ДАЙДЖЕСТ
АНАЛІТИЧНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ЖУРНАЛУ
“Схід”

1995-2002 рр.

(Донецьк) тел. (062) 337-04-80

До дайджесту увішли основні публікації журналу в галузях
філософії, політики, економіки, історії, релігієзнавства та
матеріали "круглих столів" журналу
за 1996-2002 рр

Донецьк-2002

Редакційні статті

Представляємо новий журнал “Схід”
Д-р.Володимир Білецький, Донецьк “СХІД” - НОВИЙ ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ
ЖУРНАЛ “СХІД”: 5 РОКІВ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ
До уваги авторів!

Аналітично-інформаційний журнал "СХІД" (Донецьк) тел. (062) 337-04-80
При передруку посилання на журнал "Схід" обов'язкове!

Представляємо новий журнал “Схід”

Однією з головних причин сьогоднішніх негараздів, частого тупцювання на місці, відсутності радикальних реформ, повільної трансформації суспільства у нову якість є, без сумніву, відсутність повноправної, дієвої, активної української еліти. Виходячи з цієї тези, змоток сприяння формуванню сучасного істеблішменту України, зокрема в найбільш зурбанізованому і промислово розвиненому Донбасі, Український Культурологічний Центр у Донецьку почав видавати аналітично-інформаційний журнал "Схід". Автор концепції цього видання доктор технічних наук, відомий на Донеччині громадський і політичний діяч Володимир Білецький і редактор - досвідчена журналістка Світлана Єременко вважають, що повинен спрацювати механізм самовідтворення еліти шляхом спілкування по ряду інформаційних каналів (одним з яких і є журнал "Схід") зовсім невеликої, як на сьогодні, елітарної когорти авторів з більшою кількістю "хороших учнів", кандидатів "на еліту", а також "еліти з елітою".

Журнал "Схід", який народився в травні цього року ї поки що є квартальником і, подає, головним чином, екслюзивні матеріали в галузі економіки, політики, історії, релігіознавства, репрезентабельні соціологічні дослідження. Пріоритет надається регіональним авторам і темам (60-70% журналу), що й зрозуміло при орієнтації в основному на регіональну еліту східної України, зокрема Донбасу. Попри таку здавалося б "завуженість" вже перші числа "Сходу" викликали схвальну оцінку відомих не тільки в Україні інтелектуалів - академіків НАН України Павла Кислого, Миколи Чумаченка, багаторічного директора слов'янської бібліотеки Ілінойського університету (США) доктора Дмитра Штогрина. Журнал дотримується принципу позапартійності, але виступає з позицій патріотизму, раціонального поєднання інтересів людини, регіону, держави, людства.

В N1 привертає увагу глибоке (і унікальне) соціологічне дослідження Є.Копатька та І.Новака "Соціальний портрет шахтаря", соціологічні дослідження Міжнародної Фундації Виборчих Систем ІFES "Народ України прагне до реформ західного зразку", Фонду "Громадська думка" з Росії (О.Грушевський, Т.Кутковець) "Українці в Росії". Доктор філософських наук з Донецька Ігор Пасько досліджує проблему "Україна і феномен Росії", доктор В.Білецький - проблему консолідації української нації, а декан факультету релігієзнавства Донецького відкритого університету Ігор Козловський подає унікальну інформацію про релігійну палітру Донеччини і аналізує тенденції розвитку ситуації в духовній сфері. Не менш цікавим, інформативним є й N2 журналу, який щойно вийшов. Концептуальні підходи до багатофактурного процесу консолідації української нації досліджують кандидат історичних наук Віталій Заблоцький і кандидат економічних наук Вячеслав Ляшенко (Донецьк) в теоретичній роботі "Українська мрія: ліберальний вимір", сучасним політичним процесам на Донеччині присвячені глибокі розвідки кандидатів наук Володимира Кіпеня (Донецький університет) та Валентина Голоти (Фонд підтримки прогресивних реформ). Кандидат наук, економіст з НАН України Ольга Новікова подає надзвичайно багате фактажем дослідження "Соціальне самопочуття народу України і його готовність до змін", а Микола Рябчук, науковець, що зараз перебуває в США, подає зовсім невідомий українському читачу аналіз "Росіяни в Україні - з погляду американського соціолога". Зрозуміло, що це тільки частка матеріалів журналу.

