання посади.

Література:

1. Галушкина Т.П., Харичков С.К. Экологический менеджмент в Украине: реалии и перспективы. - Одесса, 1998. - 108 с.

2. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). - Одесса: Институт проблем рынка и эколого-экономических исследований НАН Украины, 2000. - 280 с.

3. Балацкий О., Лукьянихин В., Лукьянихина Е. Экологический менеджмент: проблемы и перспективы становления и развития // Экономика Украины. - 2000. - № 5. - С. 68-73.

4. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід: Посібник з екологічного менеджменту / Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький І.М. та ін. - К.:СИМВОЛ - Т, 1997. - 245 с.

5. Черниченко Т.А. Развитие промышленного производства (эколого-экономический аспект). - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. - 320 с.

ВНУТРІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ: ДИНАМІЧНІ РЕАЛІЇ ТА ЇХ ОЦІНКА

Лідія Омелянович, доктор економічних наук, професор, академік Академії економічних наук України

У статті висвітлюється сучасний стан внутрішньої торгівлі України, визначаються нові тенденції і процеси, що притаманні торгівлі споживчими товарами, її роль у формуванні сталої економіки.

Торгівля товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує кожну людину з процесом задоволення потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

Виходячи з виключного значення торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Такий аналіз проведено на основі звітних даних Держкомстату України і Донецького обласного управління статистики щодо розвитку торгівлі за період 1990-2001 рр.

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2000-2001 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2000 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р.

Змінилися канали реалізації споживчих товарів населенню. Так, обсяги продажу споживчих товарів за усіма каналами реалізації по Україні за 2001 р. відрізнялися тим, що роздрібний товарооборот, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, складав 38914 млн грн, або 66,4 % від загального його обсягу, оборот організованих ринків – 16013 млн грн, або 27,3 %, і оборот неформальних ринків – 3662 млн грн, або 6,3 %. Загальний обсяг реалізації споживчих товарів населенню України складав у 2001 р. 58589 млн грн.

В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини.

Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України. Динаміка фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) в Україні в порівнянних цінах відносно 1990 р. така:

Наведені дані підтверджують те, що обсяги діяльності торговельних підприємств у 2001 р. ще значно нижчі, ніж були у 1990 (до початку радикального реформування економіки).

В той же час, виходячи з аналізу стану внутрішньої торгівлі (таблиця 1), можна зазначити те, що у 2001 р. вперше спостерігалася ситуація зростання за рахунок стабілізації і росту економічних основ роздрібного товарообороту: купівельної спроможності населення внаслідок збільшення розмірів реальних доходів та виробництва споживчих товарів.

Таблиця 1. - Динаміка виробництва товарів народного споживання, обсягів роздрібного товарообороту та реальних грошових доходів (у відсотках)

Частка товарообороту ресторанного господарства в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1995-2001 рр. таким чином (табл. 2)

Таблиця 2. - Роздрібний товарооборот підприємств(юридичних осіб) України

Як видно з наведених даних, частка роздрібного товарообороту ресторанного господарства має тенденцію зниження. Це свідчить про зменшення чисельності людей, які користуються послугами ресторанного господарства, що є наслідком надмірно високих цін на продукцію ресторанного господарства та низьких доходів більшості населення.

Регіональні відмінності в розвитку торгівлі можна спостерігати за таким показником, як роздрібний товарооборот на 1 особу населення (табл. 3).

Таблиця 3. - Роздрібний товарооборот на 1 особу населення по регіонах України

Як видно з даних табл. 3, відносно роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) на 1 особу населення в цілому по Україні значно вищим цей показник у 2001 році був у Запорізькій – 114,4 %, Львівській – 108,7 %, Харківській – 125,0 %, Дніпропетровській – 108,8 % та інших областях, а також м. Києві – 241,8 %. Нижчим, ніж в цілому по Україні роздрібний товарооборот на особу населення був в Івано-Франківській – 64,8 %, Миколаївській – 80,0 %, Одеській – 80,0 %, Тернопільській – 58,6 % та інших областях.

Це пояснюються різним рівнем економічного розвитку регіонів, грошових доходів населення, цін на товари та послуги, а також можливостями самозабезпечення продовольчими товарами населення за рахунок підсобних господарств, присадибних ділянок тощо.

Сучасна торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності (табл. 4).

Таблиця 4. - Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності по Україні (у відсотках)

Якщо в 1990 р. частка державної та комунальної власності в загальному товарообороті складала 69,7 %, то вже в 2001 р. всього 8,1 %. При цьому характерним є те, що ці інституціональні зміни в торгівлі проходять на етапі радикального реформування економіки України в цілому і не сприяють суттєвим змінам та позитивній динаміці торговельної галузі. Залишаються невирішеними серйозні соціальні та економічні проблеми в самій галузі і рівні виконання покладених на неї функцій.

