Збірка статей за 2003 рік.

Філософія, політика

ФІЛОСОФІЯ ГОСПОДАРСТВА С. БУЛГАКОВА

Євгенія АЛЬОХІНА, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Московського державного педагогічного університету

У статті подається ґрунтовний філософський аналіз поглядів російського філософа С. Булгакова на проблему духовно-моральнісного розвитку особистості в сфері економічного життя суспільства. В роботі проводиться критичний аналіз технократичних тенденцій у розвитку людини і суспільства, фетишизації виробництва, науки, техніки, які шкодять духовно-моральнісному розвитку людини.

Технократична парадигма мислення і діяльності людей в сучасному індустріальному і постіндустріальному суспільстві характеризується надзвичайною владою матеріальних речей, процесів і продуктів суспільного виробництва над духовно-моральнісними цінностями суспільства (речовий фетишизм), а також зростаючим негативним відчуженням людини від продуктів її трудової діяльності, які "диктують їй свою волю", а також від інших людей в суспільстві, що призводить до зростання стану покинутості, самотності в цьому "густо населеному світі".

Проблема зростаючої технократизації суспільства ставилася і вирішувалася ще видатними російськими філософами і письменниками кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя: В. Соловйовим, С. Булгаковим, Ф. Достоєвським, Л. Толстим та іншими мислителями [1].

Велику увагу духовно-моральнісним основам розвитку економіки господарства і виробництва приділив у своїх роботах Сергій Булгаков - один з найбільш талановитих послідовників філософії В.Соловйова [2].

Така увага С. Булгакова до економічного питання була пов'язана з тим, що свідомість людей початку ХХ ст. (як і сьогодні) набула рис войовничого економізму ("мамонізму"). Це призвело до загострення капіталістичних протиріч: жорсткої експлуатації природних багатств і ресурсів, зростання багатства при колосальних темпах зростання господарства, зростаючого почуття невільника цього економічного монстра у багатьох трудящих, втрати свободи, економічної залежності громадянина від держави, яка руйнує традиційний уклад життя людей. У цьому плані можна сказати, що історія суспільства початку ХХ ст. дивно повторюється у ХХІ ст., у добу науково-технічного прогресу. Тому філософські погляди С.Булгакова на роль і значення економічного чинника особливо актуальні в сучасних умовах.

Основне питання філософії господарства С.Булгаков ставить так: "Чи є господарство функцією людини, чи ж людина є функцією господарства? Вікова загадка про людину, яка є повсякчасним стимулом філософствування, повертається в економізмі новою стороною. Чи є людина річчю, об'єктом, тлумачення якого треба шукати в безособовому також об'єктивному світі речей, який визначає господарський процес, або ж навпаки, останній сам випливає з природи господарюючого суб'єкта, породжується його діяльністю" [2, с. 154]. Така загальна постановка питання значною мірою зумовлює саме філософський підхід до розв'язання проблем економіки господарства.

Булгаков принципово відкидає ототожнення понять "економічний" і "матеріалістичний", оскільки, за його переконанням, економічна діяльність людини, як вираження взаємодії людини і природи, спрямовується духовно-моральнісними цінностями. Сам же "матеріалістичний економізм" є духовним явищем, бо "економізм може поєднуватися з містичним і релігійним світоглядом" [2, с. 255]. Можливість такого зв'язку вчений доводить у роботах "Філософія господарства" і "Два гради: дослідження про природу суспільних ідеалів".

Ще одна причина змусила С. Булгакова звернутися до економічної сфери життя суспільства. Під час першої російської буржуазної революції 1905-1907 рр. і після неї Булгаков стояв на позиціях легального марксизму. У 1912 р. російський філософ визначив справою своєї філософської совісті показати, з одного боку, з якої теоретичної спадщини він виходив (марксистської філософії праці), а з іншого - довести суперечливий односторонній і відсторонений характер марксистської соціологічної концепції і "внутрішньо перевершити її". Філософські проблеми природи і сутності людської діяльності, місця і ролі економіки в житті суспільства, які вивчаються спеціальними науками, - є основними сферами його філософського дослідження.

С.Булгаков, як і В.Соловйов, відмічає найважливішу рису суспільної свідомості ХХ ст. - її економічний матеріалізм як завоювання переважно економічного багатства, на противагу аскетизму релігійної епохи. Булгаков бачить в економізмі, який став "партійною догмою соціал-демократії", світоглядну, філософську базу науки про господарство - політичної економії. "Тому завдання філософської критики передусім полягає в тому, щоб розбити цей наївний догматизм..., зробивши предметом особливого філософського дослідження" [2, с. 9]. Він вважає, що та або інша філософія господарства, яка встановлює принципи і дає орієнтири економічній науці, не є результатом наукового узагальнення, а привноситься до науки а priori, зумовлюючи той або інший характер її висновків, що робить можливим для неї філософсько-критичний перегляд її апріорно-світоглядних основ. Зупинимося детальніше на цій філософській концепції С.Булгакова.

Булгаков розуміє суспільне життя як творчість, історію - як синтез свободи і необхідності. Існування людини ще в філософії Канта характеризується антиномією свободи і необхідності, яка усвідомлюється як "протилежність безмежної потужності свого хотіння і немочі свого діяння". Природа свободи - абсолютність і безмежність прагнень. Подолання меж, як вважає Булгаков, полягає в трудовому господарському впровадженні суб'єкта в об'єкт. Стихія природи виступає для людини як необхідність і залежність. Суб'єкт прагне через розвиток продуктивних сил і зростання багатства підкорити світ своїй волі, зробити його прозорим, а з механізму природи зробити організм, як продовження свого тіла. При цьому Булгаков, на відміну від Соловйова, не торкається змісту хотіння, а лише окреслює самі його принципи: "Він може бути вищим і нижчим за себе, служити Богу і сатані, Христу і Антихристу, здійснюючи в цьому духовну свободу… Гранично людина може хотіти всього і могти все; вона може бути подобою Божою і брати участь в "обробітку едему" і може розбестити землю, ставши тільки "плоттю", як передпотопне людство, або зробитися знаряддям диявола в своєму людинобожному і миробожному відложенні від Бога. Могутність є лише засобом свободи і знаряддям свободи. Але сама свобода… завжди властива людині, як образ Божого в ній" [2, с. 190].

З позицій особистості, її свободи і творчості Булгаков відкидає розуміння історії як "природно-історичного процесу", названого ним соціологічним детермінізмом (соціологізмом), для якого "людське життя уявляється механізмом причин і наслідків, а історія розглядається як область виняткового панування незмінних законів. Її хід подібний до заведеного годинникового механізму, і на цій основі можливі наукові передбачення майбутнього, "прогноз"; соціологія прирівнюється до …астрономії або взагалі до "математичного природознавства" [2, с. 191]. Філософ детально аналізує соціальний детермінізм у марксизмі, позитивізмі і статистиці, вважаючи їх виявом механістичного фаталізму в соціальних науках, який уподібнює людину всім іншим речам зовнішнього світу.