Росповсюджується "Схід" адресно - мерам міст Донеччини, адміністрації, депутатам різних рівнів, головним бібліотекам краю, директорам ведучих підприємств, а також розсилається по Україні, в США, Польщу, Францію. А фінансова підтримка, як ми це вже звикли останніми роками, подається зі США - Товариством Т.Шевченка м.Чікаго (професор Віра Боднарук).

Ось таке, показове явище нашого сьогодення - еліта України сама, не чекаючи "милості" від держави, береться за створення механізмів свого відтворення. Один з них - новий журнал української еліти - "Схід". Сподіваємося скоро в бібліотеці Міносвіти України в Києві відбудеться його презентація.

1995 р.

Д-р.Володимир Білецький,
Донецьк, автор концепції журналу "Схід"

“СХІД” - НОВИЙ ЖУРНАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ

І.

Динаміка процесу українського відродження значною мірою залежить від протікання його на Сході й Півдні України. Саме тут зосереджено біля 60% всього населення країни, і саме тут воно найбільш зрусифіковано, частка росіян за походженням в містах сягає 40-50%, а в Криму перевищує 50%, крім того, саме на Сході й Півдні населення найбільш вражено комуністичною ідеологією. Особливим в цьому плані є регіон Донбасу, який навіть у колишньому Союзі вирізнівся унікально великою зурбанізованістю - 93% населення тут проживають у містах, причому, 43% його - росіяни. Елемент українського села - цього хранителя народних традицій, мови, менталітету - на Донбасі надзвичайно малий, а специфічна ментальність “заробітчан”, нащадки декількох поколінь яких в основному і склали сьогоднішє населення регіону, основана значною мірою на меркантильних засадах, прагненнях перш за все матеріального добробуту, а також на культі праці.

При таких несприятливих факторах особливу роль у процесі українського національного відродження на Сході й Півдні України повинна відіграти українська еліта. Радше сказати, нова українська еліта - адміністративна, військова, наукова, підприємницька, творча, релігійна тощо - яка має сьогодні чіткі орієнтири державності, незалежності, європейського шляху розвитку України. Роль такої української еліти сьогодні вирішальна, особливо, в трансформації Південно-Східного регіону в плані мови, культури, ідеології, його інтеграції з Центральною й Західною Україною, зміни російсько-азійської орієнтації на європейську. Але такої регіональної української еліти сьогодні гостро бракує на південному- сході країни. Проблема її формування - це та, без сумніву вирішальна ланка сьогоднішнього процесу українського відродження, без якої справа взагалі не зрушить з місця.

Розуміючи надзвичайну важливість вирішення цього вузлового питання - формування нової української еліти Український Культурологічний Центр, що в Донецьку, з 1995 року розпочав випуск журналу “Схід”, спрямованого на український істеблішмент, високу інтелігенцію. На сьогодні (січень 1997) побачило світ вже 8 номерів журналу-квартальника, планується його щомісячний випуск, журнал знайшов і свого читача і автора, має непересічний успіх в регіоні і Україні в цілому, тому можна говорити про те, що нове елітарне українське видання (доречі, єдине на Лівобережжі) відбулося. Що це за видання? Які його параметри, тематика, автура? Які найцікавіші матеріали, які здобутки, нарешті, які перспективи?

На початку 1995 р. автором цих рядків була розпрацьована концепція нового елітарного журналу “Схід”, редагувати журнал УКЦентром було запрошено досвідченого журналіста, члена спілки журналістів України Світлану Єременко. Кошти на видання перших чисел, розуміючи серйозність та важливість починання, виділило Товариство української мови Чікаго (голова проф. Віра Боднарук).І вже в травні 1995 р. перше число часопису, після реєстрації його на Донбасі (Донецьк), побачило світ, а в червні-липні того ж року воно було представлене на Чикагській щорічній конференції Ілінойського університету з української проблематики (Урбана-Шампейн). Згодом до складу редакційної колегії крім В.Білецького та Св.Єременко увійшли: Микола Чумаченко - доктор економічних наук, академік НАН України, Ігор Пасько - професор філософії, Валентин Голота - кандидат філософських наук. Тобто створився кваліфікований колектив фахівців різних галузей, якому під силу піднімати й висвітлювати широкий спектр соціальних, економічних, культурологічних проблем. Обсяг журналу - 5-7 друкованих аркушів (45-55 сторінок формату А4). Рубрики: “Політика”, “Економіка”, “Соціологія”, “Теорія еліт”, “Історія”, “Освіта”, “Діаспора”, “Релігієзнавство”, “Нова генерація”, “Культура”. Тобто фактично журнал можна кваліфікувати як спеціалізований, аналітично-інформаційний. Щоб мати уявлення про видання пройдімося його сторінками, зупинімося на найцікавіших матеріалах.