Співставлення фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні за період з 1990 р. до 2001 р. показує суттєве зниження цього показника. В 2001 р. він складав всього 36,3 % від роздрібного товарообороту 1990 р. Це свідчить про те, що торговельна галузь у своєму розвитку відстає від рівня 1990 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при здійсненні акту куплі-продажу товарів, якості обслуговування. І ще можна стверджувати те, що позитивні зміни, які спостерігаються в роздрібному товарообороті 2000 – 2001 рр. не можна порівняти зі спадом цього показника за усі роки незалежності України.

Зниження фізичного обсягу роздрібного товарообороту спостерігається як в цілому, так і по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (табл. 5).

Таблиця 5. - Індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту України за 2001 рік (у відсотках)

Зміну життєвого рівня населення віддзеркалює структура роздрібного товарообороту підприємств України. Частка продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1990 – 2001 рр. неоднозначно: з 44,4 % в 1990 р. до 66,6 % в 1996 р. З 1997 р. визначилася тенденція зменшення частки продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств України. Але, незважаючи на таку тенденцію, ця частка залишається вищою за 1990 р. і в 2001 р. склала 49,0 %, а частка непродовольчих товарів змінилася відповідно з 55,6 % до 49,0 % (табл. 6).

Таблиця 6. - Структура роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні (у відсотках до підсумку)

Як видно з попередніх даних, у структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна торговельна мережа. Саме в ній підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва (табл. 7.)

Таблиця 7. - Частка продажу товарів вітчизняного виробництва в роздрібний торговельній мережі підприємств (юридичних осіб)

Як свідчать наведені в табл. 8 дані, частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2001 р. в порівнянні з цим показником в 1998 р.

Частка вітчизняних продовольчих товарів в 2001 складала 93,5 %, а непродовольчих – 60,7 %.

Серед продовольчих товарів значною залишається частка імпортних в загальному обсязі роздрібного товарообороту таких товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8 %).

По реалізації непродовольчих товарів в 2001 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1 %), обчислювальній техніці (12,5 %), телерадіотоварах (7,5 %), електротоварах (12,5 %). Але слід підкреслити, що за період 1998 – 2001 рр. у цілому спостерігається збільшення реалізації вітчизняних непродовольчих товарів. Однак така тенденція не підтверджується по таких товарах, як шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, електротовари, телерадіотовари, обчислювальна техніка та фотокінотовари.

Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств товарними запасами: з 42 днів обороту в 1990 р. до 45 днів у 2000 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2001 р. складав всього 2,5 % рівня 1990 року.

Як наслідок, забезпеченість населення України цими товарами за 1990 – 2001 рр. значно знизилася. Якщо в 1990 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2001 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

Соціальні зміни торгівлі підтверджуються динамічними трансформаціями торговельної мережі за видами економічної діяльності (КВЕД). Аналіз стану торговельної мережі за 1998 – 2001 рр. показав спільні тенденції з показником роздрібного товарообороту. Збільшується кількість підприємств (юридичних осіб), основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля пальним і автомобілями.

Спостерігається зменшення кількості спеціалізованих підприємств роздрібної торгівлі з реалізації як продовольчих, так і непродовольчих товарів.

Значна кількість торговельних підприємств (14588 одиниць) зосереджена на підприємствах інших видів діяльності.

Окремої уваги заслуговують динамічні зміни у ресторанному господарстві. Роздрібний товарооборот їдалень і постачання їжі складав у 2001 році всього 29,7 %, а ресторанів, кафе і барів – 70,3 %. Це свідчить про значне зменшення у період реформації основного типу підприємств харчування – їдалень.

Більша частка торговельних підприємств і підприємств ресторанного господарства мають чисельність працюючих від 5 до 15 осіб. Це видно із даних нижче наведеної табл. 8.

Таблиця 8. - Групування підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства України за чисельністю працюючих у 2000 році (у відсотках)

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об’єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним ососбам). Якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 28 об’єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2000 р. ці показники складали 21 об’єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно.

Особливо слід звернути увагу на неприпустимо значне зниження цих показників у сільській місцевості з 37 до 21 і з 1977 до 1153 відповідно термінів і ознак.

