Збірка статей за 2003 рік.

ЕКОНОМІКА

Малий та середній бізнес в Україні: реалії сьогодення та тенденції розвитку

Юрій Єхануров, голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва

Матеріал, який ми пропонуємо вашій увазі, фактично є виступом народного депутата України Юрія Єханурова на високопредставницькій міжнародній конференції у Вашингтоні в жовтні 2003 р. Автор досить ґрунтовно аналізує становище малого і середнього бізнесу та перспективи його розвитку. Наголошується, що розвиток підприємництва виконав важливу соціальну функцію - мінімізував негативні соціальні наслідки структурної перебудови економіки. Акцентується увага на необхідності налагодження відповідального діалогу між владою та підприємцями. Висловлюючи своє ставлення до ЄЕП, Ю. Єхануров стверджує, що Україна не повинна прагнути інтеґрації в будь-якому напрямку і за будь-яку ціну.

Статистичні дані щодо розвитку малого підприємництва в Україні окреслюють в цілому стійку тенденцію росту. За останні чотири роки (з 1999 по 2002 рік) загальна кількість малих підприємств збільшилась з 197 127 до 253 791 суб'єктів, а середньорічна кількість зайнятих на них працівників з понад 1,5 млн чоловік - до майже 2 млн. При цьому кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб населення зросла з 40 до 53, а частка найманих працівників, що працюють на малих підприємствах, у загальній кількості найманих працівників на підприємствах збільшилася з 14,1% до 18,9%. Зараз в Україні зареєстровано також близько 2-х мільйонів підприємців - фізичних осіб без створення юридичної особи. Певного оптимізму додає і саморозвиток підприємництва. Найбільш успішні малі підприємства поступово зміцнюють свою виробничу та фінансову міць, збільшують свою соціально-економічну вагу, перетворюючись на середні підприємницькі структури.

Таким чином, можна було б зробити висновок, що саме розвиток малого та середнього бізнесу сприяв економічному зростанню та певному покращанню матеріального становища українських громадян, яке спостерігається останнім часом. Однак робити такий висновок передчасно. За той самий період частка малих підприємств у загальному виробництві продукції, робіт та послуг в економіці України скоротилася з 11,3% до 7,3%. Середньомісячна зарплата найманого працівника, що працював минулого року на малому підприємстві, становила 224 гривні (менше $43) проти майже 374 гривень (близько $70) у працівника на інших підприємствах - суб'єктах господарювання. Це говорить і про наявність значної тіньової складової в діяльності малого бізнесу України.

Проте малий та середній бізнес, не реалізувавши свого економічного потенціалу, виконав вкрай важливу соціальну функцію. Розвиток підприємництва, з одного боку, "легалізував" для українського суспільства приватну ініціативу, а з іншого - мінімізував негативні соціальні наслідки структурної перебудови економіки, надавши роботу сотням тисяч українських громадян і забезпечивши хоча б мінімальний статок їх родинам. Такий погляд на вагому роль малого та середнього бізнесу поділяє переважна більшість населення України. На запитання "Чи поділяєте Ви думку про те, що розвиток малого та середнього бізнесу є обов'язковою передумовою економічної та соціальної стабільності в суспільстві?" позитивно відповідає майже 60% респондентів.

Головними перешкодами, що заважають розвиткові малого та середнього бізнесу в Україні, є:

- недосконала законодавча база, що визначає правові умови його існування;

- важкий доступ до кредитних ресурсів;

- неадекватні та непрозорі дії влади в процесі прийняття управлінських рішень, які є визначальними для малого та середнього підприємництва.

Законодавче забезпечення: нові підходи, перші результати

Наш комітет у своїй діяльності орієнтується на залучення до співпраці широких кіл зацікавленої громадськості, представників підприємницьких структур, незалежних дослідницьких інституцій, центральних та регіональних виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування. Політика відкритості та прозорості, що її провадить комітет, дозволила, з одного боку, утвердитися йому як визнаній "території", на якій відбувається обговорення стратегічних питань розвитку підприємництва та актуальних проблем регулювання підприємницької діяльності, а з іншого - вивести обговорення на якісно новий - відповідальний - рівень.

Серед організаційних заходів, що були проведені комітетом за допомогою Інституту конкурентного суспільства, можна визначити:

• Громадські слухання по законопроекту "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності".

• "Круглий стіл" з обговорення законопроекту "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності".

• Громадські слухання на тему "Національна програма розвитку малого підприємництва: стан виконання та заходи на 2004 рік".

Знаковою подією, що викликала вагомий суспільний резонанс, стали парламентські слухання на тему: "Проблемні питання розвитку підприємництва в Україні: регуляторна політика держави та заходи щодо підтримки малого та середнього бізнесу". За результатами цих слухань були ухвалені рекомендації, в яких відображено консолідовану позицію об'єднань підприємців і представників місцевої влади.

Цього року українським парламентом були прийняті два закони, які мають суттєво позначитися на перспективах розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. Закон "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності", що набуває чинності з 1 січня 2004 року, запроваджує принцип "єдиного вікна". Це нововведення знімає численні бюрократичні перешкоди та скорочує до мінімуму час, що втрачається майбутнім підприємцем на спілкування з чиновниками в процесі організації власної справи.

Додержання принципів та процедур, що запроваджуються законом "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності", дозволить:

- забезпечити прозорість та адекватність дій органів державної влади та місцевого самоврядування у регулюванні економічних процесів;

- активно впливати на процес підготовки та прийняття нормативно-правових актів представникам громадських підприємницьких організацій.

Варто зазначити, що закон "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" було прийнято парламентом безпрецедентною кількістю голосів. Таким чином, незважаючи на наявне політичне розмежування у Верховній Раді, нинішній депутатський корпус продемонстрував свою здатність приймати виважені рішення. Тобто парламент готовий до реформування державної політики в сфері регулювання підприємницької діяльності на засадах, що відповідають реаліям ринкової економіки.

Позитивним моментом у формуванні правового поля виявився цікавий алгоритм щодо запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, процедур державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та визначення засад державної регуляторної політики. Його загальна схема: Указ Президента - практика застосування - аналіз недоліків та вироблення пропозицій щодо вдосконалення правового поля - прийняття закону. Такий підхід дозволив апробувати закони до їх прийняття і внаслідок цього уникнути поспішних рішень у процесі законотворення.

Влада та бізнес: проблеми побудови відповідального діалогу

Головна проблема у налагодженні відповідального діалогу між владою та підприємцями полягає у розриві "слова" і "діла", який демонструють органи державної влади всіх рівнів. Ця "хвороба" проявляється як у невідповідності публічних декларацій реальним діям, так і в хронічному недотриманні букви закону. Останнім характерним прикладом такої "роздвоєності" є намагання нинішнього українського уряду всупереч власній (до речі, підтриманій Верховною Радою і особисто мною) програмі діяльності згорнути ринкові механізми регулювання економіки та запровадити адміністративні важелі впливу. При зменшенні податкового тиску в цілому діючий уряд в проекті бюджету на 2004 рік пропонує суттєво збільшити податкове навантаження на найдрібніший бізнес. Наприклад, пропонується в 3 рази збільшити максимальні ставки єдиного податку і "заробити" на цьому додаткових 700 млн грн для місцевих бюджетів. Результатом стане збільшення тінізації бізнесів.

Послідовна боротьба уряду за ліквідацію введених Президентом України в 1998 році спрощених методів оподаткування свідчить, що цей уряд є чужим для МСБ і працює в інтересах крупних фінансово-політичних груп.

Відсутність політичної волі у питаннях підтримки підприємництва призводить до того, що реальні умови його існування в Україні визначаються не законом, а численною армією чиновників. Утиск підприємців з боку фіскальних органів, корупція та свавілля в органах місцевої влади все ще є правилом, а не винятком. Малий бізнес є фактично беззахисним перед зловживаннями з боку місцевого чиновника. Середній бізнес, адаптувавшись до українських реалій, потерпає від чиновників більш високого рангу. Прикладом може служити масштабний конфлікт між підприємцями та Львівською податковою адміністрацією, виселення виконавчої дирекції Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств України міністром Кременем з приміщення, яке ця громадська організація орендувала з 1991 року.