Всі соціологічні поняття і закони мають схожість з методом статистики: ці абстракції "можуть бути застосовані лише до характеристики сукупностей і придатні тільки… у певних межах, як статистичне середнє. Вони можуть виражати деякі рівнодіючі індивідуальних фактів, але аж ніяк не зумовлювати ці факти" [2, с. 198], тобто належать до наслідків, але не до причин і тому в суворому науковому розумінні не можуть розглядатися як закони і примушують сумніватися в самому існуванні цієї науки. Критично ставиться Булгаков і до методів політекономії. "Для відомого орієнтування, - пише він, - в явищах життя в певному відношенні має значення, наприклад, навіть фікція "економічної людини", вироблена політекономією, але якщо розглядати її через призму життя і історії, виходить, як правило, потворне і прямо неправильне уявлення" [2, с. 201]. На цій основі він робить висновок, що кожна соціальна наука вивчає окрему сторону соціального життя, і всяке домагання з її боку вичерпати соціальне життя до глибини його, науково передбачувати його плин, його "творчу еволюцію" відкидається ним як незаконне. Всі закономірності, що описуються в соціальних науках, мають силу за умови, що в даному комплексі явищ і причин не відбувається що-небудь нове, що дійсність у певних межах одноманітна і повторюється. На думку російського філософа, закономірності соціальної науки не відкриваються насправді, а методологічно привносяться соціологічним розумом, будучи світоглядним підґрунтям соціального пізнання. "Тому природно, - відмічає він, - що свобода і творчість випадає з поля зору соціальної науки і тому нерідко абсолютно відкидаються представниками, загіпнотизованими своєю власною методологією. Людська свобода, як творчість, вносить в соціальне життя щось нове і індивідуальне, що порушує постуловані соціологією одноманітність і загальну типовість соціального життя. Насправді і ця одноманітність, і ця типовість є лише фікція, яка абсолютно не відповідає конкретній дійсності, так що в цьому значенні соціальна наука базується на фікції, хоч, проте, і цим вона відрізняється від інших наук, які також дотримуються своєї методологічної умовності" [2, с. 203].

Межею соціального детермінізму для вченого є свобода людини. Він не протиставляє її причинності, але утверджує новий вид причинності "причинність через свободу", "живу причинність". Протиставлення свободи і необхідності він відносить до самого способу спричинення, у одному разі механічного: причинність через необхідність, а в іншому творчого: причинність через свободу. Булгаков зазначає, що свобода не рівнозначна випадковості, відхиленню або індетермінізму. Діючи в певних рамках, людина ними послуговується, але не пасивно, механічно, а творчо.

Для Булгакова безсумнівно, що "в основі соціалізму лежить воля до нього і віра в нього, яка має своєрідний релігійний відтінок" [2, с. 221]. Досліджуючи соціально-політичну доктрину Маркса, він приходить до висновку про те, що "вона випливала з основного його релігійного мотиву - з його войовничого атеїзму: і економічний матеріалізм, і проповідь класової ворожнечі до крайності, і заперечення загальнолюдських цінностей та загальнообов'язкових норм за межами класового інтересу, нарешті, вчення про непрохідне провалля, що розділяє два світи - наділений вищою місією пролетаріат і "загальну реакційну масу" його пригноблювачів" [3, с. 340].

С. Булгаков звертається до політичної економії як особливої галузі соціальних наук, оскільки вона прагне встановити закони господарського життя і привносить собою певні методологічні передумови, передусім характерний соціологічний детермінізм. Завдяки цьому детермінізму вона викреслює індивідуальність і ставить на її місце групи і класи, "сукупності", усуває свободу і творчість, вбачаючи всюди безперервну соціальну закономірність. Булгаков підкреслює статичний характер економічних закономірностей, оскільки в них відбиваються вже існуючі можливості і принципово виключається можливість нових причин, історична творчість. Основною вадою політекономії, як і інших соціологічних наук, він вважає типовий соціологічний детермінізм. "Політична економія не підходить до людини з боку її вільного творчого ставлення до життя, - пише він, - але вивчає його лише в утисненості, в стані необхідної оборони. Тому замість особистості, як вершительки всіх подій, як складник живого джерела нового в історії, нею ставиться економічний автомат, відкритий Бентамом… Всі побудови економічної людини, особистої або колективної, основані на уявленні про економічний автомат; звідси необхідний і неминучий для неї фаталізм…, оборотна сторона її методологічного детермінізму" [2, с. 223]. Визнаючи відносну правоту такого підходу до людини, Булгаков наполягає на умовно-прагматичному характері цих економічних категорій (як і взагалі всіх наукових категорій і законів). Забуття цих обмежень, проголошення незмінності і невідворотності законів економічного розвитку, економічного егоїзму, фатуму класової психології призводить, на його думку, до "страхіть псевдонауковості, економічного ісламу".

С. Булгаков так формулює завдання політекономії: звернутися до конкретної історичної дійсності, зробити спробу зрозуміти її тільки як механізм, але не як творчість особистості. Для нього неістинними є як теоретичний догматизм, так і помилковий емпіризм, нагромадження емпіричного матеріалу - все це не наука: "Політична економія, як і соціальна наука взагалі, являє собою єдність економічної теорії і економічної політики" [2, с. 227]. Теорія дає лише керівні вказівки, правильно відзначає філософ, і загальні посилання абстрактного характеру, що передбачає індивідуальну творчість політика, керівника, його практичний розум, здоровий глузд, сумлінність і відповідальність, своєрідне мистецтво політики.

С.Булгаков високо оцінює трудову активність людини в філософії економічного матеріалізму, марксизму, хоч він принципово не згодний з підходом до її вирішення. Він погоджується з тим, що "трудове відношення до світу є первинним і найзагальнішим самовизначенням (людства). Людина нічого не творить наново, чого б вже не було в природі в прихованому або потенційному вигляді, але вона виявляє сили життя і здійснює її можливості тільки працею, і ця праця, яка спрямовується як на зовнішній світ, так і на себе, затрачується на виробництво як матеріальних благ, так і духовних цінностей, і створює те, що на противагу природі, тобто первинному, даному і дарованому, носить назву культури… можна сказати разом з економічним матеріалізмом, що вся культура є господарством. Господарська праця, або культурна творчість людства, породжується і підтримується потребою життя в самозахисті і в саморозширенні. Природно при цьому, що вона виявляє зростання, має свої градації, на кожному даному рівні розвитку їй властива загальна соціальна зв'язаність або соціальна організація" [2, с. 239 - 240]. Булгаков віддає належне суворій етиці економічного матеріалізму, "чесному економізму", увазі до "значення потреби, турботи про шматок насущного хліба, яка тяжіє над більшістю людства". "В економічному матеріалізмі, - далі помічає С. Булгаков, - знаходить вираження почуття неволі буття у полоні стихій, в оковах господарської необхідності, в ньому відбивається трагізм смертного, а тому приреченого на постійну боротьбу зі смертю життя… Проте джерело оптимістичного настрою полягає не стільки в істинах економічного матеріалізму, скільки у вірі в його подолання в історії за допомогою "стрибка з необхідності в свободу", іншими словами, в соціалістичній есхатології, яка лише механічно пов'язана з цією доктриною" [2, с. 239].