Рубрики “Політика” й “Економіка” - найбільші за обсягом. В No1 вміщено статтю відомого в Україні політолога Артура Білоуса “Верховна Рада України: розташування сил і перспективи партій”, проф. І.Паська “Україна і феномен Росії”, докт. В.Білецького “Консолідація”. Зокрема, І.Пасько висуває і розвиває ідеї “сталого розвитку”, формування “вланого(українського) способу життя”, “своєї культури на своїй землі” як елементів української національної ідеї. В.Білецький досліджує вельми актуальну проблему консолідіції сучасної української нації, зупиняючись при цьому на таких домінантніх факторах консолідвції, як єдиний загальновизнаний національний лідер, єдина державна ідеологія, релігія, Церква, загальновизнані герої нації, економічна інтеграція регіонів в напрямках “Південь”-”Центр”, “Південь-Захід”, “Схід-Захід”, єдина мова, єдина структура громадянського суспільства. Проблему єдиної української національної ідеї з урахуваннями сучасної регіональної специфіки розпрацьо-вують проф. І.Пасько, No 3,4, 5-6 - “Національна ідея: варіанти на тлі європейської культури” (розглянуто німецький, англійський, східно-європейський, російський тип національної ідеї, робиться висновок, що “українська ідея від початку і до сьогодення постає і розгортається, перш за все, як ідея української культури”), доценти Віталій Заблоцький та Вячеслав Ляшенко, No 2 - “Українська мрія: ліберальний вимір”(пропонується поєднання національно-патріотичної та підприємницької ідей), проф. Володимир Максимович, No 5-6 - “Одухотворенність як елемент української національної ідеї”(досліджуються опоненції “Воля-Підвладність”, “Віра-Нігілізм”, “Духовність-Матеріальність”, робиться висновок, що “дух українства - це єдність волелюбства, своєрідної ментальності й добровір'я; йому чужі самовозвеличення, самовибраність, самопомазаність; українству не притаманний душевний потяг до володіння світом, у нього досить свого життєвого простору, у нього є свій “край обітований”), проф.Олександр Сетов, No 8 - “Від інерції тоталітарної свідомості до цілісності свідомості українського народу” (висувається ідея неоконсерватизму та неолібералізму, як перспективні складові нової ідеології, реально спроможної об'єднати сучасне українське суспільство), кандидат історичних наук Ярослав Грицак, No 4 “Україна, 1991-95 рр: нова політична нація”.

Велику увагу в рубриці “Політика” журналу надано прогнозу розвитку українсько-російських та українсько-європейських стосунків. Директор програм з міжнародної політики та безпеки Консультативно-Дорадчої Ради при Верховній Раді України кандидат наук Павло Жовніренко в дослідженні “Проблема безпеки в українсько-російських стосунках”(No 3) ґрунтовно розглядає проблему розбудови НАТО, обґрунтовує важливість політичного трикутника “Україна - ЗША - Росія”. Доцент, кандидат історичних наук Ігор Тодоров в розвідці ”Україна і центрально-східна Європа: порівняння посткомуністичного розвитку”(No 3) розглядає політико-економічні процеси трансформації суспільства у Чехії, Польщі, Словенії, Словакії, Болгарії, Македонії, Росії, Боснії і Герцеговині, Югославії, Білорусі в порівнянні з подібними процесами в Україні. Дослідник Кубані, кандидат історичних наук Дмитро Білий подає цікавий матеріал “Україна, Росія, Чечня: сучасне та майбутнє”(No 4), де виходить з тези, що “війна в Чечні, точніше її перспективи і значення, стають все більше і більше глобальними... це вирішальна, ключова фаза історії України та Росії”.