Запровадження дієвого громадського контролю за діями влади, її реформування на засадах забезпечення відкритості, прозорості та адекватності процесу прийняття рішень, що визначають, зокрема, умови існування та розвитку малого та середнього підприємництва, постають як першочергові завдання. Дієвим заходом у підвищенні соціальної та економічної ефективності існуючої системи державного управління повинна стати кардинальна адміністративна реформа. Проте на сьогодні вона фактично "похована" та існує лише у вигляді загальної концепції, що визначає загальні напрямки її здійснення. Першою ластівкою, що означатиме позитивні зрушення, може стати практична реалізація закону "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Вагому роль у реформуванні системи функціонування державної влади можуть і повинні відіграти громадські об'єднання підприємців. Сьогодні в Україні нараховується понад 500 таких місцевих, регіональних та загальнонаціональних структур. На часі координація та консолідація їхніх зусиль. Лише за таких умов вони зможуть захищати свої злободенні інтереси, наприклад, щодо захисту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Консолідовані представники малого та середнього бізнесу повинні перейти від тактики оборони та "дій у відповідь" на рішення влади до послідовної реалізації стратегії пріоритетного розвитку підприємництва, розбудови громадянського суспільства.

На зміну моделі взаємовідносин підприємців та влади орієнтована "Доктрина приватної ініціативи", яку було розроблено за участю широкого кола підприємницьких організацій та об'єднань і за технічної допомоги Центру міжнародного підприємництва. Доктрина є першою спробою бізнес-спільноти сформувати власну щодо суті та принципів підготовки комплексну пропозицію щодо створення умов, сприятливих для ведення підприємницької діяльності, та оновлення ключових напрямків державної соціально-економічної політики.

І звичайно, про Єдиний економічний простір (ЄЕП)

Підписання угоди про створення Єдиного економічного простору викликало неоднозначну реакцію в українському суспільстві. В політичному аспекті цей крок став певною відповіддю на подвійні стандарти, які застосовувалися по відношенню до України з боку європейської спільноти та США. Намагаючись зробити виважену оцінку щодо ЄЕП, слід взяти до уваги, що Україні вдалося зменшити політичні ризики шляхом застереження при підписанні установчих документів. В угоді та концепції про формування Єдиного економічного простору записані положення переважно економічного характеру.

За політичними деклараціями варто бачити серйозні проблеми щодо виходу українських виробників на міжнародні ринки. Мусимо чесно зізнатися: ми відвоювали усі можливі економічні ніші на Заході. Українські підприємці мають опановувати традиційні східні та південні ринки. В цілому економічна частина угоди відповідає інтересам середнього бізнесу в Україні, хоч і сприймається ним досить скептично. Протягом останніх років між країнами СНД було підписано велику кількість потенційно привабливих угод. Але жодна з них так і не була реалізована. Відтак, наше завдання виглядає вкрай чітким: боротися за наповнення реальним змістом тих положень документів про створення ЄЕП, які відповідають інтересам України. При цьому ми розуміємо, що у нас є тільки один шанс вибратись з тенет бідності - зробити ставку в своєму розвитку на внутрішній ринок, виховувати свого покупця та свої ланцюжки створення вартості продукту.

Формальні чи неформальні торговельні угоди з сусідніми країнами дозволять середньому бізнесу України отримати додаткові вигоди.

Можливо, Україні варто уважніше вивчити повоєнний досвід країн Європи. Європейська інтеграція визрівала поступово. Її рушійною силою виступали реальні економічні процеси, що знаходили адекватне відображення в політичних деклараціях і угодах. Україна не повинна прагнути інтеграції в будь-якому напрямку за будь-яку ціну. Визначальним критерієм має стати захист національних інтересів та взаємна вигода.

Інтеграція України у світовий простір на прикладі металургійної галузі Донецького регіону

Юрій Макогон, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри "Міжнародна економіка" Донецького національного університету,

Ірина Майорова, кандидат економічних наук, ВАТ "ММК ім. Ілліча"

Проаналізовано тенденції розвитку виробництва і світової торгівлі металургійною продукцію. Запропоновано вирішення питання інтеґрації економіки регіону у світовий простір на прикладі регіонально-виробничих об'єднань. Досліджено сучасні проблеми металургійної галузі України і подано напрями їх розв'язання.

Характерною особливістю металургійного комплексу України є той факт, що за останнє десятиріччя загальний обсяг виробництва сталевої металопродукції скоротився приблизно удвічі. Як в минулому, так і досі в Україні переважає виробництво сортового прокату, а в усьому світі - листового. Тому для успішної діяльності українські металургійні підприємства повинні повною мірою враховувати світові тенденції розвитку металургії, серед яких особливо виділяються: загострення конкуренції на світовому ринку в умовах стійкого спаду темпів приросту споживання металу, підвищення вимог до якості металопродукції, пріоритетний розвиток сталеливарних технологій на користь створення гнучких високоефективних технологічних комплексів і модулів і т. ін.

Наступною перевагою західних сталеливарних компаній є процеси консолідації, які завжди відбувалися згідно із законами ринку: злиття, поглинання і альянси, які відтворюються з метою економії на масштабах, наближення до ринків збуту або джерел сировини. Виробничі процеси з виплавки сталі переміщаються в регіони з багатим накопиченням високоякісного залізняку, дешевої електроенергії, низькими трудовими затратами. При цьому прокатні заводи максимально наближені до ринків збуту кінцевої продукції, і тенденція до географічного розділення цих видів діяльності посилюється.

Останнім часом вітчизняні науковці, серед яких Гайдуцький П.І., Макогон Ю.В., Гохберг Ю.О., Стасовський Ю., Янукович В.Ф., Рибак В.В. та інші, приділяли увагу питанням інтеграції України у світовий простір і розвитку регіональної економіки. Незважаючи на результати досліджень зазначених авторів та значну кількість публікацій, присвячених питанням інтеграції економіки України у світовий простір, продовжують існувати проблеми розробки напрямів розвитку економіки регіонів країни і їх зв'язок із світовими інтеграційними процесами.

Для України необхідне ретельне вивчення світового досвіду розвитку чорної металургії, оскільки це дозволяє визначити перспективну програму послідовного включення країни у загальноєвропейський процес інтеграції. Основною метою подібного об'єднання сил є забезпечення надійної бази сировиною, паливом, енергією, довготривалих міцних позицій на внутрішніх і міжнародних ринках. У свою чергу, відомі тенденції розвитку світового виробництва сталі дають можливість Україні розробити й ефективно здійснити основні напрями структурної перебудови галузі. З цієї точки зору й зумовлюється актуальність проблеми, якій присвячується стаття.

Сталева металопродукція - один з основних продуктів світового ринку чорної металургії, частка торгівлі сталевою продукцією складала в 1999-2002 рр. 35% від світового обсягу виплавки сталі [1]. Аналіз основних тенденцій розвитку споживання конструкційних матеріалів показує, що сталь, як і раніше, залишається основним конструкційним матеріалом, і 75% сталі, яка виробляється у світі припадає на 10 провідних країн (табл. 1).

Таблиця 1. - Найбільші виробники сталі у світі в 2002 році, тис. Тонн

Таблиця розрахована за даними International Iron & Steel Institute, опублікованими в бюлетені Міжнародного інституту чавуну і сталі (IISI) № 7, с. 26-29.

Аналіз фактичних даних за останні 30 років (рис.1) дозволяє виявити основні закономірності в нарощуванні світового виробництва сталі:

- стійке зростання обсягів виробництва протягом всього досліджуваного часового інтервалу;

- наявність визначених, періодично повторюваних коливань у зростанні обсягів металопродукції (відносно усередненої лінії рис. 1) з тривалістю циклу 8-10 років;

- деяке уповільнення середніх темпів зростання обсягів виробництва металопродукції за останні 10-15 років.