Цілком традиційно для метафізики марксизму, пише Булгаков, ставиться питання про значення всесвітньої історії, про засоби досягнення її мети, стверджується існування надемпіричної закономірності історії, яка визначається розвитком продуктивних сил, що мають свої рівні. Вчення про базис і надбудову, вважає російський філософ, покликане вирішити метафізичну проблему: що стоїть за різноманіттям історичних явищ? Відповіддю є установка, що надбудова (соціальне, політичне, культурне і духовне життя) позбавлена самостійного метафізичного буття, є "рефлексом" базису.

Булгаков передбачає можливу еволюцію економічного матеріалізму у бік утилітаризму Бентама, свідками чого ми є сьогодні. Прагнення економічного матеріалізму стати науково-емпіричною теорією неминуче призводить, впевнений Булгаков, до його дроблення. "Він втрачає величний дух Гегеля, і в нього вселяється зовсім не величний дух І.Бентама з його моральною арифметикою разом з меркантильним духом класичної політичної економії… Бентам вчив про те, що людина керується в своїй діяльності виключно міркуваннями зиску і користі, принаймні в найширшому значення, і в них бачив критерій моральнісного. Він був переконаний, що людські мотиви піддаються точному виміру, і розумів соціологію як моральнісну арифметику. У ній утилітаризм з натхненням не меншим, ніж в економічному матеріалізмі, прагнув знайти універсальне тлумачення всіх людських справ і вчинків. Бентамівську ідею про інтерес як основний рушій людської психології переклала на свою мову…політична економія на чолі з Рікардо. З'явилася фікція "економічної людини", бентаміста в області господарства, і оскільки політична економія розглядала життя тільки через "окуляри" свого спеціального наукового інтересу, забуваючи або ігноруючи все інше, то і створювалося іноді враження, що економічна людина для неї є взагалі людина або що за природою вона є тільки господарським егоїстом… А.Сміт відрізняв симпатичну або альтруїстичну сторону людини від егоїстичної або економічної.

Економічному матеріалізму як моністичній метафізиці історії, яка перетворила спеціальну науку - політекономію на історичну онтологію, що неминуче призвело до ряду натяжок і насильства над фактами, Булгаков протиставляє економічний історизм з його реалізмом і визнанням множинності історичних чинників. Він переконаний, що в історії немає незмінних основних елементів розвитку. Булгаков відмічає характерну амбівалентність економічного матеріалізму: "Він виявився хамелеоном, що постійно змінює своє логічне забарвлення в залежності від обставин" [2, с. 224].

Людина, як вважав С. Булгаков, повинна брати участь в розподілі суспільного багатства; влада повинна бути відповідальна перед працівником за використання його праці і ніхто не має право відчужувати від нього продукт праці. Булгаков відкидав капіталізм, який перетворював працю в предмет купівлі-продажу, а відносно соціалізму, який перетворює працю в рабську роботу на систему, вважав, що можна нейтралізувати його негативні сторони, одухотворити і зробити християнським.

Господарству і праці Булгаков надає космічного значення: вони сприяють силам життя в їх постійній боротьбі з силами хаосу і смерті, перетворюють світ. З точки зору Булгакова, наукова і господарська діяльність людини подвійна: внаслідок гріхопадіння вона носить примусовий характер боротьби за життя і в той же час в ній реалізовується богоподібна творча суть людини. Творчість Бога він називає "теургією", а людську творчість "софіургією" - це "дія людська, що здійснюється силою божественної софійності, йому властивої" [4, с. 322].

У концепції Булгакова Софія - певна віртуальна реальність, проміжна і сполучна. Значення діяльності людини, її покликання він бачить в тому, щоб завершити творення світу, але не створюючи нового, а одухотворюючи світ, виводячи з стану потенційності в актуальність всю смислову повноту Всесвіту, тобто, розкриваючи софійність, премудрість, гармонічність і доцільність світобудови. Носієм Софії в світі є людина, вона ж є її знаряддям. Завдяки своїй причетності обом світам вона є "потенційним центром антропокосмосу", тобто може і здатна реалізувати все. У господарстві, на думку філософа, відбувається спокутування гріха людини і трудове відновлення світу, створення його софійності. Завдяки зусиллям духу людина в своїй творчій діяльності, вдосконалюючи себе, усвідомлює доцільність своєї тілесності, олюднює космос, додає йому функцій свого організму. Так економічний процес загалом, стверджує він, є за своїм завданням софійним, тобто покликаним здійснювати вищий розумний задум про світ. У цьому плані софійними є: праця, наука, техніка, суспільна влада, соціальні ідеали.

Софія у Булгакова перетворюється на двоєдність Софії небесної і Софії земної. Софія - вище божественне сяйво Логоса, а Софія земна є всесвітнім зв'язком світу, всупереч всьому хаотичному і смертоносному. "Софія, - пише він, - світиться у світі як первозданна чистота і краса світобудови…І ці промені софійності в природі складають привабливість "природного" стану, який насправді є надприродним по відношенню до теперішнього стану тварини" [2, с. 123].

Але софійними є не тільки природа і історія, а й господарська діяльність людини. С.Булгаков, на відміну від В.Соловйова, побачив у Софії суб'єкт світової господарської діяльності, світову душу: "Над долинним світом розвівається гірська Софія, просвічуючи в ньому як розум, як краса… як господарство і культура" [2, с. 113]. У Булгакова немає ілюзій: "Господарство софійне в своїй метафізичній основі..., але не в продуктах, не в емпіричній оболонці господарського процесу з його помилками, відхиленнями і невдачами... Однак залишатися поза нею воно не може ні за тими енергіями, які в трудовому процесі розвиває людина, ні за завданнями своїми, які можна умовно визначити як перемогу культури над природою, або олюднення природи" [2, с. 115]. Змістом господарської діяльності людини є не творчість життя - "життя дане в світі, воно не зводиться до його елементів і не випливає з них… зійшло з позасвітового Джерела Життя" [2, с. 116]. Тому остаточна мета господарства - "за межами його, воно є тільки шляхом світу до Софії, здійснений перехід від неістинного стану світу до істинного, трудове відновлення світу" [2, с. 125].