Цілий ряд матеріалів рубрики “Політика” журналу “Схід” присвячено процесам, які проходять безпосередньо в Україні та, зокрема, на Донбасі. Відомі донецькі політологи, доценти Володимир Кіпень та Валентин Голота досліджуть політичний спектр Донбасу (No 2), той же В.Голота в іншому матеріалі (No 3) висвітлює питання авторитаризму в Україні (моделюються можливі варіанти переходу до авторитарного режиму в Україні шляхом “бюрократичного переходу”, “військового перевороту”, “конституційного перевороту”, “революції знизу”). Відомий науковець, політичний та громадський діяч, академік Павло Кислий відверто і гостро в статті “Хто і як будує українську державу”(No 4) подає свій погляд на роль Президента, Парламенту, Уряду України, директорського корпусу, чиновництва та громадян України в державному будівництві. Він аргументовано розвіює ще існуючий міф про те, що “Україна не зможе існувати без Росії”, показуючи реальний енергетичний, промисловий потенціал країни, зокрема, ілюструючи це новітніми розвідками нафти та газу в шельфі Чорного моря, що дали позитивний результат(розвідувальні установки “Сиваш”, “Таврида” та ін.), а також рельєфно й талановито показує хто в дійсності гальмує процес зростання, розвитку України - старе чиновництво, ліві у всіх сферах влади, сили проросійського спрямування та різномастні розкрадачі національних багатств України. Відомий політолог, доктор філософії Валентин Королько в досконалому теоретичному матеріалі “Порівняльний аналіз форм державного правління і український тип демократії”( No 7) на базі широкого фактичного матералу, який відображає політичні процеси в ХХ ст., виконав ґрунтовний аналіз різноманітних сучасних форм демократії, в першу чергу, найбільш поширених: президентської, парламентської, змішаної. Подав ретроспективу й перспективу українського типу демократії, показав, що в новій Конституції України зроблено спробу оптимального поєднання президентської та парламентської форм правління. В.Королько підкреслює вирішальне значення партій та нового виборчого закону, включаючого пропорційну систему, в процесі остаточного формування демократичного суспільства в Україні. Др.В.Білецький (експерт фонду Дж.Сороса в 1995 р.) чи не вперше в сучасній політології ґрунтовно досліджує вплив різних донорських организацій, яких зараз в Україні вже декілька десятків, на формуван-ня “третього сектору”- тобто всієї суми недержавних, неприбуткових громадських організацій(No 7). “Третій сектор”- надзвичайно важливий елемент громадянського суспільства, тому його формування значною мірою вплине на розвиток і перспективи всього суспільства. Дослідження проведене на базі Донеччини дає неординарні висновки - корекція “третього сектору” в Україні неукраїнськими донорськими організаціями далеко не завжди оптимальна, бо “не передбачає максимально позитивного ефекту для країни в перспективі”. Робиться висновок, що “ситуація, яка сьогодні має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою “третього сектору” опікуються неукраїнські донорські організації не є нор-мальною”. Наголошується на пекучій неохідності формування “третього сектору” в Україні за провідною участю перших двох державного та комерційного. Доцент В.Голота аналізує надзвичайно актуальну сьогодні проблему регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування як альтернативи жорстко-централізованому управлінню. Досліджується досвід США, Європи, зокрема, Польщі в розподілі влади по вертикалі “центр-регіони” й висувається идея Громадянського форуму, який включав би всю суму представників політичних партій України, як елементу перехідної форми місцевого самоврядування. Відомий політичній і громадський діяч Криму, редактор газети “Остров Крым” Леонід Пілунський в No 7 виступає з етнополітичнім дослідженням сучасної ситуації на півострові. Він підкреслює м'яку, але й невизначену політику Києва щодо міжетнічної рівноваги в Криму. На думку автора тут реально існує всього дві зорганізовані етнополітичні сили: кримсько-татарська і російська. Українська етнополітична сила, як це не прикро констатувати, там заслабка, малочисельна й до того ж дезорганізована чварами, відсутністю єдності. Але вона “може створити потенціал напруженості при катастрофічних громадсько-політичних” подіях в регіоні”. Автор закликає офіційний Київ до більш визначеної й рішучої державної політики в Криму й наголошує, що “від успішного вирішення кримської проблеми багато в чому залежить майбутнє незалежної України”. Крім того, прогнозується радикалізація державницьких настроїв українського суспісльства, і не тільки на Заході, у випадку серйозних проблем і політичних промахів Києва у Кримській автономії. Тобто, українці у своїй масі, навіть українці російського походження, не схильні віддавати Крим Росії, що є загальною консолідуючою основою суспільст-ва, що і може проявитися, якщо ситуація розвиватиметься несприятдиво для Києва.