Суттєві інституційні зміни в торгівлі підтверджуються не тільки за показником роздрібного товарообороту, а й при проведені аналізу торговельної мережі. Так, в 1990 р. мережа роздрібної торгівлі розподілялася так: на частку державної власності припадало 39 % магазинів, в них 49,9 % торгової площі, а на частку споживчої кооперації - 61 % магазинів і 50,1 % торгової площі. В 2000 р. державна власність складала 3,6 % магазинів і 3,0 % торгової площі, комунальна - 7,7 % і 3,8 % , приватна - 9,7 % і 7,8 %, колективна 78,9 % і 85,1 % і власність інших держав - 0,1 %. Такі суттєві зміни в формах власності торговельної мережі магазинів, що відбулися в 1990-2000 рр., свідчать, про те, що торгівля є найбільш привабливою галуззю для нового власника.

В Україні розвивається мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, що належить підприємцям - фізичним особам. За даними одноразового суцільного обстеження, що було проведено Держкомстатом України на 1 січня 2000 року, в країні діяло 22,4 тис. магазинів, 17,3 тис. кіосків, 9,4 тис. ресторанів, кафе, барів, їдалень, що належать фізичним особам.

В державній та комунальній власності знаходиться 7116 об’єктів ресторанного господарства (21,5 %), в приватній - 3104 об’єкта (9,4 %), в колективній та інших формах власності - 22912 об’єктів (69,1).

Мережа ресторанного господарства, що належить підприємствам (юридичним особам), за 1990-2000 рр. зменшилася з 62692 одиниць до 33132, або на 47,2 %. Це призвело до зниження забезпечення населення підприємствами цього виду діяльності. Так, якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 12 об’єктів та 860 місць, то в 2000 р. ці показники склали 7 і 389 або знизилися на 41,7 % і 54,8 % відповідно.

Серед областей України найбільша забезпеченість населення об’єктами ресторанного господарства спостерігалася в Волинській області, в якій на початок 2001 р. нараховувалося 650 місць на 10000 осіб при середньому показнику по Україні - 389. Найменша забезпеченість склалася в Одеській - 268 і Сумській областях - 283 місця на 10000 осіб.

Кількість (кіосків, палаток) збільшилася на 2,2 %, або на 546 одиниць.

Таблиця 9. - Зміни в спеціалізації мережі роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб) по Україні одиниць

Із даних табл. 9 видно, які суттєві зміни відбулися в спеціалізації торговельної мережі роздрібної торгівлі України. По-перше, загальна кількість магазинів в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась на 35,4 %, або на 42740 одиниць. При цьому на 27,5 % збільшилася кількість змішаних магазинів, що становить 4442 одиниці, а кількість продовольчих магазинів зменшилася на 39,5 %, непродовольчих - на 50,8 %. Частка продовольчих магазинів в 1990 р. становила 43,1 % в загальній кількості магазинів, непродовольчих - 43,5 %, а змішаних - 14,4 %, а в 2000 р. це співвідношення складало 40,4 %, 33,1 % і 26,5 % відповідно.

Негативним є значне зменшення магазинів, що працюють за методом самообслуговування, - на 73681 одиниці, або на 94,3 %. Це свідчить про те, що радикальне реформування та ринкові перетворення в торгівлі не сприяли розвитку методу самообслуговування, який зарекомендував себе як прогресивний.

Характерною рисою сьогодення є скорочення магазинів по торгівлі товарами першої необхідності. Багато з таких магазинів перетворюються в "бутики" по реалізації дорогих імпортних товарів. Цей процес характерний для обласних центрів та великих міст, в яких з’явилися вузькоспеціалізовані магазини з реалізації окремих товарів престижних фірм. В м. Донецьку це магазини по реалізації одягу, взуття, та предметів туалету: "Доміно", "Лунный ветер", "Валди", магазини по реалізації спортивного одягу і взуття: "Adidas", "Reebok", магазини по реалізації товарів для ремонту і меблів: "Строительная керамика", "Итальянская сантехника", "Мебель для кухни" та інші.

Для сьогодення характерний розвиток мережі магазинів-салонів. Ці торговельні підприємства не тільки реалізують товари високої якості, але й надають максимум послуг. Так, в м. Донецьку розвивається мережа магазинів-салонів з продажу і технічного обслуговування автомобілів іноземних фірм: "Рено", "Вольво", магазинів по реалізації технічно складних товарів: "Bоsch", "Nate Ukraine", "Эльдорадо" і інш. Однак ці фірмові салони-магазини задовольняють попит багатих людей. Магазини–салони відвідує людина, що прагне до персоніфікації своїх потреб і можливостей їх задоволення. Масовий покупець все частіше користується ринками, де ціни на продовольчі і непродовольчі товари нижчі, ніж в організованій роздрібній мережі.