Софія охоплює собою все суще, вона є "божественною першоосновою світу, його всеєдиною красою і початковим добром". Софія стає у Булгакова духовною основою економічної діяльності людства, що розгортається під моральнісним принципом служіння і відповідальності людини перед Богом. "Господарство є боротьбою людства з стихійними силами природи, - пише філософ, - з метою захисту і розширення життя, підкорення і олюднення природи, перетворення її на потенційний людський організм… матерію, в своє тіло з його органічною доцільністю… для подолання необхідності свободою, механізму організмом, причинності доцільністю як олюднення природи. Завдання господарства визначається саме цим розпадом буття, суперечністю і взаємним обмеженням свободи і необхідності, життя і смерті..., механізму і організму. У своєму прогресі воно є перемогою організуючих сил життя над дезорганізуючими силами смерті і справами її" [2, с. 39 - 41].

За концепцією С. Булгакова, природа без людини не може домогтися перемоги сил життя над смертю, хаосом, природа сама по собі не може реалізувати всі свої потенції. Людині дано оволодіти силами природи в ім'я утвердження життя. Вона покликана бути господарем, тому що вона є істотою розумною, трудящою.

У своїй роботі "Світло невечірнє" Булгаков писав, що природа після гріхопадіння людини стала малослухняною тому, що вона прийняла знаду магізму оволодіння світу недуховними засобами. Тим самим людина втратила свободу і стала невільницею своєї праці. "Природжений владар перетворився на мага-узурпатора" [3, с. 304]; "господарський труд є сірою магією, в якій неподільно змішані… сили світла і пітьми, буття і небуття, і вже саме це змішання таїть в собі джерело постійних і болісних протиріч" [3, с. 305].

Головну суперечність він бачить в невідповідності вищого завдання і задуму господарської праці, її фактичного стану. "Господарство є творчість, і не може не бути нею, як всяке людське діяння. Але господарство в той же час є рабством необхідності, потреби і користі, несумісне з творчим натхненням" [3, с. 305].

Оскільки, згідно з Булгаковим, мета господарства надгосподарча (а мета в історії надісторична), то "походження господарської праці лежить за межами історії і господарства в теперішньому значенні. Цьому останньому ієрархічно і космологічно передує інше господарство, інша праця, вільна, безкорислива, любовна, в якій господарство зливається з художньою творчістю" [2, с. 125]. Прототипом, вищою мірою істинно творчої праці є для Булгакова мистецтво; естетичне ставлення людини до світу, яке протистоїть корисливому економізму. Булгаков відзначає, що завдання справжнього мистецтва - прояснювати матерію красою, виявляючи її в світлі Перетворення. Зраду цьому завданню він бачить в знаді до сили і могутності, в прагненні завоювати владу над світом, перетворитися на чарівну художню магію (естетизм). Так господарство і мистецтво, на думку Булгакова, намагаються реалізувати себе як вище метафізичне самоутвердження людини, замінити собою релігію, стати чимось на зразок земної есхатології. Але у них немає есхатологічних завдань. Всяка праця людини - це наша "слухняність" Богу, в ній є кара за гріх. Духовне подолання господарської необхідності, внутрішня свобода від господарства - ще один мотив у християнському ставленні до праці. Господарство тимчасове, воно "попускається" бути, але у нього немає виходу у вічність. Не бачить Булгаков в ньому есхатології і справжньої теургії, але бачить передусім економізм і технократизм, які працюють на створення нової Вавілонської вежі світової економічної системи і світової політичної імперії. Але у вищому ідеальному значенні, вважав він, господарство, мистецтво і теургія єдині, незважаючи на те, що в історії здійснити це неможливо.

Підведемо деякі підсумки. С. Булгаков розглядає господарство як явище духовного життя, пов'язуючи різні типи господарства не з технічними змінами, а з соціальною психологією, світоглядом, етикою господарства і тим самим підкреслюючи вирішальне значення творчої вільної особистості. Взагалі, вважає він, "будь-яка господарська епоха має свій дух і, в свою чергу, є його породженням, кожна економічна епоха має свій особливий тип "економічної людини", породжений духом господарства" [2, с. 187]. З цих позицій він критично оцінює концепцію економізму, матеріалістичного розуміння історії, методи і поняття соціальних наук, які занадто абстрактні і не враховують історичну реальність, що включає в себе "причинність через свободу", соціальну психологію конкретного суспільства, духовну атмосферу епохи.

Економічна проблема поставила перед Булгаковим первинне для філософської свідомості моральнісне питання-загадку про значення життя; "іншого змісту, - впевнений він, - не має і не може мати філософія, гідна свого імені і просякнута любов'ю до мудрості, а не до розумних непотребів" [2, с. 260].

Аналізуючи концепцію економізму, Булгаков приходить до висновку про те, що з цих позицій не вирішується проблема узгодження егоїстичних інтересів людини з етикою служіння вищим цінностям, а отже, суспільство, що базується на цих технократичних принципах, не має історичної перспективи.

Проблему економічного розвитку Росії він бачив у тому, що "розвиток продуктивних сил і взагалі цінності продуктивної праці в суті знаходять далеко недостатню оцінку в суспільній свідомості… Прагнення до розвитку виробництва і творча ініціатива дуже часто розглядаються у нас як "буржуйське" прагнення до наживи" [3, с. 364].

С.Булгаков формулює найважливіше завдання: визнання суспільством розвитку продуктивних сил як загальнонародної справи, в якій зацікавлена вся нація, духовне освоєння господарським суб'єктом своєї виробничої діяльності як виду суспільного служіння і релігійного обов'язку.

Література:

1. Соловьев В.С. Оправдание добра - Сочинения в 2-х томах. - Т.1 - Москва: Мысль, 1998.

2. Булгаков С.Н. Философия хозяйства - Москва: Наука, 1990.

3. Булгаков С.Н. Карл Маркс как религиозный тип - Философия хозяйства - Москва: 1990.

4. Булгаков С.Н. Свет невечерний - Сочинения в 2-х томах. - Т.1. - Санкт Петербург, 1999.

РОЗДУМИ З ПРИВОДУ ТЕРОРИСТИЧНОГО МЕГААКТУ В США 11 ВЕРЕСНЯ 2001 РОКУ

Олександр Чередниченко, кандидат психологічних наук, політолог, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, державний експерт, м. Київ

У статті відомий київський аналітик подає свою версію подій 11 вересня у США. Автор розглядає світові процеси, враховуючи явище глобалізації, існування і трансформацію конкурентних полів національних держав, наддержав, космополітичних олігархів. Автор приходить до висновку, що існує ряд питань, які не знаходять відповіді в рамках офіційної версії подій 11 вересня 2001 р.

Одинадцяте вересня 2001 року. Вранці від побаченого на телеекранах телевізорів весь світ здригнувся від жаху, який стався у Сполучених Штатах. Два "Боїнги-747" врізалися у верхню частину 410-метрових хмарочосів World Trade Centre. У цю годину, як нам повідомляли, там мало знаходитися 40-50 тис. чоловік. Згодом у подібний спосіб було зруйноване ліве крило будівлі Пентагону у Вашингтоні. Літак, що прямував на Білий дім, було збито недалеко від Піттсбурга.