Рис. 1. Динаміка фактичного обсягу світового виробництва сталі за період з 1965 по 2002 рік (побудовано авторами за даними статистичних щорічників України [1])

Виявлені тенденції можливого спаду світового виробництва і споживання сталі дозволяють чекати посилення конкуренції на світовому ринку, яке буде супроводжуватися зниженням цін при одночасному підвищенні вимог, що ставляться до якості і сортаменту металопродукції. У свою чергу, застосування нових сучасних технологій розширило в світовій практиці можливості підвищення якості продукції чорної металургії, що абсолютно чітко визначило тенденцію розвитку галузі у напрямі створення продукту більш високої якості.

Це дозволяє говорити про відчутне зниження металоємності одиниці виробу при подальшому його використанні. Відповідно, для чорної металургії Росії і України слід чекати зниження обсягів виробництва сталі, особливо за рахунок низькоефективних видів металопродукції з рядових марок сталі.

Виконані дослідження дозволили виявити не тільки безперервний розвиток світової торгівлі продукцією чорної металургії, але й виокремити явно певну тенденцію до збільшення обсягів експорту сталевої металопродукції в світі (рис. 2). При цьому в сукупному обсязі світового експорту сталевої металопродукції можна виділити два основні напрями - міжрегіональна і внутрішня торгівля. Найшвидшими темпами розвивається зовнішня торгівля з країн Центральної і Східної Європи і Бразилії, які зацікавлені в інтеграції в регіональні ринки Європи, Азії й Америки. Для таких значних за світовими масштабами виробників продукції чорної металургії, як Україна і Росія, за період з 1990 року відзначено різке підвищення експорту металопродукції при незначних обсягах імпорту. Так, при позитивному значенні торговельного сальдо в 2000 році величина експорту металопродукції з України склала понад 19 млн тонн (до 60% обсягу виробництва), що на 8% перевищує рівень експорту 1996 р. Для Росії за останні роки частка експорту в обсязі виробництва склала 53-58% (більше 27 млн т). При цьому значна частина (близько 50% сталевої металопродукції України і понад 30% металопродукції Росії) прямує в країни Азії [2, с. 156; 178].

Рис. 2. Динаміка світового виробництва і експорту металопродукції за період з 1980 по 2002 р. (побудовано авторами за даними IISI № 7- 9 1998, № 10-11 2000).

Тимчасом для більшості світових регіональних ринків характерне скорочення обсягу міжрегіональної торгівлі і стабільне підвищення зростання внутрішньої торгівлі, яке складає в окремих випадках понад 60-80% від обсягу експорту регіону або країни. Найшвидшими темпами частка внутрішньої торгівлі зростає в країнах ЄС і Північної Америки. В країнах Близького Сходу цей процес йде значно повільніше, оскільки і темпи споживання металопродукції в цьому регіоні нижчі, а основним регіоном споживання продукції з цих країн є Європейське Співтовариство.

Особливої уваги заслуговує ситуація, що склалася в країнах ЄС, оскільки цим країнам належить найбільша частина експорту за межі регіону виробництва. Проте належна їм частина ринку у розмірі 21,5% від обсягів світової торгівлі сталлю на кінець 90-х років скоротилася до рівня 15-16%. Як показали результати дослідження, практично всі країни цього регіону збільшують свій внесок у розвиток внутрішнього ринку, сприяючи обміну між країнами регіону диференційованими продуктами металургійної галузі (рис. 3) і одночасно зменшуючи свій вплив на світовому ринку сталевої продукції.

Рис.3. Обсяги виробництва, експорту і імпорту у країни ЄС у відсотках за 2002 рік з України (розраховано авторами)

Зіставлення частки експорту і імпорту по окремих групах металопродукції показало, що для цієї групи країн найшвидшими темпами зростатиме експорт заготівок і напівфабрикатів - ця частка збільшилася з 7,2% до 10-12% у 2002 році, а також плоского прокату - частка в експорті промислово розвинутих країн складає 53-56%. Проте, незважаючи на те, що розвинуті в економічних відносинах країни виробляють високоякісну продукцію (з погляду технології, використаного устаткування і можливостей додаткових інвестицій у виробництво), в той же час вони продовжують ввозити продукцію чорної металургії з країн, які розвиваються. Необхідно відзначити неухильне зростання імпорту таких видів металопродукції, як сортовий прокат (до 30%) і певна частина сортаменту труб (8-9%). До подібної продукції не висуваються жорсткі вимоги щодо якості або технології. У свою чергу, у країн, які розвиваються, немає можливостей, через цілий ряд технологічних і економічних причин, розвивати виробництво високоякісної продукції [3, с. 45].

В довгостроковій перспективі металургійний комплекс Європейського Союзу буде орієнтуватися на виробництво готової продукції, як правило, високого переділу, скорочуючи плавильні потужності. Особливо яскраво ці процеси відбуваються у Великобританії: за останні п'ять років в країні було закрито заводи сукупною потужністю 6,84 млн т.

Для всіх європейських заводів дуже гостро стоїть проблема високих затрат. Так, наприклад, щоб знизити загальні витрати, найбільша сталеливарна корпорація світу Arcelor планує зупинити лінії з випуску гарячекатаних рулонів на чотирьох своїх заводах у континентальній Європі [4].

Безумовно, широкі експортні можливості істотно стимулюють інтенсивну структурну перебудову металургійного виробництва як усередині регіонів, так і для окремих металургійних підприємств і цехів. У цьому випадку основна увага приділяється підвищенню функціональної гнучкості й економічної ефективності виробництва в умовах поліпшення якості готової продукції з метою її сертифікації за міжнародними стандартами. При цьому за останні 10-15 років, завдяки швидкому прогресу в технології електросталеплавильного виробництва, позапічної обробки і безперервного розливання сталі, повністю оформилася техніко-економічна концепція "міні-заводів", тобто підприємств порівняно невеликої продуктивності (до 1-1,2 млн тонн сталі на рік), виробництво яких базується на переробці металобрухту. Найбільшого поширення ця концепція набула в таких країнах, як США, Японія, Італія і Іспанія, де на їх частку вже зараз припадає більше 30% загального обсягу металопродукції. Досить швидко і успішно вона розвивається також у Китаї, Польщі, Бразилії та Індії.

Частка ГМК України у її ВВП становить 27 відсотків, водночас комплекс забезпечує майже 40 відсотків валютних надходжень до держбюджету. Підсумки роботи за перше півріччя 2003 року, за даними Державного комітету статистики України [4, с.5], свідчать, що підприємства гірничо-металургійного комплексу зберігають високі темпи виробництва, започатковані у попередні роки. Всього в діючих цінах виготовлено продукції на суму 28 млрд гривень. З високими виробничими показниками працюють ВАТ "Інгулецький гірничо-металургійний комбінат", КДГМК "Криворіжсталь", ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", ВАТ "Запоріжсталь". Серед підприємств Донецького регіону високими показниками виробничої діяльності характеризуються ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", ВАТ "Донецький металургійний завод", ВАТ "Макіївський металургійний комбінат", ВАТ "Азовсталь" і ВАТ "Єнакіївський металургійний завод".

Незважаючи на те, що у 2002 році чимало підприємств гірничо-металургійного комплексу досягли значних фінансово-економічних результатів, структура експорту не зазнала суттєвих змін, хоча дещо й поліпшилася. Так, за п'ять місяців 2003 року до 35 відсотків знижено частку напівфабрикатів (у світі цей показник не перевищує 20 відсотків) та до 4 відсотків металобрухту. Водночас збільшилася частка кінцевої продукції: плоского прокату майже на 14 відсотків, арматури - на 5,5 відсотка. Але, як і раніше, приріст українського експорту забезпечується виключно за рахунок продажу напівфабрикатів, що свідчить про наполегливе витіснення України у сферу виробництва сировини та напівфабрикатів. Продукцію тільки високих переділів експортують ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", ВАТ "Донецький металургійний завод", ВАТ "Металургійний комбінат "Запоріжсталь", КДГМК "Криворіжсталь". Практично не змінилася і географія експорту. Як і раніше, основними ринками збуту української металопродукції є країни Південно-Східної Азії, Близького Сходу. Зменшилися обсяги експорту у країни ЄС і пожвавлення на ринках країн СНД.