Цей факт можна характеризувати як соціальну стратифікацію торгівлі, що у певній мірі адекватна складу контингентів покупців.

Слід зазначити й те, що в забезпеченні населення багатьма товарами роздрібна торгівля, організована юридичними особами, поступається своїми позиціями торгівлі на ринках і приватних підприємців.

В Донецькій області, за розрахунковими даними, продаж товарів на ринках і підприємцями – фізичними особами становить 44,7 % від загальної реалізації.

Продаж споживчих товарів на організованих та неформальних ринках характеризується такими даними: у 1998 р. його питома вага становила 34,4 % від загального обсягу реалізації на споживчому ринку, у 1999 р. – 35,6 %, в 2000 – 38,5 %, у 2001 – 36,6 %. Така структура кінцевих каналів реалізації споживчих товарів є деформованою. Торговельна діяльність на неформальних ринках створює умови для всіляких порушень та продажу товарів низької якості з нижчими цінами. Негативним наслідком поширення такої торгівлі є можливість приховувати кошти від інкасації, а прибуток - від оподаткування.

Особливістю сучасної торгівлі є розвиток магазинів "Second Hand". Як уже відмічалося, скорочення купівельної спроможності населення призвело до зниження витрат населення на придбання непродовольчих товарів та зниження частки цих товарів у загальному обсягу товарообороту.

Відсутність можливості купувати новий одяг та взуття зумовило готовність значної частини населення до поновлення гардеробу за рахунок речей, що були у споживанні, а саме ввозу товарів "Second Hand" з-за кордону. Дослідження, проведені в Донецькій області¹, показали, що імпорт таких товарів в області збільшився з 694,2 тонни в 1997 р. до 1120,2 тонни в 2001 р., тобто в 1,6 раза.

Серед основних постачальників цих товарів були Німеччина (62,6 % постачань), США (12,1 %), Нідерланди (7,4 %), Швейцарія (6,9%).

За даними Донецького обласного управління торгівлі і побутового обслуговування населення, торгівлю товарами "Secohd Hahd" здійснюють 306 магазинів, кіосків, секцій. В 2001 р. в цій мережі реалізовано товарів на 10289 тис. грн. Дослідження показали, що в загальному обсязі продажу товарів "Second Hand" 71,8 % складає одяг і білизна, 17 % - трикотажні вироби, 5,7 % - текстильні вироби для домашнього інтер'єру та вжитку, 2,3 % - шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, 0,8 % - панчохи та шкарпетки, 2,4 % – інші товари.

Реалізація товарів "Second Hand" певним чином впливає на кон'юнктуру споживчого ринку, конкурентне середовище для регіональних виробників. Конкурентоздатність цього виду торгівлі ґрунтується на прийнятних для значної частини населення якості товарів і ціни.

Так, наприклад, ціна джинсів тут складає 20 – 40 грн (відповідно нові вітчизняні коштують 88 грн, імпортні – 120 – 200 грн). Жіноче взуття в магазинах "Second Hand" в 4 – 12 разів дешевше нового вітчизняного і імпортного виробництва.

Особливою популярністю користується в цих магазинах одяг для дітей, який в 3 – 5 разів дешевший від нового.

Контингент покупців товарів "Second Hand" дуже різноманітний: молоді люди, люди зрілого віку, пенсіонери. Думається, що розповсюдження торгівлі "Second Hand" в Донецькому регіоні і в Україні в цілому зумовлено соціально-економічною ситуацією в суспільстві. Її стійкість і розвиток цілком залежать від підвищення життєвого рівня людей, а також спроможності вітчизняних виробників забезпечувати належний рівень якості товарів за доступною ціною.

Цей вид торгівлі буде присутнім в Україні, як, до речі, і в розвинених країнах світу, але її оптимізація залежить від вказаних вище умов.

Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.² Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.

Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.

З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).

Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.

Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.

Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та промайданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2000 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2% ³.

На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.

Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

Таким чином, сучасна торгівля розвивається під впливом радикальних змін, що відбуваються в Україні в цілому. Ця галузь в своєму розвитку відстає від рівня 1990 р.

Інституціональні зміни в торгівлі стали найбільш суттєвими і вплинули на формування різних каналів реалізації товарів: безпосередньо через магазини, організовані ринки, неформальні ринки.

Регіональні відмінності торгівлі відбиваються співвідношенням аграрного та індустріального розвитку областей, рівнем виробництва товарів народного споживання, доходів населення та умовами товарного самозабезпечення населення.

За видами економічної діяльності збільшується кількість магазинів, що реалізують пальне та автомобілі.