Серед останніх матеріалів в рубриці “Політика” привертає увагу інтерв'ю керівника української служби радіо “Свобода” (доречі, донечанина за походженням) Володимира Біляїва в No 7 - “Світове українство та неперервність українського державницького процесу в ХХ ст.“. Цей унікальний матеріал знайомить українського читача з раніше абсолютно недоступними для нього картинами з 70-літньої діяльності удядових структур УНР за кордоном. Сам В.Біляїв в роки 1980-84 бувГоловою Української Національної Ради Державного Центру УНР, тому дуже докладно й компетентно виклав історію діяльності Центру, висвітлив вплив і роль різних українських партій в діаспорі на державницький процес - УНДС, УНДП, СЗСУ, ОУН-М, ОУН-Б, УСП, СКСУ та ін., визначних діячів: С.Петлюри, А.М.Лівицького, М.А.Лівицького, М.Плав'юка та ін. Нарешті, не можна не згадати оригінального філософсько-соціологічного дослідження проф.І.Паська та аспіранта Я.Паська ”Конституція і ментальність народу”(No 7, 8), де досліджується проблема введення нової української Конституції в дію і робиться висновок про гальмування цього процесу рецидивами залишкового комуністичного менталітету значної частини українського населення. Пильної уваги читата, без сумніву, може заслуговувати й стаття генерала Віктора Говорухи (3 роки очолював національну гвардію на Донеччині) “До питання військової доктрини України”, в якій він, зокрема, як фахівець акцентує увагу на можливості військової загрози Україні з боку двох держав - Росії й Румунії, а також наголошує на необхідності створення Україною дієвих “засобів стримання” для бажаючих зазіхнути на наші землі.

ІІ.

Якщо виходити з уроків історії, то ще В.Винниченко слушно зауважував про необхідність злиття н а ц і о н а л ь н о г о й с о ц і а л ь н о г о елемента в єдину міцну зброю - єдиний міцний засіб відродженні нації. Недооцінка одного з цих двох компонентів - н а ц і о н а л ь н о г о або с о ц і а л ь н о г о згубна для справи. Цю ж помилку повторює й сьогодні дехто серед сучасних демократів, віддалившись від економічних проблем, і акцентувавши увагу майже виключно на культурі, символіці, чисто зовнішніх атрибутах -закликах та гаслах, перетворившись, де-факто у “вічних опозиціонерів”. Не висуваючи власної альтернативної серйозної економічної програми розвитку країни, не беручи на себе лідерство в галузі трансформації економіки, а зайнявши пасивну позицію вибірково “підтримуючих” чи “не підтримуючих” ту чи іншу ідею, захід, програму, указ і т.ін. Президента , Уряду такі політичні діячі не тільки здрібнюють себе, а своїми руками знищуть перспективу росту своїх партій, рухів, зводять нанівець роботу тисяч людей, які повірили їм, як лідерам. Багато хто в Україні сьогодні, скажімо, досить скептично ставиться до політичного лідерства письменників - воно було на часі в 1989-90 рр., та й то не тривалий час. Зараз же, в період хронічної кризи неплатежів (зарплата багатьом категоріям “бюджетників” не проплачується пів року й більше), продовження спаду виробництва, розкрадання державного майна, корупції на часі не так красне письменницьке слово, як економічна трансформація й розбудова держави, без якої ми не зможемо одержати справжню самостійність, скільки б про те не говорили. Зрозуміло, що в сучасних реаліях викликає закономірний скепсис в широких масах, особливо Сходу й Півдня України, скажімо, передвиборчий “блок чотирьох”: журналіст В.Чорновіл, письменники І.Драч та П.Мовчан, науковець-фізик І.Юхновський. Це, звичайно, шановані й авторитетні в Україні люди, але їх загальнонаціональний рейтинг навіть на хвилі “української оксамитової революції” 1989-92 рр. не сягав вище 25 % (В.Чорновіл на перших президентських виборах). Головна ж проблема, головна причина слабкості правих була і є одна - абсолютна недостатність уваги до с о ц і а л ь н о ї складової в боротьбі за державу. Ліві давно “приватизували” гасла соціальної справедливості, створюють собі імідж (і з великим успіхом) борців за підвищенні добробуту народу, за підвищення зарплат, пенсій, виступають такими собі “захисниками прав знедоленого народу”. Вони приділяють значну увагу в першу чергу економічним питанням і на цьому виграють. Праві ж тут поки що програють.