Основними чинниками, які негативно впливають на економічне становище вітчизняної металургії, є:

- низький рівень якості і цінове забезпечення продукцією на внутрішньому ринку;

- низький обсяг споживання внутрішнього ринку;

- малоефективна робота вітчизняної фінансової системи;

- платіжна заборгованість споживачів металопродукції;

- розрив традиційних коопераційних зв'язків як в Україні, так і з підприємствами Росії;

- різке погіршення постачання енергоресурсами і сировиною.

Початкова потужність підприємств Донецької області становить 42% від встановлених потужностей металургійних підприємств України і дозволяє виробляти такі обсяги продукції, млн тонн / рік (табл. 2):

Таблиця 2. - Встановлені норми потужностей металургійних підприємств Донецької області

Таблицю складено авторами за даними відділу промисловості Донецької обласної адміністрації [6]

Чорна металургія Донецької області включає три металургійні комбінати: ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча". ВАТ "Азовсталь", ВАТ "Макіївський металургійний комбінат"; п'ять металургійних заводів: ВАТ "Донецький металургійний завод", ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ЗАТ "ММЗ "ІСТІЛ (Україна)", ВАТ "Краматорський металургійний завод", ВАТ "Костянтинівський металургійний завод"; два заводи з виробництва метизів: ВАТ "Стілур", ВАТ "Дружківський завод метизних виробів"; а також ВАТ "Харцизький трубний завод", ВАТ "Макіївський труболиварний завод", ВАТ "Донецький металопрокатний завод". Є коксохімічні, флюсовидобувні підприємства, підприємства з виробництва вогнетривів. Обсяги фактично виробленої металургійної продукції в Донецькій області до 2002 року показані в таблиці 3.

Таблиця 3. - Виробництво основних видів продукції чорної металургії України і
Донецької області в 1980-2002 роках [3, с. 269, 278-281]

Недоліки чорної металургії Донецької області повністю співпадають з недоліками металургії України: високий ступень зношеності устаткування, його моральне старіння низький відсоток сталі, яка виробляється на МНЛЗ, низька якість сировини, нестабільність її постачання, проблеми з енергоресурсами.

В Україні спостерігається суттєва диспропорція між виробництвом та споживанням продукції металургійної галузі. Внутрішнє споживання металопродукції становить лише 10-12 відсотків від виробленої. Слід наголосити, що у першому півріччі 2003 року внутрішній попит на металопродукцію збільшився на 400 тис. тонн порівняно з аналогічним періодом минулого року [6]. Але все ж таки диспропорція внутрішнього попиту на вітчизняну металургійну продукцію зумовлює експортний характер металургійної галузі. Серед проблем, які потребують пріоритетного вирішення на державному та галузевому рівнях, слід визначити високу залежність металургії від експортного ринку. Основою для динамічного і стабільного розвитку металургії, як це прийнято у світі, може бути лише розвинений внутрішній ринок споживання металопродукції. Саме тому державна промислова політика має бути спрямована на стимулювання зростання його місткості.

Міністерство промислової політики приділяє особливе значення цьому питанню, оскільки формування внутрішнього ринку є важливим фактором забезпечення сталого розвитку гірничо-металургійного комплексу країни. Міністерство вважає, що поряд із вдосконаленням міжгалузевих відносин виробників металопродукції та її споживачів важливим завданням виконання комплексної програми розвитку внутрішнього ринку має бути створення рівних умов для господарської діяльності підприємств усіх галузей, зокрема металургійної, через налагодження збуту шляхом створення у регіонах спеціалізованих сервісних центрів та металобаз, застосування гнучкої системи цін залежно від обсягів замовлення, відпрацювання механізмів кредитування металоспоживаючих галузей, створення фінансово-промислових груп, запровадження наукомістких конкурентоспроможних технологій.

Слід зауважити, що досвід інших держав світу, наприклад Китаю, Японії і Південної Кореї, показує, що в певному періоді свого економічного розвитку країні вкрай необхідне зростання рівня споживання металу на душу її населення. Японське "економічне диво" почалося якраз з того, що в 1955 році країна виробила 9 млн тонн сталі, за 20 років збільшила її виробництво до 102 млн тонн. Завдяки відтворенню потужної індустріальної інфраструктури в країні став можливим розвиток високотехнологічних галузей, які з часом прославили Японію на весь світ. Стрімке економічне зростання Південної Кореї вже в кінці ХХ століття також пов'язано з розвитком металургійної галузі країни. За 20 років виробництво сталі зросло у п'ять разів (до 43 млн тонн), що перетворило Республіку Корею в одну з найпотужніших індустріальних держав світу.

У вітчизняній металургії існують важливі проблеми енергоспоживання та енергозбереження, вирішення екологічних питань та технічного переоснащення металургійного виробництва, яке відбувається вкрай повільними темпами. Так, технологічна база виробництва далека від оптимальної і здебільшого не відповідає сучасному світовому рівню. Технологічне відставання української металургії від провідних країн світу, що проявляється у значному використанні високовитратної мартенівської технології виробництва сталі, питома вага якої зберігається на рівні 47,9 відсотка проти 2,5 відсотка в світі, та низькому використанні методів безперервного лиття заготовки (19,8 проти 86,6 відсотка відповідно), продовжує зберігатися. Понад 60 відсотків продукції виробляється за старими технологіями та на обладнанні, що потребує модернізації або заміни [6].

Як приклад ефективного оновлення основних фондів вітчизняного ГМК можна навести оновлення доменного виробництва після капітального ремонту з використанням новітніх технологій та обладнання на ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Донецький металургійний завод", ВАТ "Азовсталь". Слід підкреслити, що оновлення проводяться за рахунок власних прибутків підприємств.

Значними є витрати на енергоресурси, що становлять понад 40 відсотків собівартості металургійної продукції. Зрозуміло, що великі витрати за спожиті енергоресурси підвищують собівартість продукції ГМК та істотно знижують її конкурентоспроможність. Висока енергомісткість металургійної продукції є наслідком недосконалих технологій, морально і фізично застарілого обладнання, недовантаження агрегатів, відсутності економічного стимулювання та організаційних умов енергозбереження. Значного зниження потреби в паливно-енергетичних ресурсах планується досягти шляхом технічного переоснащення, реконструкції та модернізації виробництва в усіх підгалузях, проведення структурної перебудови ГМК з припиненням використання енергетично неефективних технологій та впровадженням сучасних технологічних схем і агрегатів.

Слід особливо наголосити, що тільки активне впровадження інноваційної моделі розвитку промисловості спроможне забезпечити оновлення виробництв, підвищення конкурентоспроможності і якості продукції, зменшення енерговитрат, поліпшення екологічної ситуації в регіонах розташування підприємств ГМК. Виключно завдяки цілеспрямованій політиці держави в цьому напрямку можливі реальні позитивні зрушення на шляху розбудови вітчизняної металургії. Зокрема приклад Єнакіївського металургійного заводу, в реконструкцію якого вкладено понад 53 млн дол. США інвестицій, дає можливість моделювати стратегію розвитку галузі, нагромаджувати досвід для створення інноваційної моделі розвитку всієї промисловості.

Проголошений Україною стратегічний курс на інтеграцію до ЄС та вступ до СОТ вимагають від Міністерства промислової політики ретельного аналізу можливих наслідків для промисловості в цілому, а для металургійної галузі передусім. Прогнозні оцінки свідчать про наявність позитивних наслідків для провідних підприємств галузі за рахунок скасування кількісних обмежень на поставку металопродукції з українською маркою в країни ЄС і подальшу лібералізацію тарифних обмежень. Крім того, низка передбачених урядом заходів, спрямованих на підвищення ефективності впровадження чинних економічних законів, прийняття нового Податкового кодексу тощо активно сприятимуть процесам модернізації галузі, яка того вкрай потребує.