Бундючна Америка, сонна від ситості та упевненості у своїх силах, яка впродовж тривалого часу виробляла на своїх "фабриках мрій" величезну кількість фільмів, де адреналіново переживала власну віртуальну загибель, раптом зіткнулася із жахливою реальністю, втечу від якої її громадяни намагалася втопити у спиртному.

Довідково. Дослідження, проведене Національним центром з наркоманії та токсикології, засвідчило, що через два місяці після терактів 11 вересня в США у кілька разів виріс попит на алкоголь та наркотики, і, за прогнозами фахівців, він буде збільшуватися й надалі. У списку лідирують штати Нью-Йорк, Вашингтон, Нью-Джерсі і Пенсільванія, де відбулися теракти. Крім того, активніше споживати спиртне стало і населення Флориди, де дещо пізніше була зареєстрована перша смерть від сибірської виразки.

На думку керівника Центру по наркоманії і токсикології Джозефа Каліфано, "не виникає сумнівів у тому, що причина зростання тяжіння до алкоголю та наркотиків - психологічна травма, отримана американцями 11 вересня. Тому можна з упевненістю сказати, що спалах алкоголізму і наркоманії - тільки перша хвиля".

У цьому кривавому спектаклі вражає кількість проведених відеозйомок, які зафіксували першу атаку у найрізноманітніших ракурсах. Хто їх так ретельно й заздалегідь підготував, розставив на точно розраховані, з погляду показовості, місця? На другу атаку, зрозуміло, вже підоспіли телевізійники. У момент цього яскравого і страшного видовища раптом всі зрозуміли, наскільки беззахисною виявилася наймогутніша країна світу перед невідомою страшною силою, яка зуміла організувати таку криваву постановку. Шок, у який були ввергнуті громадяни Сполучених Штатів, спричинив усвідомлення кожною окремою людиною своєї незахищеності, крихкості у порівнянні з масштабами задуманого і здійсненого.

Довідково. Хронологія основних подій 11 вересня 2001 р. виглядає наступним чином:

8:45 ранку: пасажирський літак Boeing таранить хмарочос всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку на висоті 85-го поверху.

9:03 ранку: через 18 хвилин після першого нападу у другу вежу ВТЦ врізається інший пасажирський літак і вибухає.

9:43 ранку: двомоторний літак, що кружляв над будинком Пентагону, впав на територію військового відомства США (Пентагон) і вибухнув.

10:10 ранку: Літак United Airlines рейс № 93, що мав за ціль Білий дім, був збитий в окрузі Сомерсет, штат Пенсільванія, за 130 км від Піттсбурга.

Президент Буш у першому своєму зверненні до нації сказав дурницю, назвавши організаторів теракту "боягузливими негідниками ". Руйнація манхеттенських веж не була нападом "з-за рогу" чи "ударом у спину". На нашу думку, вона була своєрідним посланням певному адресату з метою дати зрозуміти, яка сила йому протистоїть. Таран хмарочосів та Пентагону ще не був початком війни, хоча саме таку кваліфікацію подій намагалися обстоювати офіційні органи та інформаційні засоби. Для війни й цілі обиралися б інші: об'єкти атомної енергетики, системи відстежування та інформаційного забезпечення, склади з боєприпасами тощо. У даному випадку об'єктами нападу стали символи Америки. Проведена акція мала на меті вразити національну гордість та престиж країни, показати, у що може перетворитися наче б то захищена з усіх боків наддержава.

Американський уряд оголосив про атаку терористів на Сполучені Штати. На роль винуватця, без належного обгрунтування, був призначений Усама бен Ладен. І чим більше нас переконували, що це саме він є головним організатором терактів, тим менше у це вірилося. Не до кінця розгадана, для широкого кола людей, таємниця в усій повноті не розкрита й понині. Її контури проступають через стоси написаних матеріалів, через тисячі годин радіомовлення, через незліченне число припущень, версій, а то й через відверту брехню. Мерехтлива, неначе промені зірки, вона інколи спалахувала невідомим фактом, зблискувала якимось химерним мереживом, осявала здогадкою і знову занурювалася у купу облудливих слів, щоб зникнути під цим нашаруванням, зробленим досвідченою рукою "медіатинкаря".

Якщо перерахувати хоча б частину питань, на які слід дати бодай найпростішу відповідь, що ми далі і зробимо, то складається дивовижне мереживо, яке не збігається з офіційною версією. Здивування вже викликає те, що теракти ніяким чином не позначені. Вони неначе не були обумовлені певною метою. Жодна організація не пред'явила уряду США ніяких вимог і ніхто всерйоз не взяв на себе відповідальність.

Це не виглядало й акцією відплати, оскільки й сам "терорист №1" як міг відхрещувався від цього жахливого дійства. Не чути було й погроз у плані відповіді на якісь можливі дії Сполучених Штатів. Постійні ж намагання долучити до трагедії Ірак та його лідера С.Хусейна швидко провалилися через відсутність бодай якихось доказів. Світ уже не сприймав на віру того, що пропонувала американська пропагандистська машина, і вимагав серйозних обгрунтувань. І хоча ряд країн брали участь у спільних діях, але обмежувалися лише гуманітарним аспектом або окремими заявами, незважаючи на Великобританію, яка й понині намагається обгрунтувати необхідність нападу, навіть після того, коли іракський керівник заявив про надання найширших можливостей для перевірки міжнародними комісіями під егідою ООН. Але навряд чи це йому допоможе.

Довідково. За ініціативою Д.Чейні та першого заступника американського міністра оборони Пола Вулфовиця, а також на підставі розробок Центру міжнародних стратегічних досліджень США, після усунення Хусейна Ірак буде розчленований на три частини. Новою державою - Об'єднаним Хашимітським Королівством із столицею в Аммані буде управляти йорданський монарх Абдалла П. Північні та північно-західні райони Іраку, заселені переважно курдами, стануть самостійною державою. Південні райони країни, у яких проживають в основному мусульмани-шиїти, будуть об'єднані з Кувейтом¹. Такі ж плани існують і щодо розчленування Саудівської Аравії, Ірану, здатного створити ядерну боєголовку у 2004 році, тощо.

То чим же виявився акт терору? Справді помстою екстремістських арабських угрупувань чи здійсненням певними політичними силами жорстокого плану по захопленню влади в країні? А можливо, був нанесений превентивний удар, який мав далекоглядну мету? Хто може дати остаточну відповідь на поставлені питання? Хіба що ті, хто це замислив. Але вони мовчать. Організатори провокації і ті, хто стояв за лаштунками цього страшного дійства, не боялися дестабілізації як всередині країни, так і в усьому світі. На таке можуть зважитися ті, які не підпадають під дію законів, а покарання ніколи не дорівнює скоєному злочину. Тут діє своя логіка і свої закони, що не вписуються в жодні стандарти нормального людського буття. Тут застосовуються технології, які існують лише для внутрішнього вжитку. Протиборчі сторони не виставляють їх на огляд. У цих сферах грають масштабно, а на їхніх шахівницях долі країн і континентів. Виграш - одноосібний контроль над усією планетою. А для пересічних громадян, щоб забезпечити "об'єктивність", боротьба між конкуруючими силами завжди демонструватиметься на поверхах значно нижчих, як, приміром, скандал Клінтон-Левінські чи фінансові махінації вищих посадовців нинішньої адміністрації.