Розуміючи всі ці реалії сучасної ситуації, журнал “Схід” зосередив особливу увагу саме на економічній проблематиці. Прогресивний, державотворчий український істеблішмент просто не має права сьогодні бути поза економікою, поза соціальними проблемами. І ми в цьому, зрозуміло, конструктивно й творчо, як елітарний іналітичний журнал повинні йому допомогти.

Вже в першому номері “Схід” подає унікальне економіко-соціологічне дослідження Євгена Копатька (Агенція регіонального розвитку) “Соціальний портрет шахтаря в контексті проблеми зайнятості на вугільних шахтах Донбасу”, яке не тільки висвітлює соціально-психологічний, економічний стан найбільш зорганізованої в Україні шахтарсь-кої сили, але й показує напрямки раціональних дій при реструктуризації гірничої промисловості. При її впливі на економіку країни в цілому, таку інформацію важко переоцінити.

Вугільній промисловості, як базовій для нашої держави, журнал приділяє особливу увагу - можливо ще й тому, що перебуваючи в Донецьку - шахтарській столиці України - ми гостро відчуваємо пульс цієї промисловості, її непересічну важливість для економіки країни. Др. економічних наук, академік і керівник Інституту економіки промисловості НАН України Олександр Амоша разом з кандидатом економ. наук Олексієм Решетняком в розвідці “Вугільна промисловість України: аналіз кризових явищ та шляхів їх подолан-ня”(No 5-6) вибудовують концепцію рестуртуризації вугільної промисловості, приходять до висновку, що український варіант переходу на іншу систему господарюван-ня є більш важчим, ніж в Польщі - шоковий. За наслідками матеріального зубожіння переважної кількості населення фахівці-економісти кваліфікують його як п о з а к р и т и ч н и й. Др. Володимир Білецький в статті “Штрихи до проблеми реформ у вугільній промисловості України”(No 4) зосереджує увагу читача на глобальній картині розвитку вуглевидобутку та вуглепереробки в світі до 2050 р. та конкретно характеризує сучасні процеси реформ вугільної галузі в Україні, зосередивши увагу на практичних кроках регіональних адміністрацій, зокрема, донецької, Уряду, Президента, а також Світового банку, який виділив цільовий кредит на реструктуризацію цієї галузі української промисловості в розмірі 400 тис. доларів США.

Академік-економіст Микола Чумаченко в статті “Проблеми державного регулювання розвитку економіки України”(No 3) формулює головні тези до стратегії державного регулювання та розвитку економіки країни, які, на його думку, закладають підвалини “економічного чуда” в Україні. Крім того, на базі аналізу ситуації в галузі науково-технічних кадрів країни, він наполянає на “термінових заходах з боку Уряду України по збереженню інтелектуального та науково-технічного потенціалу України”.

Журнал “Схід”, прагне донести до читачів позицію керівників держави безпосередньо, а не тільки через призму оглядачів та аналітиків. Тому на його шпальтах зустрічаємо й матеріал прем'єр-міністра (на той час) Євгена Марчука “Найактуальніша проблема - структурна перебудова економіки України”(No 4), й статтю д-ра економічних наук, відомого економіста й політика, радника Президента Л.Кучми Володимира Ланового “Чому ми такі бідні, якщо Україна багата?”(No 4). В останньому матеріалі В.Лановий наголошує на необхідності реалізувати “універсальний закон” виходу з кризи, випробува-ний Америкою за часів великої депресії, післявоєнною Японією й Європою - “відлучити” від фінансового капіталу збиткові, неперспективні підприємства, що дозволить накопи-чити кошти для перекидання їх у нові перспективні галузі, підрпиємства. Це складна та болюча проблема, але її треба вирішити сьогодні, щоб мати ефект через 3-4 роки”.