В ресторанному господарстві скоротилася частка основного типу підприємств – їдалень, що також свідчить про значні трансформації в цій галузі.

Характерною рисою сучасної торгівлі є розвиток магазинів-салонів, що задовольняють попит багатих людей, та ринків, якими користується масовий покупець. Особливістю сучасної торгівлі також є розвиток магазинів "Second Hand". Його оптимізація залежить від соціально-економічної ситуації у суспільстві.

В зв’язку з поширеністю торгівлі на ринках було б доцільним проводити вибіркові та суцільні обстеження цього виду торгівлі, які б дали можливість оцінити її наслідки: соціальні втрати чи вигоди для суспільства і громадян.

Виходячи з соціального і економічного значення внутрішньої торгівлі споживчими товарами, було б доцільним посилити державний контроль за її функціонуванням та підвищити роль і відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної стратегії і тактики в галузі внутрішньої торгівлі.

Література:

1. Україна у цифрах у 2001 році – короткий статистичний довідник – К.: “Техніка”, 2002 – 262 с.

2. Статистичний щорічник України за 2000 рік. –т К.: “Техніка, 2001, - 598 с.

3. Сорока И.В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины – Донецк, ДонГУЭТ, 2001, - 238 с.

ПЕРЕВАГИ ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ КРЕДИТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Ігор БРІТЧЕНКО, кандидат економічних наук, доцент, докторант

В статті розглянуто питання наявності переваг застосування нових технологій фінансування суспільного відтворення над традиційними банківськими технологіями кредитування виробника. Зокрема висвітлено застосування банківською системою нових технологій споживчого кредитування.

Сучасний стан банківської системи України характеризується низьким рівнем використання існуючих банківських функцій та прогресивних кредитних технологій, що приводить до недостатнього розвитку кредитно-грошових відносин і подальшого стримування економічного зростання в суспільстві. Це обумовлює необхідність суттєвого реформування окремих функцій банківської системи, вдосконалення механізму їх управління.

Цю проблему досліджували зокрема вітчизняні науковці - В. Н. Василенко, М. М. Єрмошенко, В. К. Мамутов, А. М. Мороз, Г. Х. Попов та інші. Але в їх роботах недостатньо висвітлювалися питання розвитку нових кредитних технологій, основаних безпосередньо на взаємодії комерційного банку та фізичної особи.

Метою нашого дослідження є вдосконалення механізму стимулювання суспільного відтворення шляхом впровадження нових банківських технологій, що ґрунтуються на взаємодії комерційних банків та безпосередніх споживачів - фізичних осіб.

Проведені дослідження банківської системи України дають підставу стверджувати, що значна частина комерційних банків збанкрутувала з причин недосконалої кредитної політики власного менеджменту, яка була основана на принципах кредитування виробника. Комерційні банки, що збанкрутували, не використовували у власній практиці технології споживчого кредитування. Тільки за останні роки збанкрутували такі великі акціонерні банки, як "Відродження", "ІНКО", "Слов'янський", "Укрхарчбанк", "Лісбанк", "Україна" та інші. Ряд комерційних банків, що не збанкрутували, перебувають у важкому фінансовому становищі, що межує з фактичним банкрутством.

Вивчення причин банкрутства та важкого фінансового стану комерційних банків, а також теоретичних засад, принципів та закономірностей технології банківської справи приводить до висновку, що існуючих проблем можна уникнути шляхом застосування нових банківських технологій споживчого кредитування, основаних на науковообґрунтованому ринкознавчому підході з урахуванням регіональних особливостей.

Технології традиційного кредитування виробника містять в собі низку об'єктивних рис, що відрізняють їх від споживчого кредитування, які характеризують останні як суттєво менш ризиковані банківські технології.

Першою суттєвою відмінністю є контроль за цільовим використанням кредитних ресурсів. Принцип цільового використання ресурсів є найважливішим елементом процесу кредитування, що відображено в законодавстві України, інструкціях НБУ. При традиційних технологіях банківського кредитування існують об'єктивні передумови та можливість для зловживань з боку підприємства-позичальника та співробітників комерційного банку. Також висока вірогідність помилки або прорахунку при обчислюванні економічної доцільності і правильності використання кредитних ресурсів як менеджментом підприємства-позичальника, так і посадовими особами банку. При використанні технології споживчого кредитування об'єктивні передумови для подібних помилок, порушень і зловживань відсутні.

Другою суттєвою відмінністю традиційних банківських технологій від споживчого кредитування є контроль за своєчасністю і повнотою повернення основної суми кредиту і