Зв'язок металургійної галузі України з усім господарським комплексом держави дає можливість зробити таке зауваження. Входження України до будь-яких інтеграційних угруповань без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації металургійної галузі може призвести не тільки до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше виправити деформовану економіку виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

- науково-технічне й технологічне оновлення металургійного виробництва з забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

- підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації і забезпечення повних виробничих циклів.

Поліпшення фінансового стану підприємств галузі дає можливість змінити структуру витрат на виробництво продукції у бік збільшення частки витрат на оплату праці. Проте матеріальні витрати залишаються на 63% вищими, ніж у розвинутих країнах світу, а витрати на оплату праці продовжують залишатися в Україні в 6,5 раза нижчими, ніж у розвинутих країнах, де вона досягає 30%. 70% виробленої продукції неконкурентоспроможні на ринку, понад 60% продукції виготовляється за застарілими технологіями і на застарілому устаткуванні, яке вимагає заміни. Чорна металургія області продовжує залишатися експортно-орієнтованою галуззю з чіткою тенденцією збільшення обсягів експорту напівфабрикатів: чавуну і сталевої заготовки. В 2002 році на внутрішньому ринку реалізовано 20% продукції, а на зовнішньому - 80% [2].

З таких позицій як труби великого діаметра і труби для буріння, спеціальні сталі і т.ін. вітчизняні металургійні підприємства в середньостроковій перспективі можуть успішно бути представлені на ринку РФ, не звертаючи увагу на жорстку протекціоністську політику російського уряду. Проте слід підкреслити, що боротьба гірничо-металургійного комплексу Донецької області за російський ринок повинна бути перенесена на машинобудівні галузі і перш за все на важке, енергетичне і транспортне машинобудування (рис. 4). Підтримуючи і по можливості стимулюючи вітчизняне машинобудування, металурги забезпечать для себе платоспроможне зростання внутрішнього ринку металу.

Рис. 4. Схема вертикально інтегрованого комплексу (запропоновано авторами)

Вигоди від інтеграції залежать від ступеня нестабільності чи мінливості ринкових умов на основній стадії попиту, від того, куди направляється продукція - на склад чи безпосередньо замовнику, а також від здатності підприємства отримувати безпосередню інформацію з ринку, не вдаючись до інтеграції. Як показали дослідження, у виробництві металу кінцевий попит має високоциклічний характер, і структура його швидко змінюється. Приклад створення такого об'єднання наведено у таблиці 3.

Таблиця 3. - Шляхи створення регіонально-виробничої інтеграції (складено авторами)

Як приклад слід навести, що основним засобом розвитку металургії Китаю стало відтворення спільних підприємств за допомогою іноземних інвесторів. У 2001 році в КНР введена в експлуатацію перша черга нового заводу повного металургійного циклу, який будується за участю партнерів з Німеччини компанії Krupp Thyssen Stainless і китайської компанії Shanghai Pudong. Підприємство має назву Shanghai Krupp Stainless і частка німецької та китайської компаній складає відповідно 60 і 40%. Thyssen Krupp розробляє проект з відтворення оцинкованого сталевого прокату для автомобілебудування на комбінаті Anshan Steel & Iron. Тайванська компанія Yien Phui Enterprises планує до 2004 року закінчити будівництво першої черги підприємств із виготовлення листового прокату в провінції Цзянсу [7].

Висновки та пропозиції

Інтеграція України у світовий простір буде розвиватися на базі взаємодії її економіки з економікою країн СНД. Таким чином, можна стверджувати, що на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД та з суверенними слов'янськими державами. Інтеграційна політика щодо країн СНД, Балтії і слов'янських держав має орієнтуватися на створення спільних ринків валют, товарів, цінних паперів, послуг, капіталів і робочої сили.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації у науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки України.

На макроекономічному рівні найактуальнішим є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової системи на основі платіжної або клірингової угод. Без налагодження такого типу інтеграційних зв'язків Україна може втратити зовнішні ринки у країнах СНД, Балтії та слов'янських державах. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках через низький рівень конкурентоспроможності українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо. Виникає реальна загроза втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву ефективних науково-технічних і виробничих зв'язків.

З метою активізації і подальшого розвитку зовнішньоекономічної інтеграції української металургійної галузі у світовий простір на рівні Донецької області рекомендується:

- підвищення активності регіональних підприємств і організацій на зовнішньому ринку, послідовна перебудова товарної структури експорту й імпорту;

- перебудова політики підприємств на виробництво високоліквідної продукції, диверсифікованість ринків збуту і продукції, яка базується на глибоких маркетингових дослідженнях, замість практики збуту товару будь-якими засобами і за будь-якою ціною;

- зміна структури експортної продукції, скорочення частки сировинних товарів на користь високотехнологічних, підвищення конкурентоспроможності продукції традиційних експортних галузей;

- відновлення традиційних і освоєння нових ринків збуту; забезпечення пріоритету в цій справі Російської Федерації й інших країн СНД. Формулювання цього положення ні в якому разі не йде у розрізі з основним напрямком статті - інтеграції металургійної галузі України у світовий простір. Пояснити це можна так. Металургійна продукція України високого ступеня переробки не конкурентоспроможна на світовому ринку через низку причин, які зазначено вище, але на неї існує доволі стійкий попит на ринках країн СНД, і особливо Російської Федерації;

- розширення сфери зв'язків з нетрадиційними партнерами.

Розвиток інтеграційних процесів на рівні регіону повинен стати одним із факторів зростання його внутрішньої економіки і проведення структурних змін. Розширення зовнішньоекономічних зв'язків повинно відбуватися за умови зростання внутрішнього виробництва і посилення конкуренції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку.

Для підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності потрібно:

- проводити спрямовану роботу з удосконалення структури експорту й імпорту товарів, розширення зовнішньоекономічних зв'язків підприємств регіону з країнами, що мають платоспроможний попит на вироблену в Донецькій області продукцію;

- активніше використовувати заходи економічного характеру, організаційно - правові і спеціальні заходи стимулювання зовнішньої торгівлі;

- переглянути структуру експорту на користь готової продукції більш глибокого ступеня переробки.

У рамках економічних заходів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно на рівні Донецької обласної державної адміністрації і відповідних органів інших регіонів України розглянути наступні питання:

- упорядкування механізму відшкодування експортерами ПДВ за постачання продукції на експорт, забезпечення повернення експортерам податку на додану вартість протягом одного місяця з дати оформлення вантажної митної декларації;

- створення в Донецькій області фонду експортних кредитів, установи, яка б забезпечила фінансування експортної діяльності виробників високотехнологічної продукції області за узгодженою з облдержадміністрацією програмою;

- створення за участю банківських установ області системи кредитування обігових коштів виробництв, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію.

У рамках організаційно-правових і спеціальних засобів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно на рівні обласних державних адміністрацій розглянути наступні питання:

- створення умов для формування міжгалузевих комплексів, здатних зайняти міцні позиції на зовнішніх ринках;

- відкрити в області представництва державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків;

- зміцнення зв'язків з офіційними закордонними установами та представництвами України за кордоном з метою проведення ними попередніх маркетингових досліджень, у тому числі у формі ознайомлення зацікавленої закордонної аудиторії із запланованою на експорт продукцією, консультування експортерів з питань закордонного законодавства, норм і правил поведінки на ринку, стандартів, що існують, сертифікатів та інших вимог до якості товарів.

В умовах української економіки було б економічно ефективним залучення в інтегровані структури вітчизняних і іноземних фірм з використанням державного і приватного капіталу з орієнтацією на виробництво високотехнологічної продукції. Саме тому варто орієнтуватися на такий стратегічний напрям, де в полі зору знаходиться не тільки сфера обігу (зовнішня торгівля), але й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного процесу, з винесенням частини з них за національні рамки. Орієнтація виключно на зовнішньоторговельну модель співробітництва приведе до ще більшого поглиблення структурної кризи, оскільки вона є значною мірою похідним від існуючої структури виробництва.