ОТЖЕ, АНАЛІТИЧНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЖУРНАЛ "СХІД" ВЖЕ ВІДБУВСЯ, ПОЧАВ АКТИВНО ПРАЦЮВАТИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ. АЛЕ ПОПЕРЕДУ – ВЕЛИКА ДОРОГА. МИ ЗАПРОШУЄМО УКРАЇНСЬКИХ АНАЛІТИКІВ, ФАХІВЦІВ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ, ЗОКРЕМА ПОЛІТИКІВ, ЕКОНОМІСТІВ ІТИ ЦІЄЮ ДОРОГОЮ РАЗОМ.

Січень 1997 р.

ЖУРНАЛ “СХІД”:
5 РОКІВ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

“Схід” - це дорога, по якій піднімаються вгору.

СУМ, т. ІХ, с.887.

Ідея створення цього журналу саме як аналітично-інформаційного видання з'явилася десь на 2-у році життя нової України як наслідок аналізу стану, тенденцій і динаміки розвитку дуржавотворчих процесів.

Саме тоді завершувався перший етап так званої “оксамитової революції” в Україні, який (і то закономірно) характеризувався емоційними сплесками та ейфорією. Мітинги, всенародні акції, відвертість преси, відкриття ряду історичних сторінок заборонених радянським режимом... - все це сприймалося з підвищеною гостротою, з надією на те, що нові орієнтири і механізми - “ринок”, “демократія”, “свобода слова”, “національна ідея”, “європейський шлях” і т.д. зроблять своє швидко, ефективно, назавжди. Запорукою такої впевненості був не тільки приклад розвинутих країн Заходу, але й східноєвропейських сусідів - країн “народної демократії”, зокрема, Польщі, Чехії, які робили відчутні успіхи на шляху реформ.

Але на пострадянському просторі ситуація була іншою. Україна втягнулася в серйозну і всеохопну економічну кризу. Одночасно було ясно й те, що це значною мірою криза управління. Гостро бракувало лідерів-політиків, лідерів-економістів, лідерів прагматиків-патріотів, спеціалістів які б приймали рішення на високому фаховому рівні.

Партії, кількість яких збільшувалася, діяли (та й досі значною мірою діють) ситуаційно, не маючи реальних довготривалих планів, досконало опрацьованої стратегії внутрішньої й зовнішньої політики. В цьому, доречі, проявилася сама організаційна суть молодих українських партій як “ситуаційних об'єднань”. Крім того, - і це надзвичайно важливо - бракувало і бракує політичних лідерів сучасного європейського рівня. Ліві лідери так і не змогли наступити на горло “комуністичній пісні”, в Україні так і не з'явився міцний, масовий, авторитетний соціал-демократичний рух, український Кваснєвський. Праві лідери так і залишилися “шестидесятниками” з їх романтизмом, потягом до опозиційності, нерішучістю і відвертою неспроможністю сказати вагоме слово в економічній сфері (економічній політиці, практиці управління областями, підприємствами тощо). Крім того, ряд конфліктів першої половини 90-тих у керівництві правих сил, неспроможність сконсолідуватися навколо одного лідера при адекватних якщо не ідентичних програмах організацій, створення ряду кишенькових партій, однозначно свідчили про, по-перше, відсутність загальновизнаного лідера правих, по-друге, невисокий загальний рівень підготовки існуючих керівників як політичних діячів.

Українська наука, науково-технічний потенціал - основна умова успіху на шляху майбутнього економічного зростання - на той час втратили біля третини вчених і спеціалістів (еміграція, перекваліфікація, скорочення тощо) і темп цього процесу зберігався (сьогодні втрачено вже більше половини вчених).

Отже, на державному рівні, в партіях, на терені науки, виробництва - скрізь бракувало саме лідерів нового штибу, лідерів, які б відповідали сьогоденню, розуміли і реалізовували свою місію еліти нації, народу, держави.