Довідково. Дослідники зауважили, що інформація про звинувачення Буша в тому, що він заздалегідь знав про теракти, надзвичайно швидко зникла зі шпальт газет та телепрограм. Причина містилася в тому, що якби справа була доведена до кінця, то неодмінно б величезна й густа тінь підозри впала б на опонентів нинішнього американського президента в особі демократів.

Атака на Всесвітній торговельний центр насправді була прологом до нового перерозподілу світу між двома групами американської еліти, одна з яких орієнтується на світовий уряд (демократи), а інша (республіканці) - на Америку.

ТЕРОРИЗМ ЧИ "ТЕРОРИЗМ"?

Варто звернути увагу на наступну подію. У другій половині літа 2001 року відбулась перша зустріч на високому рівні, що пройшла у столиці Пакистану між представниками адміністрації США і афганського режиму "Талібан". З американської сторони у зустрічі, на завершення своєї південно-азіатської поїздки, взяла участь помічник держсекретаря США зі справ Південної Азії К.Рокка, зі сторони "Талібан" - посол талібів у Пакистані Абдул Салам Заєф. Представник США свої переговори з Заєфом охарактеризувала як "частину процесу діалогу Сполучених Штатів з рухом "Талібан" та іншими афганськими сторонами, метою якого було довести до них стурбованість США подіями в Афганістані" (варто пригадати заборону талібами вирощувати мак, що зменшило кількість виробленого наркотику в Афганістані на 90%). Представник "Талібан" у Пакистані оцінив зустріч як "вельми успішну та таку, що пройшла у дружній атмосфері" і підкреслив, що "Талібан" не розглядає США як ворога і чекає аналогічного підходу з боку Білого дому. Чим відповів Білий дім усім відомо.

Довідково. Крім того, за даними французької газети Le Figaro та Radio France International, Усама бен Ладен 4 липня 2001 року прибув у Дубай (Саудівська Аравія) з пакистанського міста Кветта і був доставлений в американський шпиталь. Там його 12 липня відвідав співробітник ЦРУ. 14 липня бен Ладен покинув Дубай, а на наступний день до Штатів повернувся і співробітник ЦРУ (яке категорично спростувало це повідомлення). Через два тижні по тому прикордонна служба Об'єднаних Арабських Еміратів заарештувала в аеропорту Дубай франко-алжирського ісламського активіста Джамаля Бегхала. На допиті він показав, що наприкінці 2000 року його викликав в Афганістан Абу Цоубейда - керівна постать в організації "Аль Каіда" і він одержав завдання підірвати американське посольство в Парижі. Щодо Америки, то він не висловлював проти неї негативного ставлення, а намагався вказати на специфіку цього питання. Так у 1999 р. телебачення АВС та PBS Фронта взяли у нього інтерв'ю, де він заявив, що "…вони (американці) віддали себе на милість нелояльного уряду,… це - Ізраїль всередині Америки. Візьміть такі впливові міністерства як Держсекретаря (МЗС), Міністерство оборони та ЦРУ, і ви побачите… Вони використовують Америку для просування своїх планів на увесь світ" (2002.04.18 Правда.Ру). До того ж, як зауважують фахівці, він жодного разу не висловився проти демократії.

Стосовно конкретних випадків, то сумніви щодо участі ісламістських організацій у теракті починають виникати вже при аналізі хронології цієї події. Тут можна виокремити наступні моменти. Про таран World Trade Centre Дж.Бушу повідомили о 9.22 ранку. О дев'ятій тридцять він, знаходячись у штаті Флорида, виступив з заявою, де робить лише припущення про можливість терористичного акту. З цієї миті і аж до двадцятої години тридцяти хвилин, у проміжку яких глава держави виступав кілька разів, він ніде не згадує слово "тероризм".

Невдовзі після атаки, о десятій годині, прем'єр-міністр Великобританії Т.Блер робить заяву, де, зокрема, зауважив: "Цей масовий тероризм є виразом нового злого духу у сьогоднішньому світі. Він виходить від фанатиків, для яких людське життя нічого не варте, і ми, представники демократичних суспільств світу, повинні згуртуватися для спільної боротьби, щоб знищити цього диявола". Тобто ще не прозвучала офіційна версія з боку США щодо кваліфікації цього нападу і визначення кола учасників, а британський прем'єр вже твердо вказує на ворога, його приналежність до певної суспільно-політичної течії і пропонує світовій спільноті об'єднатися проти нього.

Тож, виступаючи о 20.30 із зверненням до нації, президент Сполучених Штатів наголосив, що по американському способові життя та свободі "нанесено низку терористичних ударів", і "…всі ті, хто прагне до миру і безпеки на всій планеті, згуртуються разом, щоб виграти війну проти терору". Простий порівняльний аналіз засвідчує повтор Бушем думок ранкової заяви Блера. Виходить, що британський глава уряду окреслив для президента Америки ідеологічні настанови у плані подальшого розгортання дій. Тож виходить, що сам Дж.Буш впродовж тривалого часу не знав, як кваліфікувати те, що сталося, й, вочевидь, у представників спецслужб також не було прийнятного варіанта відповіді на це питання.

З цього моменту у кращих традиціях інформаційно-психологічної війни почалася розробка теми. Поняття "мусульманського тероризму" трансформувалося в "міжнародний", "світовий", "глобальний", а функціонально - у "ядерний" та "біологічний". У відповідності з цими віртуальними утвореннями сталася реальна зміна підходів у формулюванні принципів концепції національної безпеки США, де обумовлювалася можливість розгортання воєнних операцій з нанесенням превентивних ядерних ударів супроти будь-якої країни.

Тобто прийняття Бушем рятівної британської версії засвідчило фактичну капітуляцію виконавчої влади США перед можливо іншими (справжніми) організаторами терактів. Сталося перенесення курсу на боротьбу з ідеологічно оформленим віртуальним противником, без будь-якої його параметризації та змістовного розкриття цього поняття.

Довідково. Акценти, розставлені Сполученими Штатами та Великобританією у боротьбі з "тероризмом", політизація "ісламського фактору" та схвальне ставлення до антитерористичної акції дозволили ряду країн більш жорстко почати приборкувати опозиційні групи та регіони всередині себе. У цьому сенсі активізував свої дії уряд Іспанії з приводу баскських сепаратистів, а уряд Великобританії наголосив, що протистояння у Північній Ірландії є боротьбою з терористичними угрупованнями. На тлі воєнної операції США в Афганістані Китай, який прихильно поставився до боротьби Америки з тероризмом, виступив з закликом до світового співтовариства підтримати боротьбу, яку веде КНР з ісламськими сепаратистами в Уйгурському АО. Індія також робить спроби приборкати мусульманські опозиційні сили країни. ОБСЄ значно пом'якшило своє ставлення до проведення воєнних операцій у Чечні, оскільки Путін також заявив про спільну боротьбу з "міжнародним тероризмом".