У даному випадку мову потрібно вести не про вихід на світогосподарську арену певних конкурентоспроможних галузевих і міжгалузевих блоків, а про вихід на світовий ринок у вигляді регіонально-виробничих об'єднань. Як показує дослідження міжнародного досвіду, сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, що складається з конкретних відтворювальних і технологічних систем. Його конкурентне ядро займає визначену для нього технологічну нішу й інтегрується зі своїми постачальниками і партнерами. Виявлення і підтримка розвитку таких галузевих (міжгалузевих) "кущів" в українській економіці - це дуже важливе і необхідне завдання й потребує подальших досліджень.

Література:

1. http: // www.iSteeLAsia.com/

2. И.П.Коваленко, Т.С. Панфилова, В.Н.Матвийчук, В.В.Зуб. Рынок металлопродукции: мировые тенденции и Украина // Металл и Литье. - 2002. - С.5-6.

3. Статистичний щорічник України за 2001 р. Держкомстат України: Під ред. О.Г. Осауленка. - К.: "Техніка", 2002. - 598 с.

4. http: // www. SteeLscreen. com

5. Урядовий кур'єр. - № 155. - 21.08.2003. - Стор. 5-7.

6. Савчук А.В. Машиностроители "Азовмаша" - металургам // Металлургическая и горнорудная промышленность. - 2003. - № 1 - С. 94-99

7. http: // cyberpiat.ru/mec_avt.htm.

БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНА ОЦІНКА МОЖЛИВОСТІ ПЕРЕХОДУ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ ДО БЕЗЗБИТКОВОГО РЕЖИМУ РОБОТИ

В’ячеслав Ситник, здобувач Національного гірничого університету, м. Дніпропетровськ

Стаття присвячена проблемі вибору і розробці економічних механізмів формування стратегії управління фінансово-господарською діяльністю перспективних вугільних шахт з виходом на беззбитковий режим роботи. Сформульовано принципи побудови багатокритеріальної моделі визначення рівня економічних параметрів шахт, які обумовлюють перехід до бездотаційної роботи.

Радикальна реструктуризація вугільної промисловості України має два однаково важливих аспекти - закриття шахт, подальша робота яких не ефективна, і реконструкція перспективних шахт, що вимагає дуже великих інвестицій, тривалого часу, вирішення складних соціальних і екологічних проблем [1].

Вугільна промисловість - галузь базова і цим визначене її місце та значення в економіці України, а також необхідність певної державної підтримки. У той же час становище дотаційної галузі протягом десятиліть привело до того, що вона втратила стимули до пошуків і використання внутрішніх резервів, і весь процес рухається в одному напрямку за схемою: держава (донор) - шахта (одержувач). На жаль, значна частина коштів держпідтримки направляється, як правило, фінансово й економічно слабким підприємствам, що не дає можливості вирішувати стратегічно важливі завдання галузі. Гірше того, під впливом інвестиційного голоду слабшають і відносно благополучні підприємства, що згодом поповнюють ряди збиткових. Щось подібне загрожує, наприклад, перспективним шахтам Західного Донбасу. В умовах інвестиційного дефіциту і недостатнього рівня держпідтримки прямі збитки холдингу "Павлоградвугілля" торік склали більше як 40 млн грн.

Метою статті є опрацювання надійного механізму багатокритеріальної економічної оцінки стану шахтного фонду і шляхів підтримки потужності перспективних вугільних шахт в режимі беззбиткової роботи.

Інвестиційні можливості держави, галузі, окремого підприємства завжди обмежені. Тому виникає протиріччя між потенціалом діючої економіки в задоволенні інвестиційних потреб і рівнем цих потреб. Існуюча схема інвестування, власне кажучи, ставить вугільні шахти в умови виживання. Природно, виникає питання про межу такого виживання з позицій як держави, так і приватного інвестора. Як принципову межу доцільно прийняти такий термін, протягом якого продукція шахти знаходить збут і підприємство залишається рентабельним. Звичайно, цей термін залежить від стану шахт і встановлюється індивідуально за комплексним критерієм. Фактично - це стан здоров'я шахти, її інвестиційна привабливість. Шахти, що вичерпали запаси та ніким не затребувані через неможливість приносити прибутки, закриваються звичайним способом, як це було завжди і трапляється зараз [1,2].

Не в усіх вуглепромислових регіонах Донбасу питання потужності шахт стоять однаково гостро. І в цьому зв'язку особливої уваги потребують ті райони, в яких зосереджений перспективний шахтний фонд або є значні балансові запаси вугілля дефіцитних марок, визначених конкурентоспроможними з привізним вугіллям. Для збереження шахтного фонду в таких умовах уже недостатньо застосування тих чи інших технічних рішень. Тут вступають в силу концепції комплексного використання надр в плані побудови єдиної економічної політики підтримки потужності шахт, управління якістю і ресурсозбереження. Це найбільш важливо в даний час, оскільки практично зупинений відкладений в минулому механізм виділення капітальних вкладів в кожну тонну підтримуваної потужності в залежності від марки вугілля і ступеня його дефіцитності.

Для того щоб підтримувати потужність шахт, як правило, потрібно долати негативний вплив комплексу факторів, пов'язаних з поступовим віддаленням гірничих робіт від поверхні. При цьому досить часто це обумовлено не стільки фактором глибини, скільки станом гірничого господарства, занедбаність якого може бути порівняна з відпрацюванням запасів на глибоких горизонтах.

На нашу думку, межа беззбитковості повинна розглядатися не як залишковий строк служби шахти, а межа, досягнення якої викличе необхідність переходу до більш ефективних методів підтримки потужності підприємства або його закриття. Досягнення вказаної межі без важливих перетворювань у техніці і технології гірничих робіт, компонування гірничого господарства визначать наступну межу, при якій видобуток вугілля стане недоцільним навіть принаймні значних балансових запасів вугілля в межах шахтного поля.

До основних показників - об'єктів економічної межі віднесені собівартість видобутку вугілля, кількість одночасно працюючих лав, обсяг видобутку на рік, посування лінії очисних вибоїв, продуктивність праці робітника на видобутку, навантаження на очисний вибій. Прогнозна оцінка собівартості 1 т вугілля являє ту межу, яка забезпечує роботу шахти в режимі беззбитковості. Це положення є принциповим, оскільки шахти, віднесені до ефективних, не повинні мати витрати на виробництво, які перевищують ціни за реалізоване вугілля. Звичайно, інвестиційний процес для таких шахт не виключений з нецентралізованих джерел при зміні форми власності.

Інерції притаманні межі, при досягненні яких необхідне створення нових умов, у даному випадку відпрацювання запасів на більш якісному економічному рівні. Таке положення свідчить про те, що технологічна схема, технологія гірничого виробництва, вид техніки, що застосовується при видобутку вугілля, з часом повинні удосконалюватися або змінюватися на більш працездатні. Це в звичайному розумінні процесів простого, а ще більше розширеного відтворення. В даному випадку сутність завдання звужується до необхідного і, мабуть, достатньої умови, що виражена в досягненні максимальної концентрації гірничих робіт на шахтах регіону при навантаженнях на очисний вибій на рівні 1500 т/добу.

При черговій межі заміна або удосконалення технологічного процесу набагато важчі, ніж при попередньому значенні межі. У випадку моделювання потенційно ефективних шахт необхідно знайти найбільш загальні і стійкі можливості технологічних ланок, основні тенденції господарської діяльності підприємства в ретроспективному періоді і стан гірничого господарства. В результаті можна узагальнити отримані результати у період, що прогнозується, навіть не використовуючи методи прогнозної інтерполяції.

Нижче розглянуто теоретичні аспекти побудови моделі комплексної економічної оцінки граничного стану шахт з пошуком оптимального рішення в області компромісу. Зважаючи на достатньо сприятливі умови, що сформувалися у вугледобувних регіонах, подібних Західному Донбасу, використано практично всі основні показники, які формують картину стану шахт.