Ось саме в цей час в Донецьку і з'явився “Схід” - як скромне, але свідоме зусилля фахівців “сприяти формуванню нової української еліти” (з “Концепції” журналу). Видання призначене “для науковців і практиків, зокрема, українського істеблішменту”. Журнал ось уже 5 років здійснює “багатопланове наукове, фахове висвітлення актуальних проблем сучасного українського суспільства і світу” в рубриках “Політика”, “Економіка”, “Філософія”, “Історія”, “Екологія”, “Соціологія”, “Релігієзнавство”, “Культура”.

Яким було становлення журналу, які результати досягнуті на сьогодні?

По-перше, “Схід” - єдине наукове багатогалузеве загальнодержавне видання на Лівобережжі. В Україні поширилася практика вузькоспеціальних університетських наукових видань, але майже немає спеціальних наукових аналітичних журналів. Тому увійшовши до переліку фахових журналів ВАК України в ряді номінацій (економіка, філософія, історія) і забезпечивши регулярність виходу, журнал знайшов свою "нішу" серед інших наукових видань. По-друге, вдалося залучити авторитетну автуру при одночасній можливості для молодих авторів друкувати неординарні дослідження. По-третє, вдалося налагодити мережу адресної розсилки журналу. Журнал надходить членам Академії економічних наук України, в найбільші бібліотеки України, за кордон (США, Польща, Англія, Росія і т.д.). Читацьку аудиторію жерналу складають: науковці, депутати, бізнесмени, банкіри, керівники підприємств та фірм, аспіранти та студенти.

Майбутнє журналу бачиться у розширенні кола авторів та читачів, створенні та розповсюдженні електронної версії жерналу, відкритті Web-сторінки, крім того, ми зацікавлені випускати дайджест, або й варіант журналу англійською мовою.

У зв'язку з цим редакція шукає партнерів в Україні, а також У Західній Європі і Америці, які зацікавлені в підготовці і виданні журналу “Схід” в електронному варіанті та англійською мовою. Ми сподіваємося на відкриття у майбутньому представництв журналу в країнах, співпраця з якими є для України пріоритетною (Польщі, США, Канаді та ін.).

РЕДАКЦІЯ

До уваги авторів!

Аналітично-інформаційний журнал
“Схід”
- фахове періодичне видання,
в якому можуть публікуватися результати дисертаційних робіт
на здобуття наукового ступеня
доктора і кандидата наук
в галузях:
економічні науки,
філософські науки,
історичні науки.

Журнал входить до Переліку No 1 наукових фахових видань (додаток до Постанови ВАК України від 9 червня 1999 р., No 1-05/7) та Переліку No 4 наукових фахових видань (додаток до Постанови ВАК України від 9 лютого 2000 р. No 2-02/2).

ЖУРНАЛ “СХІД” ВИХОДИТЬ 6 РАЗІВ НА РІК

Пишіть і заходьте: 83086, Донецьк, вул. Артема, 45.
Телефонуйте і надсилайте факс: (062)337-04-80.
E-mail shid@uvika.dn.ua

Редакція журналу приймає до розгляду рукописи статей обсягом до 1 друкованого аркуша. Рукопис повинен містити: ББК, назву статті, дані про автора, коротку анотацію статті (до 10-15 рядків) українською та англійською мовами, основний текст статті українською мовою, висновки і список літератури. Крім того, слід надсилати рецензію на статтю.

Редакція заохочує авторів чітко формулювати проблему, яку досліджує автор, подавати обгрунтування її актуальності, акцентувати увагу на науковій новизні і практичній цінності результатів досліджень автора. Редакція надає методичну допомогу молодим авторам щодо оформлення статей.

Дані про автора повинні містити: прізвище та ім'я автора, його науковий ступінь та звання, посаду та назву установи, де працює автор, а також основну галузь наукових інтересів автора.

Матеріал представляється в електронному варіанті (дискета або E-mail), підготовленому у форматі текстового редактора Word, а також роздрукованому в форматі А4 з інтервалом 1,5.

Редакція зберігає за собою право на редагування і скорочення матеріалів. Рукописи не повертаються.

Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори матеріалів.