З цього приводу стала помітною тенденція, що міжнародні організації у ситуації боротьби з тероризмом виконують функцію легітимації внутрішніх конфліктів у випадку, коли правлячі кола тієї чи іншої країни висловили свою підтримку антитерористичним операціям на чолі із США.

Звертає увагу те, що масштаб заходів для здійснення "антитерористичної війни" ніяким чином не відповідав справжньому змістові того феномену, який означався як "тероризм". До того ж у міжнародній політиці чи юриспруденції відсутній такий суб'єкт, як "світовий"² чи "глобальний" тероризм, оскільки мова тоді повинна йти про спільну ідеологію, план дій, органи управління, інфраструктуру, армію, місце перебування тощо. Історія ж тероризму, якій нараховується понад дві тисячі років, засвідчує, що терористичні організації, чи навіть ті, хто їх підтримує, ніколи не перебували в жодних об'єднаннях, хоча б нетривких. Пов'язано це з різноспрямованими цілями, інтересами, світоглядними розбіжностями і т.ін. Тому вони нездатні створити щось на зразок коаліції.

Довідково. В усьому світі існує приблизно п'ятсот різноманітних терористичних організацій, значна частина з яких є ісламськими, що базуються на Близькому Сході. Є держави, які справедливо чи безпідставно зараховуються до "спонсорів" так званого "міжнародного тероризму". До них відносять Лівію, Судан, Ірак, Іран, Сирію, Кубу тощо. Офіси терористичних організацій є й у Західній Європі, наприклад в Англії, й понині. Їх особливо ніхто не турбує. Щорічно Держдепартамент США публікує доповідь про тероризм із ретельною статистикою й аналізом тенденцій. І якби світовій спільноті раптом захотілося зруйнувати ці організації, то завдання вирішувалося б, очевидно, системою заходів оперативного характеру, спецназівцями, а не застосуванням потужної військової сили, що вимагає величезних ресурсів.

Відомий аналітик стратегічних проблем, член ради Військової академії імені Насера, член Лондонського королівського коледжу по вивченню оборонних проблем і т.ін. доктор Махмуд Кхалаф приймав участь у тренувальних курсах команд особливого призначення армії США на територіях Сполучених Штатів та Німеччини і тому добре обізнаний з такими проблемами. Він засвідчує, що у випадку з тараном всесвітнього торговельного центру та Пентагону "мова йде про технічну операцію величезних масштабів". Лише орган планування такої операції "мав складатися принаймні із ста технічних фахівців", які повинні працювати "над узгодженням плану не менше одного року". Окрім того, кожна стадія проведення подібної операції мала багато деталей, кожна з яких вимагала проведення заходів прикриття, не говорячи про вибір цілей, що також являє собою надскладне технічне завдання.

На думку видатного американського економіста, філософа, історика Л.Ларуша, який спирається на дані воєнних фахівців, "неспроможність ісламської версії" можна вважати доведеною. Військово-технічні характеристики спланованих і здійснених ударів недоступні, на його думку, не лише для бен Ладена та "Аль Каїди", але й для будь-якої іншої, стосовно Сполучених Штатів, "зовнішньої сили".

Аналіз інформаційних джерел дозволяє виокремити й ряд конкретних суперечностей (неузгодженостей), неточностей, а то і неправдивого фактажу та підтасовки у кваліфікації та поясненні подій, витоків причин та визначенні винуватців "теракту". Вони вимагають свого з'ясування, але чомусь ігноруються при висловлюванні офіційного погляду на цю проблему.

По-перше, навіть пересічній людині на інтуїтивному рівні зрозуміло, що захопити літаки за допомогою пластмасових ножів для різання паперу неможливо.

По-друге, поява бездоказової інформації про захоплювальників літаків, де наче б то половина з них походила з Саудівської Аравії. Якщо це відповідає дійсності, то чому американські збройні сили напали тільки на Афганістан, хоча, за логікою, ракетно-бомбовий удар вони б мали нанести й по країні безпосередніх учасників "теракту"? А задіяні американцями, під час бойових дій, проти "терористів" ресурси значно перевищували необхідний рівень. Для американських військових є характерним витрачати старі боєприпаси і, разом з цим, випробовувати нові, що однаково було вигідним для військово-промислового комплексу США. Це підтверджується й тим, що обгрунтування необхідності проведення масштабної військової операції робилося виходячи з приблизних уявлень про місце знаходження самого бен Ладена чи баз "терористів" або їхнього скупчення. В історії військового мистецтва, напевно, це перший випадок, коли значна кількість проведених воєнних операцій здійснювалася на підставі припущень, а не перевірених розвідувальних даних.

По-третє, підкріплення "факту" атаки тим, що в зоні теракту був знайдений автомобіль, у якому знаходилася інструкція по здійсненню польотів та Коран, наводить на думку, що організатори "теракту" свідомо залишали сліди, які читаються досить однозначно. Подібного рівня "документи" були знайдені і в печерах Тора Бора. А згодом з невідомого джерела ЦРУ отримало 54 відеокасети з матеріалами, що стосувалися діяльності бен Ладена. Але США чомусь не надали можливості експертам з інших країн познайомитися з ними. Ті ж, які були свого часу продемонстровані, виявилися так примітивно підготовленими, що викликали у експертів іронічне ставлення як до наданих матеріалів, так і до офіційних пояснень.

До того ж рівень виявлених "слідів" не узгоджується з високим ступенем управління літаками, на яких здійснювалися складні фігури пілотажу, підльоти до цілі і повертання назад, тривалий час курсування у повітрі і т.ін.

Довідково. Наприклад, перший літак здійснив такий маневр. Він летів по прямій, а потім зробив поворот і після цього врізався у хмарочос. Літак, який впав на Пентагон, вилетів з аеропорту Даллес під Вашингтоном о 8.10, але таранив його о 9.43, хоча аеропорт знаходиться у 10 хвилинах польоту від військового відомства. Тобто він спочатку полетів на захід, а потім повернув назад. Така ж історія була і з літаком, що мав атакувати Білий дім.

Навіть школярі знають, що підготовка пілотів для літаків такого класу йде впродовж кількох років і вимагає значного досвіду. Тому аргументація щодо опанування льотною практикою завдяки вивченню інструкцій не витримує жодної критики. Хіба що вона розрахована на довірливого американського обивателя.