Західний Донбас - наймолодший вугільний регіон Донецького басейну. Першу шахту було введено в експлуатацію в 1963 році, останню - в 1982 році. З 10 зараз працюючих шахт сім почали працювати в 1970 році та пізніше, тобто знаходяться в експлуатації близько 30 років, у той час як у старих регіонах Донбасу цей строк складає 50-70 і більше років.

Відносна молодість обумовила ряд переваг Західного Донбасу в порівнянні зі старими регіонами Донбасу:

- сприятлива структура шахтного фонду - середнє річне навантаження на шахту 1,1 млн т, що в 2,5 раза вище, ніж по вугільній промисловості України (в 2001році - 441 т. т);

- високий рівень механізації основних виробничих процесів і досконала технологія. Це дозволило досягти високої швидкості посування очисних вибоїв (81м/міс проти 48,8 по Україні);

- нижча, ніж в інших регіонах, собівартість видобутку вугілля .

На площі регіону зосереджено 24 млрд т запасів вугілля, що складає четверту частину вугільних ресурсів України. За 9 місяців 2003 року холдингом видобуто 7991 тис. т вугілля, що склало 13% загального видобутку по Україні.

Вхідні дані, які служать одночасно локальними критеріями оптимальності, використані для визначення економічно граничних параметрів шахт Західного Донбасу з точки зору роботи у бездотаційному режимі. Граничні значення локальних критеріїв визначались виходячи з витрат на видобуток з цінами реалізації. При негативній різниці між основними вартісними параметрами подальша розробка запасів у межах шахтного поля формалізувалася як недоцільна. Це визначає, що підтримка на гідному рівні техніко-економічних показників роботи шахт і збереження досягнутого рівня видобутку можливе лише в тому випадку, коли всі технологічні ланки і насамперед мережа підготовчих виробок будуть відповідати умовам відпрацювання запасів на більш високому рівні концентрації робіт. Концепція оцінки стану шахт, що пропонується, може використовуватися як інструмент з оптимального розподілу інвестиції з урахуванням технічного потенціалу кожної шахти з метою підвищення ефективності заходів щодо підтримки потужності шахт в умовах бездотаційності.

В такій інтерпретації економіко-математична модель формується таким чином.

Локальні екстремуми задачі:

місячна продуктивність праці робітника на видобутку Wi ––> max;

середньомісячне посування лінії очисних вибоїв - Li ––> max;

навантаження на лаву - Di ––> max;

собівартість 1 т - Сi ––> min;

видобуток - Аi ––> max;

кількість одночасно працюючих лав - Pi ––> min,

де i - коефіцієнт, що відображує динамічний характер задачі.

Особливості вугільних шахт як підприємств, що використовують природний ресурс корисної копалини, обумовлюють і особливості резервування елементів їх системи. Тут нема паралельної роботи елементів, що резервуються сумісно з основною системою. Лише у деяких випадках трапляється резервування заміщенням у вигляді холодного резерву, який включається до роботи у випадку відмови основного елемента. Резерви шахти - це, понад усе, резерв пропускної спроможності ланок. Вони приймаються при проектуванні і визначенні виробничої потужності для діючих шахт. Якщо виключити аварійні і надзвичайні ситуації, то практично не буває випадків відмови окремого виробничого процесу ( за винятком виїмки вугілля в очисних вибоях), але це відбувається тим частіше, чим довше працює шахта.

Була розроблена програма, в якій обробляються усі можливі варіанти подальшого розвитку підприємства при заданих критеріях. Вибираються найбільш ефективні і прийнятні для даного підприємства (табл.1 і 2) відповідно набору критеріїв економічної оцінки граничного стану шахт.

Таблиця 1. - Шахта "Тернавська". Можливих рішень: 55 750. Ефективних рішень: 38

Таблиця 2. - Шахта "Дніпровська". Можливих рішень: 63143. Ефективних рішень: 18

Наведене математичне формулювання задачі припускає, що у визначений момент умови видобутку вугілля на даній шахті досягають певної межі, яка обумовлює необхідність прийняття більш ефективних методів відпрацювання запасів.

В табл. 3 наведено результати багатофакторної оптимізації граничних параметрів 6 шахт Західного Донбасу. Ці шахти являють собою як передові, так і найбільш складні з точки зору нарощування обсягів видобутку підприємства. Однак універсальність методу дозволяє визначити необхідні межі собівартості, посування лав, продуктивності праці і навантаження на очисний вибій. За рівнем межі можна судити і про рівень необхідних інвестицій. З метою переведення шахт на беззбитковий режим необхідні бюджетні інвестиційні кошти в обсязі 122 млн грн. В табл. 3 підкреслено шахти, основні параметри яких досягли гранично необхідного рівня. За результатами багатофакторної оптимізації (табл.1) показано, наприклад, що шахта "Тернавська" не подолала необхідну межу і ще потребує відповідної інвестиційної підтримки.

Таблиця 3. - Параметри переходу до беззбиткового режиму роботи

Використання сучасної іменної (і тому дорогої) виїмкової техніки, значне покращання економічних показників, концентрація виробництва дасть змогу шахтам концентрувати кошти для роботи в режимі простого та розширеного відтворення без дотацій з держбюджету.

Проблеми Західного Донбасу не є особливостями тільки цього регіону, вони притаманні різною мірою усім вугільним регіонам України, і в багатьох випадках проявляються більш складно, ніж у Західному Донбасі. Тому якщо розглядати питання про інвестиції у вугільну промисловість України, то Західний Донбас залишається одним з найбільш привабливих регіонів. Аналіз показав, що шахти Західного Донбасу привабливі для інвесторів і можуть бути приватизовані. Рівень їх економічної надійності досить високий і складає 1,2-1,7 [3, 4].

Перехід до режиму прибуткової роботи потребує певного часу (1-3 роки), протягом якого дотації повинні поступово зменшуватися. Доцільно встановити такий порядок, щоб дотації на покриття поточних витрат надавались лише в тому випадку, коли в попередньому році мало місце зниження собівартості продукції принаймні на 1,5-2 %.

Інакше стоять справи з асигнуваннями з бюджету на капітальне будівництво, включаючи придбання устаткування для очисних та підготовчих вибоїв. Це фінансування повинно сприяти найбільш ефективному розвитку регіону, в першу чергу виконанню капіталомістких робіт, що забезпечують сталу роботу шахти протягом тривалого часу. З 200 млн грн щорічних субсидій 70-80 млн повинні забезпечуватися державою, решта - приватними інвесторами, навіть в умовах створення закритого акціонерного товариства на умовах збереження 40% акцій за державою.

Для умов беззбиткової роботи верхній ліміт собівартості видобутку зросте разом з підвищенням якості концентрату. Таке підвищення є суттєвим резервом покращання економічних показників шахт Західного Донбасу як за рахунок виробництва вугільних концентратів, так і за рахунок зниження зольності рядового вугілля.

Висновки

Для перспективних шахт факт існування держпідтримки є наслідком порушення принципів ціноутворення, а також відмови від застосування механізму диференціальної ренти. Головним напрямом повинно стати максимально можливе зниження собівартості видобутку вугілля з тим, щоб збиткові шахти поступово переходили до числа рентабельних. Зокрема на тлі середньогалузевого рівня використання виробничих потужностей шахт 80,1% досить високий рівень показника шахт Західного Донбасу (116%) недовикористовується через нестабільну інноваційну та інвестиційну політику. Запропонована система багатокритеріальної оцінки стану шахтного фонду з визначенням граничних техніко-економічних параметрів дозволяє регулювати інвестиційний процес адресно і в залежності від рівня економічної надійності шахт. Такий підхід дає можливість реалізувати механізм розкриття внутрішніх резервів з метою приросту видобутку і переходу до беззбиткового режиму.

Література

1. Амоша А.И., Биренберг Б.М. Угольная промышленность Украины: проблемы и решения. - Донецк, Сб. научных трудов ИЭП НАН Украины. - 1999. - С.90.

2. Г.Л. Краснянский. Экономические аспекты развития топливно-энергетического комплекса России. - М.: Из-во АГН, 2000. - 128 с.

3. Півняк Г.Г., Бондаренко В.І., Саллі В.І. Обґрунтування рівня інвестиційної привабливості вугільних шахт України / Міжнародний енергетичний форум, Ялта, 2002. С.1-7.

4. Пивняк Г.Г., Салли В.И. Инвестиции в угольную промышленность: реальность и прогнозы / Уголь Украины. - № 5. - 2003. - С.4-8.

ОБГРУНТУВАННЯ МЕТОДУ ОЦІНКИ ВПЛИВУ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА ДІЯЛЬНІСТЬ МЕТАЛУРГІЙНИХ ЗАВОДІВ УКРАЇНИ

Олена Луппол, старший викладач кафедри фінансів і банківської справи Донецького національного технічного університету

У статті розглянуто можливі підходи до оцінки впливу реформування відносин власності на діяльність металургійних заводів України. Обґрунтовано можливість застосування для цих цілей синхронного підходу як найбільш простого і менш трудомісткого способу порівняння результатів роботи підприємств різних форм власності.

На початку вісімдесятих років уряди багатьох розвинених країн і країн, що розвиваються, приступили до процесу роздержавлення та приватизації. На початку дев'яностих років розпочали масову приватизацію й уряди колишніх соціалістичних країн.

Численні зарубіжні та вітчизняні дослідники відмічали позитивний вплив реформування відносин власності на роботу підприємств. Наприклад, у Росії - О.Д. Радигин та ін. [1], Р.І.Капелюшніков [2], С. Аукуціонек та ін. [3], Ю.В. Перевалов та ін. [4], в Україні - Ю.Єхануров [5], О.М. Бондар та ін. [6]. Важко також не погодитися з думкою зарубіжних авторів (наприклад, Вікерса і Ярроу [7], Шляйфера і Вишні [8]) про порівняно меншу здатність державних підприємств до здійснення ефективної господарської діяльності в порівнянні з недержавними фірмами.

Однак треба дуже обережно підходити до вибору методологічного підходу до оцінки впливу реформування відносин власності на діяльність підприємств, оскільки можливість використання того або іншого підходу вирішальним чином впливає на рівень достовірності отриманих результатів і ступінь їх відповідності реальному стану речей.

В літературі розрізняють два основних підходи до розв'язання цієї проблеми: синхронний та історичний.

У рамках синхронного порівнюють результати роботи державних і недержавних підприємств. Цей метод використовували більшість авторів (у тому числі Ю.Перевалов та ін., О.Д.Радигін та ін.).

При цьому передбачається, що підприємства, які порівнюються, функціонують в одному і тому ж середовищі - знаходяться на одних і тих же ринках, тобто працюють в однакових умовах. Простота цього методу підкуповує, однак не можна недооцінювати і похибки, пов'язані з використанням такого підходу при формуванні вибіркової сукупності з підприємств різних країн (або різних галузей) і порівнянні результатів їх діяльності. Адже на практиці важко знайти хоча б дві однакові фірми: за розміром, потужністю, технологіями, обладнанням, за стадією життєвого циклу, за тиском, який здійснюється економічним, політичним і соціальним середовищем. З цієї точки зору здається більш прийнятним історичний підхід.

Він базується на порівнянні показників роботи підприємств до реформи власності і після неї. Однак цей спосіб оцінки також не позбавлений недоліків. Основний з них полягає в тому, що історичний підхід дозволяє оцінити зміну результатів роботи підприємств, але не відділити ефект приватизації від безлічі інших чинників, які супроводжують ці процеси в перехідний період.

Враховуючи переваги і недоліки наведених вище способів оцінки, а також нерозробленість окремих положень синхронного підходу, метою статті є:

1. вдосконалення процедури здійснення синхронного підходу, спрямоване на запобігання можливим спотворенням результатів дослідження внаслідок впливу суб'єктивного чинника при відборі обстежуваних підприємств;

2. обґрунтування можливості успішного застосування вдосконаленого синхронного підходу як найбільш простого і менш трудомісткого способу отримання статистично достовірної оцінки впливу процесів реформування відносин власності на діяльність металургійних заводів України. В разі необхідності цей підхід може бути використаний для оцінки впливу будь-яких інших соціально-економічних процесів на роботу підприємств.

Для можливості отримання статистично достовірних результатів в рамках синхронного підходу пропонується на основі проведення статистичної обробки даних пересвідчитися в тому, що державні і недержавні підприємства, які увійшли до вибіркової сукупності, мають подібні внутрішні і зовнішні характеристики.

До внутрішніх характеристик сукупності підприємств були віднесені такі показники: середня чисельність працівників за списком, фонд оплати праці, величина чистого прибутку, вартість основних фондів, вартість основних виробничих фондів. Величина цих показників варіюється від галузі до галузі і характеризує розмір підприємства, тип виробництва і рівень його спеціалізації, а також технологічний рівень і ресурсоємність продукції, яка випускається.

Для перевірки однорідності досліджуваних металургійних підприємств був використаний тест на засмічення Смирнова-Граббса [9, с.301-303]. Внаслідок перевірки встановлено, що крайні значення показників варіаційного ряду, складеного з чинників, віднесених до внутрішніх характеристик, відповідають їх внутрішнім значенням. В ході обробки варіаційного ряду були визначені статистики і . Дані таблиці 1, отримані нами в ході розрахунків, свідчать про те, що всі віднайдені значення показників і менші табличного, який дорівнює 2.343. Отже, з імовірністю 95% обстежувані підприємства можна вважати такими, що мають схожі виробничо-технологічні характеристики або внутрішньо тотожні.

Таблиця 1. – Результати перевірки базових підприємств на внутрішню тотожність у 2001 році

Для перевірки зовнішньої сторони тотожності вибірки металургійних заводів було оцінено ступінь їх схильності до впливу таких груп чинників зовнішнього середовища: політичних (П), фінансово-економічних (ФЕ), виробничо-технологічних (ВТ), соціальних (С) і екологічних (Е).

З цією метою була застосована процедура методу експертних оцінок. За експертів виступили перші керівники підприємств. Їм було запропоновано оцінити ступінь впливу п'яти перерахованих груп чинників на діяльність підприємства. Оцінка містила три градації впливу: значний, середній і незначний.

Обробка опіній експертів проводилася таким чином. Їх думки відносно ступеня інтенсивності впливу груп чинників на діяльність підприємства були проранжовані за чотирьохбальною шкалою: 1 - сильний вплив; 2 - середній вплив; 3 - слабкий вплив; 4 - вплив не виявляється. В результаті була отримана матриця рангів, фрагмент якої показано в таблиці 2.

Таблиця 2.– Матриця рангів впливу чинників зовнішнього середовища на діяльність металургійних підприємств вибірки в 2001 році

На основі даних таблиці 2 була визначена фактична сума рангів по кожному з експертів. Як видно з таблиці, матриця містить ранги, які повторюються. Це означає, що перед обробкою інформації необхідно скласти нормативне ранжування. Для цього групам чинників, які мають однакові ранги, присвоюється ранг, який дорівнює середньому значенню місць, поділених між собою цими чинниками. Контроль правильності результату проводився за формулою (1), яка підраховує величину теоретичної суми рангів по кожному з експертів.

Теоретична сума рангів = , (1)

де - число груп чинників зовнішнього середовища (у розглядуваному випадку =5).

Для цих умов теоретична сума рангів кожного експерта повинна дорівнювати 15. Фактична сума рангів по кожному з експертів не дорівнює 15 (див. таблицю 2) - це свідчить про необхідність формалізації ранжування. З цією метою за відомою методикою [10, с.264] була розрахована нормативна матриця рангів (див. таблицю 3).

Таблиця 3. – Нормативна матриця рангів з проміжними розрахунками для визначення w (2001 рік)