По-четверте, на думку експертів, відключення автопілота свідчить, що не обійшлося без радіоелектронного управління іззовні. Інакше неможливо пояснити, яким чином літаки з відключеними транспондерами здійснювали маневри і знаходили цілі? Дані обставини можуть бути пояснені лише тим, що керування було організоване безпосередньо із землі, що є технічно можливим, або за допомогою супутникової системи навігації (що практично недоступно для бен Ладена). Тут і виникає питання, чому тема про ймовірність примусового керування польотами не набула розголосу і зникла зі шпальт друкованих органів та телепрограм? Хто в цьому був зацікавлений? Одне можна із значною долею упевненості повторити, що для бен Ладена та його поплічників виконання подібного завдання є речами непідйомними.

По-п'яте, Віце-президент Чейні, міністр юстиції Ешкрофт, міністр оборони Рамсфельд та радник президента Буша з внутрішньополітичних питань Рове заявляли, що невідомі особи по телефону повідомили, що вони знають секретні коди і процедуру підтримки зв'язку між Білим домом та президентським літаком. Якщо підсумувати ці п'ять пунктів, то складається враження, що сила, яка вчинила теракт, дорівнює потужності самої Америки.

По-шосте, у тих переговорах, що відбулися по мобільному телефону між пасажирами літаків та їхніми родинами, не повідомлялося про терористів, а також звертає на себе увагу відсутність їхніх описів, неначе їх там не було.

По-сьоме, існують відеоматеріали, де у зоні здійснення терактів, на значно більшій висоті, були зафіксовані літаки, що виконували функцію супроводження.

По-восьме, операція прикриття була здійснена на такому високопрофесійному рівні, що поставило у глухий кут американські спецслужби, які стверджують, що не володіють необхідними доказами того, хто насправді здійснив цю акцію. Такий факт є підтвердженням занадто високого рівня виконання операції, недоступного для звичайних "арабських терористів". Тому можна зробити висновок, що рішення про переслідування бен Ладена та Аль-Каїди не спиралося на доведені факти, а було чисто політичним.

По-дев'яте, несподіваним виглядає й те, що перші кроки керівництва США були пов'язані не з організацією рятувальних робіт і кроками, що були б відповідні наслідкам "терористичних актів", а з серйозними мобілізаційними заходами.

Довідково. Після тарану будинку Пентагону стратегічні ядерні сили Сполучених Штатів були приведені в повну бойову готовність за наказом, що віддається при справжньому ядерному нападі. Всі американські військові об'єднання були приведені в бойову готовність найвищого рівня. Адекватно ситуації відреагували й російські ядерні сили. Здавалося, що світ стоїть на порозі широкомасштабної війни. Але після розмови президентів обох країн гострота ситуації швидко була знята.

Крім того, не можна залишати поза увагою і відсутність вичерпних експертно-технічних даних безпосередньо щодо руйнування споруд торговельного центру після їх ураження літаками, які б однозначно пояснювали сам механізм руйнування. Перший літак врізався в будівлю на висоті 85 поверху, а другий дещо нижче. Тому зруйнування обох хмарочосів від горіння дизельного палива, що наче б то призвело до розплавлення металевих конструкцій, виглядає неаргументованим. Усієї маси пального не вистачило б на майже півкілометрову споруду, і воно б не дало потрібної температури. Були спроби пояснити це виникненням "ефекту труби", який міг це зробити. Можливо, й так, але він йде знизу угору, а тому полум'я утримувалося б здебільшого у верхній частині будівлі, що ми й бачили. Зважаючи на значну кількість горизонтальних перегородок, навіть якщо протяг утворився завдяки ліфтовим шахтам, розігрів металевих конструкцій, що приховані в стінах, був би нерівномірним і руйнування споруд мало бути також нерівномірним. А ми неодноразово бачили у повторах, що будівлі осіли строго вертикально, починаючи знизу, без надломів по всій висоті будівель. Як же можна пояснити саме такий характер руйнування з інженерної точки зору?

Довідково. Вежі World Trade Centre були збудовані у 1951 році.

Чи не тому американська адміністрація рішуче відкинула намагання урядів інших країн допомогти фахівцями у проведенні рятувальних робіт і організувала щільний кордон навколо зруйнованої зони для неможливості проникнення в неї. Очевидно, там було те, чого не повинно було побачити стороннє око!

По-одинадцяте, чому, зрештою, не постраждали американські спецслужби, і навпаки, їм були виділені додаткові фінанси, а ряд співробітників одержали підвищення в посадах? Такі дії з боку влади виглядають досить дивними, адже саме спецслужби повинні були запобігти терактам. Чи не тому, що вони провели якусь роботу, що за своєю значимістю переважала втрати від "теракту"? Наприклад, стали на перешкоді певним силам використати ситуацію?

По-дванадцяте, вище ми давали хронологію здійснення "терактів". Звертаємо увагу на те, що перша атака відбулася о 8.45. Чому? Якби атаку здійснювали арабські терористи, то удар вони б нанесли на півгодини пізніше, коли там знаходилася б максимальна чисельність відвідувачів - 40-50 тисяч.

Довідково. На початку 60-х років Сполучені Штати готували серію терактів проти власних громадян у рамках надсекретної операції під кодовою назвою "Нортвудс". Її мета - звинуватити у цьому кубинців і під цим приводом спробувати усунути уряд Кастро. Як стверджує Дж.Бемфорд, юрист, журналіст, продюсер ABCNews, де відповідає за журналістські розслідування, у березні 1962 року президент Кеннеді відхилив план "Нортвудс", оскільки не захотів вступати у відкрите воєнне протистояння з Кубою. Однак у виявлених Бемфордом архівних документах говорилося про плани вчинення терактів "у районі Майамі та інших містах Флориди і навіть Вашингтону". "Ми могли б підірвати один з американських кораблів (на військовій базі США) у Гуантанамо й звинуватити у цьому кубинців, - говорилося у документах. Список загиблих, опублікований в американській пресі, викликає законну хвилю обурення"3.

Звичайно, що у цьому сенсі про бен Ладена й мови не може бути. Якби цю акцію здійснив він, то навіщо йому вибирати саме ТАКИЙ час для теракту? У арабському світі вбивство такої великої кількості "невірних", серед яких, до речі, багато людей єврейського походження, що може бути пов'язане й з сучасним арабо-ізраїльським конфліктом, зробило б його живим пророком, який би дорівнював самому пророку Мухаммеду .

Можна навести ще ряд аргументів на користь того, що не арабські екстремісти організували і здійснили постановку цього "смертельного шоу". Але, гадається, що сказаного досить для того, щоб допитливий читач поставив під сумнів офіційну версію пояснення згаданих подій.

Залишається лише відповісти на одвічне питання: "Хто винуватий?".

1 ИТАР-ТАСС (з посиланням на турецьку газету "Хюррієт") 08.10.2002р.

2 Що стосується "міжнародного тероризму", то це поняття має свою історію, хоча зміст його розпливчастий, чітко юридично не оформлений. Під час холодної війни терористичні угруповання виконували роль інструменту у протистоянні двох держав - Америки та СРСР, тому воно набуло політичного визначення. Сьогодні, як показано вище, зміст його значно розширився, оскільки має відповідати тим завданням, які мають реалізувати США.